Львівський державний університет внутрішніх справ

Львівський державний університет внутрішніх справ

 

 

Середа В. В., Ковалів М. В.,
Єсімов С. С., Гурковський М. П.

ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАХИСТУ УКРАЇНИ ВІД ЗОВНІШНЬОЇ ТА ВНУТРІШНЬОЇ АГРЕСІЇ

 

Навчальний посібник

 

Львів
2015

 

УДК

ББК

 

 

Рекомендовано до друку Вченою радою
Львівського державного університету внутрішніх справ
(протокол № _від _____________ 2015 р.)

 

Рецензенти:

О. І. Остапенко, доктор юридичних наук, професор, заступник директора(Навчально-науковий інститут права та психології НУ «Львівська політехніка»)

Н. П. Бортник, доктор юридичних наук, доцент, завідувач кафедри адміністративного та інформаційного права (Навчально-науковий інститут права та психології НУ «Львівська політехніка»)

 

 

Середа В.В., Ковалів М. В., Єсімов С.С., Гурковський М.П.

Правові основи захисту України від зовнішньої та внутрішньої агресії: навчальний посібник / В. В. Середа, М. В. Ковалів, С. С. Єсімов, М. П. Гурковський. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2015. – 518 с.

 

ISBN 978-617-511-160-4

 

У навчальному посібнику розкрито основні положення адміністративного права щодо діяльності Воєнної організації України. На основі досягнень адміністративної науки, сучасного адміністративного законодавства і практики його застосування визначено основні питання курсу правові основи захисту України від зовнішньої та внутрішньої агресії, що спрямовані на вивчення матеріалу.

Навчальний посібник може стати корисним не лише для викладачів, курсантів і студентів, державних службовців та усіх, хто цікавиться питаннями воєнної безпеки України.

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА ………………………………………………………………… 6

Розділ 1 КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ……………………………………… 11

1.1 Поняття національної безпеки України та її склад ……………………11

1.2 Державно-правовий механізм забезпечення національної безпеки …19

1.3 Адміністративно-правові засади діяльності державних органів у

сфері забезпечення національної безпеки ………………………………………26

Розділ 2 ОСНОВИ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ………………………………38

2.1 Воєнна безпека як фактор стабільності суспільства ……………… 38.

2.2 Воєнна доктрина України ………………………………………………46

2.3 Основи оборони України ………………………………………………56

Розділ 3 МОБІЛІЗАЦІЙНА ПІДГОТОВКА ЕКОНОМІКИ ТА

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ……………………………………………………69

3.1 Поняття мобілізаційної підготовки та мобілізації економіки та Збройний Сил України …………………………………………………………. 69

3.2 Нормативно-правове регулювання мобілізації та мобілізаційної підготовки економіки та Збройних Сил України ………………77

3.3 Права і обов’язки організацій та громадян у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації …………………………………………………………85.

Розділ 4 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ НАДЗВИЧАЙНОГО ТА ВОЄННОГО СТАНУ ……………………………………………………………………………94

4.1 Правове забезпечення національної безпеки у надзвичайних умовах 94

4.2 Правовий режим надзвичайного стану ………………………………102

4.3 Правовий режим воєнного стану ………………………………………111

4.4 Забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина в

Україні в умовах особливих правових режимів ………………………………119

4.5 Надзвичайні ситуації як обставини введення надзвичайного стану 127

Розділ 5 ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ …………………………………………………………………………138

5.1 Правові основи діяльності Збройних Сил України …………………138

5.2 Організаційно-правові засади управління обороною ………………146

5.3 Концепцію реформування і розвитку Збройних Сил України ………157

5.4 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України …………………166

5.5 Статут гарнізонної та вартової служби, Стройовий статут Збройних Сил України ………………………………………………………………………175

Розділ 6 СПЕЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ ДЕРЖАВИ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ………………………………………186

6.1 Правова політика України у сфері державної безпеки ………………186

6.2 Діяльність Служби безпеки України …………………………………1956.3 Основні завдання Державної прикордонну службу України ………204

Розділ 7. НОРМАТИВНОЇ ПРАВОВІ ЗАСОБИ БОРОТЬБИ З ТЕРОРИЗМОМ …………………………………………………………………216

7.1 Концепція війни на сході України ……………………………………216

7.2 Вплив російських засобів масової інформації на розвиток терористичної діяльності на сході України ……………………………………222

7.3 Характеристика законодавства, що регламентує протидію проявам тероризму в Україні………………………………………………………………228

7.4 Заходи безпеки в системі протидії тероризму ………………………238

7.5 Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України ………………………………248

Розділ 8 ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ ………………………260

8.1 Загальні поняття інформаційної безпеки ……………………………260

8.2 Структура правового регулювання відносин у галузі інформаційної безпеки ……………………………………………………………………………268

8.3 Правові засади захисту персональних даних …………………………276.

