Структура кредитної системи України та її еволюція



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Структура кредитної системи України та її еволюція



 

Кредитна система припускає наявність фінансових посередників - банків, які залучають кошти на умовах зворотності від одних суб’єктів і дають їх у позичку іншим суб’єктам. Взагалі, кредитна система може функціонувати і без фінансових посередників. Власник вільних коштів може прямо і безпосередньо надавати їх у позичку позичальнику. Така кредитна система стала формуватися в Україні у формі прямих грошових позичок між підприємствами. Але високі ризики таких “прямих” відносин кредиторів і позичальників, розбіжність за сумами і термінами наявної пропозиції коштів з попитом на них у кожній розвитій економічній системі неминуче призводить до виникнення особливих посередників, що на основі акумуляції коштів багатьох суб’єктів забезпечують задоволення практично будь-яких потреб ринкових суб’єктів у позикових засобах. Надання грошових позичок підприємствами один одному в той період відбивало відсутність ринкових фінансових посередників в умовах появи ринкового руху коштів.

Справжнє формування кредитного ринку почалося в нашій країні з виникненням комерційних банків. Уся їхня активна діяльність з видачі кредитів своїм клієнтам із самого початку носила характер ринкових операцій, оскільки здійснювалася не відповідно до централізовано затвердженого плану розподілу кредитних ресурсів, а з обліком їхньої економічної вигідності для банку. Комерційні банки самі встановлюють для них вигідні умови видачі і погашення позичок, вони можуть вільно вибирати клієнтів, а клієнти - банк. Відношення комерційних банків із клієнтами з приводу надання кредитів створюються як звичайно ринкові відносини. Отже, в міру розвитку мережі комерційних банків відбувалася заміна адміністративно-розподільчих відносин у сфері кредиту на ринку, формувалась кредитна система. Зараз формування кредитної системи знаходиться в прямій залежності від розвитку системи комерційних банків і від остаточного звільнення їх від прямого впливу кредитного центру.

Незважаючи на те, що нова банківська система як і раніше несе на собі печатку старих відомчо-розподільчих відносин, проте кредитна система в країні існує і є найбільш розвинутим елементом фінансового ринку. Ринок цінних паперів знаходиться в самій початковій стадії формування. Для нього характерна перевага державних цінних паперів.

Сучасна ринкова економіка представляє собою складний господарський організм, діяльність якого забезпечує велика кількість різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють між собою з метою задоволення інтересів різних груп суб’єктів економічних відносин. Основою такої взаємодії є кругообіг матеріальних цінностей і грошових потоків в економіці.

Грошові потоки, як правило, не спрямовуються безпосередньо від одного суб’єкта ринку до іншого, що здебільшого є економічно недоцільним, а рухаються через посередників. У розвинутій ринковій економіці основним посередником, що забезпечує повноцінний кругообіг грошових коштів у господарстві, створюючи тим самим базові передумови для організації економічного циклу, є кредитна система країни - центральна ланка у всій системі взаємозв’язків між суб’єктами ринку.

Економічною основою функціонування кредитної системи, є кредитні відносини, виникнення яких пов’язане з неспівпаданням у часі витрат, що здійснюються різними учасниками господарських процесів, і надходженням необхідних для цього доходів. Таке неспівпадання, зумовлене об’єктивними економічними причинами, - характерне для переважної більшості суб’єктів ринкової економіки. У результаті, з одного боку, виникає значна сума тимчасово вільних від обороту грошових коштів, а з іншого - відчувається потреба у додаткових грошових ресурсів. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, в яких тимчасово акумулюються тимчасово вільні кошти одних суб’єктів ринку і надаються у тимчасове користування іншим, що відповідає економічним і соціальним потребам суспільства в цілому.

Зазначені моменти відображають дві найважливіші історичні передумови становлення і розвитку кредитної системи як центральної ланки економіки. З одного боку, розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність впорядкування його організації і технічного обслуговування, а з іншого - виникає необхідність у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням і розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку. Організація виконання цих двох найважливіших економічних завдань призвели до появи особливих підприємств - інститутів кредитної системи, які поділяються на три великі групи:

1. Центральні банки;

2. Комерційні банки;

3. Спеціалізовані кредитно-фінансові установи.

