Правова політика України у сфері державної безпеки

Визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю стало важливою віхою на шляху розвитку України як держави справді демократичної, правової, що орієнтується на гуманістичні цінності європейської цивілізації. Україна взяла на себе зобов’язання не тільки визнавати, але й дотримуватися та захищати права і свободи людини та громадянина. Ефективне вирішення завдань що стоять перед державою в сфері забезпечення та захисту прав і свобод особистості, основ конституційного ладу, моральності та інших конституційно проголошених інтересів і цінностей настійно диктує необхідність удосконалення правової політики у сфері державної безпеки, яка охоплює своїм змістом ідейно-теоретичні та діяльно-практичні аспекти державного керівництва процесами функціонування, вдосконалення та розвитку системи правозахисного регулювання в країні. Як явище ідейно-теоретичного плану вона являє собою систему концептуально осмислених ідей, цілей, завдань, принципів, програм, що виражають офіційну позицію держави з ключових питань правозахисного регулювання та служить ідейно-теоретичною основою правозахисної діяльності в країні (правозахисна політика в статиці). У той же час правова політика у сфері державної безпеки - це діяльність державних і недержавних інститутів, громадян, що складається у виробленні, коригуванні та реалізації державно-правової стратегії (тактики) в сфері правого регулювання, створення умов, що забезпечують стан правової захищеності основних правових цінностей особистості та суспільства, (правозахисна політика в динаміці).

Важливим завданням для сучасного облаштування політико-правового житті країни, так само як і економічної, культурної, духовно-моральної, стає вироблення нових перспективних моделей, алгоритмів розвитку суспільства. Піддаються якісної зміни цінності та пріоритети, позначені державою. На зміну економічним критеріям успішності країни, приходять нові умови, що відображають рівень захищеності людини у своїх правах. Разом з такими тенденціям з’являються нові пріоритетні види правової політики держави, такі як «екологічна правова політика», «охоронна правова політика», «правозахисна правова політика», поряд з підвищенням інтересу до таких понять, як «національна безпека», «державна безпека», «механізм правового захисту» тощо. Взаємозв’язок і взаємодія яких дозволяє сконцентрувати зусилля державних органів на реалізації перспективних державних програм або вирішенні найбільш актуальних завдань. Сучасна епоха вимагає нових підходів до правової політики та подальшого її вдосконалення, так як вона повинна відповідати вимогам міжнародного та європейського законодавства.

Визнання правової політики у галузі державної безпеки, досить самостійної та наділеної можливістю застосування заходів державного примусу, що координує діяльність державних органів у сфері захисту основних демократичних цінностей, дозволяє сконцентрувати зусилля в системі найбільш пріоритетних напрямку правової політики.

Роль правозахисної функції щодо правової політики у галузі державної безпеки полягає у виконанні норм позитивного і природного права яка являє собою стратегію розвитку правової системи в цілому, а також її окремих галузей, відповідно з соціальними завданнями держави, забезпеченням соціальних прав і створенням інституціональних гарантій, необхідних для охорони прав і свобод особистості, державного устрою, конституційного ладу. Правозахисна функція правової політики у галузі державної безпеки має власний зміст, свою природу і повинна повноцінно існувати поряд з економічної, соціальної, кримінальної і іншими видами правової політики.

Правова політика має два взаємопов’язаних напрямки:

- окрема, самостійна правова політика, яка має свою суверенність, яка виступає як особливий вид державної політики (існуюча в сфері права);

- правова політика, «присутня» у всіх видах і різновидах державної політики (реалізована за допомогою дії права).

Основним суб’єктом правової політики є держава, оскільки правова політика це частина державної політики. Держава є центральною ланкою в політичній системі суспільства, здійснює внутрішню і зовнішню політику, в тому числі і правову політику. Органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання та інші суб’єкти лише сприяють здійсненню правової політики.

Правова політика у сфері державної безпеки - це послідовна діяльність держави, що включає в себе комплекс ідей, цілей, завдань і принципів, що реалізуються за допомогою права і спрямованих на забезпечення захисту державного ладу, державних органів, територіальної цілісності держави, а також його суверенітету від внутрішніх і зовнішніх загроз. Питання державної безпеки нерозривно пов’язані з правом і закріплюються в правовій системі держави.

Суть послідовності правової політики у сфері державної безпеки як однієї з її найважливіших ознак, можна розкрити через послідовність форм реалізації правової політики: доктринальна – правотворча – правозастосовна – доктринальна право навчальна.

Доктринальна форма реалізації завжди первинна з огляду на те, що юридична наука спочатку розробляє головні категорії, принципи, простежує основні взаємозв’язки між тими; або іншими правовими явищами.

