ТОП 10:

Концепція війни на сході України



Концептуально-доктринальне закріплення військово-теоретичних поглядів на війну і військові конфлікти, форми і способи збройної боротьби виступає загальносвітовою тенденцією, що дається взнаки в змісті та еволюції військової політики, практиці військового будівництва, будівництві і розвитку компонентів військової організації держави і збройних сил. Дана обставина обумовлена кардинальною зміною ситуації в світі і прагненням Російської Федерації забезпечити свою провідну роль в міжнародних відносинах, а також потребами формування структур забезпечення безпеки, здатних адекватно реагувати на загрози та виклики військового характеру.

Послідовно і цілеспрямовано процеси доктринального закріплення військово-теоретичних поглядів і військового будівництва на основі сучасних концепцій війни в Україні здійснюються відповідно до моделей Північноатлантичного альянсу, які не мають мети досягнення військово-політичної переваги над іншими членами міжнародного співтовариства. Відмінною рисою доктринального закріплення військово-теоретичних поглядів і концепцій війни в даних державах є активне використання новітніх досягнень як у сфері виробництва і застосування озброєнь, так і технологій подвійного призначення.

Дослідження результатів військового будівництва та реформування збройних сил в США, Китаї, державах-членах Північноатлантичногодоговору (далі – НАТО), в Російській Федерації свідчить, що зміна загального характеру воєн і збройних конфліктів початку XXI століття, зростаюча ефективність засобів збройної боротьби зумовлюють зміни форм, способів і змісту бойового застосування збройних сил.

При цьому характерною рисою і загальною тенденцією сучасного військового будівництва стає те, що зміни у складі та структурі збройних сил Російської Федерації виступають факторами, що стимулюють інтерес до концепцій війни і військових конфліктів, розроблений російськими військовими фахівцями на підставі концепцій радянської військової науки про збройне панування.

Військова доктрина Російської Федерації визначає: «Аналіз суперечливої динаміки загроз Росії у військовій сфері, показує, що в сучасних умовах для Росії з’явилися нові військові загрози, які виходять з територій деяких колишніх союзних республік, що впливають на стан і забезпечення військової безпеки Росії та її союзників. Це проявляється у створенні в ближньому зарубіжжі військової інфраструктури блоку НАТО (під керівництвом США) у вигляді мережі військових баз для можливого ведення подальших військово-силових акцій; посиленні різного виду співпраці з колишніми радянськими республіками, аж до прийняття деяких нових незалежних держав до Північноатлантичного альянсу. Посилюється активність Сполучених Штатів щодо встановлення одноосібного контролю над найбільшими нафтогазовими родовищами та транспортними артеріями ближнього зарубіжжя тощо. Наростає загроза агентурного і оперативно-технічного проникнення іноземних розвідок на територію Російської Федерації, в тому числі з країн, що мають з нею спільний кордон. Ведеться активне формування антиросійських настроїв в різних країнах, особливо в колишніх радянських республіках. Активізується діяльність міжнародних і національних радикальних політичних угрупувань міжнародного тероризму на пострадянському просторі».

Силові структури Росії характеризуються потужним фінансовим ресурсом, що постійно розвиваються, який не тільки підтверджує їх політико-інструментальне значення для керівництва держави, але й створює фундамент розвитку їхньої політичного ресурсу (сукупність різноманітних ресурсів (адміністративного, фінансового, інформаційного, електорального, представництва в органах влади,) в суб’єктному вимірі. Аналіз інформаційного ресурсу силових структур (у взаємозв’язку таких елементів, як ресурс іміджу, ресурс суспільної довіри і ресурс взаємодії із ЗМІ) показав, що незважаючи на всю суперечливість факторів, що впливають на стан інформаційного ресурсу, силові структури мають значний потенціал в цій сфері. Інформаційний ресурсвизначає не тільки кількісні та якісні параметри політичного ресурсу силових структур, але й впливає на відносини по лінії «силовики» – «суспільство». При цьому динаміка інформаційного ресурсу істотно залежить від політики керівництва держави та силових структур в даному напрямку.

У Росії силові структури, як соціально-професійна група володіють, потужним електоральним потенціалом, що дозволяє їм брати участь у політичній боротьбі і відстоювати свої інтереси. Тому силові структури володіють широкими можливостями лобіювання своїх інтересів у державних структурах при прийнятті та реалізації політичних рішень.

Беручи до уваги той факт, що в сучасній Росії, що взяла курс на побудову жорсткої вертикалі влади, федеральний рівень є ключовим виміром державної влади, то розвинена присутність «силовиків» свідчить про їх реальні можливості впливати на політичні процеси в країні.

Реформа Збройних Сил Російської Федерації 2008-2012 рр. є не тільки спробою підвищення їх ефективності та боєготовності, а й інструментом перерозподілу політичного ресурсу між силовими структурами країни що призвело до приватизації військово-поліцейської сфери.

Хід створення та розвитку в сучасній Росії «приватних армій» представляє собою інструмент зміни політичного потенціалу силових структур. Інституалізація «приватних армій» приводить до перерозподілу політичного ресурсу від усіх силових структур до політичних акторів абсолютно іншого роду – для прикладу керівника Чеченської республіки. Їх приватні інтереси істотно відрізняються від корпоративних інтересів російськомовного населення європейської частини Російської Федерації.