При цьому перші дві групи складають окрему ланку організації кредитних відносин і представляє собою банківську систему країни, тоді як третя група є відносно відособленою системою небанківських установ, що спеціалізуються на виконанні окремих операцій. Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, що здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Центральній банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Він, як правило не вступає у взаємовідносини з підприємствами і населенням, а представляє собою свого роду “банк банків” і “банк держави”, що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи в цілому.

В Україні повноваження центрального банку покладені на Національний банк, єдина мережа якого складається з центрального апарату, Кримського республіканського та обласних управлінь, а також Центральної розрахункової палати і регіональних розрахункових палат. Національний банк України і його регіональні управління в рамках резервної системи виконують функції , які в основному притаманні центральним банкам більшості країн світу: здійснює емісію грошей і організовує їх обіг; організовує розрахунки між іншими кредитними установами; концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків; здійснює управління і планування напрямів і масштабів використання кредитних ресурсів і грошового обігу; організовує касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу країни; організовує інкасацію та перевезення грошових знаків і цінностей; здійснює ліцензування банківської діяльності.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням 20 вересня 2001 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.


Розділ ІІ. Проблеми становлення та сучасний стан кредитної системи України

 

2.1. Етапи становлення кредитної системи в Україні

 

Досвід країн із розвинутими ринковими відносинами свідчить про те, що створення ефективної економіки можливе лише за умови функціонування адекватної ринковим умовам кредитної системи. У процесі формування сучасної кредитної системи України можна виділити такі етапи:

Перший етап 1991-1992 p.p. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Створення нової кредитної системи в Україні розпочалося у 1991 р. з прийняттям ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. Цим законом було закладено основу класичної дворівневої банківської системи, яка включає верхній та нижній рівні. Актуальності набула ідея „фінансового супермаркету”, значне поширення отримали послуги на ринку позикових капіталів, електронні послуги, почалося зростання, злиття і поглинання банків. Із жовтня 1991 року Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто, частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки "Промінвестбанк”, "Агропромбанк", "Укрсоцбанк" акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап 1992-1993 р.р. - виникнення банків "нової хвилі". На цьому етапі, з різних бюджетних, і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як "Аваль", "Інко" (отримує самостійність від Москви), "Відродження", "Трансбанк" та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше, зменшення частки "міністерського" капіталу, що було, спричинено постановою Кабінету Міністрів "Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України". Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств. У цей же час спостерігалося масове народження дрібних "кишенькових" банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 p.p., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 року у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап 1994-1996 p.p. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 році стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - "Інко", "Відродження", "Економбанк", "Лісбанк"; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників. Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап 1996-2000 рр. стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу с характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

П'ятий етап 2000-2001 p.p. прийняття нового Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг". Головна стратегічна мета комерційних банків у цей період проведення комплексу управлінських, кадрових, технологічних та технічних перетворень для забезпечення умов розвитку Банку як стабільного фінансового інституту, здатного зайняти лідируючі позиції на ринку фінансових послуг. У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

- введено у дію банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;

- реформовано та введено нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності у банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи. Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитної системи України.

На початок 2001 року кредитна система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участі іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9).

У період економічних реформ, які розпочались у 1989 - 1992 p.p. в Україні в основному сформувалася нова кредитна система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

У 1995-1996 p.p. завершився етап екстенсивного розвитку кредитної системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна кредитна система України була сформована і створена, в основному, у період з 1989-1994 p.p. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру [12, c.12-13].

Останнім часом всі банки активізують роботу з населенням. Зважаючи на те, що ці фінансові установи завжди приділяли значну увагу залученню депозитів населення, більш цікавим для аналізу є порівняно новий напрям їх роботи - диверсифікація кредитного портфеля за рахунок кредитів населенню. У таблиці 2.1. наведено дані про частку кредитів населенню в кредитно - інвестиційних портфелях 20 найбільших банків - членів Асоціації українських банків за кредитно-інвестиційним портфелем (КІП).

Дані свідчать про те, що сьогодні структура активів є достатньо диверсифікованою, зокрема, незначними залишаються вкладення в цінні папери. Певною мірою проблема диверсифікації кредитних портфелів банків регламентується НБУ шляхом встановлення для комерційних банків обов'язкових економічних нормативів.

На даний момент в Україні відбувається стратегія розвитку банків і фінансово-промислових груп, що зумовлена високими економічними, кредитними ризиками, особливостями чинного законодавства, яке не захищає належним чином прав кредитора. Найвідомішим об'єднанням такого типу є угрупування, до якого входять компанія „Київміськбуд” і АКБ „Аркада”, які беруть участь у реалізації житлово-будівельних проектів.