Правотворча форма реалізації ґрунтуватися насамперед на доктринальній. На практиці юридична доктрина повинна підживлювати правотворчий процес новими науковими поглядами, ідеями, пропозиціями щодо прийняття чи скасування різних правових норм, прогнозуванням впливу на суспільні відносини різних правотворчих процесів. В ідеалі правотворча діяльність завжди повинна бути науково обґрунтована.

Правозастосовна форма реалізації, безперечно, ґрунтується на правотворчій, бо застосовувати можна лише чинні правові норми, що стали такими допомогою правотворчих процесів. Потім знову вступає в дію доктринальна форма, завдяки якій відбувається аналіз правотворчої, а також правозастосовної практики, вироблення рекомендацій для нових правотворчих процесів з метою подальшого вдосконалення нормативних правових актів.

Заключною є право навчальна форма реалізації правової політики, яка ґрунтується в свою чергу на доктринальній і тісно з нею взаємодіє, оскільки навчальна дисципліна будується на основі теоретичних розробок науки.

Ознаки правової політики у сфері державної безпеки:

- правова політика - це, насамперед, діяльність;

- правова політика - послідовна діяльність, що говорить про комплекс заходів, про взаємозв’язок форм реалізації правової політики;

- держава - основний суб’єкт правової політики у сфері державної безпеки, тобто мова йде про державну політику;

- правова політика у сфері державної безпеки включає комплекс ідей, завдань і принципів;

- правова політика у сфері державної безпеки здійснюється за допомогою права, тобто за допомогою правових засобів;

- мета правової політики у сфері державної безпеки – забезпечення захисту об’єктів безпеки;

- об’єктами державної безпеки є: державний лад, державні органи, територіальна цілісність і суверенітет;

- правова політика у сфері державної безпеки увазі два аспекти забезпечення безпеки - внутрішній і зовнішній.

Основними формами реалізації правової політики у сфері державної безпеки є: правотворча, правозастосовна, доктринальна, право навчальна.. Правотворча форма реалізації втілюється, насамперед, у діяльності прийняття, зміни або скасування нормативних правових актів, а також нормативних договорів, що регулюють питання державної безпеки.

. Прикладом правотворчої форми реалізації правової політики у сфері державної безпеки є ухвалення у листопаді 2014 року Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 р. «Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки», що свідчить про відповідну правотворчу роботу.

Правозастосовна форма реалізується за допомогою застосування права, тобто видання правозастосовних актів у сфері державної безпеки. Як приклад можна навести внесення подання про усунення причин і умов, що сприяють реалізації загроз безпеці Україні.

Доктринальна форма переважно втілюється в проектах правових актів, пропозиції щодо вдосконалення законодавства та інших питаннях, пов’язаних з дослідженням проблем державної безпеки. Право навчальна форма реалізується в основному за допомогою підготовки юристів-фахівців у сфері безпеки в навчальних закладах.

Виходячи з синергетичного підходу, державна безпека може бути визначена як динамічно стійкий стан по відношенню до несприятливих впливів і діяльність по захисту від внутрішніх і зовнішніх загроз, щодо забезпечення таких внутрішніх і зовнішніх умов існування держави, які гарантують можливість стабільного всебічного прогресу суспільства та громадян. При цьому необхідно зазначити, оскільки система державної безпеки є відкритою - активно взаємодіє із зовнішнім середовищем - стан стійкої (стаціонарного) рівноваги їй не властиво. За природою державній безпеці притаманний стан динамічної (нестійкої) рівноваги, де трансформація параметрів системи, у тому числі з огляду неконтрольованого розвитку загрозо утворюючих факторів, тягне за собою подальші зміни у всій сукупності елементів, що підсилюються з плином часу.

Тому на противагу закритим, статичним системам, де стійкість - стан рівноваги - результат відсутності зовнішніх зв’язків та придушення відхилень системи від свого стаціонарного стану; визначення державної безпеки з позицій динамічно стійкого стану повинно трактуватися як зовні обумовлений розвиток з акцентом на само підтримку та самоорганізацію системи. З системно-синергетичної точки зору принцип забезпечення державної безпеки полягає в тому, що забезпечення безпеки більш широкої системи пріоритетне по відношенню до безпеки складових її компонентів.

На відміну від традиційних наук замість великого числа факторів, від яких залежить стан системи (компонент вектора стану) синергетика розглядає нечисленні параметри порядку, від яких залежать компоненти вектора стану системи і які, в свою чергу, впливають на параметри порядку.

