Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення

Систему органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

До них належать:

- адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів;

- виконавчі комітети селищних, сільських рад народних депутатів;

- районні (міські) суди (судді);

- органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те цим Кодексом.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад народних депутатів вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, що віднесені до відання інших органів (посадових осіб). Виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів, судді районних (міських) судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення до їх відання.

Адміністративні комісії утворюються відповідними радами народних депутатів у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад народних депутатів є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Порядок діяльності адміністративних комісій регулюється законодавчими актами України.

Порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначається законодавчими актами України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.

 

АВ неповнолітніх

Під адміністративною відповідальністю неповнолітніх треба розуміти негативну реакцію держави в особі уповноважених нею органів чи посадових осіб на протиправну поведінку підлітків віком від 16 до 18 років через застосування до них стягнень і заходів впливу, передбачених чинним адміністративним законодавством.

Інститут адміністративної відповідальності непов-^ нолітніх має свої особливості, з-поміж яких доціль-* но вирізнити такі:

1. Адміністративні заходи, що застосовуються до підлітків, мають профілактичний характер і спрямовані, передусім, на досягнення морально-виховної мети. Умовно їх доцільно поділити на дві групи.

До першої групи необхідно віднести заходи громадського впливу, що не пов'язані з ужиттям заходів адміністративного стягнення. Зокрема, до неповнолітніх за вчинення адміністративних правопорушень можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов'язання публічно чи в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана чи сурова догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх заступають, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

Другу групу складають заходи, які передбачають ужиття до осіб віком від 16 до 18 років заходів адміністративного стягнення за вчинення ними окремих видів адміністративних правопорушень, що за змістом мають небезпечний характер і вимагають особливої реакції держави на їх попередження та припинення в майбутньому. До цієї групи законодавець відносить такі склади адміністративних правопорушень: незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; дрібне розкрадання державного чи колективного майна; порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки чи мотошоломами;….

За вчинення зазначених порушень особи віком від 16 до 18 років підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах, Цей перелік є повним і розширеному тлумаченню в разі накладення адміністративного стягнення не підлягає.

З урахуванням учиненого правопорушення та особи правопорушника до неповнолітніх можуть бути застосовані заходи впливу, зазначені в першій групі, за винятком підлітків, які вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовцеві, на яких поширюється дія тільки адміністративних стягнень.

2. Важливим чинником у притягненні неповнолітніх до адміністративної відповідальності виступає їхня обмежена деліктоздатність.

3. Адміністративне законодавство передбачає також спеціальний склад правопорушення за доведення неповнолітнього до стану сп'яніння.

4. Характерною особливістю адміністративної відповідальності неповнолітніх є її перекладення за певних обставин на батьків чи осіб, які їх застуІїають.

5. Особливість адміністративної відповідальності неповнолітніх полягає в тому, що за вчинені ними правопорушення може бути застосоване обмежене коло адміністративних стягнень. Це пов'язано насамперед із фізичним і психічним станом неповнолітнього та формуванням і розвитком його особистості. З огляду на ці та інші обставини до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи адміністративного стягнення:

• попередження • штраф • виправні роботи. • адміністративна конфіскація

• сплатне вилучення предмета. • адміністративний арешт як вид адміністративного стягнення, згідно з чинним адміністративним законодавством, не застосовується до осіб, які не до-сягли 18-річного віку.

Такими є основні особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх, а також інших похідних заходів впливу на зазначену категорію осіб.

 

Стадії адмм провадження

Отже в різних літературних джерелах можна зустріти найрізноманітніші варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження по справах про адміністративні правопорушення.

Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій:

1) порушення справи;2) збір і вивчення потрібної інформації;3) попереднє вивчення матеріалів справи;4) вибір норм права, що підлягають застосуванню;5) розгляд справи органами, що правомочні прийматирішення;6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення;7) виконання рішення по справі.

Найбільш компактною і послідовною є позиція, яку займає з цього питання Д. Бахрах. Він пропонує такі чотири стадії:

1) адміністративне розслідування: порушення справи;

встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2) розгляд справи: підготовка до розгляду; аналіз зібраних матеріалів і обставин; прийняття постанови; доведення постанови до відома заінтересованих осіб;

3) перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови; перевірка законності постанови; винесення рішення; реалізація рішення;

4) виконання постанови: звернення постанови до виконання; безпосереднє виконання.

Якщо уважно проаналізувати викладені точки зору, то можна зробити такий висновок: відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру. Їх можна збільшувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим тут є таке: стадії повинні повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії" або операції, які здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогічне становище є характерним не лише для провадження по справах про адміністративні правопорушення, але й для інших видів адміністративних проваджень.