8.4 Управління інформаційною безпекою в Збройних Силах України …285

8.5 Воєнно-правовий аспект інформаційної безпеки Україна …………295

Розділ 9 ОСНОВИ ВОЄННОЇ КОНФЛІКТОЛОГІЇ ………………………309

9.1 Поняття збройного конфлікту в науковій літературі …………………309

9.2 Основні функції та форми участі збройних сил у конфліктах ………317

9.3 Правові засоби запобігання та врегулювання міждержавних

конфліктів ………………………………………………………………………324

Розділ 10 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ ……336

10.1 Сутність і зміст міжнародного права, застосовуваного у збройних конфліктах ………………………………………………………………………367

10.2 Поняття та основні принципи міжнародного гуманітарного права 345

10.3 Міжнародно-правові аспекти запобігання військових конфліктів …352

Розділ 11 ОСНОВНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЙ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН …………………………364

11.1 Правове забезпечення внутрішньої безпеки країни в сучасних

умовах: на досвіді Сполучених Штатів Америки ……………………………364

11.2 Міжнародно-правові питання формування та застосування

збройних сил Європейського Союзу …………………………………………374

11.3 Система забезпечення внутрішньої безпеки держави Ізраїль ……382

Розділ 12 ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ……………………………………………………………395

12.1 Діяльність органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану ……395

12.2 Діяльність прокуратури по забезпеченню режиму воєнного стану 404

12.3 Адміністративно-правові засади діяльності державних органів

у сфері забезпечення національної безпеки …………………………………412

Розділ 13 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ………………………………………………………………………424

13.1 Правоохоронні органи у Збройних Силах …………………………424

13.2 Правове регулювання діяльності Військової служби правопорядку

у Збройних Силах України ……………………………………………………432

13.3 Діяльності військової прокуратури щодо забезпечення законності у сфері військової служби ………………………………………………………440

Розділ 14 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ …………………………………………………453

14.1 Законодавче забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців ……………………………………………………………453

14.2 Дисциплінарна відповідальність військовослужбовців ……………462

14.3 Відповідальність військовослужбовців за адміністративні правопорушення ………..………………………………………………………472

14.4 Матеріальна відповідальність військовослужбовців ………………482

14.5 Кримінальна відповідальність військовослужбовців ………………495

14.6 Соціальна відповідальність військовослужбовців в умовах

соціальної трансформації в Україні ……………………………………………508

ПЕРЕДМОВА

Правові основи захисту України від зовнішньої агресії протягом усіх років незалежності перебували в центрі суспільної уваги. Але якщо у перше десятиліття існування української держави питання, як правило, зводилася до проблеми захисту національних інтересів у межах внутрішніх проблем, то в даний час проблеми набули планетарного сенсу. Гранично широкий історичний фон, на якому розгортаються події на східних і південних теренах країни, надає особливу значимість окремим темам, що розробляються в руслі правових, філософських і політологічних теорій. Аналізуючи обставини, які породжують нині необхідність всебічного дослідження воєнної безпеки у контексті захисту України від зовнішньої агресії, можна відзначити наступні моменти.

По-перше, кінець 80-их рр. ХХ ст. ознаменувався в теоретичному плані народженням нових схем національної та, зокрема, військової безпеки. Їх появі на світ сприяв ряд важливих факторів: перегляд і рішуче відновлення уявлень про сучасні глобальні проблеми; становлення нового світового порядку; істотні зміни геополітичної ситуації що було визвано розпадом тоталітарно-ідеологічних режимів побудованих на теорії класової боротьби; зростання тенденції до позбавлення людства від ядерних і військових загроз, осуду війни як засобу вирішення міждержавних протиріч; зміцнення заходів довіри між народами, крен у бік політичних засобів забезпечення національних і міжнародних питань.

