![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття збройного конфлікту в науковій літературіСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Історія світового співтовариства після другої світової війни супроводжувалась великою кількістю збройних конфліктів різного соціального характеру, масштабу та тривалості. Зі зміною їх змісту виникають і затверджуються нові підходи до їх визначення. На сьогоднішній день в науці сформувалося кілька основних концепцій, що дозволяють досліджувати і оцінювати збройні конфлікти. Одна з цих концепцій оформилася в 80-і роки ХХ століття в США, а потім стала використовуватися військовими фахівцями інших держав НАТО. Методологічною основою цих поглядів є загальна теорія конфлікту, яка на той час вже досить тривалий час розроблялася багатьма американськими та європейськими вченими. Відповідно до цієї теорії, збройний конфлікт є різновидом конфлікту соціального, в якому одна чи обидві сторони прагнуть до досягнення своїх інтересів за допомогою військової сили. Виходячи з цього положення, військові фахівці НАТО під збройним конфліктом розуміють будь-яке військове зіткнення, диференціюючи їх залежно від інтенсивності бойових дій. Відповідно до подібної класифікацією, всі війни та військові конфлікти стали розділятися на три типи: - конфлікти високої інтенсивності - війни між державами та воєнними коаліціями з використанням всіх видів зброї, у тому числі і ядерного (загальна і обмежена ядерна війна), на глибину всієї території противника; - конфлікти середньої інтенсивності - війни між двома країнами, в яких воюючі сторони використовують наявні сили та засоби і найсучаснішу військову техніку, але не застосовують зброю масового ураження; - конфлікти низької інтенсивності - особлива форма військово-політичної боротьби в якомусь одному (або декількох) географічному районі з обмеженим застосуванням військової сили або з їх участю та за допомогою надання різних видів допомоги без прямого використання збройних сил. Виділення конфліктів низької інтенсивності (КНІ) як окремого виду військово-політичного протиборства представляло особливий крок у розвитку військової науки, який докорінно вплинула на всю подальшу еволюцію збройних сил США, Російської Федерації, Великої Британії, Франції. Під конфліктами низької інтенсивності розуміється обмежена політико-військова боротьба, спрямована на досягнення визначених політичних, соціальних, економічних чи психологічних цілей, що починається з різних видів тиску за допомогою тероризму та сепаратиського руху, обмежена географічним районом і застосованою зброєю, тактикою та ступенем насильства.
У рамках цього поняття, з використанням повного набору критеріїв, додатково виділили три рівня тепер уже самих конфліктів низької інтенсивності (КНІ): - високий (міжнародний) (міждержавні збройні конфлікти і локальні війни); - середній (регіональний) (внутрішній збройний конфлікт в одній з країн, який безпосередньо зачіпає сусідні держави та здійснює серйозний вплив на військово-політичну обстановку в регіоні); - низький (локальний) (внутрішньополітичний конфлікт в одній з країн, що включає елементи збройного протиборства і зачіпає безпеку існуючого режиму). У міру розвитку та вдосконалення теорії конфліктів низької інтенсивності, трактування внутрішніх конфліктів розширювалася. До них почали відносити народні виступи, партизанські та повстанські дії незалежно від їх соціальної спрямованості. В особливий підвид «специфічних» конфліктів виділено тероризм. Під тероризмом розуміють навмисне використання насильства чи загрози його застосування для досягнення політичних, релігійних або ідеологічних цілей. Наукова робота з зазначеного напряму активно ведеться Військовою академією Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, Інститутом військової історії Міністерства оборони Російської Федерації і рядом інших наукових підрозділів Російської Федерації. До збройних конфліктів слід, з позиції російської військової науки, відносяться прикордонні конфлікти, військові акції, збройні інциденти, зіткнення між незаконними військовими формуваннями (внутрішні зіткнення), спеціальні операції по локалізації актів насильства та підтримання конституційного порядку, а також миротворчі операції під егідою колективних сил Співдружності незалежних держав (Україна не є членом СНД) з підтримки миру або миротворчих сил ООН і ОБСЄ. При цьому кожному з складових цих понять можна дати наступні визначення. Прикордонний конфлікт - обмежене військове зіткнення між групами озброєних осіб (іноді за участю регулярних військ прикриття) і формуваннями прикордонних військ, окремими підрозділами та частинами Збройних Сил поблизу держкордону.
