Заходи безпеки в системі протидії тероризму

Уразливість об’єктів інфраструктури, доступність і простота використання сучасних засобів руйнування створюють передумову для екстремістів, які прагнуть до досягнення своїх інтересів, тому у перспективі важко розраховувати на охоплення диверсійно-терористичною діяльністю тільки східних та прилеглих до них регіонів країни..

Тактика терористичної діяльності застосовується якуніверсальний засібпротидії легітимним органам влади використовуючиіндивідуальнітаколективнісуб’єктирізногорівняуправління (місцеві адміністрації, які перебувають під впливом ДНР, ЛНР, створені ними органи місцевої влади). Додатковим фактором ескалації терористичної діяльності є неприкрито «імперська» зовнішня політика керівництва Росії. З початку бойових дій пошкоджено 131 об’єкт інфраструктури транспорту (канал БТБ 05.08.2014).

В теорії та практиці виділяють наступні види тероризму: в залежності від використовуваних методів (фізичний, психологічний); від характеру застосовуваних засобів (традиційний і технологічний); від наявності ідейної платформи (націоналістичний, релігійний); від суб’єкта та території, які зачіпає терористичний акт (державний, міжнародний – щодо діяльності Головного розвідувального управління Збройних сил Російської Федерації).

Загальний стан тероризму характеризується стабільним зростанням кількості зареєстрованих злочинів, і, разом з тим, набагато меншим числом виявлених осіб, винних у вчиненні таких злочинів. Відмінною особливістю терористичних проявів є їх тісний взаємозв’язок з російських екстремізмом. На сучасному етапі проблема російського екстремізму набуває особливого значення в силу перетворення цього явища у напрям державної політики, зростання масштабів його загрози, що доводить анексія Автономної республіки Крим. Російські екстремісти використовують тероризм як тактику діяльності, яка полягає в систематичному, організованому й ідеологічно обґрунтованому використанні терористичних актів для досягнення цілей.

В умовах ведення бойових дій виділяється чотири основних джерела терористичної діяльності, що представляє загрозу для держави: незаконні збройні формування; підпільна опозиція, тісним чином пов’язана з організованими злочинними формуваннями; зарубіжні військово-політичні та фінансово-економічні центри та групи, які прагнуть дестабілізувати ситуацію з перспективою відторгнення частини України і хоча зазначена проблема не має активної підтримки серед населення, водночас на міжнародному рівні Росією розгорнута активна пропагандистка компанія.

Доцільно відзначити, що особистість терориста, представника збройних формувань ДНР, ЛНР є різновидом особистості озброєного злочинця, при цьому особливістю особистості є наявність навичок і умінь в поводженні зі зброєю, а особливістю особистості терориста є наявність «ідеї», що обґрунтовує допустимість і корисність скоєних дій. Структуру особистості терориста виражається наступним: особистість злочинця + зброя + ідея.

Детермінація тероризму має багатоплановий і багаторівневий характер. Визначення основних причин, умов і факторів виникнення та розвитку явища дозволяє виділити серед них ті, які важко подолати практично, так як вплив який на них чиниться є не ефективний. Зазначені чинники можна тільки констатувати й відслідковуватися.

Наступна група є предметом запобіжного впливу з боку правоохоронних органів. Причини тероризму діляться на три групи: постійні, тимчасові та поточні, що утворюють піраміду з трьох рівнів, а також поділяються на внутрішні і зовнішні. Кожна група причин включає в себе ряд конкретних криміногенних факторів. Результати досліджень тероризму у Європі, показують, що стати учасником терористичної діяльності здатна практично будь-яка людина при збігу ряду несприятливих обставин, що утілюється у життя керівництвом ДНР, ЛНР за рахунок відсутності соціальних виплат, створення умов, які унеможливлюють від’їзд населення із зони бойових дій.