У переході від компонент вектора стану до нечисленних параметрах порядку полягає сенс одного з основоположних принципів синергетики -принципу підпорядкування (компонент вектора стану параметрам порядку). Зворотна залежність параметрів порядку від компонент вектора стану призводить до виникнення того, що прийнято називати круговою причинністю. Подібними параметрами можуть виступати інституційно оформлені особливості державного управління. Синергетичний потенціал забезпечення державної безпеки концентрується в основному політичному інституті - державі. Держава, як основний політичний інститут і головний суб’єкт управління, завжди виступало силою єднання, об’єднання, кооперації, інтеграції тощо.

У даний час у науковій літературі існує два підходи до взаємин правової політики та державної безпеки. У світлі першого підходу безпека, в тому числі державна, розглядається як мета правової політики.

Так, згідно Законів України «Про основи національної безпеки України», «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» однією із стратегічних, перспективних цілей правової політики в державі є безпека особи, суспільства і держави.

Другий підхід дозволяє розглянути правову політику у сфері державної безпеки як самостійний вид правової політики. Даний підхід і є об’єктом стратегії національної безпеки України.

Під правовою політикою в сфері державної безпеки пропонується розуміти послідовну діяльність держави, що включає в себе комплекс ідей, цілей, завдань і принципів, що реалізуються за допомогою права і спрямованих на забезпечення захисту державного ладу, державних органів, територіальної цілісності держави, а також його суверенітету від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Основні принципи правової політики у сфері державної безпеки – соціальна обумовленість, наукова обґрунтованість, стійкість і передбачуваність та ін.

Виходячи з напрямків державної безпеки які склалися за роки незалежності в Україні, а також аналізу чинного законодавства, в тому числі Законів України «Про Службу безпеки України», «про Службу зовнішньої розвідки України», «Про державний кордон України», «Про Державну служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» доцільно виділити наступні види правової політики щодо державної безпеки у сфері:

- розвідувальної та контррозвідувальної діяльності;

- протидії тероризму;

- протидії злочинам, які посягають на державну безпеку;

- прикордонної діяльності;

- інформаційної безпеки.

Кожен з перелічених видів є самостійною правовою політикою, проте в цілому вони утворюють правову політику у сфері державної безпеки. Подальше вдосконалення правової політики у сфері державної безпеки має будуватися на глибокому теоретичному дослідженні її видів.

Хоча дані види правової політики і є самостійними, на практиці вони знаходяться в тісній взаємодії. У зв’язку з цим недоцільно досліджувати в теорії і вдосконалювати на практиці лише окремі види правової політики у сфері державної безпеки, так як тільки дослідження всіх цих видів у сукупності і подальше комплексне вдосконалення правової політики (в рамках кожного виду) як результат дадуть високий рівень правової політики у сфері державної безпеки.

Найменш вивченими на сьогоднішній день є правова політика у сфері розвідувальної та контррозвідувальної діяльності, а також правова політика у сфері прикордонної діяльності.

При забезпеченні державної безпеки не допускається обмеження прав і свобод громадян, за винятком випадків, прямо передбачених законом. Громадяни, громадські та інші організації і об’єднання мають право отримувати роз’яснення з приводу обмеження їх прав і свобод від органів, що забезпечують державну безпеку. На їх вимогу такі роз’яснення даються в письмовій формі у встановлені законодавством терміни. Посадові особи, які перевищили свої повноваження в процесі діяльності щодо забезпечення державної безпеки, зобов’язані нести відповідальність згідно з національним законодавством.

Конституція України забороняє створення та діяльність громадських об’єднань, цілі або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціальної, расової, національної та релігійної ворожнечі. Права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені законом тільки в тій мірі, в якій це необхідно з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров’я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

У вузькому сенсі механізм забезпечення державної безпеки розглядається як складова частина державного механізму і являє собою систему державних організацій, органів, установ, а також недержавних інститутів, спеціально створюваних для забезпечення безпеки, або наділяються спеціальною функцією на певний період часу, взяту в їх взаємодії та практичному функціонуванні. При цьому елементами механізму забезпечення безпеки виступають:

- по-перше, державні органи та організації, постійно здійснюють функцію забезпечення безпеки, що є для них основною;

- по-друге, державні органи та організації, для яких функція забезпечення державної безпеки є похідною і реалізується в разі виникнення відповідних загроз;

- по-третє, недержавні організації, що залучаються державою або безпосередньо створювані суспільством для виконання функції забезпечення державної безпеки.

У широкому сенсі механізм забезпечення державної безпеки являє собою систему засобів, за допомогою яких здійснюється результативне вплив на зазнали загрозам суспільні відносини і соціальні процеси з метою захисту життєво важливих інтересів суспільства і держави.