Таблиця 2.1

Структура кредитно-інвестиційного портфеля

20 найбільших банків - членів АУБ (станом на 01.11.2011., млн.грн.)

Назва   Кредитно - iнвестицiйний портфель, млн.грн. В тому разi:
міжбанківські кредити, млн.грн. комерційні кредити, млн.грн. цінні папери, млн.грн.
Ощадбанк 64 010.5203 2 179.5848 57 036.3720 12594.7384
Сведбанк 5 039.3632 292.7002 8 236.1134 12.6910
Сітібанк 4 104.6268 3.8840 2 491.0923 1 726.1767
Укрексiмбанк 56 040.1393 1 334.9421 51 507.9507 12396.0222
ІНГ Банк Україна 8 819.4351 116.5901 7 673.3597 1 216.8241
Укрсоцбанк 26 282.5731 115.9540 32 508.7948 1 896.2911
Форум 8 832.4804 131.5914 12 526.7864 759.6685
ВТБ Банк 29 282.4290 507.6424 31 766.6943 2 583.9000
СВЕДБАНК 5 039.3632 292.7002 8 236.1134 12.6910
Універсал Банк 4 205.7016 31.9080 4 995.6023 709.6408
ОТП Банк 19 053.2154 236.4616 19 506.3637 2 530.5106
УніКредит Банк ЛВ №1 5 266.9170 0.0000 5 476.5104 722.4088
Хрещатик 4 920.2620 515.3305 4 346.2322 448.2550
ЕРСТЕ Банк 1 036.8258 281.8773 701.8976 93.3451
Інвестбанк 362.8639 68.8089 303.2973 8.1658
Дельта Банк 13 426.3797 130.1704 13 538.7222 3 086.8203
Укргазбанк 12 563.3587 3 582.3758 14 623.7494 2 589.3093
Інтербанк 277.9006 49.8818 139.4261 149.2208
Фінансовая Ініціатива 7 484.2761 261.8307 8 545.5471 4.8038

За підсумками розвитку кредитної системи України 2007 - 2010 р.р. можна продовжити зростання в першу чергу найбільших банків та збільшення капіталізації всієї системи в цілому. Але за цими ж показниками можна зробити висновок й про те, що проблема капіталізації часто поступається важливістю іншій проблемі - ціні вітчизняних ресурсів. Основним джерелом ресурсів для кредитування економіки залишаються вклади населення, які поки що мають високу ціну. Останнім часом найбільші банки все менш залучають кошти населення, оскільки робота за такими дорогими ресурсами малорентабельна. Натомість замість вітчизняних ресурсів найбільші банки вже всерйоз розглядають іноземні запозичення - хоча наразі вони не дуже значні. Зрозуміло, що напрацювавши позитивну кредитну історію перед іноземними фінансовими установами, вже через кілька років вітчизняні банки зможуть залучати з-за кордону досить значні недорогі ресурси, адже для найбільших фінансових установ взагалі немає такої проблеми, як „наситити Україну кредитними ресурсами” - необхідні обсяг для них є незначними, і єдине, що стримує іноземні банки, - це ризики та малий досвід роботи з вітчизняними позичальниками, тобто проблеми що мають тимчасовий характер [29 c.29-31].

Для відновлення народного господарства в умовах вільного ринку необхідно мати суспільно-організований кредит, який може бути особовим або речовим. Здійснення речового кредиту можливо двома шляхами:

· або забезпеченням позики нерухомістю, тоді матиме місце застава (іпотека);

· або рухомим майном – тоді матиме місце заклад. До цього виду речового кредиту (закладу) відноситься й ломбардний кредит.

Ломбардний кредит – короткотерміновий кредит під заставу рухомого майна, яке можна легко реалізувати. Заставою можуть бути цінні папери, продукція сільського господарства і добувної промисловості (якщо вони є об’єктами операцій на товарній біржі), предмети домашнього вжитку або особистого користування. З економічної теорії відомо, що об’єктом ломбардної операції є зворотній рух вартості між кредитором та позичальником на умовах сплати.

Реалізація кредитних відносин в Україні забезпечується функціонуванням Національного та комерційних банків, а також небанківських фінансово-кредитних установ, в тому числі ломбардів, роль яких у сучасній ринковій економіці постійно зростає.

