Тема: Конституційні правовідносини. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема: Конституційні правовідносини.



1. Виборна система та виборчий процес в Україні.

2. Порядок обрання та повноваження Президента України.

3. Порядок формування та повноваження Верховної Ради України.

4. Порядок формування та повноваження Кабінету Міністрів України.

5. Конституційний статус державної мови і мов національних меншин в Україні.

 

1.У правовій системі України конституційне право посідає чільне місце і як галузь права регулює особливу сферу суспільних відносин, яка охоплює: загальні засади конституційного ладу України, основи правового статусу особи, державний і територіальний устрій, систему, порядок формування і принципи організації органів Української держави.

Провідна роль конституційного права України зумовлена такими чинниками:

1. Предметом конституційного права є особливе коло суспільних відносин, що мають важливе значення для суспільства, держави і особи. Ці відносини стосуються всіх найважливіших сфер суспільного життя: економіки, політики, ідеології, соціальних відносин.

2. Конституційне право дістало назву від латинського слова “constitutio” — конституція, яке означає “встановлення”, “устрій”.

У сучасному розумінні конституція — це Основний Закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства, є основою правової системи держави. Норми Конституції є вихідними для всіх інших галузей права.

3. Конституційне право закріплює основоположні принципи конституційного ладу, визначає основні права і свободи людини і громадянина, встановлює принципи державно-територіального устрою, засновує систему органів державної влади і місцевого самоврядування та наділяє їх відповідною компетенцією.

4. Конституційне право регулює сам процес утворення права, визначає види правових актів і становить правову базу національного законодавства України.

5. Конституційне право, базуючись на Конституції України, закріплює принцип верховенства права, який означає: Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

З огляду на це можна дати визначення конституційного права України. Конституційне право України — це провідна галузь права, яка становить сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють основу соціально-економічної структури суспільства, його політичну систему, правовий статус особи з метою забезпечення умов для здійснення державної влади в країні. Отже, предметом конституційного права є конституційно-правові відносини, що регулюються нормами конституційного права. До них належать два види суспільних відносин, які виникають: 1) з приводу устрою держави й організації державної влади в країні; 2) між людиною і державою і стосуються основоположних принципів правового статусу особи, зокрема наділення громадян конституційними правами й обов’язками та реалізації ними прав і демократичних свобод.

Слід зазначити, що конституційно-правові відносини складаються із суб’єктів, між якими виникають зазначені правові відносини, об’єкта і змісту, тобто суб’єктивних юридичних прав і обов’язків.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства); спільноти людей (народ, який є джерелом влади в Україні); держава та її складові частини (наприклад, Автономна Республіка Крим); органи державної влади та місцевого самоврядування, депутати, політичні партії та масові громадські організації.

Об’єктом цих правовідносин є політична влада, державна територія, майнові цінності (об’єкти власності), дії (голосування під час виборів), особисті немайнові блага (недоторканність особи, таємниця листування).

Конституційно-правові відносини дуже різноманітні за своїм змістом і виникають між різними суб’єктами (між органами державної влади, між громадянами та органами влади і місцевого самоврядування тощо).

Конституційне право України — це сукупність конституційно-правових норм, що регулюють визначену сферу суспільних відносин (конституційно-правові відносини). Конституційно-правові норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють конституційно-правові відносини та становлять предмет галузі конституційного права. Норми конституційного права мають такі особливості: 1) вони здебільшого складаються тільки з диспозиції; 2) характеризуються відсутністю санкцій, що передбачені в інших галузях права; 3) гіпотеза в цих нормах рідко має словесне вираження.

Норми конституційного права за своїм змістом об’єднуються в певні групи. Одна група норм регулює питання громадянства, інша — організацію і порядок проведення виборів, третя — порядок організації, внутрішню структуру і компетенцію Верховної Ради України. Така сукупність норм близьких за характером називається інститутами права, а в даному разі — інститутами конституційного права.

