ТОП 10:

Передумови впровадження і розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні.



Ні для кого не є секретом, що економічний розвиток країни є, з одного боку, вихідною передумовою підвищення добробуту населення, а, з іншого - визначається демографічною ситуацією в суспільстві.

В період ринкових трансформацій демографічний стан в Україні характеризується значним падіння народжуваності і зростанням смертності. Так, за підрахунками фахівців, у 1991 році смертність в Україні вперше перевищила народжуваність, а з 1993 року почалося постійне зниження абсолютної чисельності населення. В результаті, за період 1993 – 2006 рр. чисельність населення України зменшилася на 5,4 млн. ос.

Дослідження, проведене Світовим банком у 2007 році, свідчить, що до 2025 року населення України зменшиться на 24% або на 12 млн. ос. Це найгірший показник серед країн Центральної і Західної Європи, а також країн колишнього СРСР.

Однак, зменшення кількості населення не є настільки гострою соціально-демографічною проблемою, як трансформація його вікової структури, зокрема зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Цей процес в науковій літературі отримав назву „старіння населення”. З одного боку, він може бути результатом позитивної тенденції збільшення тривалості життя людини. Однак, з іншого боку, значний рівень старіння нації призводить до негативних соціально-економічних наслідків, особливо в країнах з низьким рівнем життя.

Віковий склад населення суттєвим чином впливає на хід демографічних процесів: інтенсивність смертності значно вища серед осіб похилого віку, ніж серед молоді. Відповідно, чим більша питома вага перших у загальній чисельності населення, тим більше необхідно витрачати коштів на підтримку відповідного соціального рівня забезпечення цієї категорії громадян. Як свідчить практика, збільшення кількості осіб похилого віку є причиною зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Наприклад, пенсійні виплати з бюджету України відносно ВВП у 2003 році склали 9,2%, а у 2006 році – 15,3%.

В той же час зрозуміло, що, якщо одночасно не збільшується кількість платників податків, якими є особи працездатного віку, відбувається зростання податкового навантаження. Однак, високі податки зменшують мотивацію до праці, підвищення виробітки, що негативно відображається на суспільному добробуті.

За даними світової соціально-демографічної статистики, в період з 2005 по 2030 рр. пенсійного віку досягнуть люди післявоєнного покоління, на яке прийшовся бум народжуваності. Як відзначається у дослідженнях світового банку, у 2025 році питома вага громадян у віці більш ніж 65 років становитиме майже 20% населення України (у 2000 році ця категорія займала 14%). Це значення є нижчим, ніж, наприклад, прогнозні дані по Болгарії (21%) або Словенії (23%), однак, у них, на відміну від України, вже сформувався ринок недержавного пенсійного забезпечення.

У більшості країн Сходу пенсійне забезпечення в значній мірі здійснюється недержавними пенсійними фондами і компаніями по страхуванню життя. Зокрема, страхові компанії крім безпосереднього здійснення пенсійного страхування згідно Директиви 2002/83 ЄС від 5 листопада 2002 року займаються управлінням активами недержавних пенсійних фондів.

Незважаючи на те, що сума накопичених активів в недержавних пенсійних фондах и резервів компаній по страхуванню життя в розвинутих країнах Сходу є доволі значною, для збереження сьогоденних розмірів державних пенсій державам ЄС необхідно у найближчі 35 років виділити на це додатково 456 млрд. євро. Вже зараз рівень пенсійного навантаження складає 10,4% до ВВП п’ятнадцяти держав ЄС. У 2040 році він збільшиться до 13,6%. У зв’язку з цим Європейська комісія рекомендує державам, що входять до ЄС, розпочати негайне реформування пенсійних систем, щоб звести до мінімуму негативні наслідки старіння і скорочення населення.

Для цього у найближчому майбутньому вони мають прийняти складні рішення щодо зменшення державних пенсійних виплат, збільшення пенсійного віку або розміру пенсійних внесків. При цьому, сучасні робітники понесуть збитки у будь-якому з вище перерахованих випадків. Тому, влада вимушена приймати усі можливі заходи щодо стимулювання молодих людей планувати заздалегідь свій вихід на пенсію, приймаючи до уваги той факт, що держава не буде такою ж щедрою по відношенню до них, як їх батьки.