Завдяки цьому вперше в історії відкрилася перспектива побудови системи військової безпеки за єдиним цивілізованим стандартом на всіх рівнях. Разом з тим, така динаміка далека від реалізації. Уже кінець 90-их років ХХ ст. ознаменувався риторикою конфронтаційних часів, мисленням блокових категорій на теренах пострадянського простору, хаотичною боротьбою за ринки озброєнь серед колишніх радянських республік, спробами вирішення міждержавних і внутрішніх проблем силовими, в тому числі, військовими методами та засобами (Грузія, Молдова, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан, Киргизія, Литва, Латвія), зростанням нових, «нетрадиційних» небезпек, загроз і викликів незалежним країнам пострадянського простору.

Посилився національно-етнічний і релігійний екстремізм, активізується сепаратизм, загострюється інформаційне протиборство, розширюються масштаби і поглиблюється транснаціональний характер організованої злочинності, незаконний обіг зброї та наркотиків. Бажаний більшістю населення світу і неодноразово декларований різними політичними діячами перехід до несилових міждержавних відносин у той час не відбувся. Світ не став безпечнішим.

У цих умовах свою військову безпеку пострадянські держави забезпечують по-різному. Вступ Латвії, Литви і Естонії до Північноатлантичного договору забезпечили воєнну безпеку від зовнішньої агресії та сприяли стабілізації внутрішніх загроз.

Своєрідність сучасних підходів до захисту України від зовнішньої агресії в значній мірі визначається характером змін у світовій і регіональних системах безпеки, перехідним станом пострадянських країн, до яких належить і Україна. Все це вимагає дослідження проблеми військової безпеки суспільства і держави, в контексті захисту України від зовнішньої агресії, співвіднесення загальних тенденцій реформування українського суспільства з завданнями реформування воєнної організації України.

По-друге, системна, динамічна трансформація міжнародних відносин, порушення механізму функціонування системи безпеки і оборонної інфраструктури української держави викликали у Російській Федерації спроби послабити позиції України в політичній, економічній та військовій галузях, звузити діапазон її національних інтересів, ігнорувати їх при вирішенні регіональних проблем міжнародних відносин, включаючи конфліктні ситуації. Це відбувається за умови коли Російська Федерація виступає гарантом територіальної цілісності після підписанням Україною Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та передачі ядерних арсеналів. Усе це відбувається за умов удосконалення та поширення різних видів ядерної зброї. Змінюється роль, функції та характеристики звичайних озброєнь. Сучасна зброю стає доступною все більшому числу недержавних утворень у тому числі терористичним організаціям.

У багатьох країнах пострадянського простору загострюється проблема тероризму. Помітна тенденція перетворення її з внутрішньої проблеми держави в зовнішню. Тероризм все частіше стає детонатором збройних конфліктів і, навпаки, ескалація воєнних дій є умовою і фоном для терористичної активності.

До цього Україна не може залишатися байдужою. Тому в умовах зростання практичної потреби в надійному і ефективному забезпеченні захисту України від зовнішньої агресії стає все більш актуальною розробка воєнно-юридичної теорії, яка охоплює воєнно-політичні та воєнно-адміністративні напрями, питання використання військової сили для забезпечення її національної безпеки.

По-третє, ефективність ООН, ОБСЄ, СНД, інших міжнародних і регіональних структур, як показує досвід останнього десятиліття, абсолютно недостатня для забезпечення інтересів України політичними та правовими засобами. Дії Російської Федерації проти Грузії і Молдови завдали важкого удару по ялтинській моделі підтримки міжнародної безпеки. У цих умовах актуалізується необхідність побудови нової моделі військової безпеки суспільства і держави, яка виходила б, насамперед, з національних інтересів України і одночасно відображала б спільність її інтересів з європейськими державами з проблем міжнародної безпеки, можливість реальної інтеграції України в систему Північноатлантичного договору.

Ця нова модель повинна базуватися на гарантованій захисній основі – раціонально обґрунтованій, професійно підготовленій, мобільній військовій силі.

По-четверте, всеохоплюючі зміни в усіх сферах життя України, у взаєминах особистостей, суспільства та держави видозмінили пріоритети національної безпеки. Надзвичайно актуальним видається в цих умовах встановлення залежності захисту від зовнішньої агресії суспільства та держави від структурних і функціональних характеристик політичної системи і, перш за все, визначення особливостей забезпечення воєнної безпеки в умовах демократії.