Контроль над тероризмом можливий тільки при загальнодержавному підході. У плані попереджувальної діяльності, враховуючи вітчизняний та зарубіжний досвід, представляється необхідним продовження роботи по створенню і зміцненню цілісної, структурованої як по вертикалі, так і по горизонталі системи боротьби з тероризмом, що складається з низки суб’єктів, які діють у тісній взаємодії на загальнонаціональному рівні.

Беручи до уваги складний причинний комплекс тероризму, що має трьох рівневу структуру детермінант, правоохоронні органи самостійно можуть ефективно впливати лише на дуже обмежене коло останніх. Враховуючи об’єктивні та суб’єктивні труднощі кризи на сході держави, тероризм характеризуватиметься зміною кількісних і якісних сторін. Однак його політичний характер істотно не змінюється. Нестабільність соціально-економічної ситуації в зоні проведення антитерористичної операції, втрата підконтрольної території є умовою для подальшого зростання тероризму.

На характер тероризму в цілому впливають добре організовані, законспіровані та розгалужені терористичні організації. Відзначається зміна особистості терориста і механізму злочинної поведінки. В першу чергу це знайшло відображення в професіоналізації. Події, які у даний момент мають місце підтверджують тезу про те, що терористи здатні виробляти і вільно придбати зброю масового ураження. З кожним днем зростає загроза вчинення терористичних акцій на стратегічно важливих об’єктах міст. Головною тактичною метою військових структур ДНР, ЛНР є розширення соціальної бази тероризму; перетворення тероризму в довготривалий фактор впливу; зростання організованості та керованості терористичних формувань, розробка ідеологічної фундаментальності та пропагандистського потенціалу з доступом до глобальної інформаційної мережі; розширення арсеналу технічних засобів діяльності. Зазначене зумовлює зв’язок тероризму із злочинним світом і використання тероризму в державних інтересах Росії.

Чинна Конституція України безпосередньо не регулює відносини у сфері протидії тероризму, однак зумовлює їх конституційно-правові основи своїми окремими положеннями, що регулюють права та свободи людини і громадянина; компетенцію органів державної влади. В умовах зростання загрози тероризму доцільно в перспективі розширити положення Конституції України, що визначають основи безпеки особистості, держави і суспільства та протидії сучасним викликам, в тому числі сепаратизму та тероризму.

Аналіз положень законів і нормативних правових актів, зв’язаних з регулюванням питань протидії тероризму, вказує на цілий ряд проблем. До числа найбільш істотних відносяться: наявність, поряд із Законом Украйни «Про боротьбу з тероризмом», інших законів, підзаконних нормативних правових актів, які в тій чи іншій мірі регулюють питання протидії тероризму, що обумовлює важливість узгодження їх змісту між собою; недосконалість законодавства в частині визначення обсягу і меж самостійності органів місцевого самоврядування в здійсненні заходів протидії тероризму і нерозвиненість з цієї причини регіонального нормативного регулювання з цих питань. Положення закону, що регулюють питання обмеження прав в умовах протидії тероризму, відрізняються незавершеністю щодо конституційних норм, які закріплюють правовий статус особистості. Це виражається в наступному.

- по-перше, з закону не ясно, на який період вводяться обмеження;

- по-друге, органи, уповноважені приймати рішення про проведення антитерористичної операції, в умовах якої можливі обмеження прав і свобод, не мають конституційних повноважень вчиняти такі дії;

- по-третє, рівень прийнятих правових актів щодо введення особливого режиму антитерористичної операції не дозволяє вводити обмеження конституційних прав і свобод;

- по-четверте, в законі відсутня вказівка на межі застосування заходів і тимчасових обмежень в умовах режиму антитерористичної операції;

- по-п’яте, закон не містить положень, що передбачають обов’язок інформувати міжнародну спільноту про необхідність обмеження прав при проведенні певних заходів в силу взятих Україною міжнародних зобов’язань.