Розглянемо можливість впровадження вищезазначених заходів в Україні. Доволі складним інструментом вирішення проблеми пенсійного забезпечення є збільшення пенсійного віку, хоча воно і потребує негайного вирішення через поетапне впровадження. Зараз у нашій країні вік виходу громадян на пенсію є одним з найбільш низьких серед європейських країн. Наприклад, в Чехії він підвищився у минулому році до 62 років для чоловіків і 61 року для жінок, в Угорщині до 2009 року досягне 62 років, а у Литві – 62,5 років для чоловіків і 60 років для жінок.

Щодо зменшення державних пенсійних виплат, то для України така рекомендація є зовсім неприйнятною, оскільки їх розмір і так не відповідає прожитковому рівню, хоча мінімальний розмір пенсій у співставленні з середньою нетто-зарплатньою є одним з найбільших у Європі і складає 49%. Внаслідок цього пенсійні витрати у 2004 – 2005 рр. радикально підвищилися разом із дефіцитом Пенсійного фонду.

Підвищення рівня пенсійних внесків також не є ефективним заходом. За оцінкою Світового банку українські підприємці в середньому сплачують майже 60% свого прибутку у вигляді податків, в той час як відповідний середній світовий показник становить 40%.

Таким чином, сьогодні важливо, щоб працездатне населення країни усвідомило, що нині суть пенсійної реформи полягає в тому, що відповідальність і турбота про майбутнє пенсійне забезпечення власної старості лягає на самого громадянина. www.zoda.gov.ua

 

10.2. Система недержавного пенсійного забезпечення: сутність і принципи функціонування

З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності з недержавного пенсійного забезпечення в Україні та регулює відносини, пов’язані з цим видом діяльності. Закон є одним із базових у загальнодержавній концепції пенсійної реформи, і має позитивно вплинути на рівень пенсійною забезпечення громадян та створити потужні фінансові ресурси для інвестування в національну економіку.

За даними на 1 жовтня 2004 року в Україні вже було зареєстровано 26 недержавних пенсійних фондів, зокрема: 4 корпоративних, 2 професійних та 20 відкритих. Станом на 01.07.2006 р. до Державного реєстру фінансових установ України внесено інформацію про 67 недержавних пенсійних фондів (51 – відкритий, 10 – корпоративних, 6 – професійних пенсійних). Це, в деякій мірі, доводить, що довіру населення можна відновити. Досвід постсоціалістичних країн - Угорщини та Польщі - показує, що цей процес буде розширятися. Треба, передусім, відкрити можливості, а скористаються ними чи ні - це вже буде вибір підприємств і працівників, а також профспілок, що беруть участь у цих процесах.

Зокрема, такі можливості виникають у суб’єктів недержавного пенсійного страхування у зв’язку з встановленням низки податкових пільг і привілей. Так, фізичні особи, що здійснюють страхові внески до страхових компаній, пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду або на банківський депозитний пенсійний рахунок, мають право на податковий кредит[1]. Щодо роботодавців, то, якщо наймана особа доручає останньому здійснювати внески за недержавним пенсійним забезпеченням за рахунок витрат на оплату праці такої найманої особи, то такий роботодавець не включає суму відповідних внесків до складу своїх валових витрат і в базу для нарахування суми внесків на пенсійне та інші види державного (соціального) обов’язкового страхування[2].

Нажаль, навіть такі позитивні намагання держави підтримати систему недержавного пенсійного забезпечення пов’язані з виникненням безлічі суперечливих моментів, обумовлених недосконалістю сучасного законодавства. Це і нечіткість визначення порядку розрахунку суми, що підлягає поверненню платнику податку в результаті використання права на податковий кредит, і певні труднощі у використанні так званої податкової соціальної пільги[3], і інші моменти, що потребують пильної уваги законотворців, практиків і науковців.

Згідно з Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, система недержавного пенсійного забезпечення - це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Загальнообов'язкова державна система пенсійного забезпечення з об`єктивних причин не здатна надати високий рівень пенсії при низьких розмірах обов'язкових пенсійних відрахувань і несприятливих демографічних умовах.