Практично важливим є виявлення специфіки механізму забезпечення воєнної безпеки України в процесі її структурних перетворень пов’язаних з асоціацією України до Європейського Союзу.

По-п’яте, наполегливими запитами суспільства нині є розкриття особливостей функціонування системи і механізму забезпечення захисту від зовнішньої агресії, встановлення обґрунтованої та зрозумілої всьому суспільству взаємодії між силами і засобами її забезпечення, уточнення функцій і нових завдань усіх силових інститутів з метою підвищення ефективності системи безпеки, визначення відповідності результатів практичного реформування цих інститутів цілям захисту територіальної цілісності та зміцнення безпеки суспільства і держави.

По-шосте, в рамках становлення нової політико-правової концепції Європейської безпеки потрібно особливе усвідомлення ролі людського фактора в забезпеченні захисту України від зовнішньої агресії, а також адекватності суспільної свідомості об’єктивної необхідності збройного захисту національних інтересів.

По-сьоме, очевидний недолік попередніх підходів до воєнної безпеки, яка не передбачала зовнішньої агресії, активізує пошук суспільства та держави оптимальних підходів у будівництві та підготовці воєнної організації держави у визначенні ступеня участі в цьому процесі громадянського суспільства. Це підтверджується безліччю проблем, що проявляються в ході проведення антитерористичної операції на сході держави. Досі не встановлена на законодавчому рівні пріоритетність національних інтересів, а розроблені і введені в дію документи в галузі національної безпеки, відсутність концепції захисту України від зовнішньої агресії, не задовольняють ні фахівців, ні суспільство в цілому. Склалася гостра проблемна ситуація, суть якої полягає в протиріччі між потребами людини, суспільства та держави в воєнній безпеці та можливостями і здатністю нині існуючої системи і механізму захисту України від зовнішньої агресії, що підтверджується Зверненням Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Найважливішою умовою ефективного захисту України від зовнішньої агресії та вдосконалення механізму її забезпечення є системна підготовка фахівців, що забезпечують безпеку в різних сферах.

З цією метою необхідно включити в існуючі державні освітні стандарти вищої професійної освіти і різні навчальні програми навчальні дисципліни з питань загальної теорії безпеки, теоретичних основ національної безпеки та компонентів що входять в неї. Зокрема, в програми підготовки фахівців з правознавства доцільно включити теми, пов’язані з правовими основами захисту України від зовнішньої агресії, включати необхідний обсяг військової тематики з організації на двох рівнях управління військовою системою воєнної безпеки країни: військово-політичному та військово-адміністративному. У подальшому такий підхід дасть можливість організувати комплексну, взаємопов’язану діяльність державних і громадських інститутів щодо забезпечення національної безпеки, тим самим виробити оптимальне співвідношення пріоритетів зовнішньої і внутрішньої політики України. Будучи підсистемою національної безпеки, захист від зовнішньої агресії базується на самостійній, цілісній правовій системі, що включає: інституціональну, регулятивну, функціональну, інформаційно-комунікативну і ідеологічну підсистеми, які забезпечують встановлення та підтримку постійних зв’язків між державою та громадянами.

Розділ 1

ОСНОВИ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Воєнна доктрина України

 

Воєнна доктрина України це система керівних поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їм, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. Правовою основою Воєнної доктрини єКонституція України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та закони України.

Воєнна доктрина ґрунтується на результатах аналізу воєнно-політичної обстановки, прогнозування її розвитку, принципах оборонної достатності.

Воєнна доктрина має оборонний характер. Україна не вважає жодну державу (коаліцію держав) своїм воєнним противником, але визнаватиме потенційним воєнним противником державу (коаліцію держав), дії або наміри якої матимуть ознаки загрози застосування воєнної сили.

Воєнна політика України це діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки держави щодо запобігання воєнним конфліктам, організації та здійснення військового будівництва і підготовки Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України до збройного захисту національних інтересів. Воєнна політика - складова державної політики, головною метою якої є підтримання міжнародної безпеки, запобігання воєнним конфліктам, забезпечення обороноздатності держави.

Воєнна доктрина України затверджена Указом Президента України від 15.06.2004 № 648 (в редакції від 08.06. 2012 № 390/2012) має розділи:

1. Загальні положення.

