Правова політика України у сфері державної безпеки

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю стало важливою віхою на шляху розвитку України як держави справді демократичної, правової, що орієнтується на гуманістичні цінності європейської цивілізації. Україна взяла на себе зобов’язання не тільки визнавати, але й дотримуватися та захищати права і свободи людини та громадянина. Ефективне вирішення завдань що стоять перед державою в сфері забезпечення та захисту прав і свобод особистості, основ конституційного ладу, моральності та інших конституційно проголошених інтересів і цінностей настійно диктує необхідність удосконалення правової політики у сфері державної безпеки, яка охоплює своїм змістом ідейно-теоретичні та діяльно-практичні аспекти державного керівництва процесами функціонування, вдосконалення та розвитку системи правозахисного регулювання в країні. Як явище ідейно-теоретичного плану вона являє собою систему концептуально осмислених ідей, цілей, завдань, принципів, програм, що виражають офіційну позицію держави з ключових питань правозахисного регулювання та служить ідейно-теоретичною основою правозахисної діяльності в країні (правозахисна політика в статиці). У той же час правова політика у сфері державної безпеки - це діяльність державних і недержавних інститутів, громадян, що складається у виробленні, коригуванні та реалізації державно-правової стратегії (тактики) в сфері правого регулювання, створення умов, що забезпечують стан правової захищеності основних правових цінностей особистості та суспільства, (правозахисна політика в динаміці).

Важливим завданням для сучасного облаштування політико-правового житті країни, так само як і економічної, культурної, духовно-моральної, стає вироблення нових перспективних моделей, алгоритмів розвитку суспільства. Піддаються якісної зміни цінності та пріоритети, позначені державою. На зміну економічним критеріям успішності країни, приходять нові умови, що відображають рівень захищеності людини у своїх правах. Разом з такими тенденціям з’являються нові пріоритетні види правової політики держави, такі як «екологічна правова політика», «охоронна правова політика», «правозахисна правова політика», поряд з підвищенням інтересу до таких понять, як «національна безпека», «державна безпека», «механізм правового захисту» тощо. Взаємозв’язок і взаємодія яких дозволяє сконцентрувати зусилля державних органів на реалізації перспективних державних програм або вирішенні найбільш актуальних завдань. Сучасна епоха вимагає нових підходів до правової політики та подальшого її вдосконалення, так як вона повинна відповідати вимогам міжнародного та європейського законодавства.

Визнання правової політики у галузі державної безпеки, досить самостійної та наділеної можливістю застосування заходів державного примусу, що координує діяльність державних органів у сфері захисту основних демократичних цінностей, дозволяє сконцентрувати зусилля в системі найбільш пріоритетних напрямку правової політики.

Роль правозахисної функції щодо правової політики у галузі державної безпеки полягає у виконанні норм позитивного і природного права яка являє собою стратегію розвитку правової системи в цілому, а також її окремих галузей, відповідно з соціальними завданнями держави, забезпеченням соціальних прав і створенням інституціональних гарантій, необхідних для охорони прав і свобод особистості, державного устрою, конституційного ладу. Правозахисна функція правової політики у галузі державної безпеки має власний зміст, свою природу і повинна повноцінно існувати поряд з економічної, соціальної, кримінальної і іншими видами правової політики.

Правова політика має два взаємопов’язаних напрямки:

- окрема, самостійна правова політика, яка має свою суверенність, яка виступає як особливий вид державної політики (існуюча в сфері права);

- правова політика, «присутня» у всіх видах і різновидах державної політики (реалізована за допомогою дії права).

Основним суб’єктом правової політики є держава, оскільки правова політика це частина державної політики. Держава є центральною ланкою в політичній системі суспільства, здійснює внутрішню і зовнішню політику, в тому числі і правову політику. Органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання та інші суб’єкти лише сприяють здійсненню правової політики.

Правова політика у сфері державної безпеки - це послідовна діяльність держави, що включає в себе комплекс ідей, цілей, завдань і принципів, що реалізуються за допомогою права і спрямованих на забезпечення захисту державного ладу, державних органів, територіальної цілісності держави, а також його суверенітету від внутрішніх і зовнішніх загроз. Питання державної безпеки нерозривно пов’язані з правом і закріплюються в правовій системі держави.

Суть послідовності правової політики у сфері державної безпеки як однієї з її найважливіших ознак, можна розкрити через послідовність форм реалізації правової політики: доктринальна – правотворча – правозастосовна – доктринальна право навчальна.

Доктринальна форма реалізації завжди первинна з огляду на те, що юридична наука спочатку розробляє головні категорії, принципи, простежує основні взаємозв’язки між тими; або іншими правовими явищами.

Правотворча форма реалізації ґрунтуватися насамперед на доктринальній. На практиці юридична доктрина повинна підживлювати правотворчий процес новими науковими поглядами, ідеями, пропозиціями щодо прийняття чи скасування різних правових норм, прогнозуванням впливу на суспільні відносини різних правотворчих процесів. В ідеалі правотворча діяльність завжди повинна бути науково обґрунтована.