Участь в недержавному пенсійному забезпеченні дозволяє створити додаткове до обов'язкового державного пенсійного забезпечення джерело пенсійних виплат і забезпечити вищий рівень життя громадян при досягненні пенсійного віку

Законодавством України визначено наступні форми здійснення недержавного пенсійного забезпечення: Ø пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”;Ø страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до законодавства; Ø банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (рис.10.1).

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах:

v законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

v зацікавленості фізичних осіб у недержавному пенсійному забезпеченні;

 

 
 

 


Рис. 10.1. Форми недержавного пенсійного забезпечення

v добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними особами, об'єднаннями фізичних осіб та об'єднаннями юридичних осіб;

v добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

v добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників;

v економічної зацікавленості роботодавця у здійсненні пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників;

v неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;

v рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в одній пенсійній схемі;

v розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців - платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду;

v визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи;

v гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”;

v цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

v державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі недержавного пенсійного забезпечення;

v відповідальності суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення за порушення норм, передбачених Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та іншими нормативно-правовими актами;

v державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням.

 

10.3. Суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення.Законодавство України визначає широкий спектр суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення. У тому числі такими можуть бути визнані:ü недержавні пенсійні фонди;ü страхові організації; ü банківські установи; ü вкладники та учасники пенсійних фондів; ü вкладники пенсійних депозитних рахунків; ü фізичні та юридичні особи; ü засновники пенсійних фондів; ü роботодавці; ü саморегулівні організації суб'єктів[4]; ü органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення; ü адміністратори пенсійних фондів; ü компанії з управління активами; ü зберігачі; ü аудитори; ü особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”.Однак, є відповідні обмеження щодо віднесення деяких з них до відповідної групи суб’єктів ( рис. 10.2).

Слід зазначити, що поняття „недержавний пенсійний фонд” (далі - НПФ) не є абсолютно новим для українських реалій, хоча до прийняття Законів України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” і „Про недержавне пенсійне забезпечення” діяльність НПФ в Україні не була належною мірою регламентована законодавством. НПФ працювали в законодавчому та регулятивному вакуумі. Вони створювалися у формі господарських товариств на підставі Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 р. та Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1999 р.


Рис. 10.2. Суб'єкти недержавного пенсійного забезпечення

Історично НПФ в Україні утворювалися у вигляді однорівневої (унітарної) фінансової установи, в рамках якої виконувалися всі функції недержавного пенсійного забезпечення.

Сучасним законодавством визначено, що недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, створена у відповідності з Законом „Про недержавне пенсійне забезпечення” як неприбуткова організація, що здійснює діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків в інтересах учасників пенсійного фонду з наступним управлінням пенсійними активами.

Згідно вищезазначеного закону, в Україні можуть утворюватися відкриті, корпоративні та професійні пенсійні фонди (рис. 10.3).

 
 

 


 

 

Рис. 10.3. Види недержавних пенсійних фондів в Україні

 

У світі НПФ поділяються на автономні та неавтономні. Автономні НПФ визначаються як незалежні юридичні особи, відмінні від страхових компаній та інших фінансових установ, або як відокремлена сукупність активів без статусу юридичної особи, які використовуються для пенсійного забезпечення і здійснення відповідних виплат. Автономні НПФ існують в усіх країнах ЄС, за винятком Словаччини і Туреччини, де законодавство не передбачає існування таких утворень. Усі автономні пенсійні фонди мають орган управління чи адміністратора, який є особою (особами), відповідальною за здійснення операцій фонду.

Неавтономні пенсійні фонди складаються із резервів чи інших активів, які юридично не відокремлені від вкладника чи адміністратора, та інших активів, власниками яких є вкладники.

У світовій практиці існує два типи автономних пенсійних фондів:

· інституційний тип, у якому фонд є незалежною юридичною особою з правоздатністю і дієздатністю;

· контрактний тип, у якому пенсійний фонд складається з юридично відокремленої сукупності активів без право- і дієздатності.

