Міжнародно-правові аспекти запобігання військових конфліктів

В даний час в світі склалися унікальні умови і передумови для ефективної реалізації політики запобігання військових конфліктів. Цьому сприяє сучасна світова економічна та військово-політична обстановка. Більшість політичних еліт у різних країнах розуміють безглуздість і безперспективність збройного протистояння, у світовій громадській думці переважають пацифістські настрої, постійно створюються нові неурядові та гуманітарні організації антивоєнної спрямованості, активізують свою діяльність такі міжнародні миротворчі інститути, як ООН та ОБСЄ.

Сутність процесу запобігання військових конфліктів полягає в тому, що він являє собою систематичний і всеохоплюючий процес сталого аналізу умов і факторів, здатних сформувати виклики, ризики, небезпеки та загрози індивіду і соціуму, а також діяльність різних інститутів світової спільноти, державних структур і недержавних утворень, спрямовану на їх мінімізацію. Процес запобігання військових конфліктів є результатом колективних дій міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ін.) політичного, дипломатичного, військового і іншого характеру, спрямованих на недопущення переростання суперечностей або спорів у військовий конфлікт. Такі дії можуть включати інспекції на місці, попередження, перевірки, консультації, моніторинг, посередницьку діяльність, превентивне розгортання військ тощо.

Основними суб’єктами процесу запобігання виступають міжнародні органи проведення політики в галузі безпеки (РБ ООН), регіональні структури політики в галузі безпеки (ОБСЄ), що діють на основі міждержавних угод, національно-державні органи забезпечення національної безпеки країни, органи законодавчої, виконавчої та судової влади, інститути громадянського суспільства. Склад і компетенцію органів та інститутів політики запобігання специфічні для кожної держави.

Об’єктом процесу запобігання виступає сукупність політичних зв’язків, відносин, процесів і механізмів, що спрямовані на пошук мирних способів вирішення протиріч між суб’єктами політичного конфлікту і утворюють систему запобігання.

Процес запобігання військових конфліктів в своєї ґенезі спирається на певні принципи функціонування міжнародних відносин, в числі яких принципи: реагування, превентивності та запобігання.

Інституціоналізацію процесу запобігання військових конфліктів можна розглядати як певну послідовність становлення та функціонування ключових інститутів у цій сфері. До таких інститутів відносяться. Перше – формування політика запобігання. В її зміст входять інститути Генерального секретаря ООН, Ради Безпеки ООН і Генеральної Асамблеї ООН з їх документами та матеріалами, серед яких особливе місце займають річні доповіді Генерального секретаря ООН, який обґрунтовує «запобігання», як основний методологічний і концептуальний феномен міжнародних відносин. Друге –оформлення глобального інституту «політики Миру», що включає Світові конгреси (1899 і 1907 років) в Гаазі, мережу неурядових організацій і рухів на захист миру, Нобелівську премію Миру. Третє – формування інституту «політики довіри», що містить моніторинг балансу довіри в Щорічниках СІПРІ. Четверте - становлення інституту регіональної європейської безпеки, ініційованого всім процесом підготовки і підписання Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, яка відбулося 02.08.1975 в Гельсінкі. Гельсінський процес поклав початок створенню інституту НБСЄ (Наради з безпеки і співробітництва в Європі), який трансформувався в ОБСЄ (Організації з безпеки і співробітництва в Європі).

Специфіка процесу запобігання військових конфліктів полягає в тому, що тільки на рубежі ХХ і ХХI століть теорія і практика запобігання з розрізнених проектів, регіональних і локальних міжнародних ініціатив стала оформлятися в затребувану всім світовим співтовариством політику запобігання військових конфліктів.

Міжнародно-правові засадиформуються діяльністю держав, пов’язаної з реалізацією владних цілей і інтересів. У результаті такої діяльності створюються і відтворюються різноманітні правові відносини, в тому числі і у військово-політичній сфері. Саме в цій сфері протікає процес запобігання військових конфліктів.

Одним їх таких факторів виступають міжнародно-правові засади, які виробляються у процесі комунікативної взаємодії в політичній сфері суспільства. Міжнародно-правові засади, ставши елементом діяльності того чи іншого суб’єкта запобігання військових конфліктів, дозволяють оптимізувати цей процес, цілеспрямовано на нього впливати, скорегувати його в інтересах суб’єкта запобігання.

