Спеціальні підстави припинення державно-службових відносин

Окрім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється також у випад­ках, передбачених Законом «Про державну службу», зокрема:

— порушення умов реалізації права на державну службу
(стаття 4 цього Закону). До таких умов, дотримання яких
є обов'язковим, чинне законодавство відносить: грома­
дянство України; відповідну освіту і професійну підготов­
ку; проходження встановленого порядку конкурсного від­
бору або іншої процедури, передбаченої Кабінетом Мі­
ністрів України. Слід зазначити, що для релізації права
на державну службу повинні бути витримані всі названі
умови в сукупності, а не одна з них;

— недотримання пов'язаних із проходженням державної
служби вимог, передбачених статтею 16 даного Закону.
У свою чергу вказаною статтею передбачається, що дер­
жавний службовець не має права вчиняти дії, передбаче­
ні статтями 1 і 5 Закону «Про боротьбу з корупцією».
У статті 1 вказаного Закону дається визначення корупції,
яка являє собою діяльність осіб, спрямовану на проти­
правне використання наданих їм повноважень для одер­
жання матеріальних благ, послуг, пільг або інших пере­
ваг. Окрім корупції, чинне законодавство передбачає ко-
рупційні діяння, вчинення яких є підставою для припи­
нення державно-службових відносин. Такими корупційни-
ми діяннями згідно із Законом «Про боротьбу з коруп­
цією» є: незаконне одержання особою, уповноваженою
на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням
таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших
переваг, у тому числі прийняття або одержання предме­
тів (послуг) щляхом їх придбання за ціною (тарифом),
яка є істотно нижчою за їхню фактичну (дійсну) вартість;

одержання особою, уповноваженою на виконання функ­цій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством.

Статтею 5 Закону «Про боротьбу з корупцією» передбача­ються спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції. Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

— сприяти, використовуючи своє службове становище, фізич­
ним і юридичним особам у здійсненні ними підприємниць­
кої діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій,
дотацій, кредитів або пільг з метою незаконного одержання
за це матеріальних благ, послуг, пільг або переваг;

— займатися діяльністю безпосередньо або через посередни­
ків осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державно­
го органу, в якому вона працює, а також виконувати
роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладаць­
кої, творчої діяльності, а також медичної практики);

— входити самостійно (крім випадків, коли державний служ­
бовець здійснює функції з управління акціями (частками,
паями), що належать державі, та пердставляє інтереси дер­
жави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній
комісії господарського товариства, через представника або
підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих
органів підприємств, кредитно-фінансових установ, госпо­
дарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань,
кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

— відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації,
надання якої передбачене правовими актами, умисно затри­
мувати її, надавати недостовірну або неповну інформацію.

Попри це, державний службовець, який є посадовою осо­бою, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фі­зичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоеко­номічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою

незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове
становище, у діяльність інших державних органів або посадових
осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу,
діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним
особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових
актів або рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі дер­жавної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження:

— державні службовці не можуть брати участь у страйках
та вчиняти інші дії, які перешкоджають нормальному
функціонуванню державного органу. Інші обмеження, по­
в'язані з проходженням державної служби окремими ка­
тегоріями державних службовців, встановлюються вик­
лючно законодавчими актами України;

— досягнення державним службовцем граничного віку про­
ходження державної служби. Чинне законодавство про
державну службу передбачає (стаття 23), що граничний
вік перебування на державній службі становить 60 років
для чоловіків та 55 років для жінок. При цьому, із вста­
новленого правила є окремі винятки, зокрема на посаді
державних службовців можуть бути, зверх цього строку,
залишені особи на посаді радників або консультантів за рі­
шенням керівника відповідного державного органу. Поряд
із цим, у разі необхідності керівник державного органу, за
погодженням з Начальником Головного управління дер­
жавної служби, може продовжити термін перебування на
державній службі не більше, ніж як на п'ять років;

— відставка державних службовців, які займають посади
першої або другої категорії. Статтею 31 Закону пердба-
чається, що відставка являє собою припинення службо­
вих відносин службовцями, які займають вищеназвані
посади за їхньою письмовою заявою. Закон чітко визна­
чає перелік підстав для відставки, який не підлягає

широкому тлумаченню. Слід зазначити, що до таких під­став належать:

— принципова незгода з рішенням державного органу чи
посадової особи, а також етичні перешкоди для перебу­
вання на державній службі; примушування державного
службовця до виконання рішення державного органу чи
посадової особи, яке суперечить чинному законодавству,
що може заподіяти значної матеріальної або моральної
шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям
або об'єднанням громадян, громадянину;

— стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових
повноважень (за наявності медичного висновку);

— виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають
перебуванню державного службовця на державній служ­
бі. Перелік таких обставин передбачений статтею 12
Закону. До таких обставин відносяться: визнання у вста­
новленому порядку особи недієздатною; наявність суди­
мості, що є несумісною із зайняттям посади; безпосеред­
нє підпорядковання або підлеглість, у разі прийняття на
службу, особам, які є їхніми близькими родичами чи
свояками.

