Тема 10: правове регулювання державного кредиту та державного боргу

10.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Державний кредит посідає важливе місце в процесі перерозподілу сукупного суспільного продукту. Незважаючи на детальне обговорення складу доходів і витрат на стадії підготовки проекту бюджету, досягти їх чіткої збалансованості, відповідності не вдається ні на етапі обговорення проекту бюджету, ні на стадії його виконання. На збалансування цих складових частин бюджету і спрямований механізм державного кредиту.

Державний кредит – це врегульована нормами фінансового права діяльність держави, спрямована на отримання в кредит, тобто у позику, грошей від юридичних осіб і громадян, а також інших держав на умовах зворотності, строковості, платності і добровільності.

З’ясувати зміст державного кредиту студенти зможуть через визначення його специфічних ознак, а саме:

1) державний кредит має добровільний і договірний характер;

2) позичальником виступає держава, кредиторами – юридичні і фізичні особи;

3) коштами забезпечення державних позик є все державне майно;

4) має поворотний, платний, терміновий характер;

5) кошти, виручені за рахунок державного кредиту, спрямовуються на мінімізацію бюджетного дефіциту;

6) застосовується шляхом розміщення державних цінних паперів.

Ряд ознак державного кредиту, такі як платність, зворотність, терміновість, схожі з рисами банківського кредитування, хоча, безумовно, і наповнені іншим змістом. Тому студентам потрібно розглянути відмінності між банківським і державним кредитом.

Відносини, що регулюють механізм державного кредиту, мають складний, багатоплановий характер, що дозволяє порушувати питання й обґрунтовувати комплексний характер цього інституту, що містить норми не тільки фінансово-правової галузі, але й інших галузей права (цивільного, конституційного).

Студентам потрібно розглянути фінансово-правові відносини в галузі державного кредиту. Останні складаються з приводу формування, функціонування і погашення державного внутрішнього боргу, які виникають у процесі фінансової діяльності держави з акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Об’єктом цих правовідносин є грошові ресурси, що переходять державі у формі внутрішніх державних позик і становлять державний борг.

Суб’єктний склад правовідносин з приводу державного кредиту досить різноманітний. З одного боку, це держава або уповноважені органи. Слід звернути увагу, що в такому випадку саме держава (а не уповноважені нею органи) є суб’єктом відносин. По-перше, кошти, які акумулюються у формі державних позик, надходять саме державі й спрямовуються на зменшення дефіциту бюджету, а також утворюють державний борг, а не борг уповноважених державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По-друге, забезпеченням державних позик, у підсумку, є майно держави. У такий спосіб діяльність уповноважених державою суб’єктів (Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та ін.) не виключає й участь держави як самостійного суб’єкта у відносинах державного кредитування.

Іншу сторону суб’єктів цих відносин представляють кредитори – юридичні і іфізичні особи. Варто звернути увагу на спеціальний характер цих суб’єктів, оскільки ними будуть не всі юридичні або фізичні особи, а тільки ті, які володіють тимчасово вільними коштами та які поступають у формі внутрішньої державної позики.

Під державним або муніципальним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єк­тів держави й органів місцевого самоврядування щодо одер­жання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.

Аналізуючи зміст державного боргу, необхідно усвідомлювати, що мова йде, по-перше, про суми відповідних грошових зобов’язань держави на визначену дату; по-друге, усі непогашені боргові зобов’язання держави містять як основну суму боргу, так і відсотки від неї; по-третє, державний борг містить зобов’язання держави щодо юридичних і фізичних осіб (внутрішній державний борг) і щодо іноземних держав (зовнішній державний борг).

Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і запозичень нових.

Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:

– позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

– позик на підтримку національної валюти;

– позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

– гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контракт­них зобов’язань у зв’язку з некомерційними ризиками;

– державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких пе­редбачено державним бюджетом України.

Позикові кошти можуть акумулюватися державою, зазвичай двома способами:

1) розміщенням боргових цінних державних паперів;

2) одержанням кредитів (від іноземних держав, спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів та інших суб’єктів).

Державний внутрішній борг складається з заборгованості минулих років і заборгованості, що знову виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України у формі:

1) позик Уряду України;

2) позик, які виникають при безумовній гарантії Уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери; зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кредити, отримані Урядом України.

Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щороку в Законі про Державний бюджет.

Використання державою інституту державного боргу як інструмента перерозподільної політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагає вироблення відповідної стратегії управління державним боргом.

Управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, узгодженому з НБУ, а контроль щодо створення та погашення державного внутрішнього боргу здійснюється Рахунковою палатою України.