Інституційні фонди мають внутрішні органи управління. Контрактні фонди управляються зовнішніми особами, якими можуть бути стандартна фінансова установа або спеціалізована компанія з управління пенсійним фондом, активи якої є юридично відокремленими від активів, що являють собою пенсійний фонд.

Активи пенсійного фонду (пенсійні активи) формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та прибутку (збитку) від інвестування пенсійних внесків.

Єдиним органом управління пенсійного фонду є рада пенсійного фонду (рада фонду).

Фізична особа, на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і яка має право або набуде право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є учасником фонду.

Учасниками фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Участь фізичних осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною. Фізична особа може бути учасником кількох пенсійних фондів за власним вибором.

Пенсійні виплати можуть здійснюватися учаснику фонду або його спадкоємцю.

Особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника фонду шляхом перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов пенсійного контракту, є вкладником фонду.

Вкладником фонду може бути сам учасник фонду, подружжя, діти, батьки, роботодавець учасника фонду або професійне об'єднання, членом якого є учасник фонду.

У будь-якому пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками такого фонду.

Управління активами недержавних пенсійних фондів здійснюється такими особами:

Ø банком, який здійснює відкриття і ведення рахунків недержавного пенсійного фонду, прийняття, перерахування, облік і забезпечення зберігання цінних паперів та інших документів недержавних пенсійних фондів, перерахування за розпорядженням адміністратора грошових коштів для оплати послуг адміністратора, компанії по управлінню активами, тощо;

Ø професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами і може надавати професійні послуги по адмініструванню недержавних пенсійних послуг, діючи від імені фонду і інтересах його учасників. Основними обов’язками адміністратора є:

- ведення персоніфікованого обліку учасників пенсійного фонду у відповідності з Законом України „про недержавне пенсійне страхування” та іншими нормативно-правовими актами;

- укладення пенсійних контрактів від імені пенсійного фонду;

- забезпечення здійснення пенсійних виплат учасникам фонду;

- надання зберігачу розпоряджень щодо перерахування грошових коштів для оплати витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів;

- надання пенсійному фонду агентських і рекламних послуг, пов’язаних з його діяльністю;

- надання інформації згідно умов договору;

- складання звітності в сфері недержавного пенсійного забезпечення, ведення бухгалтерського обліку і надання фінансової звітності пенсійного фонду відповідним органам державної влади і Раді пенсійного фонду.

Тобто, в цілому, адміністратор здійснює діяльність по заохоченню вкладників і обслуговуванню учасників недержавного пенсійного фонду.

Ø компанією з управління активами. Компанія з управління активами є юридичною особою, яка утворюється та здійснює інвестування вкладених в недержавний пенсійний фонд коштів відповідно до норм законодавства з урахуванням вимог, передбачених Законом „Про недержавне пенсійне страхування”.

Управління активами НПФ здійснюється на підставі договорів. Істотними умовами договору про управління активами пенсійного фонду є:

v повна назва та місцезнаходження (юридична адреса) органів управління договірних сторін;

v вид пенсійного фонду (відкритий, корпоративний чи професійний);

v предмет договору;

v права і обов'язки сторін;

v обсяги пенсійних активів та умови їх розподілу між особами, що надають послуги з управління активами пенсійного фонду (в разі укладення договору про управління активами пенсійного фонду більше ніж з однією такою особою);

v застереження щодо конфіденційності;

v порядок подання звітності та інформації;

v відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору та порушення конфіденційності;

v строк дії договору;

v розмір винагороди за надання послуг з управління активами;

v порядок зміни умов договору;

v умови дострокового розірвання договору.

Договір може містити за згодою сторін інші умови, які не суперечать законодавству.

Невід'ємним додатком до договору є інвестиційна декларація пенсійного фонду.

Інвестиційна декларація визначає інвестиційну політику фонду. В інвестиційній декларації відображаються основні напрями інвестування пенсійних активів та обмеження інвестиційної діяльності з пенсійними активами, встановлені в межах загальних вимог та обмежень інвестиційної діяльності, визначених законодавством.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.229.89 (0.015 с.)