Правозастосовна форма реалізації, безперечно, ґрунтується на правотворчій, бо застосовувати можна лише чинні правові норми, що стали такими допомогою правотворчих процесів. Потім знову вступає в дію доктринальна форма, завдяки якій відбувається аналіз правотворчої, а також правозастосовної практики, вироблення рекомендацій для нових правотворчих процесів з метою подальшого вдосконалення нормативних правових актів.

Заключною є право навчальна форма реалізації правової політики, яка ґрунтується в свою чергу на доктринальній і тісно з нею взаємодіє, оскільки навчальна дисципліна будується на основі теоретичних розробок науки.

Ознаки правової політики у сфері державної безпеки:

- правова політика - це, насамперед, діяльність;

- правова політика - послідовна діяльність, що говорить про комплекс заходів, про взаємозв’язок форм реалізації правової політики;

- держава - основний суб’єкт правової політики у сфері державної безпеки, тобто мова йде про державну політику;

- правова політика у сфері державної безпеки включає комплекс ідей, завдань і принципів;

- правова політика у сфері державної безпеки здійснюється за допомогою права, тобто за допомогою правових засобів;

- мета правової політики у сфері державної безпеки – забезпечення захисту об’єктів безпеки;

- об’єктами державної безпеки є: державний лад, державні органи, територіальна цілісність і суверенітет;

- правова політика у сфері державної безпеки увазі два аспекти забезпечення безпеки - внутрішній і зовнішній.

Основними формами реалізації правової політики у сфері державної безпеки є: правотворча, правозастосовна, доктринальна, право навчальна.. Правотворча форма реалізації втілюється, насамперед, у діяльності прийняття, зміни або скасування нормативних правових актів, а також нормативних договорів, що регулюють питання державної безпеки.

. Прикладом правотворчої форми реалізації правової політики у сфері державної безпеки є ухвалення у листопаді 2014 року Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 р. «Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки», що свідчить про відповідну правотворчу роботу.

Правозастосовна форма реалізується за допомогою застосування права, тобто видання правозастосовних актів у сфері державної безпеки. Як приклад можна навести внесення подання про усунення причин і умов, що сприяють реалізації загроз безпеці Україні.

Доктринальна форма переважно втілюється в проектах правових актів, пропозиції щодо вдосконалення законодавства та інших питаннях, пов’язаних з дослідженням проблем державної безпеки. Право навчальна форма реалізується в основному за допомогою підготовки юристів-фахівців у сфері безпеки в навчальних закладах.

Виходячи з синергетичного підходу, державна безпека може бути визначена як динамічно стійкий стан по відношенню до несприятливих впливів і діяльність по захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз, щодо забезпечення таких внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, які гарантують можливість стабільного всебічного прогресу суспільства та громадян. При цьому необхідно зазначити, оскільки система державної безпеки є відкритою - активно взаємодіє із зовнішнім середовищем - стан стійкої (стаціонарного) рівноваги їй не властиво. За природою державній безпеці притаманний стан динамічної (нестійкої) рівноваги, де трансформація параметрів системи, у тому числі з огляду неконтрольованого розвитку загрозо утворюючих факторів, тягне за собою подальші зміни у всій сукупності елементів, що підсилюються з плином часу.

Тому на противагу закритим, статичним системам, де стійкість - стан рівноваги - результат відсутності зовнішніх зв’язків та придушення відхилень системи від свого стаціонарного стану; визначення державної безпеки з позицій динамічно стійкого стану повинно трактуватися як зовні обумовлений розвиток з акцентом на само підтримку та самоорганізацію системи. З системно-синергетичної точки зору принцип забезпечення державної безпеки полягає в тому, що забезпечення безпеки більш широкої системи пріоритетне по відношенню до безпеки складових її компонентів.

На відміну від традиційних наук замість великого числа факторів, від яких залежить стан системи (компонент вектора стану) синергетика розглядає нечисленні параметри порядку, від яких залежать компоненти вектора стану системи і які, в свою чергу, впливають на параметри порядку.

У переході від компонент вектора стану до нечисленних параметрах порядку полягає сенс одного з основоположних принципів синергетики -принципу підпорядкування (компонент вектора стану параметрам порядку). Зворотна залежність параметрів порядку від компонент вектора стану призводить до виникнення того, що прийнято називати круговою причинністю. Подібними параметрами можуть виступати інституційно оформлені особливості державного управління. Синергетичний потенціал забезпечення державної безпеки концентрується в основному політичному інституті - державі. Держава, як основний політичний інститут і головний суб’єкт управління, завжди виступало силою єднання, об’єднання, кооперації, інтеграції тощо.

У даний час у науковій літературі існує два підходи до взаємин правової політики та державної безпеки. У світлі першого підходу безпека, в тому числі державна, розглядається як мета правової політики.

Так, згідно Законів України «Про основи національної безпеки України», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» однією із стратегічних, перспективних цілей правової політики в державі є безпека особи, суспільства і держави.