Весь різноманітний комплекс засобів правового впливу на це негативне явище можна звести до двох основних блоків: стимулюванню і обмеженню. Термін «боротьба з тероризмом», що використовувався раніше діючим законодавством, видається не зовсім коректним, оскільки семантичне тлумачення слова «боротьба» не дозволяє включати до нього не примусові, профілактичні заходи впливу. Для позначення повного комплексу заходів впливу з термінологічної точки зору більш вдало словосполучення протидія тероризму. Це більшою мірою підкреслює попереджувальну, заохочувально-стимулюючу спрямованість цієї діяльності, ніж боротьба з тероризмом, яка етимологічно орієнтує її на припинення вже реальної існуючої терористичної небезпеки, а також на використання переважно примусових заходів впливу.

Для виявлення місця та ролі заходів безпеки в системі протидії тероризму найбільш продуктивним є розгляд комплексу заходів.

Заохочувально-стимулюючі заходи, роль яких у діяльності з протидії тероризму полягає у створенні різного роду стимулів для законослухняної поведінки та відмови від участі в терористичній діяльності в будь-яких формах. Сукупність подібного роду засобів впливу в комплексі утворює цілісну систему соціальної профілактики тероризму, до числа найбільш істотних елементів якої належать заходи по створенню економічно сприятливих умов життя населення; заходи, спрямовані на формування толерантного ставлення між представниками різних національностей, етнічних груп, релігійних конфесій; просвіта населення; формування стійкого неприйняття суспільством ідеології і практики тероризму та ін.

Обмежувально-примусові заходи:

- заходи соціальної відповідальності, яка включає не тільки юридичну відповідальність (кримінальна, адміністративна), а й інші її різновиди: політичну, економічну, моральну ін. Важливим є включення в систему протидії тероризму заходів міжнародної кримінальної відповідальності;

- компенсаторні заходи щодо відшкодування шкоди, заподіяної різними проявами тероризму яке має здійснюватися за рахунок коштів бюджету;

- заходи безпеки здійснюють свій вплив на тероризм за допомогою примусового обмеження прав і свобод фізичних і юридичних осіб з метою запобігання шкідливого впливу джерел терористичної небезпеки або охорони об’єктів захисту від терористичних посягань.

Джерела терористичної небезпеки являють соціальні явища, процеси і тенденції, характеристики або розвиток яких містять в собі потенційну загрозу вчинення терористичних акцій. Їх основні характеристики, в чому ускладнюють усунення, носять військовий характер і мають антропогенне походження. З позицій теорії діяльності основними джерелами терористичної небезпеки є екстремістська, терористична і сепаратиська діяльність. З точки зору теорії суб’єкта в цій якості виступають влада (суб’єкт управління), терористичні і екстремістські організації, а також окремі особистості.

Основним критерієм характеру та ступеня суспільної небезпеки є вчинення злочинів терористичного характеру або терористичної акції. Разом з тим з урахуванням недоліків у законодавчому визначенні цього виду суспільно-небезпечних діянь до числа злочинів терористичного характеру, вчинення яких може виступати в якості такого критерію, відносяться не всі з перерахованих в Кримінальному кодексі, а лише три з них: тероризм, захоплення заручника і посягання на життя державного чи громадського діяча. Віднесення до числа ознак, що вказують на потенційну терористичну небезпеку особистості, таких її властивостей, як національна або релігійна приналежність видається не зовсім правильним. Замість цього визнати джерелом терористичної небезпеки необхідно конфліктні відносини між певними соціальними групами. які за природою є локально-регіональними.