В якості таких засобів крім власне організацій, що здійснюють функцію забезпечення безпеки, виступають: нормативно-правова база, що лежить в основі формування та функціонування відповідних організацій та їх взаємодії з досягнення мети забезпечення безпеки; різні інструменти (методи, способи, прийоми), що використовуються суб’єктами забезпечення безпеки для вирішення поставлених перед ними завдань.

Механізм забезпечення державної безпеки як динамічна система передбачає наступні стадії:

- формулювання інтересів, захист яких забезпечуватиметься;

- виявлення та прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам суспільства і держави;

- вироблення системи заходів з протидії загрозам;

- нейтралізація загроз;

- здійснення заходів з відновлення нормального функціонування об’єктів безпеки.

У сфері державної безпеки найбільш об’ємно виявляється єдність сутності державно-правового впливу в поєднанні з різноманітністю засобів правового регулювання, що обумовлено наявністю в сфері державної безпеки як публічних, так і приватних інтересів, їх взаємопроникненням, а також рухливістю кордонів між ними. В основі публічних інтересів лежать принципи та цінності соціальної правової держави, а також громадська зацікавленість у створенні умов: для гідного життя та вільного розвиткугромадян, їх духовного та інтелектуального розвитку, підтримки високого рівня життєдіяльності та працездатності; формування ефективних механізмів забезпечення безпеки; надійного захисту сфери державної безпеки в довгостроковій перспективі від реальних і потенційних загроз безпеки.