2. Воєнно-політична обстановка та характерні риси воєнних конфліктів.

3. Запобігання виникненню воєнних конфліктів.

4. Підготовка держави до збройного захисту національних інтересів.

5. Застосування воєнної сили у воєнних конфліктах.

Сучасній воєнно-політичній обстановці притаманні суперечності воєнно-політичних відносин, спричинені розбіжностями національних інтересів, цілей, позицій держав стосовно шляхів і способів вирішення глобальних, регіональних, внутрішніх проблемних питань. Воєнно-політична обстановка є динамічною і розвивається під впливом різних тенденцій.

Внутрішніми умовами, які суттєво обмежують спроможності України щодо вирішення проблемних питань, реагування на негативні явища та можуть спровокувати недружні дії інших держав, є:

- розбалансованість і незавершеність системних реформ, у тому числі у сфері безпеки і оборони;

- складне економічне становище, безробіття;

- корупція, високий рівень злочинності, у тому числі організованої;

- зниження обороноздатності держави, боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та внутрішні умови України можуть суттєво впливати на вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин, найбільш актуальними з яких є:

- наявність неврегульованих воєнно-політичних конфліктів та можливість виникнення нових збройних конфліктів у регіоні;

- незавершеність договірно-правового оформлення державного кордону України, внаслідок чого зберігається ймовірність висунення територіальних претензій до України та виникнення суперечок між державами;

- прояви сепаратизму, що спричинені незадоволенням культурних потреб національних меншин, низьким рівнем життя населення та особливостями національно-етнічної політики суміжних з Україною держав;

- втручання у внутрішні справи України з боку інших держав з метою загострення соціально-політичних, міжконфесійних та міжетнічних відносин, створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань;

- посилення конкуренції за доступ до сировинних ресурсів та за контролем над маршрутами їх доставки на ринки споживання, використання економічних конкурентних переваг для досягнення політичних цілей.

Суперечності щодо вирішення зазначених проблемних питань, що тісно пов’язані між собою, можуть призвести до виникнення воєнно-політичних ризиків, викликів національним інтересам України, а також до загрози застосування воєнної сили проти неї.

Україна розглядає як воєнно-політичні ризики або виклики, що підвищують рівень загрози застосування воєнної сили проти України, такі наміри чи дії держав, коаліцій держав:

- висування територіальних претензій;

- заклики або спроби щодо перегляду наявних державних кордонів;

- нарощення угруповань військ та озброєнь поблизу кордонів України, створення нових, розширення і модернізація наявних військових баз;

- створення або закупівля нових, а також модернізація наявних систем озброєння і військової техніки, у першу чергу наступального характеру, що призводить до порушення балансу сил;

- активізація розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав, а також іноземних організацій проти України;

- проведення інформаційно-психологічних заходів щодо дестабілізації соціально-політичної обстановки, міжетнічних відносин в Україні або її окремих регіонах і місцях компактного проживання національних меншин;

- застосування політичних і економічних санкцій проти України;

- застосування воєнної сили в регіоні або за участю держав регіону;

- підтримка сепаратизму;

- виправдання застосування воєнної сили як засобу вирішення міждержавних спорів;

- послаблення законодавчих обмежень щодо застосування воєнної сили за межами власної території;

- порушення державами міжнародних угод, договорів про нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки, здійснення контролю над озброєннями, обмеження і скорочення озброєнь або вихід з них (припинення участі в них);

- стимулювання ескалації воєнних конфліктів у регіоні.

Загроза застосування воєнної сили може реалізуватися шляхом: втягнення України у воєнний конфлікт між іншими державами; збройної агресії; збройного конфлікту на державному кордоні; переростання внутрішньої нестабільності у збройний конфлікт всередині держави.

Основними цілями воєнної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є:

- зниження рівня напруженості воєнно-політичної обстановки і врегулювання суперечностей між сторонами воєнно-політичних відносин;

- усунення суперечностей шляхом досягнення комплексної збалансованості інтересів сторін воєнно-політичних відносин;

- сприяння паритетному та збалансованому скороченню збройних сил і озброєнь у регіоні та світі;

- удосконалення міжнародно-правових механізмів, спрямованих на недопущення застосування воєнної сили для вирішення проблемних питань воєнно-політичних відносин.