Визначаючи об’єкти захисту, на які спрямовані заходи безпеки у сфері протидії тероризму, необхідно брати до уваги ще одну ознаку цього негативного явища. Терористичним посяганням в більшості випадків піддаються треті особи, які не є безпосередньою стороною конфліктів, при цьому кінцевим об’єктом впливу виступають переважно органи влади. З урахуванням цієї обставини питання охорони об’єктів підвищеної небезпеки представляє значні труднощі. Разом з тим узагальнення і систематизація основних детермінант, які впливають на вибір конкретних об’єктів терористичних зазіхань, дозволяє виділити певні фактори:

- по-перше, це фактор символічної значимості, який визначає необхідність захисту об’єктів, що уособлюють собою певні цінності держави або соціальної групи, символізують те, проти чого виступають терористи. Посилення заходів безпеки потрібно в дні проведення важливих заходів і святкування значущих дат;

- по-друге, це фактор соціальної цінності, що має двояку дію залежно від цілей, які ставлять перед собою терористи. У тому випадку, коли терористична акція спрямована на створення обстановки страху, посяганню піддаються ті особи, напад на яких викликає в суспільстві найбільше співчуття і готовність на поступки для їх порятунку. Протилежний варіант дії цього фактора – вибір в якості об’єктів зазіхань тих осіб, напад на яких викликає не настільки негативну реакцію, а іноді і схвалюється частиною населення. Мета полягає в тому, щоб позиціонувати себе в якості борців за справедливість і отримати певне суспільне або міжнародне визнання;

- по-третє, це фактор масовості, який зумовлює потребу підвищеної охорони об’єктів, де традиційно присутня значна кількість людей;

- по-четверте, це фактор масового страху. Для терористів важливо те, щоб частина населення асоціювала себе і своїх близьких з жертвами насильницьких акцій. Для досягнення цієї мети терористичні акти відбуваються в тих місцях, де могла би опинитися випадкова людина;

- по-п’яте, це фактор доступності, відповідно до якого захисту, першими підпадають об’єкти, територіально близькі до місця дислокації терористів.

Крім визначення джерел терористичної небезпеки та об’єктів, які потребують підвищеної охорони, важливим питанням є дослідження принципів і меж заходів безпеки, а також підстав їх використання.

В якості основних принципів, якими необхідно керуватися не тільки при застосуванні конкретних антитерористичних заходів безпеки, але і при розробці та прийнятті нових заходів безпеки, а також при визначенні їх ролі і місця в загальній системі протидії тероризму, визначено наступні:

- принцип стабільності, який полягає в тому, що кризові ситуації (у тому числі і тероризм) не повинні призводити до посягань на демократичні завоювання і свободи. Введення та використання нових (додаткових) право обмежень і заборон можливо тільки в тому випадку, коли вичерпано весь потенціал існуючих заходів безпеки;

- принцип послідовності полягає в тому, що розробка та застосування заходів безпеки повинна здійснюватися з урахуванням конкретної цілісної та стійкої стратегії протидії тероризму і бути до кінця послідовними, відповідно до відведених їм місцем і роллю, у межах визначеної моделі.

- принцип технологічності вимагає, щоб практична діяльність щодо застосування заходів безпеки була заснована на досягненнях науки і техніки. При раціональному використанні наукового потенціалу у межах правового поля можливе пом’якшення ущемлення прав при застосуванні обмежень.

- принцип селективності встановлює, що обмеження прав і свобод громадян у межах заходів безпеки повинні бути максимально вибірковими, а не всеосяжними з визначенням територіальних і часових меж дії.

Особистісна межа дозволяє встановити, до яких суб’єктів можливе застосування право обмежень і заборон. Перш за все, заходи безпеки повинні використовуватися щодо терористів, проте в ряді випадків існує необхідність їх застосування до суб’єктів, які діють правомірно. До їх числа відносяться родичі терористів і близькі їм особи. При цьому тенденцією останнього часу є те, що заходи, застосовувані до зазначених суб’єктів, за своїми основними ознаками є подібними покаранням. Разом з тим право обмеження і заборони, що застосовуються до родичів терористів і близьким їм особам, повинні носити характер заходів безпеки і не містити в собі карального елементу.

Тимчасову межу визначає термін, протягом якого застосовуються заходи безпеки. Одним з істотних недоліків у діяльності з протидії тероризму є використання заходів безпеки протягом невизначеного періоду часу. Існує також територіальна межа обмеження заходів безпеки, яка визначається в організаційно-процедурній та в нормативно-правовій підставі.