Щодо сучасних тенденцій, то протягом останніх трьох років спостерігається постійне зростання середнього розміру позики на 2% щомісячно. Серед причин, які викликали таку поведінку кривої коливань, слід відзначити особливості нашого сучасного економічного стану: загальне зниження рівня життя населення, постійне зростання цін на товари та послуги, нестабільність вітчизняної валюти, хронічна невиплата заробітної плати, що найгостріше відчувається влітку. Все це змушує населення звертатись за кредитами до ломбардів з надією, що заставлені речі найближчим часом можна буде викупити.

Аналіз ломбардних позик, наданих у 2009 р., свідчить, що обсяг більшої половини з них (56%) не перевищував 60 гривень. Найбільше позик (38%) надавалося у межах від 31 до 60 грн. 22% позик було надано обсягом 61-90 грн. і ще 22% позик – обсягом більше 90 грн.

Така структура розподілу позик залишається майже стабільною протягом останніх трьох років і ще раз переконує в тому, що ломбарди задовольняють потреби населення у невеликих сумах грошей під заставу виробів з дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням.

Цікавим є також розподіл ломбардних позик за терміном повернення. Найбільшою популярністю у населення користуються застави виробів на 14 днів (38%), потім – 7 днів (26%), 28 днів (18%), 21 день (11%) і 35 днів (7%).

Ломбардна операція – операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України. Проведення ломбардних операцій в Україні жорстко регулюється законодавчими актами і, перш за все, Законом України “Про заставу”. Згідно із Законом України “Про підприємництво”, здійснювати цей вид діяльності можуть, крім державних підприємств, повні товариства, учасники яких несуть відповідальність за борги товариства всім належним їм майном (Закон України “Про господарські товариства”). Такий порядок, з погляду держави, має забезпечити найбільшу надійність операцій для клієнтів ломбарду. Ломбардні позики, як один із різновидів цивільно-правових угод, регулюються Цивільним кодексом України.

Діяльність ломбардних установ в сучасний період знову активізується: збільшується кількість клієнтів та самих ломбардів, розширюється спектр їхньої діяльності: від закладів виробів з дорогоцінних металів та з дорогоцінним камінням до аудіо-, відео, побутової та офісної техніки.

 

2.2. Оцінка сучасного стану та специфіка функціонування кредитної системи України

 

Розглянемо динаміку вимог банків за кредитами наданими фізичним особам та в економіку України станом на 01.01.2010р. Вимоги банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2010 р. становили 217,1 млрд. грн. У структурі кредитних вкладень за видами валют переважали вимоги за кредитами, наданими в національній валюті. Їх обсяг на 01.01.2010 р. становив 111,7 млрд. грн., або 51,4% від загального обсягу заборгованості за наданими кредитами, що на 5,3 процентного пункту менше, ніж на початок року 2010р. У структурі вимог банків за кредитами за категорією позичальників більшу частину становила заборгованість суб'єктів господарювання, частка якої внаслідок випереджаючих темпів кредитування фізичних осіб мала тенденцію до зниження. Так, якщо на початок 2010 року вимоги за кредитами суб'єктам господарювання становили 77,9% від загального обсягу вимог, то на кінець 2010 року - 69,0%.

Протягом 2010 року поліпшення структури ресурсної бази через залучення депозитних вкладів на довгостроковій основі сприяло подальшому зростанню частки заборгованості за довгостроковими кредитами у структурі кредитних вкладень. На 01.01.2010 р. питома вага довгострокових кредитів серед вимог банків за кредитами становила 64,6%, що на 2,8 процентного пункту більше, ніж на 01.01.2009 р.

Таким чином, у загальному обсязі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам, найбільшою залишалася частка заборгованості суб'єктів господарювання за отриманими короткостроковими кредитами в національній валюті (21,0%) та довгостроковими кредитами як у національній (18,9%), так і в іноземній (19.5%) валюті. Також динамічно зростала частка довгострокових кредитів фізичним особам в іноземній валюті (до 18,1%).

Упродовж 2010 року поліпшилась якість кредитних вкладень в економіку України, про що свідчить зменшення (з 2,5 до 2,3%) частки проблемних кредитів у загальному обсязі вимог банків за наданими кредитами. При цьому питома вага заборгованості за простроченими кредитами залишилася на рівні початку року - 1,2%, а за сумнівними кредитами - знизилася на 0,2 процентного пункту до 1,0%.

