Пенсійні активи. Управління активами недержавних пенсійних фондів.

Активи НПФ формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду і прибутку від їх інвестування.

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах та у порядку, встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних схем лише у національній валюті України, а у випадках, передбачених законодавством України, в іноземній валюті за офіційним обмінним курсом Національного банку України, що діяв на момент сплати, шляхом готівкових та (або) безготівкових розрахунків. Юридичні особи сплачують пенсійні внески лише у безготівковій формі.

Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум на поточні рахунки пенсійного фонду у зберігача.

Законодавством заборонено формувати пенсійні активи за рахунок позикових коштів, надавати майнові гарантії, забезпечені пенсійними активами або інші кредити за рахунок пенсійних активів, укладати угоди купівлі-продажу або міни пенсійних активів з обов'язковою умовою зворотного викупу, тощо.

До складу активів пенсійного фонду належать:

v активи в грошових коштах;

v активи в цінних паперах;

v інші активи згідно із законодавством (рис. 10.3).

 

 

 

Рис. 10.3 Кількісні обмеження для різних груп активів пенсійного фонду

 

Обчислення та визначення чистої вартості активів пенсійного фонду, їх облік, зарахування здійснюються адміністратором та особою, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, за методикою та у порядку, визначеними Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме:

1) інвестування відповідно до вимог законодавства з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсії на визначений строк, укладених з учасниками фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат, передбачених Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”;

3) оплати договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією;

4) оплати послуг професійного адміністратора, включаючи оплату рекламних та агентських послуг, пов'язаних з функціонуванням пенсійного фонду, та витрат на оприлюднення інформації про його діяльність, передбаченої законодавством;

5) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду;

6) оплати послуг зберігача;

7) оплати послуг з проведення планових аудиторських перевірок пенсійного фонду;

8) оплати послуг торговців цінними паперами (посередників), витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду;

9) оплати інших послуг, здійснення яких передбачено Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення” або нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення та на оплату яких можуть бути використані пенсійні активи.

Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється.

Сукупний прибуток (збиток) від інвестування активів пенсійного фонду складається з:

· прибутку (збитку) від здійснення операцій з активами пенсійного фонду;

· пасивних доходів, отриманих на активи пенсійного фонду (відсотки, які нараховуються та виплачуються на грошові кошти, розміщені на депозитних банківських рахунках, прибуток, який отримується на активи пенсійного фонду, розміщені у цінні папери, тощо).

Розподіл прибутку (збитку) між учасниками фонду здійснюється пропорційно сумам, відображеним на їх індивідуальних пенсійних рахунках, на дату здійснення розподілу.

Облік належних учасникам фонду часток прибутку (збитку) здійснюється адміністратором на індивідуальних пенсійних рахунках.

Встановлення мінімально гарантованої норми прибутку за будь-якою пенсійною схемою забороняється.

Договір про управління активами пенсійного фонду може включати зобов'язання особи, яка здійснює управління активами пенсійного фонду, щодо забезпечення мінімальної доходності на рівні офіційного індексу інфляції.

Облік прибутку (збитку) та його розподіл між учасниками фонду здійснюються адміністратором не рідше ніж один раз на місяць.

У разі коли за висновком органів державної влади, які здійснюють нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного забезпечення, річний прибуток пенсійного фонду визнаний неприйнятно низьким порівняно з середніми ринковими показниками або середніми річними прибутками інших пенсійних фондів, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України зобов'язана:

· рекомендувати раді пенсійного фонду розглянути питання щодо внесення змін до інвестиційної декларації фонду, заміни особи, що здійснює управління активами такого пенсійного фонду, або щодо здійснення інших заходів для забезпечення дотримання належного рівня інвестиційного прибутку;

· повідомити про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Особливості порядку обчислення та обліку прибутку (збитку) пенсійного фонду встановлюються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України разом з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

 

10.5. Пенсійний контракт та пенсійна схема.

Договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника, має назву пенсійного контракту.

Особі, яка відповідає вимогам Закону України „Про недержавне пенсійне страхування”, не може бути відмовлено в укладенні пенсійного контракту з відкритим пенсійним фондом. Адміністратор корпоративного або професійного пенсійного фонду може укладати пенсійні контракти тільки з тією особою, яка відповідає вимогам, визначеним цим законом та статутами відповідних пенсійних фондів.