Інститут конституційного права — це система норм, що регулює однорідні й органічно пов’язані між собою конституційно-правові відносини в межах даної галузі права. У конституційному праві України розрізняють такі правові інститути: основ соціально-економічної системи, правового статусу особи, форми держави, виборчого права, парламенту, президентства, місцевого самоврядування та ін.

Поділ конституційного права на окремі інститути визначає систему курсу конституційного права України. Під системою конституційного права розуміється науково обґрунтоване об’єднання норм конституційного права в окремі групи відповідно до їх змісту і врегульованих ними суспільних відносин.

Важливу роль у правовому регулюванні здійснення державної влади відіграють джерела конституційного права. Джерела конституційного права — це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного права, що торкаються невизначеного кола осіб. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Вона містить у собі найважливіші конституційні норми, які регулюють основні сфери суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення державної влади. До джерел конституційного права України також належать: Декларація про державний суверенітет України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Конституція та нормативні акти Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, які містять певні норми конституційного права, регламенти Рад. До джерел конституційного права слід віднести рішення Конституційного Суду України, який дає офіційні тлумачення Конституції України та законів України, визнає ті чи інші акти невідповідними Конституції України. Ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а отже, належать до джерел конституційного права України

2. Поняття “конституційний лад” являє собою широку, багатогранну категорію, що має різні аспекти — від закріплення основ соціально-економічного і політичного устрою держави, вибору напряму її державно-правового розвитку до визначення юридичних норм і методів вирішення поставлених

завдань.

Конституційний лад характеризує устрій суспільства в усій багатоманітності пануючих у ньому суспільних відносин, які охоплюють, зокрема, організацію і функціонування форм економічної, політичної, соціальної і духовної сфер суспільного життя.

Отже, конституційний лад України — це закріплена в Конституції форма організації держави і система суспільних відносин, яка охоплює багатогранні аспекти її соціально-економічного, духовного, політичного розвитку.

Важливе значення в плані конституційного закріплення має положення про те, що Україна є демократичною, правовою і соціальною державою з республіканською формою правління. З одного боку, це означає, що для правової держави характерний високий рівень організації влади, який виявляється в народному представництві, у підзаконності влади, обмеженої створеними нею законами, у суворому контролі за всіма діями влади і повній свободі критики, у принципі розподілу влади. А з іншого боку, визнання держави не тільки правовою, а й соціальною, свідчить про соціальні обов’язки держави щодо суспільства, передбачає захист прав і свобод людини, забезпечує кожному члену суспільства належні умови життя на засадах свободи і справедливості.

Конституційний лад України базується на таких принципах:

1. Народовладдя. У Конституції України зафіксовано, що вся влада в Україні належить народові, який є носієм суверенітету, єдиним джерелом влади. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть присвоювати право здійснювати державну владу і діяти від імені всього народу. Народ України є господарем своєї долі і реалізує право власності на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси в межах території України та її континентального шельфу. Повновладдя народу України здійснюється на основі Конституції України через дві форми прояву: представницьку і безпосередню демократію.

Представницька демократія — це така форма, при якій державна влада здійснюється через представницькі органи — систему Рад народних депутатів.

Безпосередня (пряма) демократія — це пряме волевиявлення народу, яке реалізується шляхом референдумів, всенародного обговорення законопроектів, участі у виборах, проведенні загальних зборів громадян, через накази виборців, відкликання депутатів. Ці форми прояву повновладдя тісно взаємопов’язані і доповнюють одна одну.

2. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Суть теорії розподілу влади полягає в тому, що кожна з трьох гілок влади відповідно до своєї природи, характеру функцій та призначення має зайняти визначене місце в системі органів влади і здійснювати свої владні повноваження у відповідних їм формах і межах, належним шляхом і засобами. Важливо не тільки забезпечити чітке розмежування компетенції між органами держави, а й створити механізм їх взаємодії, систему взаємних стримувань і противаг.

Законодавча влада в Україні належить Верховній Раді України, яка має право видавати закони і виступати як представник народного суверенітету.

Виконавча влада підзвітна, підконтрольна і відповідальна перед представницькою владою. Вищим органом виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України.