Темпи зростання заборгованості за кредитами протягом 2009 року були найвищими порівняно з аналогічним періодом останніх семи років, що сприяло прискоренню економічного зростання.

По відношенню до ВВП заборгованість за кредитами, наданими банками, зросла за 2009 р. з 33,8 до 43,6%. Обсяги кредитування економіки зростали з початку року переважно за рахунок приросту заборгованості за кредитами, наданими в іноземній валюті, - в цілому на 43,3 млрд. грн., або на 69,6%, до 105,4 млрд. грн.

Така ситуація пояснювалася:

ü нижчим рівнем процентних ставок за кредитами в іноземній валюті порівняно з кредитами в національній валюті в умовах стабільності обмінного курсу гривні щодо долара США.

На величину відсоткових ставок по банківських кредитах значною мірою впливає рівень облікової ставки НБУ та відсоткових ставок за депозитами. Крім того, рівень відсоткових ставок за банківськими кредитами формується під впливом ризиків, які мають місце при кредитуванні банками своїх клієнтів, адміністративних, операційних та інших витрат банків.

Аналіз динаміки відсоткових ставок за банківськими кредитами свідчить, що вартість кредитів для всіх позичальників має тенденцію до зменшення. Так, наприклад, ще в липні 2009 р. процентні ставки за кредитами банків у нацiональнiй валюті знизились до 13,9% річних, а за кредитами в iноземнiй валюті почали зростати. У серпні середньозважена ставка кредитування знизилась як в національній валюті на 0,6 в.п. (до 13,3%, на початку року - 15,1%), так і в іноземній на 0,2 в.п. (до 11,3%, на початку року - 11,5%). Обсяг коррахунків банків збільшився на 0,5 млрд. грн. до рівня 19,9 млрд. грн. (при вільній ліквідності - 14,5 млрд. грн.). Такої ліквідності достатньо для кредитної підтримки процесів економічного розвитку, забезпечення поточної діяльності суб'єктів економіки та підтримки низької ставки міжбанківського ринку, яка протягом місяця залишалась стабільною (1,6%). Середньозважена ставка за кредитами в національній валюті у вересні збільшилася з 13.3% до 13.8% річних, в іноземній зменшилася з 11.3% до 11.1% річних. Інтегральна ставка за кредитами у вересні порівняно з серпнем збільшилася з 12.6% до 12.9% річних.

Із початку року зберігалася позитивна тенденція до зростання довгострокових кредитних вкладень. За 2010 р. вимоги банків за кредитами, наданими на строк понад один рік, збільшилися на 51,5 млрд. грн. (на 58,2%) до 140,1 млрд. грн., що у 2,3 раза більше за збільшення вимог за короткостроковими кредитами - на 22,1 млрд. грн. (або на 40,4%) до 76,9 млрд. грн. У жовтні поточного року зростання заборгованості за довгостроковими кредитами становило 6,9 млрд. грн., або 5,2%, за короткостроковими - 0,5 млрд. грн., або 0,7%. Вагоміше зростання кредитних вкладень за всіма строками повернення спостерігалося в іноземній валюті.

 

 

Рис. 2.4. Динаміка зміни кредитних ставок.

 

Але вартість банківських кредитів в Україні є досить високою. За висновками експертів високі ставки за кредитами значною мірою обумовлені наступним чинниками:

- процентні ставки змушені перекривати ризик неповернення кредитів, у тому числі іншими позичальниками.

ü неефективна структура витрат банків, коли процентні доходи виступають не тільки компенсатором процентних витрат, але і чи не єдиним джерелом покриття витрат адміністративних.

ü недосконала практика управління кредитними ризиками, зокрема відсутність інструментів пом'якшення такого ризику.

ü недосконала конкуренція на ринку банківських послуг та висока вартість залучених коштів;

ü нарощуванням ресурсної бази банків насамперед за рахунок прискореного зростання депозитних коштів у іноземній валюті на внутрішньому ринку та за рахунок активного залучення банками коштів на міжнародних фінансових ринках;

ü активізацією імпортерів, які формували попит на кредити в іноземній валюті [13, c.131-132].

