Система оподаткування в Україні

Принципи податкової політики України визначені Конституцією, згідно з якою всі види податків встановлюються виключно уповноваженими на те державними органами. Референдум щодо законопроектів з питань податків не допускається. Згідно зі ст. 67 Конституції кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом. Громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік.

Відносини, що пов'язані з оподаткуванням, регламентовані Законом "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. (в редакції від 18 лютого 1997 р.) та іншими нормативними актами, прийнятими на його основі. Цей закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Податки - це обов'язкові відрахування від прибутків фізичних і юридичних осіб до бюджету держави.

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законом порядку.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законодавством про оподаткування.

Ознаками податку є: обов'язковість та примусовість; безоплатність; нецільовий характер, тобто відсутність вказівок щодо мети використання надходжень від певного податку; розподіл надходжень коштів від податків між бюджетами різних рівнів і державними цільовими фондами; безповоротність, тобто кошти, сплачені у вигляді податків, платникам не повертаються.

Встановлення і скасування видів податків і зборів та пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України. Ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, а ставки місцевих податків і зборів встановлюються Верховною Радою АРК та місцевими радами і не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Платниками податків і зборів є фізичні та юридичні особи, на яких покладено обов'язок сплачувати податки і збори.

За правовим статусом платники податків поділяються на національних платників (резидентів) та іноземних платників (нерезидентів).

Об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб тощо.

Всі податки і збори поділяються на:

Загальнодержавні податки і збори:

1. Податки на прибуток підприємства

2. Акційний збір

3. Мито

4. Державне мито

5. Податок на промисел

6. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

7. Податок на додану вартість

8. Податок на доходи фізичних осіб

9. Податок на нерухоме майно

10. Податок на землю

11. Збір на спеціальне використання природного середовища

12. Збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та спеціального захисту населення

13. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету

14. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

15. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

16. Збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства

17. Збір на обов’язкове соціальне страхування

18. Збір на обов’язкове державне соціальне страхування

19. Єдиний збір, що справляється в пунктах пропуску через державний кордон України

20. Збір за використання радіочастотного ресурсу України

Місцеві податки і збори:

1. Податок з реклами

2. Готельний збір

3. Збір за паркування автотранспорту

4. Ринковий збір

5. Курортний збір

6. Збір с осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі, на іподромі

7. Збір з власників собак

8. Збір за видачу ордера на квартиру

9. Збір за право використання місцевої символіки

10. Збір за виграш у бігах на іподромі

11. Збір за право проведення кіно- та телезйомок

12. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розподілу та лотерей

13. Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг

Змістовний модуль 5. Банківське право.

Опрацювати лекційний матеріал

Підготувати реферат

Лекція 5 (2 год.)

1. Банківська система України. Національний банк України (НБУ).

2. Порядок створення банків в Україні.

3. Обмеження щодо діяльності банків. Банківська таємниця.

4. Заходи впливу, що застосовуються до банків у разі порушення ними законодавства. Ліквідація банку.

 

1. Банківська система України. Правовий статус Національного банку України

Банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку України (верхній рівень) і банків різних видів і форм власності (нижній рівень).

Кожен елемент банківської системи України має визначені чинним законодавством України функції та повноваження. В цілому банківська система України покликана забезпечити грошовий обіг країни. З юридичного погляду правовий статус НБУ формулюється на кількох рівнях: конституційному, законодавчому і підзаконному. На конституційному рівні це — відповідні статті Конституції України, на законодавчому рівні — Закон України «Про Національний банк України», на підзаконному — акти НБУ, які закріплюють правове положення окремих підрозділів і служб центрального банку.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичною особою, неприбутковою організацією. Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні — є основною функцією НБУ.

 

Окрім того, НБУ виконує такі функції: 1) відповідно до розроблених Радою НБУ Основних засад грошово-кредитної політики визначає і проводить грошово-кредитну політику; 2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її облік; 3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування; 4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; 5) організує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; 6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами; 7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; 8) здійснює банківське регулювання та нагляд; 9) веде Реєстр банків, їх філій і представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; 10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; 11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків; 12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валют­ний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями; 13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; 14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин; 15) організовує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей; 16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ; 17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України; 18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Для забезпечення виконання покладених на нього функцій НБУ здійснює такі операції: 1) надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ; 2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками; 3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери; 4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів; 5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання; 6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння та інші коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензій; 7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, виконує операції із золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам, що вису­ваються до першокласних банків не нижче категорії «А»; 8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності; 9) видає гарантії і поруки; 10) веде рахунок Держказначейства України без оплати і нарахування процентів; 11) виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними; 12) веде особисті рахунки працівників НБУ; 13) веде рахунки міжнародних організацій; 14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства за рішенням суду.