Важливо відмітити, що цей перелік не є вичерпним а, отже, інші закони, що регулюють особливості проходження держав­ної служби в окремих державних органах, можуть передбачати окрім названих, інші обставини:

— відмова державного службовця від прийняття або пору­
шення Присяги. Статтею 17 Закону передбачається, що
громадяни, які вперше зараховуються на державну служ­
бу, приймають присягу. В юридичній науці немає єдиної
думки з приводу правової природи присяги. З одного
боку, вона має морально-етичний характер, оскільки ста­
тус державного службвця особа набуває з моменту її
зарахування на посаду, а не прийняття присяги, з іншого
— юридичний, оскільки відмова особи від її прийняття є
підставою для звільнення;

— неподання або подання державним службовцем неправ­
дивих відомостей щодо його доходів, передбачених стат­
тею 13 цього Закону.

Чинне законодавство про державну службу передбачає ряд гарантій щодо підстав звільнення державних службовців. Зок­рема, зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризна-чених керівників, крім державних службовців патронатної служби.

ГЛАВА З

ВІДСТАВКА ЯК ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНО-СЛУЖБОВИХ ВІДНОСИН

Право на відставку державного службовця передбачено в статті 31 Закону «Про державну службу». Виходячи із змісту названої статті можна визначити, що відставка — це припинен­ня державно-службових відносин за письмовою заявою держав­ного службовця, який займає посади першої або другої катего­рії, за наявності підстав, передбачених чинним законодавством.

Тобто, відставка має місце за наявності наступних умов:

— державний службовець займає посади, які відносяться до
першої або другої категорій;

— письмова заява про припинення службових відносин;

— підставами для припинення службових відносин є тільки
ті підстави, які визначені в статті 31 Закону, а саме:

а) принципова незгода з рішенням державного органу чи
посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування
на державній службі;

б) примушування державного службовця до виконання рі­
шення державного органу чи посадової особи, яке суперечить
чинному законодавству, що може заподіяти значної матеріаль­
ної чи моральної шкоди державі, підприємствам, установам,
організаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

в) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових
повноважень (за наявності медичного висновку).

До осіб, які можуть звертатися із заявою про відставку відносять­ся: голови державних комітетів, що не є членами Уряду України:

— голови інших центральних органів державної виконавчої
влади при Кабінеті Міністрів України;

— постійний Представник Президента України в Республіці
Крим; представники Президента України в областях, міс­
тах Києві та Севастополі;

— перші заступники міністрів, перші заступники голів дер­
жавних комітетів, що входять до складу Уряду;

 

— керівники Адміністрації Президента України, Секретаріату
Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади;

— заступники керівника Адміністрації Президента України;

— заступники керівника Секретаріату Верховної Ради України;

— заступники керівника апарату Кабінету Міністрів України;

— керівники структурних підрозділів Секретаріату Верхов­
ної Ради України, секретаріатів постійних комісій Верхов­
ної Ради України, Адміністрації Президента України, апа­
рату Кабінету Міністрів України;

— радники та помічники Президента України, Голови Вер­
ховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

— заступники міністрів, заступники голів державних коміте­
тів, які входять до складу Уряду;

— перші заступники, заступники голів комітетів та інших
центральних органів державної виконавчої влади при
Кабінеті Міністрів України;

— перший заступник Постійного Представника Президента
України в Республіці Крим;

— перші заступники глав обласних, Київської та Севасто­
польської міських державних адміністрацій та інші при­
рівняні до них посади.

Важливо зазначити, що «право державного службовця на від­ставку» є «усіченим», тобто державний службовець має, власне кажучи, право на подання письмової заяви на відставку. Однак, така заява ще не гарантує державному службовцю розірвання державно-службових відносин саме на підставі відставки. Стат­тя 31 Закону передбачає, що відставка може бути прийнята, або ж у ній дається мотивована вімова державним органом чи посадо­вою особою, які призначили державного службовця на цю посаду.

Питання про відставку державного службовця вирішується протягом місяця з дня подання заяви.

У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконувати службові обов'язки і має право на звільнення у порядку, передбаченому КЗпП України.

У названій статті не передбачається право державного служ­бовця, якому відмовлено у відставці, на оскарження даного рішення. Однак, виходячи зі статті 55 Конституції України, яка є статтею прямої дії, у державного службовця таке право є.