Позитивною тенденцією у 2009 р. було суттєве зростання обсягів кредитів, наданих в інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання та фізичних осіб, заборгованість за якими за десять місяців поточного року зросла на 89.3%, зокрема у жовтні - на 6,2% до 42,4 млрд. грн. Проте їх частка у структурі кредитних вкладень, хоча й підвищилася на 3,9 процентного пункту, залишалася на невисокому рівні (19,5%). Заборгованість за кредитами, наданими на інвестиційні цілі суб'єктам господарювання та фізичним особам, на 01.01.2010 р. розподілилася майже порівну і становила по 21,2 млрд. грн.

У структурі вимог банків за кредитами в інвестиційну діяльність відзначалася позитивна динаміка зростання питомої ваги заборгованості за іпотечними кредитами, яка на кінець 2010 року становила 52,1%. Серед цих вимог переважну більшість (73,4%) становили вимоги за кредитами, наданими фізичним особам, з яких 87,4% - заборгованість в іноземній валюті.

Заборгованість за кредитами, наданими на забезпечення потреб поточної діяльності, на 01.01.2011 р. становила 174,7 млрд. грн., або зросла за 2009 р. на 44,4%, у тому числі за жовтень - на 2,6%.

Упродовж 2009 року найбільший приріст вимог банків за кредитами забезпечило зростання заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, збільшившись на 36,4%, або на 40,0 млрд. грн. У структурі вимог банків за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, переважала заборгованість у національній валюті, частка якої на кінець 2009 року становила 57,8% і зменшилася за десять місяців поточного року на 3,6 процентного пункту. З початку року темпи зростання заборгованості за кредитами в іноземній валюті становили 149,3%. Найбільше кредитів у іноземній валюті було надано суб'єктам господарювання в доларах США та євро, частки яких на 01.01.2010 р. становили 83,3 та 14,9% відповідно. Решту (1.8%) становили кредити в російських рублях та інших валютах.

Заборгованість суб'єктів господарювання за отриманими довгостроковими кредитами, які становили переважну більшість (55,7%) у загальному обсязі вимог за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, за 2010 рік збільшилася на 22,3 млрд. грн., або на 36,6% до 83,4 млрд. грн. Вимоги банків за короткостроковими кредитами на 01.01.2010 р. становили 66,4 млрд. грн., або зросли на 17.6 млрд. грн., або на 36,1% до 66,4 млрд. грн., у тому числі в іноземній валюті - на 52,9%. У жовтні їх обсяг скоротився на 0,2% виключно за рахунок зменшення їх частини в національній валюті (на 2,8%).

У 2009 році зростання вимог банків за кредитами суб'єктам господарювання забезпечувалося зростанням заборгованості за кредитами, наданими на операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, на 78,8%, у будівництво - на 53,1%, на виробництво електроенергії, газу та води - на 53,0%, підприємствам транспорту та зв'язку - на 48,6%, у сільське господарство, мисливство та лісове господарство - на 43,8%, у переробну промисловість - на 31,1%, торгівлю; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - на 26,6% та в добувну промисловість - на 26,1%.

Слід зазначити, що переважну більшість заборгованості зазначених видів економічної діяльності становила заборгованість за довгостроковими кредитами. У загальному обсязі кредитних вкладень частка заборгованості за кредитами суб'єктам господарювання торгівлі, що були найвагомішими споживачами кредитних ресурсів, знизилася за 2009 р. на 2,7 процентного пункту до 37,2%. Одночасно частка заборгованості за кредитами, наданими сільгосптоваровиробникам, підвищилася з 7,5 до 8,0%, будівництва - з 5,4 до 6,2% та підприємствам транспорту та зв'язку - з 4,0 до 4,3% [11, c.37-38].

У структурі кредитних вкладень за формами власності основну частину (94.3%) становили кредити, надані суб'єктам господарювання з приватною формою власності, заборгованість за якими з початку 2009 року збільшилася на 36,5% (у жовтні - на 2,0%) до 141,3 млрд. грн. Вимоги за кредитами, отриманими державними підприємствами, за цей період зросли на 31,1% (у жовтні - зменшилися на 2,9%) і на 01.01.2010 р. становили 7,7 млрд. грн. (або 5,1%). Решту 0,8 млрд. грн. (або 0,6%) становили вимоги за кредитами, наданими господарствам з комунальною формою власності.

Таким чином надання кредитів і проведення кредитної політики є найпоширенішою операцією банківських установ. Кредитні операції приносять банківським установа основну частину доходу, при цьому процентні ставки мають тенденцію зниження [11, c.39-40].

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.76.226 (0.046 с.)