Судова влада здійснюється незалежними від інших органів влади судами. Суди у своїй діяльності керуються тільки законами України і здійснюють правосуддя з метою захисту законних прав і інтересів від будь-яких порушень.

3. Державний суверенітет. Державний суверенітет України являє собою верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в державі в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Проголошення державного суверенітету України пов’язується з недоторканністю і цілісністю території України, самостійним визначенням і здійсненням зовнішньої і внутрішньої політики, верховенством Конституції та законів України на всій її території.

4. Верховенство права. В Україні конституційно закріплено принцип верховенства права, на якому ґрунтується і сама Конституція. Конституція має найвищу юридичну силу. Її норми — прямої дії і суб’єкти суспільних відносин зобов’язані безумовно виконувати відповідні конституційні положення. Закони та інші правові акти не повинні суперечити Конституції та конституційним законам України. Діяльність органів державної влади завжди пов’язана із законом. Державні органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи здійснюють повноваження за принципом “Забороняється все, крім того, що прямо дозволяється законом”. Пріоритет закону в регулюванні найважливіших суспільних відносин є головною ознакою правової держави.

5. Політичний, економічний та ідейний плюралізм. Суспільне життя в Україні базується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Конституція України забезпечує утвердження реальної багатопартійності та легалізацію опозиційної діяльності. Громадянам і громадським об’єднанням гарантується рівне право на участь у державних справах і політичному житті. Економічну організацію суспільства становить багатоукладна економіка з різноманітними формами власності, з регульованими ринковими відносинами. Чинне законодавство гарантує рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соціальну спрямованість економіки.

У суспільстві створені умови для існування різних світоглядних позицій, переконань і поглядів. Жодна ідеологія не повинна обмежувати свободу переконань, поглядів, думок і не може визнаватися державою як обов’язкова.

6. Пріоритет прав людини. У Конституції України закріплено правовий статус людини і громадянина, пріоритет особи в її відносинах з державою. Причому Основний Закон не тільки фіксує права і свободи громадян, питання забезпечення їх соціальної захищеності та особистої безпеки, а й гарантує їм громадянські, політичні, соціальні права і свободи, належні умови існування. Важливою гарантією є рівний захист прав громадян України законом і судовий захист усіх прав і свобод людини і громадянина. Тепер права людини мають вищу цінність і відіграють важливішу роль у суспільстві порівняно з державним механізмом. Наша держава є основним гарантом непорушності прав людини і створює необхідні умови для формування та вільного розвитку особи, розкриття її здібностей та обдарувань.

7. Взаємозв’язок правової держави і громадянського суспільства і пріоритет його перед державою. Важливе значення в Основному Законі мають питання взаємовідносин держави і громадянського суспільства, регулювання основних сфер життєдіяльності громадянського суспільства. Це проблеми власності, підприємництва, екологічної безпеки, сім’ї, діяльності громадських об’єднань, свободи інформації тощо.

Громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулювання. Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості. Правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється у визначених Конституцією України межах і спрямоване на забезпечення інтересів людини. З огляду на похідний характер державної влади від громадянського суспільства, допоміжну роль держави, наголошується на пріоритеті громадянського суспільства, встановлюються межі здійснення державної влади і гарантується демократичний розвиток суспільства і його структур.

8. Пріоритет загальнолюдських цінностей і загальновизнаних принципів міжнародного права. Серед норм конституційного регулювання важливим є положення про те, що Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей і дотримується загальновизнаних принципів міжнародних документів. Саме цінності, вироблені в процесі розвитку цивілізації, досвід країн з розвинутими демократичними інститутами спроможні інтегрувати наше суспільство у світове співтовариство і спрямувати активність його різних соціальних, політичних структур на досягнення загальних цілей соціально-історичного прогресу. Конституція України визначає місце Української держави в міжнародному співтоваристві, закріплює основні цілі та принципи зовнішньої політики України, які мають бути вільними від ідеологічних стереотипів минулого і базуватися на загальновизнаних і загальнообов’язкових засадах міжнародного спілкування. Зовнішня політика України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом розвитку взаємовигідного співробітництва із членами міжнародного співтовариства на основі неухильного додержання принципів поваги до державного суверенітету і суверенної рівності; незастосування сили чи погрози силою; непорушності кордонів і територіальної цілісності держави; невтручання у внутрішні справи; поваги до прав і основних свобод людини; сумлінного виконання міжнародних зобов’язань; мирного врегулювання спорів.