Військова акція - обмежені щодо цілі, масштабу та часу односторонні або коаліційні воєнні дії превентивного, демонстративного або відволікаючого характеру. Збройний інцидент - одна з форм короткочасних військових дій. Він може бути навмисним або організованим спеціально для загострення обстановки або створення приводу до розв’язування війни. Внутрішнє збройне зіткнення - форма вирішення протиріч між незаконними військовими формуваннями однієї або декількох протиборчих національних, релігійних чи соціальних угруповань і груп. Як правило, метою зіткнень є зміна конституційного ладу або захоплення місцевими елітами політичної та економічної влади, або порушення територіальної цілісності держави. Спеціальні операції – бойові (службово-бойові) дії обмеженого контингенту Збройних сил, прикордонних і внутрішніх військ (національної гвардії), сил і засобів органів безпеки, а також спеціально сформованих миротворчих сил з метою роз’єднання ворогуючих сторін, стабілізації обстановки та створення умов для переговорів. Таким чином, порівняльний аналіз підходів, що склалися в НАТО та Російській Федерації дозволяє помітити різницю в трактуванні поняття «збройний конфлікт». НАТО розглядає його більш широко, розділяючи всі конфлікти за інтенсивністю військових дій. Російська військова наука дають більш вузьке визначення конфлікту, при цьому виділяючи в якості основного критерію їх масштабність. Схематично таке порівняння може виглядати наступним чином: російський підхід: підхід НАТО: - військові акції і конфлікти - конфлікти низької інтенсивності; - локальні (регіональні) війни - конфлікти середньої інтенсивності; - війни світові - конфлікти високої інтенсивності Разом з тим, наявність цих підходів не обмежує погляди та концепції, що існують відносно визначення військового конфлікту. В основі багатьох з них лежать погляди К. Клаузевіца на природу війни як продовження політики засобами збройного насильства. Проводячи аналогію з цією відомою формулою, можна сказати, що всі збройні конфлікти, незалежно від масштабності, інтенсивності та причин виникнення, зрештою є продовженням політичного конфлікту військовими засобами. Це положення дозволяє глибше заглянути в сутність цього соціально-політичного явища і досліджувати проблему трансформації політичного конфлікту в військовий. Дослідження процесу розвитку конфлікту дає можливість встановити багато його суттєві історичні та причинно-наслідкові аспекти, а розгляд його як системи дозволяє виявити функціональні сторони конфлікту. Звідси він розглядається як єдиний процес з різними, але взаємопов’язаними сторонами – історичною (генетичною), причинно-наслідковою та функціональною. Основними причинами збройних конфліктів є наступні: - прагнення окремих держав (коаліцій) до встановлення диктату в регіоні та прихильність до вирішення конфліктних ситуацій військовими засобами через небажання чи нездатності політичних керівників усувати економічні та соціальні протиріччя мирним шляхом; - провокування радикально налаштованими політичними лідерами, партіями та рухами національно-етнічних, релігійних інших суперечностей, пов’язаних з територіальними претензіями;
- наявність у суспільстві глибинних протиріч, обумовлених розшаруванням його з соціально-економічних, національно-етнічних, релігійних та іншими ознаками; - порушення загальноприйнятих прав людини; - розширення загрози міжнародного тероризму, - розповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки. Історико-теоретичний аналіз війн і збройних конфліктів, їх типологія показують, що в основі виникнення будь-якої військової конфронтації лежать як довготривалі, так і ситуативні (безпосередні) причини. До числа найбільш істотних довготривалих причин виникнення збройних конфліктів відносяться наступні: - політичні причини: зіткнення геополітичних інтересів провідних країн; міждержавні територіальні суперечки; не відпрацьованість правових механізмів взаємодії владних структур в державах із складним національно-державним устроєм; протиріччя між статусом найбільш численного етносу і положенням національних меншин; претензії національних елітних груп на участь у владних механізмах країни; - соціально-економічні причини: нерівномірність економічного розвитку територій, ступеня доступу до джерел природних і енергетичних ресурсів, ринкам; різний рівень життя та загальний рівень розвитку етносів; - історичні причини: самооцінка етносом свого місця і ролі у світовому еволюційному процесі, яка випливає з історичної пам’яті (національні традиції та легенди, перелік «історичних ворогів», відображає колоніальне минуле, наявність або відсутність досвіду власного державного будівництва тощо); - етнокультурні та соціально-психологічні причини: утиск національних почуттів (гордості), відсутність національно-культурної автономії, обмеження політичних і економічних прав за расовою, національною або конфесійною ознакою, наявність «поля напруженості» між різними релігійними спільнотами, недовіру та неприязнь до людей іншої національності (віросповідання), видимі відмінності в рівні духовного (культурного) розвитку, прояв побутового націоналізму; - етнодемографічної причини: порушення (уявне чи реальне) сформованого співвідношення чисельного і якісного складу етносів (національних груп); помітні відмінності в темпах зростання населення іншої національності; насильницька і навіть природна асиміляція; безконтрольна міграція; витіснення осіб некорінних національностей. Таке різноманіття довготривалих причин, що лежать в основі виникнення збройних конфліктів, говорить про те, що всі вони являють собою складне і багатопланове явище. Разом з тим, аналіз походження збройних конфліктів показує, що при визрівання кожного з них переважаючими (пріоритетними) стають, як правило, лише деякі з перерахованих вище довготривалих причин. В одному випадку пріоритетною може стати політична, в іншому - економічна, в третьому - етнічна причина.