У політичній історії пострадянської Росії виразно виділяються два періоди розвитку політичного ресурсу «силовиків», які розділяє 2000 – рік приходу до влади В.В. Путіна. До 2000 р. про розвинену ресурсну базу силових структур говорити не доводиться. Після 2000 року і по даний момент можна відзначити поступовий, але досить стабільний ріст окремих складових політичного ресурсу силових структур, що свідчить про зростання політичного впливу «силовиків» в Росії в цей період і про створення умов для утримання ними високих позицій у політичній ієрархії країни.

Тенденцією розвитку політичних ресурсів силових структур сучасної Росії є відповідність характеру динаміки розвитку різних її складових (зростання одного політичного ресурсу завжди відбувається разом із зростанням інших політичних ресурсів), що багато в чому обумовлено провідною роллю представництва у владних структурах і високим ступенем централізації влади в Росії, коли контроль над центром є визначальним чинником у розподілі всіляких ресурсів.

Результати аналізу концептуально-доктринальних документів (стратегії національної безпеки та військової доктрини Росії), що визначають основні напрямки воєнної політикина коротко, середньо, і довгострокову перспективу свідчить про подальший розвиток впливу представників військово-поліцейського апарату, значення якого необхідно показувати на фоні військово-політичних перемог.

Військові дії на сході України, а також її основних проявів характеризуються багатоплановістю і неоднозначністю сприйняття цього явища як наслідок російської пострадянської політичної практики. Її визначальною ознакою є військове насильство, тобто застосування технічних засобів (зброї) для фізичного придушення ворога, підпорядкування його своїй волі. Це і складає сутність процесів, які мають місце на сході України, в точному сенсі цього слова та відповідають доктринальним підходам військової стратегії російської держави на ХХІ століття.

Військові дії проходять ​​у вигляді трьохстороннього збройного зіткнення протилежних сил, який проявляється в масовості та широкомасштабності, несучого за собою людські жертви і втрати.

Як показує аналіз еволюції форм і засобів війни знаходяться в динаміці розвитку. Специфіку збройного конфлікту визначають такі особливості, як зростання масштабів та інтенсивності застосування засобів збройного насильства; якісна зміна самих засобів ведення війни; локалізація застосування засобів збройної боротьби, скорочення часу підготовки, розв’язування та ведення бойових дійтощо.

Зміни, що відбулися у змісті збройних конфліктів, безпосередньо вплинули на розвиток військово-теоретичних поглядів і підходів до оцінки сучасних військово-політичних процесів. Найважливішим наслідком цього стала активізація розробки та застосування на практиці нових терористичних технологій і застосування їх основних положень на практиці. Крім цього найважливішим напрямком розвитку військово-теоретичної думки є спроба прогнозування розвитку форм збройного протиборства в найближчій перспективі що здійснюється через методи ведення психологічної війни засобами масової інформації

Розвиток військово-теоретичних концепцій, а також практична апробація їх положень у практиці терористичної діяльності, в ході застосування військової сили в ряді районів сходу держави, є основою для доктринального закріплення найбільш значущих військово-теоретичних поглядів в документах військово-політичного планування ДНР та ЛНР, планах і програмах військової допомоги Російської Федераціїсепаратистам шляхом федералізації.

Найбільш послідовно і цілеспрямовано питання закріплення військово-теоретичних поглядів на терористичну діяльність, як засіб ведення бойових дій вирішуються в Російській Федерації на Кавказі (Осетія, Абхазія, Грузія, Дагестан), де не тільки реалізуються масштабні проекти в галузі військового будівництва, а й на практиці апробуються нові форми і способи ведення збройної боротьби, використовуються нові зразки озброєнь і систем управління. Крім цього в практиці військового будівництва все ширше використовуються моделі протиборств, що припускають комплексне використання дипломатичних, економічних, інформаційних, терористичних та інших засобів впливу.

У Російській Федерації в останні роки були прийняті документи, що містять основи стратегічного планування, що визначають стан і перспективи воєнно-політичної ситуації в Співдружності незалежних держав (далі – СНД), а також перспективні напрями військового будівництва та співробітництва. При всій значущості даних документів, очевидно, що ряд положень Стратегії національної безпеки Російської Федерації до 2020 року, та Військової доктрини Російської Федерації зачіпають інтереси і безпеку України, що насамперед стосуються оцінки характеру і змісту воєн і збройних конфліктів, в яких можлива участь Російської Федерації.

У даний час, у військових доктринальних документах Російської Федерації, Україна позиціонується як недостатньо розвинута країна що знаходить своє продовження в оцінках економічної та технологічної сфери. Економіка України, на думку російських військових оглядачів, існує тільки завдяки достатку природних ресурсів і російських енергоносіїв, які експлуатуються вкрай нераціонально. Критиці піддається і сфера бізнесу: Підприємці не вміють ефективно управляти бізнесом і ресурсами, держава заважає розвитку приватного підприємництва. При цьому бізнес змушений функціонувати в корумпованому та неефективному діловому середовищі. Нерозвинена сфера ІТ-технологій, яка відстала від російських стандартів і тенденцій. Причому мова йде не тільки про побутову техніку, а й про космонавтику. Часто згадується якість функціонування сфери інформаційних технологій, яка за висловами представників космічних військ відстала на десятиліття від країн-лідерів і навряд чи має шанси наздогнати їх, навчитися винаходити, а не копіювати чужі технології та досягнення.

У вказаних умовах ведення бойових дій, озброєними новітніми взірцями військового озброєння, угрупуваннями сепаратистів, навчених російськими військовими інструкторами, підсиленими представниками приватних військово-поліцейських формувань з числа національних меншин, терористична концепція посилення військового впливу є вирішальна, що засвідчує досвід бойових дій у 2008 році на Кавказі.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.21.186 (0.005 с.)