Зміст міжнародно-правових засад запобігання військового конфлікту включає в себе сукупність:

- обґрунтованогопроекту запобігання військового конфлікту;

- заданого алгоритму послідовних дій у процесі виконання завдання виключення збройного насильства, досягнення результату запобігання;

- стандарту діяльності, приписаних процедур дій щодо запобігання, здійснюваних на базі досягнутого раніше досвіду;

- стійких структурних компонентів правового рішення, що включають: конкретний проект запобігання, послідовність кроків по його здійсненню, зразок діяльності та поведінки суб’єктів запобігання, об’єктивні критерії оцінки ходу, процесу та результату рішення завдання запобігання військового конфлікту.

Юридичне оформлення запобігання військового конфлікту, здійснюється за допомогою аналітичного визначення мети, подальшого поділу діяльності на окремі процедури (етапи, стадії, операції, а також відбору адекватних ситуації, ефективних методів), засобів і логіки їх застосування залежно від реалізованої мети запобігання конфлікту. Відповідно до цього, юридичне оформлення запобігання військового конфлікту доцільно здійснювати виходячи з того, що:

- правове оформлення є певний спосіб досягнення цілей запобігання;

- сутність процесу запобігання полягає в послідовній діяльності;

- процедури запобігання розробляються попередньо та планомірно;

- при розробці процедур враховується специфіка військової сфери;

- юридичне оформлення запобігання військового конфлікту виступають у двох формах: як акт, що містить процедури та операції, і як сама діяльність, побудована відповідно з цим актом.

Зрештою, результативність застосування юридичного оформлення запобігання військових конфліктів безпосереднім чином залежить від вміння використовувати накопичений досвід, здібностей застосувати наявні можливості в конкретних ситуаціях процесу запобігання.

У забезпеченні як глобальної, так і регіональної військово-політичної стабільності, важливу роль відіграє механізм запобігання військового конфлікту, під яким розуміє адміністративно-правовий механізм регулювання запобігання, спрямованого на стримування небажаного розвитку обстановки, створення умов для запобігання конфлікту на ранній стадії розвитку і сприяє встановленню миру в регіоні або окремій державі.

Адміністративно-правовий механізм регулювання запобігання військового конфлікту формується на підставі аналізу і прогнозування міжнародної обстановки, моніторинг і моделювання військової обстановки.

Адміністративно-правовий механізм регулювання запобігання військових конфліктів припускає вміле і творче застосування різних прийомів, способів і засобів. Весь процес регулювання запобігання військових конфліктів пропонує здійснювати в системі запобігання, яка включає три рівні що передбачає найбільш широке охоплення сфери запобігання військових конфліктів.

Мега рівень, який реалізує запобігання на рівні взаємодії держав, міжнародних організацій, неурядових організацій в міжнародній сфері, світової політики і економіки, всієї світової спільноти. На мега рівні процес запобігання повинен включати правові заходи, що вживаються для того, щоб якомога раніше виявити ймовірність виникнення військового конфлікту, допомогти урядам країн, які залучені в конфліктну ситуацію, усунути фактори, що ведуть до загострення обстановки, змусити перейти до конструктивного і ненасильницького вирішення спірних питань.

Алгоритм запобігання військових конфліктів на рівні міждержавних відносин включає в себе кілька областей наукової та практичної діяльності, до яких можна віднести: по-перше, попередження про можливе виникнення конфлікту; по-друге, застосування дипломатії запобігання; по-третє, використання військової сили.

2. Макрорівень, що включає запобігання на рівні окремої держави, її інститутів, дипломатії, силових структур, економічних, правових заходів. На макрорівні системи запобігання військових конфліктів адміністративно-правовий механізм регулювання включає засоби, процедури та методики дій, застосовуваних окремою державою, її інститутами, дипломатією, спецслужбами і силовими структурами з метою виключення участі цієї держави у військовому конфлікті.

Зміст цього процесу має включати прогностичну оцінку умов виникнення і можливостей мирного вирішення потенційних протиріч; визначення сукупності правових заходів щодо попередження та деескалації конфліктів, що реалізуються послідовно, за допомогою військових і невійськових засобів, способів, прийомів і процедур; визначення варіантів і алгоритмів реагування на різних стадіях зародження і розвитку конфлікту; організацію і проведення комплексу заходів щодо попередження застосування зброї, а в разі ескалації – швидкої локалізації та припинення військового конфлікту на ранній стадії його розвитку.

3. Мікрорівень, що припускає запобігання на рівні індивіда, соціальної групи або спільності, організації.