Студенти повинні знати методи управління державним боргом, до яких відносяться:

– консолідація – зміна строків дії раніше випущених займів (наприклад, у разі спроможності дострокового виконання умов займу);

– конверсія – зміна дохідності займу за рахунок збільшення чи зменшення відсоткової ставки доходу, який сплачується державою за борговими зобов’язаннями;

– уніфікація – обмін декількох раніше випущених займів на один новий;

– рефінансування – випуск нових займів з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань;

– анулювання – повна відмова від боргових зобов’язань.

Державна заборгованість може виступати і фіксуватися у двох основних формах:

1) реєстрації в книзі державного боргу (борговій книзі);

2) державних цінних паперах.

Реєстрація державного боргу в борговій книзі для України не є характерною. Основною формою державної заборгованості є державні цінні папери. Звернувшись до Закону України «Про державне регулювання цінних паперів в Україні», студентам потрібно з’ясувати зміст облігацій (облігацій внутрішніх державних позик, облігацій зовнішніх державних позик, цільових облігацій внітрішніх державних позик України) та державних казначейських зобов’язань, знати їх види.

 

Завдання для самопідготовки

Елементарний рівень

1. Виписати у словник правничої термінології та дати визначення основних термінів і понять, підготуватися до тестового контролю, понятійного диктанту, експрес-опитування.

Основні терміни та поняття: позика; державна позика; зовнішній державний борг; внутрішній державний борг; управління державним боргом; рефінансування; конверсія; консолідація; уніфікація; новація; анулювання; облігація; казначейське зобов’язання.

2. Ознайомитись з рекомендованою літературою до теми, скласти опорний конспект та підготуватися до обговорення основних понять теми.

Практичне заняття № 10

Питання для обговорення:

1. Поняття державного кредиту.

2. Поняття, види і форми державного боргу.

3. Правові основи місцевих запозичень.

4. Правовий режим державних цінних паперів.

 

Достатній рівень

1. Опрацювати додаткові джерела з теми та підготувати усну міні-доповідь, доповідь-презентацію або аналітичний огляд наукових публікацій.

Проблемне питання:

Правове регулювання ощадної справи та лотерейної діяльності в Україні.

2. Скласти опорний конспект питань, винесених на самостійне опрацювання.

Питання для самостійного вивчення:

1. Правове забезпечення запозичень до державних та місцевих бюджетів.

2. Управління державним та муніципальним боргом.

3. Право на запозичення місцевих органів самоврядування.

4. Правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

 

3. Виконати практичне завдання:

У березні 2009 року Донецькою обласною радою було прийнято рішення про емісію облігацій місцевого займу. Емітентом в рішенні встановлено КБ «ЕХІМ», джерелом погашення облігацій були визначені кошти за рахунок випуску нових займів. Максимальний розмір сумарної вартості випуску облігацій місцевого займу склав 35 % дохідної частини обласного бюджету за 2006 рік.

Хто може виступати емітентом облігацій внутрішнього місцевого займу (ОВМЗ)?

За рахунок яких коштів може бути проведене погашення ОВМЗ?

Якому правовому акту суперечать умови випуску ОВМЗ, закріплені рішенням Донецької обласної ради?

 

Високий рівень

1. Скласти реферат за визначеною темою та підготуватися до його захисту.

Теми рефератів:

1. Управління державним боргом та його обслуговування.

2. Правове регулювання відносин державної позики в Україні.

 

2. Виконати практичне завдання:

Розробити структурно-логічну схему «Форми управління державним боргом».

 

Завдання для самоконтролю знань

Тести для самоконтролю:

1. Що таке державний кредит?

1) це сукупність відносин, в яких держава виступає позичальником тимчасово вільних коштів у фізичних та юридичних осіб;

2) це кредит, що надається державним банком населенню України;

3) це сукупність відносин, в яких держава виступає кредитором фізичних та юридичних осіб;

4) це сукупність відносин, в яких держава виступає посередником-гарантом між банками та суб’єктами господарювання при отриманні банківського кредиту;

5) це бюджетні кошти, які держава виділяє на фінансування бюджетних установ.

2. У яких формах існує державний кредит?

1) ощадна справа, гарантії Уряду, державні позики;

2) кредити центрального та державного банків;

3) дотація та субсидія;

4) кредити органів місцевого самоврядування;

5) у всіх зазначених формах.

3. Державний борг, тобто загальна сума заборгованості держави:

1) не може перевищувати 60 % доходів бюджету;

2) не може перевищувати обсягу золотого запасу держави;

3) дорівнює сумі усіх випущених та непогашених боргових зобов’язань

4) держави;

5) не може перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України;

6) не може перевищувати 1 % видатків бюджету.

Питання для самоконтролю:

1. У чому сутність державного кредиту?

2. Хто має право на державні запозичення?

3. За якими принципами здійснюються державні та місцеві запозичення та які функції вони виконують?

4. Які причини створення державного боргу?