6.2 Діяльність Служби безпеки України Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України. На Службу безпеки України покладається захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп і осіб, забезпечення охорони державної таємниці, попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу інтересам України. Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. Правову основу діяльності Служби безпеки становлять Конституція України, Закон України «Про Службу безпеки України» і інші акти законодавства, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною. Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Орган Служби безпеки України у разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов’язків прав чи свобод людини повинен вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності. Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов’язана дати їм письмові пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових (службових) осіб та органів Служби безпеки України. Служба безпеки інформує про свою діяльність через засоби масової інформації, шляхом надання відповідей на запити на доступ до публічної інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку. Систему Служби безпеки України складають Центральне управління, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Центральне управління, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні. Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб’єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр. Положення про Антитерористичний центр затверджується Президентом за поданням Кабінету Міністрів України. Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв’язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби. Центральне управління видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання у системі Служби безпеки. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них встановлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки або антиконституційні обмеження прав та свобод громадян. У межах своєї компетенції Центральне управління вносить Президенту України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов’язкових для виконання органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями і громадянами. З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України. В інтересах державної безпеки органи і підрозділи Служби безпеки України можуть створюватися на окремих державних стратегічних об’єктах і територіях, у військових формуваннях. У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України є незалежними від органів місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів. Органи військової контррозвідки створюються для контррозвідувального забезпечення Збройних Сил України і Державної прикордонної служби України та інших військових формувань, дислокованих на території України. Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищих посадових осіб України, правоохоронними та органами Фіскальної служби у порядку і на засадах, визначених законами, указами Президента України та прийнятими на їх основі актами Служби безпеки і відповідного відомства.Служба безпеки України відповідно до своїх завдань зобов’язана: - здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології, питань, пов’язаних з національною безпекою;- здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських, державних установ, заходи, пов’язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном; - виявляти, припиняти та розкривати кримінальні правопорушення, розслідування яких віднесено до компетенції Служби безпеки України, проводити їх досудове розслідування; розшукувати осіб, які переховуються у зв’язку із вчиненням зазначених кримінальних правопорушень; - здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття розвідувально-підривної діяльності; - забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності від протиправних посягань; - здійснювати контррозвідувальне забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил, військових формувань, дислокованих на території України, енергетики, транспорту, зв’язку, важливих об’єктів галузей господарства; - брати участь у розробці і здійсненні відповідно до Закону України «Про державну таємницю» та інших актів законодавства заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та здійснення контролю за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди інтересам України; - здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки; - у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну;- сприяти Державній прикордонній службі України в охороні державного кордону України; - сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій; - подавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі із вчиненням кримінальних правопорушень; - брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в’їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в’їзду в іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця;- проводити наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати в практику діяльності Служби безпеки України; - виконувати за дорученням Президента України інші завдання, спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави; - брати участь у розробленні та здійсненні заходів щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт. Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов’язків надається право: - вимагати від громадян та посадових осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Служби, перевіряти у зв’язку з цим документи, які посвідчують їх особу, а також проводити огляд осіб, їх речей і транспортних засобів, якщо є загроза втечі підозрюваного або знищення чи приховання речових доказів злочинної діяльності; - подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов’язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки, у тому числі із забезпечення охорони державної таємниці; - одержувати на письмовий запит керівника відповідного органу Служби безпеки від міністерств, державних комітетів, інших відомств, підприємств, установ, організацій, військових частин, громадян та їх об’єднань дані і відомості, необхідні для забезпечення державної безпеки України, а також користуватись з цією метою службовою документацією і звітністю. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність». Отримання від Центрального депозитарію цінних паперів, Національного банку України та депозитарних установ інформації, що міститься у системі депозитарного обліку цінних паперів, здійснюється в порядку встановленому Законом «Про депозитарну систему України»; - входити у порядку, погодженому з адміністрацією підприємств, установ та організацій і командуванням військових частин, на їх територію і в службові приміщення; - складати протоколи про адміністративні правопорушення, віднесені до компетенції Служби безпеки, проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати передбачені законом заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; - використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків транспортні засоби, які належать підприємствам, установам і організаціям, військовим частинам і громадянам (крім транспорту дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і організацій, транспортних засобів спеціального призначення), для проїзду до місця події, припинення злочинів, переслідування та затримання осіб, які підозрюються в їх вчиненні, доставки до лікувальних установ осіб, що потребують термінової медичної допомоги; - виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, заходити в жилі, службові, виробничі та інші приміщення; - проводити гласні і негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність»; - здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, в тому числі на договірних засадах, дотримуючись при цьому умов добровільності і конфіденційності цих відносин; - користуватися на договірних засадах службовими приміщеннями підприємств, установ, організацій, військових частин, а також жилими та іншими приміщеннями громадян;- направляти військовослужбовців Служби безпеки України для роботи на штатних посадах в інших установах, підприємствах і організаціях на час виконання конкретних завдань в інтересах контррозвідки, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю; в окремих випадках у порядку, визначеному колегією Служби безпеки України, допускається направлення на роботу таких військовослужбовців в установи, підприємства і організації за ініціативою їх керівників; - в інтересах контррозвідки і оперативно-розшукової діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік в обсязі і порядку, що визначаються завданнями, покладеними на Службу безпеки;- морально і матеріально заохочувати співробітників та інших осіб за заслуги по забезпеченню державної безпеки; - позачергово придбавати квитки на всі види транспорту та поселятися в готелях при пред’явленні посвідчення про відрядження; - безплатного проїзду всіма видами міського пасажирського транспорту загального користування (крім таксі), залізничного та водного транспорту приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів, а також попутним транспортом; - видавати у разі наявності небезпеки для життя і здоров’я особам, взятим під захист, відповідно до чинного законодавства зброю, спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку. У разі проведення заходів боротьби з тероризмом Служба безпеки, її органи і співробітники мають право: - одержувати в установленому законом порядку на письмову вимогу керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки від органів Фіскальної служби, фінансових і інших установінформацію і документи про операції, стан рахунків і руху коштів на них за конкретний проміжок часу, вклади, внутрішньо- та зовнішньоекономічні угоди, а також завірені копії документів, на підставі яких було відкрито рахунок конкретної юридичної або фізичної особи. Отримання від банків відомості, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом «Про банки і банківську діяльність». Документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо - не пізніш як протягом 10 діб;- залучати в установленому законодавством порядку до проведення перевірок, ревізій та експертиз кваліфікованих спеціалістів установ, організацій контрольних і фінансових органів; - одержувати в установленому законодавством порядку за письмовими запитами керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Національним банком України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та місцевого самоврядування; - подавати за матеріалами оперативно-розшукової діяльності до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб’єктів підприємництва, а також за наявності підстав, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством; - входити за письмовим розпорядженням керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки за службовими посвідченнями на територію, у приміщення, склади та сховища підприємств, організацій і установ (крім іноземних дипломатичних представництв), на пункти пропуску через державний кордон та митниць, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю; - за постановою слідчого та з санкції прокурора по нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, а у невідкладних випадках - з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані в розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України; - ініціювати питання накладення на невизначений строк арешту на активи, що пов’язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них за зверненням особи, яка може документально підтвердити потреби в покритті основних та надзвичайних витрат.Військовослужбовці Служби безпеки мають право зберігати, носити, використовувати і застосовувати зброю та спеціальні засоби на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про міліцію», військовими статутами Збройних Сил України та іншими актами законодавства.