Другий підхід дозволяє розглянути правову політику у сфері державної безпеки як самостійний вид правової політики. Даний підхід і є об’єктом стратегії національної безпеки України.

Під правовою політикою в сфері державної безпеки пропонується розуміти послідовну діяльність держави, що включає в себе комплекс ідей, цілей, завдань і принципів, що реалізуються за допомогою права і спрямованих на забезпечення захисту державного ладу, державних органів, територіальної цілісності держави, а також його суверенітету від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Основні принципи правової політики у сфері державної безпеки – соціальна обумовленість, наукова обґрунтованість, стійкість і передбачуваність та ін.

Виходячи з напрямків державної безпеки які склалися за роки незалежності в Україні, а також аналізу чинного законодавства, в тому числі Законів України «Про Службу безпеки України», «про Службу зовнішньої розвідки України», «Про державний кордон України», «Про Державну служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» доцільно виділити наступні види правової політики щодо державної безпеки у сфері:

- розвідувальної та контррозвідувальної діяльності;

- протидії тероризму;

- протидії злочинам, які посягають на державну безпеку;

- прикордонної діяльності;

- інформаційної безпеки.

Кожен з перелічених видів є самостійною правовою політикою, проте в цілому вони утворюють правову політику у сфері державної безпеки. Подальше вдосконалення правової політики у сфері державної безпеки має будуватися на глибокому теоретичному дослідженні її видів.

Хоча дані види правової політики і є самостійними, на практиці вони знаходяться в тісній взаємодії. У зв’язку з цим недоцільно досліджувати в теорії і вдосконалювати на практиці лише окремі види правової політики у сфері державної безпеки, так як тільки дослідження всіх цих видів у сукупності і подальше комплексне вдосконалення правової політики (в рамках кожного виду) як результат дадуть високий рівень правової політики у сфері державної безпеки.

Найменш вивченими на сьогоднішній день є правова політика у сфері розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, а також правова політика у сфері прикордонної діяльності.

При забезпеченні державної безпеки не допускається обмеження прав і свобод громадян, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Громадяни, громадські та інші організації і об’єднання мають право отримувати роз’яснення з приводу обмеження їх прав і свобод від органів, що забезпечують державну безпеку. На їх вимогу такі роз’яснення даються в письмовій формі у встановлені законодавством терміни. Посадові особи, які перевищили свої повноваження в процесі діяльності щодо забезпечення державної безпеки, зобов’язані нести відповідальність згідно з національним законодавством.

Конституція України забороняє створення та діяльність громадських об’єднань, цілі або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі. Права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені законом тільки в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

У вузькому сенсі механізм забезпечення державної безпеки розглядається як складова частина державного механізму і являє собою систему державних організацій, органів, установ, а також недержавних інститутів, спеціально створюваних для забезпечення безпеки, або наділяються спеціальною функцією на певний період часу, взяту в їх взаємодії та практичному функціонуванні. При цьому елементами механізму забезпечення безпеки виступають:

- по-перше, державні органи та організації, постійно здійснюють функцію забезпечення безпеки, що є для них основною;

- по-друге, державні органи та організації, для яких функція забезпечення державної безпеки є похідною і реалізується в разі виникнення відповідних загроз;

- по-третє, недержавні організації, що залучаються державою або безпосередньо створювані суспільством для виконання функції забезпечення державної безпеки.

У широкому сенсі механізм забезпечення державної безпеки являє собою систему засобів, за допомогою яких здійснюється результативне вплив на зазнали загрозам суспільні відносини і соціальні процеси з метою захисту життєво важливих інтересів суспільства і держави.

В якості таких засобів крім власне організацій, що здійснюють функцію забезпечення безпеки, виступають: нормативно-правова база, що лежить в основі формування та функціонування відповідних організацій та їх взаємодії з досягнення мети забезпечення безпеки; різні інструменти (методи, способи, прийоми), що використовуються суб’єктами забезпечення безпеки для вирішення поставлених перед ними завдань.

Механізм забезпечення державної безпеки як динамічна система передбачає наступні стадії:

- формулювання інтересів, захист яких забезпечуватиметься;

- виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам суспільства і держави;

- вироблення системи заходів з протидії загрозам;

- нейтралізація загроз;

- здійснення заходів з відновлення нормального функціонування об’єктів безпеки.

У сфері державної безпеки найбільш об’ємно виявляється єдність сутності державно-правового впливу в поєднанні з різноманітністю засобів правового регулювання, що обумовлено наявністю в сфері державної безпеки як публічних, так і приватних інтересів, їх взаємопроникненням, а також рухливістю кордонів між ними. В основі публічних інтересів лежать принципи та цінності соціальної правової держави, а також громадська зацікавленість у створенні умов: для гідного життя та вільного розвиткугромадян, їх духовного та інтелектуального розвитку, підтримки високого рівня життєдіяльності та працездатності; формування ефективних механізмів забезпечення безпеки; надійного захисту сфери державної безпеки в довгостроковій перспективі від реальних і потенційних загроз безпеки.