5. Здійсніть класифікацію державного (місцевого) боргу за різними підставами.

6. Яким нормативним актом встановлюється граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АРК чи місцевого самоврядування і який обсяг він не повинен перевищувати?

7. Які суб’єкти беруть участь у відносинах щодо управління державним та муніципальним боргом?

8. Як здійснюється управління державним боргом та його обслуговування?

9. Якими є методи управління державним боргом та його обслуговування?

10. Визначте облігації внутрішніх державних позик та назвіть їх види.

11. Що слід розуміти під казначейськими зобов’язаннями України?

12. Які особливості здійснення місцевих запозичень Ви знаєте?

13. У якому вигляді виступають боргові зобов’язання місцевих органів?

14. Визначте правовий статус Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

 

Література

Нормативно-правова:

1. Бюджетний кодекс України від 08. 07. 2010 року № 2456-VІ // Офіційний вісник України. – 2010. - № 59 (13.08.2010). - Ст. 2047.

2. Конституцiя України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28. 06. 1996 р. - К: Преса, 2005. - 80 с.

3. Про випуски облігацій внутрішніх державних позик: Постанова КМУ від 31 січня 2001 року № 83 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 5. – Ст. 185.

4. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30. 10. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 51.

5. Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень: Постанова КМУ від 16. 02. 2011 р. № 110 // Офіційний вісник України. – 2011. - № 12 (25.02.2011). – Ст. 512.

6. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 07. 10. 2010 р. № 2591-VІ // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 9 (04.03.2011). – Ст. 58.

7. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21. 05. 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.

8. Про Національний банк України: Закон України від 20. 05. 1999 р. № 679-ХІ // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 29. – Ст. 238.

9. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг: Указ Президента України вiд 23. 11. 2011 р. № 1070/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. - № 94 (12.12.2011). – Ст. 3419.

10. Про Положення про Державну казначейську службу України: Указ Президента України вiд 13. 04. 2011 р. № 460/2011 // Офiцiйний вiсник України. - 2011. - № 29 (26.04.2011). – Ст. 1266.

11. Про Положення про Державну службу фінансового моніторингу України: Указ Президента України вiд 13. 04. 2011 р. № 466/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. - № 29 (26.04.2011). – Ст. 1272.

12. Про Положення про Міністерство фінансів України: Указ Президента України від 08. 04. 2011 р. № 446/2011 // Офіційний вісник України. – 2011. - № 29 (26.04.2011). – Ст. 1254.

13. Про Рахункову палату: Закон України від 11. 07. 1996 р. № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 43. – Ст. 212.

14. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12. 07. 2001 р. № 2664-ІІI // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 1.

15. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23. 02. 2006 р. № 2604-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 31.

Основна:

16. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Особлива частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2007. – 613 с.

17. Мацелик М. О. Фінансове право [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / М. О. Мацелик, Т. О. Мацелик, В. П. Пригоцький; ред.. В. К. Шкарупа. – К.: Знання, 2011. – 815 с.

18. Орлюк О. П. Фінансове право. Академічний курс [Текст]: підручник для студентів вузів. – К.: Юрінком інтер, 2010. – 808 с.

19. Роль В. Ф. Фінансове право [Текст]: навч. посібник для студентів вузів / В. Ф. Роль, В. В. Сергієнко, С. М. Попова. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с.

20. Фінансове право України: Навч. посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / [Л.К. Воронова, М.П. Кучерявенко, Н.Ю. Пришва та ін.]; - К.: Правова єдність, 2009. – 395 с.

Додаткова:

21. Бурбело О.А., Василенко В.Ф., Манаков А.А., Стрельникова Н.Н. Фінансове право. Загальна та Особлива частина у схемах: Навчально-методичний посібник. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. – 100 с.

22. Заверуха І. Правове регулювання державного боргу України // Право України. – 1999. - № 3. – С. 26-30.

23. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге вид., випр. Та доп. – Львів: Центр Європи, 1997. – 576 с.

24. Костенко Ю.О. Фінансове право України: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 240 с.

25. Музика О. Місцеві запозичення: Україна і зарубіжний досвід // Юридичний вісник України. – 2005. - № 9 (505). – С. 30-32.

26. Нечай А. З історії розвитку правового регулювання фінансування бюджетного дефіциту // Право України. – 2001. - № 11. – С. 132-136.

27. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних видатків: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 376 с.

28. Новицький В.Є., Плотніков О.В. Динаміка боргових зобов’язань України. – К.: Політична думка, 2000. – 332 с.

29. Шевчук В. Правові підстави повернення громадянам вкладів за ощадними книжками // Право України. – 2002. - № 10. – С. 105-108.

30. Яковенко Л. Місцеві позики в Україні // Економіка. Фінанси. Право. – 2000. - № 2. С. 16-18.

* * *