На мікрорівні системи запобігання військових конфліктів в процес реалізації політичних технологій запобігання включені індивіди, соціальні групи, організації.

Цей процес необхідно здійснювати за допомогою: правового виховання індивідів, соціальних груп, всіх членів спільноти в дусі миролюбства, терпимості, відмови від насильства, поваги до прав людини; формування в індивідуальній і масовій свідомості ідей пацифізму.

Ефективність міжнародно-правового регулювання обумовлена: характером вихідних цілей, завдань, ідей, їх реальністю; ступенем втілення ідей, завдань, теоретичних установок пов’язаних з цією сферою в практику, соціальну реальність. У цьому зв’язку виділяються наступні напрямки підвищення ефективності застосування міжнародно-правового регулювання запобігання військових конфліктів. На мега рівні системи запобігання:

Перший напрямок. Об’єднання міжнародних зусиль з розробки та контролю над дотриманням всіма державами норм поведінки в перед конфліктних ситуаціях. Таке об’єднання має відбуватися: по-перше, в напрямку створення ефективно функціонуючих систем міжнародної безпеки, силами яких можна обмежувати, а в перспективі і повністю виключити військове насильство з практики взаємин між державами; по-друге, шляхом формування умов, що дозволяють забезпечити суворий контроль над якістю дотримання норм поведінки держав у взаєминах один з одним. Глобальна система міжнародної безпеки могла б стати найефективнішим засобом запобігання військових конфліктів між державами, а також дієвим механізмом послідовного обмеження, а потім і повного виключення військового насильства з практики міждержавних відносин.

Необхідність участі України у міжнародній системі безпеки можна пояснити, збудувавши наочний логічний ланцюжок: забезпечення військової безпеки - захист національних інтересів - інтереси України значні (відповідно її геополітичного простору) - нестача ресурсів для захисту своїх інтересів в поодинці. Звідси висновок, як основа для формування стратегії зовнішньої політики - необхідність брати участь у регіональних і глобальних системах міжнародної безпеки.

Другий напрямок. Збільшення числа об’єктів впливу превентивної дипломатії. Превентивна дипломатія отримала велике визнання в міжнародній практиці. В її зміст входить: виявлення фактів для отримання повної і достовірної інформації; раннє попередження про наявність явищ і тенденцій, які чреваті конфліктом або загостренням конфліктів; вжиття заходів щодо зміцнення довіри; проведення переговорів; здійснення посередницької діяльності міжнародних організацій (ООН, ОБСЕ); використання міжнародних правових інститутів (наприклад, Міжнародного суду) для вирішення суперечок; звернення до допоміжних правових інструментів (наприклад, до арбітражному суду).

Третій напрямок. Активне використання миротворчого потенціалу міжнародних контактних груп і неурядових організацій (далі – НУО). Суб’єкти конфлікту найчастіше гостро потребують підтримки ззовні, щоб надійно гарантувати виконання досягнутих угод. Таку підтримку можуть забезпечити міжнародні контактні групи. Контактні групи працюють ефективніше, ніж міжнародні організації саме тому, що в їх складі менше за чисельністю та рішення приймаються без бюрократичних зволікань. У даний час, при ООН постійно акредитовано понад 2000 міжнародних громадських неурядових організацій.

Заходи, що проводяться на мега рівні системи запобігання військових конфліктів повинні органічно включати заходи, які повинні здійснюватися на макрорівні цієї системи. У зв’язку з цим, основним напрямком підвищення ефективності міжнародно-правового запобігання військових конфліктів на макрорівні є створення такої само регульованої політичної та соціальної системи, яка базується на національному законодавстві, в окремо взятій державі, яка б самим своїм існуванням вже запобігала прагнення до вирішення суперечностей за допомогою військової сили. Побудова подібноїправової системи передбачає реалізацію заходів щодо створення такої соціальної, економічної та політичної ситуації в країні, яка виключила б її участь у військовому конфлікті. Сенс формування такої системи полягає у створенні урядами країн довгострокових умов, що сприяють мирному взаємодії людей: безпеки, поліпшенню добробуту громадян і підвищення законності (справедливості) в країні. Мова йде про побудову в країні демократії, правової держави та ринкової економіки.

Як відомо, сучасна людина основну частину інформації отримує із засобів масової комунікації (далі –ЗМК). Електронні ЗМК сьогодні –це центральний механізм впливу на соціально-політичну реальність За приблизними оцінками в світі близько 120 інформаційних телеграфних агентств, 46000 телевізійних станцій, 30 тисяч радіостанцій, 900 млн. телевізорів, 1,9 млрд. радіоприймачів, 86 країн ведуть мовлення на іноземну аудиторію.