Для забезпечення дотримання Україною міжнародних стандартів необхідно, щоб належним чином ратифіковані або схвалені й офіційно опубліковані міжнародні договори України становили частину її законодавства і були обов’язковими для виконання.

У розд. 1 Конституції України також закріплено вихідні положення щодо забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Ст. 17 Конституції України містить важливі положення про захист суверенітету і територіальної цілісності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки України.

Невід’ємним елементом суверенної держави є державні символи. Державні символи — це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які відображають її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Ст. 20 Конституції України присвячена державним символам нашої держави. Вивчаючи державні символи, потрібно з’ясувати їх поняття і значення, організаційно-правовий механізм їхнього застосування.

Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються спеціальним законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Столиця України — місто Київ, який є адміністративно-політичним центром та місцем перебування вищих органів державної влади України. Статус міста Києва визначено Законом України від 15 січня 1999 р. “Про столицю України — місто-герой Київ”.

4.Під громадянством України розуміють постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, який зумовлює наявність у них взаємних прав, свобод та обов'язків, як на території країни, так і за її межами. Його слід розглядати у об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Об'єктивне розуміння конституційного права на громадянство - це система нормативно-правових актів у яких викладаються конституційно-правові норми та принципи, що регламентують взаємовідносин держави і людини у громадянстві1. У суб'єктивному розумінні - це можливості людини мати постійний, необмежений у просторі, політико-правовий зв'язок з конкретною державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі і межах, передбачених Конституцією і законами держави2. Отже, поняття "громадянин" політико-правове і пов'язується з існуванням держави і права. Україна сприйняла поширену в цивілізованому світі позицію щодо громадянства. У відповідності з українським законодавством громадянство регулюється не просто як правовий взаємозв'язок людини і держави, а є невід'ємним правом людини, яке держава зобов'язана визнавати, поважати і забезпечувати.

Конституція та закони України увібрали в себе міжнародно-правові норми з питань громадянства, які зафіксовані у міжнародних актах універсального і спеціального характеру. До них можна віднести: а) Статут ООН; б) Загальну декларацію прав людини; в)

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року; г) Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 року; д) Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 року; е) Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року;

е) Гаазьку конвенцію щодо врегулювання окремих питань, пов'язаних з колізією законів про громадянство від 12 травня 1930 року;

ж) Конвенцію Ради Європи про скорочення випадків множинного громадянства і про військовий обов'язок у випадках множинного громадянства від 6 травня 1963 року; з) Європейську конвенцію про громадянство від 7 листопада 1997 року та ін.'.

Правове регулювання громадянства в Україні на сьогодні здійснюється Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року із змінами внесеними Законами України станом на 11 травня 2007 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено запис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є:

1) паспорт громадянина України;

2) свідоцтво про належність до громадянства України;

3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4) тимчасове посвідчення громадянина України;

5) проїзний документ дитини;

6) дипломатичний паспорт;

7) службовий паспорт;

8) посвідчення особи моряка;

9) посвідчення члена екіпажу;

10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України,

У подальшому Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року деталізує ці підстави. Так, наприклад, регламентуючи набуття громадянства України за народженням передбачається, що особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, с громадянином України. Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства іншої держави, є громадянином України, Особа, яка народилася на території України від іноземців, які на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, е громадянином України. Новонароджена дитина, знайдена па території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України.

Регламентуючи процедуру прийняття до громадянства України встановлюється, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є;

1) визнання і дотримання Конституції та законів України;

2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства, які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, — на три роки з моменту в'їзду в Україну; 4) отримання дозволу на імміграцію;

б) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

б) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

До громадянства України не приймається особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Вихід із громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде із громадянства України. Вихід дітей віком від 14 до 18 років із громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Підставами для втрати громадянства України є:

1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

2) набуття особою громадянства України внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного указу Президента

5. Основні права, свободи і обов'язки громадян України

В Конституції України (переважно в розділі П) визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні.