Національний банк України має право: 1) здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності); 2) вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів (учасників) і визначати питання, за якими мають бути прийняті рішення; 3) брати участь у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово-кредитних установ з правом дорадчого голосу; 4) отримувати висновки незалежних аудиторів; 5) вживати заходи впливу.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про Національний банк України» Національному банку України забороняється: 1) бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, установ; 2) здійснювати операції з нерухомістю, крім тих, що пов’язані із забезпеченням діяльності НБУ та його установ; 3) здійснювати торговельну, виробничу, страхову та іншу діяльність, яка не відповідає функціям НБУ.

НБУ також забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат держбюджету.

Керівними органами НБУ є Рада НБУ та Правління НБУ.

Рада НБУ складається з 14 осіб, сім з яких призначає Президент України, сім Верховна Рада України. До складу Ради НБУ входить голова НБУ за посадою. Строк повноважень членів Ради НБУ становить 7 років, крім Голови НБУ, який входить до Ради НБУ на строк здійснення ним повноважень за посадою. Члени Ради НБУ здійснюють свої функції на громадських засадах.

Голова Ради НБУ та його заступник обираються Радою НБУ строком на три роки. Повноваження призначеного складу Ради НБУ достроково припиняються у разі оголошення їй недовіри Президентом України або Верховною Радою України у зв’язку з тим, що виконання Основних засад грошово-кредитної політики за підсумками року не забезпечило стабільність грошової одиниці України.

За законом Раді НБУ належить широке коло повноважень, серед яких:

1) розробка основних засад грошово-кредитної політики; 2) затвердження кошторису доходів та витрат НБУ; 3) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу НБУ; 4) право застосовувати відкладальне вето щодо окремих рішень Правління НБУ; 5) затвердження рішень Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях; 6) внесення деяких рекомендацій Правлінню НБУ та Кабінету Міністрів України.

Рада НБУ не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад голови НБУ, членів Правління НБУ. Члени Правління НБУ можуть брати участь у роботі Ради НБУ з правом дорадчого голосу.

Керівним органом НБУ є також Правління. Очолює Правління голова НБУ. Його Заступники входять до складу Правління за посадою. Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років. Він керує діяльністю НБУ, головує на засіданнях Правління, одноосібно несе відповідальність за діяльність НБУ. Директори департаментів НБУ призначаються та звільняються з посади головою НБУ.

Структура НБУ будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням. До системи Нацбанку входять: центральний апарат; філії (територіальні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські навчальні заклади.

Працівниками Національного банку є службовці та обслуговуючий персонал. Службовці НБУ є державними службовцями. Крім обмежень, встановлених Законом України «Про державну службу», службовцям НБУ забороняється: входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ; отримувати позички від будь-яких інших кредитних установ, за винятком Національного банку України; розголошувати службову і комерційну таємницю, в тому числі після припинення роботи в Національному банку.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про Національний банк України» не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень органів управління НБУ інакше, як у межах, визначених цим Законом.

 

Національний банк України підзвітний Президенту України і Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. Підзвітність означає: 1) призначення на посаду та звільнення з посади голови НБУ, членів Ради НБУ; 2) доповідь Голови НБУ Верховній Раді України про діяльність НБУ; 3) надання Президентові України та Верховній Раді України двічі на рік інформації про стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів країни, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. НБУ та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку.

Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису.

Національний банк має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

2. Порядок та умови створення банків

Відповідно до вимог Базельських принципів ефективного банківського нагляду системою банківського нагляду в країні повинні передбачатися правові норми щодо створення, реєстрації та ліцензування банків (принципи 2—5):

— дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова "банк" у назвах має контролюватися якомога ширше;

— орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам. Процес ліцензування, як мінімум, має складатися з оцінки структури власності і управління банку та його розширеної групи, включаючи придатність і відповідність директорів і вищого керівництва, оцінки стратегічного та операційного плану банку, внутрішнього контролю і управління ризиками, а також прогнозованого фінансового стану, у тому числі капітальної бази. У разі, якщо пропонованим власником або материнською організацією є іноземний банк, необхідно отримати попередню згоду від органу нагляду країни походження банку;

— орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій у наявних банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні;

— орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні утворення чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

В Україні відносини, що виникають під час заснування банків, регулює Закон України "Про банки і банківську діяльність". Порядок та умови створення банків в Україні визначаються "Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень".

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 4 в ред. Закону № 358-У від 16 листопада 2006 р.) банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані (рис. 2.1).

Універсальні банки здійснюють увесь перелік банківських операцій, що підлягають ліцензуванню. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк набуває статусу спеціалізованого (інвестиційного, іпотечного, розрахункового (клірингового)) банку у разі, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу:

— для інвестиційного банку — емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;

— для іпотечного банку — активи розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;

— для розрахункового (клірингового) банку — активи, що розміщуються на клірингових рахунках.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 6 в ред. Закону № 133-У від 14 вересня 2006 р.) банки в Україні створювалися у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. Банки, створені у формі закритого акціонерного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю, були зобов'язані протягом трьох років привести свою організаційно-правову форму у відповідність до вимог Закону. В той же час Закон України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17 вересня 2008 р. І (ст. 5) передбачав функціонування акціонерних товариств двох типів — публічних і приватних. Цей Закон зобов'язує акціонерні товариства, у тому числі і банки, протягом двох років привести організаційно-правову форму у відповідність з його нормами.