Взагалі ж у правовій теорії заходів безпеки виділяється багаторівнева модель підстав їх використання, що включає в себе соціально-кримінологічні, нормативно-правові, матеріально-фактичні та процедурно-організаційні.. Останні базуються на нормах КУпАП та законодавчих актах, які визначають особливі режими надзвичайного характеру.

Соціально-кримінологічна підстава вимагає співвіднесення користі від введення правових обмежень в рамках заходів безпеки з тією шкодою, яку може бути заподіяно різними проявами тероризму.

Другий рівень моделі – нормативно-правова основа, тобто правові акти, в яких врегульовані антитерористичні заходи безпеки.

Наступним рівнем є матеріально-фактична підстава використання заходів безпеки, в якому визначаються ті юридичні факти, з настанням яких пов’язується можливість використання відповідних право обмежень. Найбільш вдалий термін для позначення матеріально-фактичної підстави антитерористичних заходів безпеки – терористична акція. На відміну від словосполучень терористичний акт і акт тероризму він дозволяє підкреслити, що на момент прийняття рішення про використання заходів безпеки йдеться не про діяння, що містить всі ознаки злочину, а про безпосереднє зазіхання, схоже за своїми основними ознаками на прояв тероризму. Однак визначення поняття терористична акція вимагає суттєвого наукового коригування.

Заключний рівень – організаційно-процедурна підстава. Це усні і письмові акти, якими деталізується використання заходів безпеки. Сучасною тенденцією заходів безпеки є широке використання такого специфічного різновиду організаційного підстави, як списки та переліки де зазначаються особи, організації та держави, причетні до тероризму, і в залежності від виду списку застосовуються різні за своїм характером обмеження прав і заборони.

Іншою специфічною організаційно-правовою підставою заходів безпеки у сфері протидії тероризму є прийняття рішення про зміну рівня терористичної небезпеки. У разі отримання спецслужбами і розвідувальними органами інформації про підготовку терористичних акцій відбувається зміна рівня терористичної загрози, що тягне за собою можливість застосування додаткових право обмежень і використання існуючих заходів безпеки.

Говорячи про безпосереднє використання заходів безпеки в діяльності з протидії тероризму, необхідно вказати на їх види. За ступенем конкретизації заходи безпеки можуть бути класифіковані на спеціальні, альтернативно спеціальні та багатофункціональні (загальні). Спеціальні заходи безпеки регламентуються в законодавстві як заходи, спрямовані саме на боротьбу з різними терористичними проявами. За загальним правилом ці засоби впливу не можуть використовуватися для протидії іншим негативним явищам.

В альтернативно спеціальних заходах безпеки джерела небезпеки, на запобігання шкідливого впливу яких вони спрямовані, також конкретизовані, однак не всі пов’язані з тероризмом. Більш того, характер джерел небезпеки може бути різноманітним: природні, антропогенні, змішані (природно-антропогенні). Багатофункціональні заходи безпеки спрямовані на захист об’єктів підвищеної небезпеки від потенційних джерел небезпеки, в тому числі терористичних.

Залежно від сфери антитерористичні заходи класифікуються на заходи безпеки щодо повітряного, морського та тероризму на суші. За моментом застосування запобіжного заходу безпеки можна розділити на превентивні, актуальні і пост терористичні. Превентивні спрямовані на запобігання терористичних акцій. Актуальні застосовуються безпосередньо в період вчинення терористичних акцій. Пост терористичні застосовуються після вчинення терористичних акцій і направлені на мінімізацію наслідків.

По галузях законодавства, в рамках якого регламентуються антитерористичні заходи безпеки, їх можна поділити на міжнародно-правові, конституційно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, адміністративно-правові, фінансові, цивільно-правові. За територіальною межею заходи безпеки можуть бути класифіковані на загальнодержавні та регіональні. Найважливішим регіональним заходом безпеки у сфері протидії тероризму є примус.