Громадянські права — можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задоволення матеріальних, духовних та деяких інших потреб. Сюди відносять такі суб'єктивні права: на життя; на недоторканність особи, житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на вибір місця проживання, свободу пересування, на вільне залишення території України та повернення будь-коли в Україну; на свободу власної думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань; вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово та в інший спосіб на свій вибір; на свободу світогляду, віросповідання та ін.

Політичні права — можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об'єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об'єднаннях громадян.

До цієї групи відносять такі права: брати участь в управлінні державними та громадськими справами, користуватися рівним правом доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування; обговорювати, приймати закони й виносити рішення загальнодержавного та місцевого значення, беручи участь у всеукраїнському та місцевих референдумах; надсилати індивідуальні або колективні письмові звернення чи особисто звертатися до державних органів, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб; утворювати об'єднання громадян (політичні партії, громадські організації) та брати участь у їхній роботі; збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи й демонстрації, про що завчасно сповіщати органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; вибирати й бути обраним до державних органів та органів місцевого самоврядування; мати громадянство.

Економічні права — можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ.

Соціальні права — можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя.

Це є: право на охорону здоров'я; право на житло; право на матеріальне забезпечення у старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника та ін.; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сімї (харчування, одяг, житло)

Екологічні права — права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище. Тобто, це право, на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди та ін.

Культурні права — можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства.

Це — право на освіту; право на користування досягненнями вітчизняної та світової культури; право на свободу наукової, технічної та художньої творчості; право на захист інтелектуальної власності; право на використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності тощо.

Сімейні права — можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах.

Це означає: право на невтручання в особисте й сімейне життя; право на добровільне одруження, рівні права та обов'язки у шлюбі та сімї; право на державну охорону сім'ї, материнства, батьківства і дитинства; право на рівність дітей незалежно від походження чи народження у шлюбі або поза шлюбом.

Основні права громадян нерозривно пов'язані з їхніми обов'язками. Основний, обов'язок громадянина — встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов'язкової поведінки. Щоб людина могла успішно реалізувати свої права, отримувати від суспільства певні матеріальні й духовні блага, вона повинна виконувати покладені на неї обов'язки, віддавати суспільству свою працю, свої зусилля, піклуватися про державні та громадські справи.

Конституційні права, свободи та обов'язки разом із конституційними принципами й гарантіями утворюють основи правового становища громадян, або конституційний статус особистості в Україні. Становище, статус громадян України відзначається не лише його правами, а й тими обов'язками, що їх він несе перед державою, перед іншими громадянами, перед організаціями.

Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України. Умовно їх можна кваліфікувати по групах. У сфері економічного й соціального життя — це обов'язки сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи, зберігати природу і охороняти її багатства. У царині культурної діяльності громадяни несуть обов'язки з охорони історичних пам'яток та інших культурних цінностей, повинні відшкодовувати завдані ними збитки.

До обов'язків у сфері суспільно-політичного життя належать обов'язки додержуватися Конституції та законів України; оберігати інтереси держави і сприяти зміцненню її могутності й авторитету; захищати Батьківщину, служити у Збройних Силах України; поважати національну гідність інших громадян. У царині особистої та індивідуальної свободи серед обов'язків громадян України — необхідність поважати права та законні інтереси інших осіб.

Прийняття Конституції — це надзвичайно важлива, але лише часткова, справа. Та водночас із її прийняттям необхідне створення механізму реалізації Основного Закону, зокрема й щодо практичного втілення передбачених нею прав, свобод та обов'язків. Під таким механізмом слід розуміти всю сукупність різних гарантій і дій, відповідний процес, завдяки якому громадяни, що мають певне право, свободу чи обов'язок, реально досягають цілей, інтересів, благ, передбачених нормою Конституції.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 154; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.171.22.220 (0.106 с.)