Кожен вкладник фонду може укласти один або кілька пенсійних контрактів з адміністратором (адміністраторами) одного чи кількох пенсійних фондів. У разі припинення трудових відносин з роботодавцем-засновником або роботодавцем - платником корпоративного пенсійного фонду його учасник зобов'язаний розірвати пенсійний контракт з таким фондом та може укласти новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого фонду, або укласти договір із страховою організацією, або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти учасника фонду передаються до іншого пенсійного фонду,страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку за рахунок учасника фонду, крім випадків припинення трудових відносин згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (322-08).

У разі припинення трудових відносин згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (322-08) витрати на переведення пенсійних коштів учасника до іншого пенсійного фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок банку здійснюються за рахунок роботодавця.

Істотними умовами пенсійного контракту є:

Ø паспортні дані вкладника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (якщо вкладником є фізична особа) або повне найменування, місцезнаходження (юридична адреса) постійно діючого органу управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника фонду (якщо вкладником є юридична особа);

Ø паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

Ø посилання на обрану вкладником фонду пенсійну схему;

Ø строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

Ø порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного фонду;

Ø права, обов'язки, відповідальність сторін та порядок розв'язання спорів;

Ø розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

У пенсійному контракті також можуть бути зазначені інші умови за згодою сторін.

Разом з пенсійним контрактом вкладнику (учаснику) фонду надається інформація про адміністратора, осіб, які здійснюють управління активами, та зберігача пенсійного фонду, яка включає їх реєстраційні, банківські реквізити та реквізити відповідних ліцензій.

Пенсійний контракт повинен відповідати положенням статуту пенсійного фонду і обов'язково містити застереження про те, що держава не несе відповідальності за зобов'язаннями пенсійного фонду.

Відповідно до пенсійного контракту адміністратор зобов'язується від імені пенсійного фонду:

v здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника (учасників) фонду на умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

v забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

v надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального пенсійного рахунку;

v забезпечувати відшкодування в установленому законом порядку учасникам фонду збитків, завданих унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

v дотримувати і забезпечувати дотримання законних інтересів вкладників та учасників пенсійного фонду, не розголошувати інформацію про умови пенсійного контракту та розмір пенсійних коштів, які належать учаснику фонду, крім випадків, передбачених законом;

v виконувати і забезпечувати виконання інших обов'язків, визначених пенсійним контрактом, Законом „України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та іншими нормативно-правовими актами з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов'язується:

· сплачувати на користь учасника (учасників) фонду пенсійні внески у порядку, встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

· відшкодовувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення вкладником фонду умов законодавства, пенсійної схеми та пенсійного контракту;

· виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом.

Пенсійний контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником фонду та адміністратором.

Дія пенсійного контракту вважається закінченою:

1) після повного виконання вкладником фонду своїх зобов'язань за пенсійним контрактом та укладення учасником (учасниками) фонду договору про виплату пенсії на визначений строк з пенсійним фондом;

2) після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації відповідно до укладеного учасником фонду договору страхування довічної пенсії;

3) після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі відповідно до укладеного учасником фонду договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку;

4) у разі смерті учасника фонду та виконання передбачених у зв'язку з цим умов;

5) у разі ліквідації пенсійного фонду в порядку, передбаченому Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення”;

6) у разі заміни вкладником фонду пенсійного фонду на умовах та у порядку, передбачених вищезазначеним законом;

7) у разі ліквідації вкладника фонду - юридичної особи, без визначення його правонаступника;

8) у разі дострокового розірвання контракту в порядку, передбаченому законодавством;

9) в інших випадках, передбачених пенсійним контрактом згідно з Законом України „Про недержавне пенсійне страхування”.

У разі прийняття рішення про заміну пенсійного фонду вкладник фонду зобов'язаний:

- укласти пенсійний контракт з іншим пенсійним фондом або договір із страховою організацією чи банківською установою;

- надіслати адміністратору пенсійного фонду, участь у якому припиняється, заяву про розірвання пенсійного контракту та копію пенсійного контракту, укладеного з іншим пенсійним фондом, або договір із страховою організацією чи банківською установою.