Основоположними принципами воєнної політики України щодо запобігання виникненню воєнних конфліктів є: забезпечення обґрунтованості, послідовності і системності воєнної політики; дотримання без’ядерного статусу та координація дій на міждержавному рівні.

Основними шляхами запобігання виникненню воєнних конфліктів є:

- підвищення ролі та авторитету України на міжнародній арені;

- участь у міжнародних політичних, безпекових, економічних, культурних та інших організаціях, діяльність яких не суперечить нормам міжнародного права і законодавству України;

- активне сприяння розвитку сучасних систем колективної безпеки;

- забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора від застосування воєнної сили проти України;

- завершення договірно-правового оформлення державного кордону;

- забезпечення інформаційної безпеки;

- зміцнення позитивного іміджу України на міжнародній арені шляхом активізації інформаційно-роз’яснювальної роботи з питань воєнної політики;

- дотримання міжнародних зобов’язань у сфері здійснення контролю над озброєннями;

- участь у міжнародних операціях, пов’язаних з урегулюванням криз, в антитерористичній і антипіратській діяльності відповідно до норм міжнародного права та законодавства України;

- надання гуманітарної допомоги державам, які цього потребують, у визначеному міжнародними нормами порядку;

- розширення міжнародного економічного співробітництва з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць, території яких прилягають до державного кордону України;

- підвищення життєвого рівня населення та подолання надмірного майнового розшарування в суспільстві;

- дотримання прав етнічних і релігійних меншин, забезпечення їх національно-культурних потреб.

З метою стримування потенційного агресора в разі виникнення передумов застосування воєнної сили Україна залежно від обставин може:

- активізувати дії в міжнародному інформаційному просторі;

- звернутися до Ради Безпеки ООН, інших міжнародних та регіональних організацій, впливових держав, держав - гарантів безпеки України відповідно доМеморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї(Будапештський меморандум) щодо здійснення заходів з недопущення застосування воєнної сили проти України;

- увести правовий режим воєнного (надзвичайного) стану;

- демонструвати власну обороноздатність, готовність до відбиття агресії, здатність заподіяння потенційному агресорові неприйнятних втрат.

Основною метою підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є досягнення рівня обороноздатності, достатнього для стримування інших держав від застосування воєнної сили проти України, а в разі воєнного конфлікту - для оперативного і злагодженого переходу держави з мирного на воєнний стан і відсічі збройній агресії, ліквідації (локалізації, нейтралізації) збройного конфлікту, територіальної оборони і цивільного захисту України.

Під час підготовки держави до збройного захисту національних інтересів Україна дотримується таких основних принципів:

- оборонної достатності, що полягає у всебічному задоволенні потреб підготовки держави до збройного захисту національних інтересів з урахуванням поточного і прогнозованого характеру воєнно-політичної обстановки, економічних і фінансових можливостей держави та пріоритету прогресивного соціально-економічного розвитку України;

- високої готовності держави, що передбачає ефективне переведення з мирного на воєнний стан і забезпечення належного рівня готовності до застосування Збройних Сил України та інших військових формувань;

- системності планування, що передбачає централізоване керівництво на основі цілісної системи стратегій, програм, планів і забезпечує всебічну підготовку держави до збройного захисту національних інтересів.

Пріоритетними напрямами підготовки до збройного захисту є:

- удосконалення системи управління підготовки держави до збройного захисту національних інтересів на основі своєчасного виявлення, аналізу та наукового прогнозування воєнно-політичних ризиків, викликів і загрози застосування воєнної сили проти України;

- удосконалення функцій, завдань військових формувань та органів спеціального призначення відповідно до принципу оборонної достатності, оптимізація їх кількісно-якісних параметрів;

- ефективне застосування системи кадрового забезпечення централізованого типу, вдосконалення системи здійснення добору кадрів і комплектування військових формувань та органів спеціального призначення у ході їх професіоналізації;

- підвищення ефективності військово-патріотичного виховання громадян України, забезпечення престижу військової служби, вдосконалення системи життєзабезпечення Збройних Сил і інших військових формувань;

- підвищення оперативних і бойових можливостей Збройних Сил і інших військових формувань шляхом оснащення їх відновленими, модернізованими і новими системами озброєння, військової та спеціальної техніки, підтримання на належному рівні боєздатності, мобілізаційної та бойової готовності;

- модернізація системи мобілізаційної підготовки держави відповідно до проведених реформ та економічних можливостей;