Інформація – один з найважливіших джерел живлення миротворчого процесу. Диференційовано спрямована інформація утворює той своєрідний фокус, в якому поєднуються насущні інтереси миротворчого, правового виховання з вимогами суспільного розвитку. Головний сенс інформаційної роботи в тому, щоб всі миротворчі, гуманітарні, соціально-економічні, політичні завдання міжнародного співтовариства пройшли через свідомість і серця людей, стали справою їхнього життя, дозволяючи кожному не загубитися в суєті повсякденності.

Все більшого значення в сучасному світі набуває громадська думка. Світ змінився та відторгає мілітаризм як ідеологію і як форму існування. Обмеження політичних можливостей застосування військової сили стає об’єктивною закономірністю. Але обмеження озброєнь саме по собі не знищує всесилля сили, якщо залишається мілітаризм у свідомості. На нього працюють «механізми агресії» – проти нього «механізми стримування». Людство повинно подолати мілітаризм у свідомості, розлучитися з догматами сили, домогтися загального визнання пріоритету розумної політики над військово-силовими засадами. Але досягти оголошених цілей тільки деклараціями неможливо, необхідні конкретні заходи. Такі заходи можуть бути реалізовані за допомогою ЗМК, які відіграють роль механізму, відповідального за висвітлення загальнозначущих подій, які лягають в основу публічного дискурсу. Система запобігання військових конфліктів зможе якісно функціонувати тільки в тому випадку, якщо в її структурі будуть реалізовані заходи на рівні індивіда, соціальної групи, етносу, організації. Тому, на мікрорівні напрямом підвищення ефективності міжнародно-правового запобігання військових конфліктів можна вважати формування у свідомості індивідів і соціальних груп суспільства культури миру та підготовка фахівців, здатних ефективно працювати в системі запобігання військових конфліктів. Культура миру – миротворча концепція, прийнята ООН і ЮНЕСКО в 90-х р. ХХ століття з метою сприяти переходу від культури насильства і «культури війни» до культури не насильства та миру в новому тисячолітті.

Основними завданнями для суб’єктів запобігання, у цьому зв’язку є формування цінностей миролюбності, миротворчості, терпимості, неагресивного мислення та поведінки, відмови від ксенофобії та сформувалися за час багатовікової історії стереотипів мілітаристського духу.

Вирішенню цих завдань сприяє: боротьба з бідністю; ліквідація неписьменності населення; надання допомоги колишнім військовослужбовцям в питаннях інтеграції в громадянське суспільство; допомогу інвалідам та сиротам; освіту та працевлаштування жінок. При формуванні культури миру головним адресатом необхідно вважати Людину, в свідомості і поведінці якої повинні глибоко затверджуватися ідеали миру і толерантність, людинолюбство та ненасильство. Це повинно зачіпати людей різного віку, соціальних груп, чоловіків і жінок, представників різних політичних і конфесійних орієнтацій. Основним змістом і значенням при формуванні культури миру необхідно вважати пропаганду ціннісних установок, світоглядних поглядів, традицій, видів поводження та зразків життя, які відображають і заохочують: повага до життя, людей і всім їх прав; відмова від будь-яких форм насильства і прихильність справі попередження насильницьких конфліктів; визнання права кожного на свободу вираження думок і переконань, отримання інформації; прихильність принципам демократії, діалогу і взаєморозуміння між народами, етнічними, релігійними, культурними групами і між окремими людьми.

 

Контрольні питання

1. Якими особливостями характеризуються збройний конфлікт внутрішнього характеру?

2. На які категорії поділяються особи яких торкається збройний конфлікт внутрішнього характеру?

3. На які категорії поділяються особи, які беруть безпосередню участь у збройному конфлікті внутрішнього характеру.

4. Охарактеризуйте основні положення міжнародного гуманітарного права.

5. На яких осіб поширюється режим військового полону?

6. Що означає термін «інтернування іноземних громадян під час військових дій».

7. Які права має найманець (особа яка приймає учать у бойових діях за винагороду)під час військового конфлікту?

8. Які військові дії охоплює перемир’я?

9. Які відмінності мір перемир’ям і капітуляцією.

10. Назвіть загальні принципи міжнародного гуманітарного права.

 

Рекомендовані нормативно-правові акти
та література для підготовки до семінарського заняття, написання рефератів