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється пенсійними фондами, визначаються пенсійними схемами, які розробляються з дотриманням вимог Закону України „Про недержавне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного забезпечення.

Пенсійні схеми та зміни до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем.

Пенсійна схема повинна відображати:

Ø опис всіх видів та умов здійснення пенсійних виплат;

Ø порядок визначення розміру пенсійних виплат;

Ø строк, протягом якого здійснюються пенсійні виплати, та порядок їх здійснення;

Ø порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість їх зміни за умовами пенсійного контракту;

Ø умови та порядок участі у пенсійній схемі;

Ø права та обов'язки вкладника, учасника фонду за даною пенсійною схемою;

Ø інші умови, що не суперечать законодавству.

Вкладники фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, якщо інше не передбачено законодавством, а також мають право на зміну пенсійної схеми, але не частіше одного разу на 6 місяців.

Внесення змін до умов пенсійних схем дозволяється лише за умови їх реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійний фонд має право запроваджувати нові пенсійні схеми, а також вносити зміни чи анулювати пенсійні схеми у разі:

- відсутності пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що змінюються або анулюються;

- отримання письмової згоди всіх вкладників фонду, з якими укладені пенсійні контракти за пенсійною схемою, яка змінюється.

Пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат:

1) пенсія на визначений строк;

2) одноразова пенсійна виплата.

Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Пенсійні виплати здійснюються у грошовій формі в національній валюті України.

Підставами для здійснення пенсійних виплат пенсійними фондами є:

1) досягнення учасником фонду пенсійного віку, визначеного відповідно до цього Закону;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) учасника фонду;

4) виїзд учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерть учасника фонду.

Пенсійний вік, після досягнення якого учасник фонду має право на отримання пенсійної виплати, визначається за заявою учасника фонду, форма якої встановлюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, крім випадків, коли пенсійний вік визначається пенсійним контрактом відповідно до закону, що встановлює обов'язковість відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення для окремих категорій громадян.

Пенсійний вік, що визначається учасником фонду, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років, якщо інше не визначено законами.

У заяві учасника фонду, де визначається дата настання його пенсійного віку, учасник фонду зобов'язаний зазначити вид обраної ним пенсійної виплати. Заява подається адміністратору пенсійного фонду не пізніше ніж за два місяці до настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду.

Учасник фонду має право змінити визначений ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніше ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку.

У разі набуття учасником фонду права на отримання пенсії по інвалідності за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду допускається раніше настання пенсійного віку, визначеного Законом України „Про недержавне пенсійне страхування”. У цьому випадку учасник фонду має право визначити свій пенсійний вік після настання інвалідності без урахування обмежень, встановлених частиною другою цієї статті, та подати заяву адміністратору.

Виплата пенсії на визначений строк, що здійснюється за рахунок коштів пенсійного фонду, розпочинається з дня досягнення учасником фонду віку, визначеного в його заяві, із здійсненням першої виплати протягом 45 робочих днів.

Одноразова пенсійна виплата може здійснюватися адміністратором за умов, визначених статтею 65 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”, тобто в разі:

1) медично підтвердженого критичного стану здоров'я (онкозахворювання, інсульт тощо) або настання інвалідності учасника фонду;

2) коли сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання пенсійного віку учасника фонду не досягає мінімального розміру суми пенсійних накопичень, встановленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України;

3) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України.

Пенсійна виплата здійснюється одноразово спадкоємцям учасника фонду адміністратором у випадках, передбачених Законом України „Про недержавне пенсійне страхування”.

Для отримання пенсійної виплати, що здійснюється одноразово, учасники фонду, а у разі смерті учасника - його спадкоємці, подають адміністратору заяву та документи, які підтверджують їхнє право на отримання цієї виплати.

Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, визначається виходячи із суми пенсійних коштів, які обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду на день подання заяви на отримання такої виплати.

Пенсійна виплата, що здійснюється одноразово, провадиться протягом п'яти робочих днів після отримання відповідної заяви та необхідних документів.