Разом з тим не можна заперечувати значної ролі у виникненні збройних конфліктів і безпосередніх (ситуативних) причин. Особливий вплив безпосередні причини роблять на характер протікання військово-політичних криз, що передують практично кожному збройного конфлікту. У цілому безпосередні (ситуативні) причини виникнення збройних конфліктів можуть бути визначені як специфічна подія, дія або ситуаційна зміна, які носять провокуючий характер і сприймаються іншими державами як виклик їх життєво важливим національним інтересам, що призводить до виникнення військово-політичної кризи з подальшим його переростанням у збройний конфлікт. Аналіз пріоритетності прояву ситуативних причин при виникненні збройних конфліктів показує, що основними є: - політичні (вербальні) акти в міждержавних відносинах; - конкретні політичні дії, що включають підривну діяльність держави проти опонента; - внутрішньополітичний вербальний або практичний виклик політичному режиму; - непрямі насильницькі дії; - насильницькі військові дії; - ненасильницькі військові дії; - зовнішні ситуаційні зміни. Критеріями для встановлення того чи іншого типу збройного конфлікту є: соціально-політична природа і зміст конфлікту; співвідношення та розстановка внутрішніх політичних сил; цілі та стратегія сторін у конфлікті; ступінь використання збройного насильства тощо. Виходячи з цих критеріїв, можна виділити наступні типи збройних конфліктів: - міждержавні (між державами та їх коаліціями); внутрішньодержавні (цивільні безлади, масові заворушення тощо); - територіально-статусні (вимоги зміни кордонів, підвищення статусу тощо); - сепаратистські (вимоги повної незалежності, виходу зі складу держави тощо; вимоги про приєднання етнічної групи до іншої держави; етнічні (між різними етнічними групами тощо). Рівень класифікації збройних конфліктів по якісному змісту слід доповнити наступними ознаками: - за характером участі в конфлікті - пряма участь на боці союзника та непряму участь за допомогою апарату радників, військових поставок, підготовки фахівців для армії і флоту; - за якістю протиборчих сторін - між регулярними арміями; - між іррегулярними військовими формуваннями, змішані. Рівень класифікації конфліктів за кількісним (оперативно-стратегічному) змістом слід подати так: - по розташуванню району конфлікту - внутрішній, прикордонний, за рівнем відстані від країни; - щодо способу розв’язання - раптовий напад, ескалація агресії; - за характером театру військових дій (ТВД) - сухопутний, прибережний, океанічний, морський; - за кількістю сил - від обмеженого контингенту до оперативно-стратегічного угруповання військ (сил) з обох сторін;
- за способами та формами військових дій - класичні, партизанські, нетрадиційні, обмежені, широкомасштабні, блокадні. Існує також ряд інших підходів до типологізації збройних конфліктів. Всі вони в тій чи іншій мірі відображають складність і багатогранність цього соціально-політичного явища. На думку керівництва Російської Федерації, відповідно до Військової доктрини Російської Федерації, застосування військової сили у врегулюванні політичних конфліктів на пострадянському просторі в їх збройної стадії виступає як об’єктивна складова усунення загрози національної та міжнародної безпеки, викликаної агресивним і збройним характером вираження зіткнень політичних інтересів протиборчих сторін. Крім того, застосування військової сили у врегулюванні політичних конфліктів виступає як виконання зобов’язань третіх сторін з підтримання миру і безпеки держав - суб’єктів міжнародного права у відповідному регіоні.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 605; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.97.9.174 (0.015 с.) |