Отже, згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 6 в ред. Закону № 133-У від 14 вересня 2006 р. зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1617-VІ від 24 липня 2009 р. та Законом України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17 вересня 2008 р. (ст. 5) банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Державний банк — це банк, 100 % статутного капіталу якого належить державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України після отримання позитивного висновку Національного банку України про намір заснування державного банку. Національний банк України надає позитивний висновок на підставі отриманої інформації про: розмір статутного капіталу державного банку на час його реєстрації, строки та джерела формування, що підтверджуються у тому числі законом про Державний бюджет України на відповідний рік статтею витрат; перелік банківських та інших операцій; бізнес-план, що визначає види діяльності, які державний банк планує здійснювати на поточний рік, з обґрунтуванням їх економічного ефекту; стратегію банку на наступні три роки.

 

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Центральний кооперативний банк виконує функції централізації та перерозподілу ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснює контроль за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. Місцевий кооперативний банк створюється юридичними та фізичними особами. Мінімальна кількість учасників місцевого кооперативного банку має бути не менше 50 осіб.

Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку про організаційно-правову форму банку. Не дозволяється використовувати для найменування банку назву, що повторює вже наявну назву іншого банку або вводить в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк.

Уживання в найменуванні банку слів "Україна", "державний", "центральний", "національний" та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку. Згода на використання у своєму найменуванні слів "Україна", "державний", "національний" та похідних від них може бути надана лише державним банкам. Згода на використання у своєму найменуванні слова "центральний" та похідних від нього може бути надана лише центральному кооперативному банку та материнському банку банківської холдингової групи.

Підрозділ банку використовує найменування лише того банку, підрозділом якого він є. До назви структурного підрозділу банку може додаватися назва місцезнаходження цього підрозділу.

Учасниками банків можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Також учасниками банку не можуть бути юридичні особи, щодо яких неможливо встановити їх власників і джерела коштів, за рахунок яких такі юридичні особи здійснюють внески до статутного капіталу або купують акції банків.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 31 у ред. законів України № 133-V від 14 вересня 2006 р.; № 1533-VI від 23 червня 2009 р.) мінімальний розмір статутного капіталу на день реєстрації банку не може бути менше 75 млн грн.

Водночас Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розміру, передбаченого Законом.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників. Кошти можуть перераховуватися з власних поточних рахунків юридичними особами та фізичними особами у безготівковій формі та вноситися фізичними особами в готівковій формі.

Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день укладення установчого договору.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, банківські метали, а також кошти, одержані в кредит та під заставу.

 

З метою збільшення статутного капіталу може здійснюватися розподіл прибутку шляхом нарахування дивідендів учасникам банку та прийняття ними рішення про їх направлення до статутного капіталу.

Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв або акцій попередньої підписки і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено та зареєстровано.

Кошти для формування статутного капіталу новоствореного банку акумулюються учасниками банку (резидентами) на накопичувальному рахунку, що відкривається в Національному банку (або територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку). До часу внесення коштів для формування статутного капіталу на накопичувальний рахунок, відкритий в Національному банку (або територіальному управлінні Національного банку за місцем створення банку), ці кошти можуть акумулюватися на поточному рахунку в будь-якому банку-резиденті на території України на підставі відповідного рішення установчих зборів.

Під час формування статутного капіталу банку з іноземним капіталом кошти в іноземній валюті акумулюються іноземним учасником банку на накопичувальному рахунку, який відкривається в Національному банку.

3. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:

1. приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

2. майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав

заставо держателя відповідно до умов договору застави;

З. майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Банки мають право здійснювати інвестиції. Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його власників.

Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати 60 відсотків розміру капіталу банку. Це обмеження не застосовується у разі, якщо:

1. акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з реалізацією права

заставодержателя і банк не утримує їх більше одного року;

2. банком з метою створення фінансової холдингової групи придбані акції,

емітентом яких є інший банк;

3. цінні папери знаходяться у власності банку не більше одного року, який

отримав їх у результаті андеррайтингу.

4. акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та від імені своїх

клієнтів.

У годи, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Такі угоди визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Пов'язаними особами є:

1. керівники банку;

2. власники істотної участі в банку;

3. близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в

пунктах 1 і 2;

4. афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих

особах, а також їх близькі родичі.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1. прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається

від інших клієнтів;

2. придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3. здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив

би в інше підприємство;

4. оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товарні послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

 

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

 

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для:

- погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною

особою банку;

- придбання активів пов'язаної особи банку;

- придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною

особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

 

БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ – інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" до б. т. відносять відомості та інформацію: 1) про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, та здійснені ним угоди; 3) про фінансово-економічний стан клієнтів; 4) про системи охорони банку та клієнтів; 5) про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) щодо звітності банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) про коди банків для захисту інформації.

Банк має право надавати інформацію, що становить Б. т., іншим банкам і Національному банку України в обсягах, необхідних при наданні кредитів і банківських гарантій.