- виконання державних цільових програм реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, розвиток його наукового, науково-технічного та виробничого потенціалу шляхом стимулювання фундаментальних і пошукових досліджень в інтересах забезпечення обороноздатності держави, створення наукоємної високотехнологічної продукції військового та подвійного призначення з урахуванням необхідності забезпечення раціонального балансу між міжнародною кооперацією, експортом озброєнь і державним оборонним замовленням;

- визначення і формування раціональних обсягів непорушних та мобілізаційних запасів, необхідних для забезпечення дій (діяльності) військових формувань та органів спеціального призначення і функціонування національної економіки в особливий період;

- розвиток інфраструктури регіонів з урахуванням потреб підготовки території держави до оборони.

Досягнення необхідного рівня обороноздатності держави здійснюється шляхом формування і реалізації воєнно-економічної, військово-промислової та військово-технічної політики.

Метою воєнно-економічної політики з підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є всебічне задоволення обґрунтованих і визначених з точки зору оборонної достатності потреб Збройних Сил України та інших суб’єктів забезпечення національної безпеки у фінансових і матеріальних ресурсах у мирний час та особливий період.

Основні напрями воєнно-економічної політики:

- ресурсне забезпечення програм реформування і розвитку Збройних Сил та інших військових формувань;

- удосконалення механізму формування і здійснення контролю за видатками державного бюджету, які передбачені на потреби оборони, оптимізація бюджетних витрат та забезпечення їх раціонального розподілу, в тому числі при формуванні державного оборонного замовлення, з дотриманням установлених пріоритетів;

- ресурсне забезпечення функціонування національної економіки, Збройних Сил, інших військових формувань і вдосконалення їх мобілізаційної підготовки;

- ресурсне забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, членів їх сімей і працівників Збройних Сил та інших військових формувань;

- ресурсне забезпечення утилізації надлишкових і непридатних для використання за призначенням зразків озброєння, військової та спеціальної техніки, боєприпасів і компонентів ракетного палива в рамках діючих державних програм;

- забезпечення відповідності програм підготовки держави до збройного захисту національних інтересів економічним і фінансовим можливостям держави.

Метою військово-промислової політики з підготовки держави до збройного захисту національних інтересів є розвиток оборонно-промислового комплексу, підтримка технічного оснащення Збройних Сил і інших військових формувань на рівні сучасних вимог, зокрема шляхом розроблення, випробування, виробництва, модернізації, ремонту та утилізації озброєння, військової та спеціальної техніки.

Основні напрями військово-промислової політики:

- реформування та інноваційний розвиток оборонно-промислового комплексу шляхом створення інтегрованих науково-виробничих структур і впровадження високих наукоємних технологій, у тому числі подвійного призначення, поєднання централізованого державного управління із сучасними ринковими механізмами, підвищення ролі та вдосконалення інституту генеральних конструкторів;

- організація вітчизняного, в тому числі ліцензійного та серійного, виробництва озброєння, військової і спеціальної техніки відповідно до завдань державних цільових оборонних програм з розроблення, модернізації та закупівлі озброєння і військової техніки для Збройних Сил і інших військових формувань;

- залишення у державній власності стратегічно важливих для забезпечення обороноздатності держави підприємств;

- поступове оновлення науково-технічної та виробничо-технологічної бази оборонно-промислового комплексу, впровадження новітніх технологій;

- удосконалення системи мобілізаційного розгортання оборонно-промислового комплексу.

Метою застосування Україною воєнної сили є:

у разі збройної агресії - примушення агресора до відмови від подальшого застосування воєнної сили з повним відновленням територіальної цілісності і суверенітету України, а також до надання гарантій щодо відшкодування завданих збитків;

у разі збройного конфлікту - досягнення згоди між сторонами конфлікту про відмову від вимог, що порушують конституційний лад і територіальну цілісність України, від подальшого застосування воєнної сили, а також про роззброєння незаконних воєнізованих або збройних формувань.

Під час застосування воєнної сили Україна керується принципами: незастосування воєнної сили першою; адекватність застосування сили масштабу збройної агресії; дотримання норм міжнародного права.

Україна не припинятиме спроб вирішення воєнного конфлікту за допомогою політичних, дипломатичних та інших інструментів. Дії, які Україна розглядає як збройну агресію, визначаються Законом України «Про оборону України».