Пенсійні виплати з пенсійного фонду здійснюються незалежно від отримання виплати за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням або з інших джерел.

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам фондів страховими організаціями, з якими ці учасники уклали договір страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих страховій організації.

Договір страхування довічної пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно із законодавством про страхування з урахуванням вимог, передбачених Законом України „Про недержавне пенсійне забезпечення” та пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного учасником фонду відповідно до цього закону.

Для укладення договору страхування довічної пенсії учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про обсяг належних йому пенсійних коштів.

Учасник фонду повідомляє адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову заяву про перерахування до цієї страхової організації належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду має право перерахувати до страхової організації свої пенсійні кошти повністю або частково.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі актуарних розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та довідкою, виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у такої особи цієї суми пенсійних коштів. У разі перерахування до страхової організації грошових коштів для оплати договору страхування довічної пенсії у сумі, що не відповідає сумі, визначеній у заяві особи, яка придбає довічний ануїтет, розмір довічної пенсії повинен бути скоригований відповідно до актуарних розрахунків протягом трьох днів після отримання грошових коштів від пенсійного фонду.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором пенсійного фонду:

1) за бажанням учасника фонду, який має право на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви;

2) на вимогу учасника фонду (з дня виникнення у нього права згідно з умовами пенсійного контракту на страхування довічної пенсії, якщо придбання довічного ануїтету може негативно вплинути на розмір пенсійних виплат).

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як десять років від початку здійснення першої виплати.

Протягом періоду виплати пенсії на визначений строк учасник фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов учасник фонду, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді.

Для отримання пенсії на визначений строк учасник фонду подає адміністратору заяву.

У разі укладення договору про виплату пенсії на визначений строк з іншим пенсійним фондом учасник фонду подає адміністратору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального пенсійного рахунку та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в якому накопичувалися пенсійні кошти учасника фонду.

На підставі поданої заяви учасника фонду такі пенсійні кошти повинні бути перераховані до обраного ним пенсійного фонду протягом п'яти робочих днів після отримання заяви.

Істотними умовами договору про виплату пенсії на визначений строк є:

ü повне найменування пенсійного фонду та адміністратора, який здійснюватиме виплату пенсії, адреса, банківські реквізити, дата і номер свідоцтва про державну реєстрацію;

ü паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

ü тарифи адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням зобов'язань за таким договором;

ü обраний пенсійний вік учасника фонду;

ü умови, періодичність та тривалість виплати пенсії на визначений строк;

ü права і обов'язки сторін договору;

ü відповідальність сторін договору за невиконання або неналежне виконання умов договору;

ü порядок зміни та розірвання договору;

ü порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у разі зміни або розірвання договору;

ü порядок надання інформації, визначеної у частині другій цієї статті.

Договір може містити інші умови за згодою сторін.

На початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на визначений строк, обов'язково надається інформація про:

- суму пенсійних коштів, яка обліковувалася на індивідуальному пенсійному рахунку отримувача пенсії станом на початок звітного фінансового року, сплачені протягом цього року пенсійні внески та розподілений інвестиційний прибуток (збиток);

- обсяг здійснених пенсійних виплат за рахунок пенсійних коштів, що обліковуються на її індивідуальному пенсійному рахунку;

- суму вартості послуг, сплачену протягом попереднього (звітного) фінансового року.

Договір про виплату пенсії на визначений строк укладається у письмовій формі. При цьому обов'язковою умовою є ознайомлення особи, яка укладає договір, з пам'яткою, що містить роз'яснення основних положень договору про виплату пенсії на визначений строк, складеною відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Розмір пенсії на визначений строк обчислюється за методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

 

 

ТЕМА 11. ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

11.1. Система соціального захисту населення в країнах Європейського союзу.

11.2. Соціальне страхування в Російській Федерації.

Понятійний апарат: Соціальний захист, система державного соціального страхування, Фонд соціального страхування РФ, Пенсійний фонд РФ, Державний фонд зайнятос­ті населення РФ, Фонд обов'язкового медичного страхування РФ

11.1. Система соціального захисту населення в країнах Європейського союзу

Соціальний захист населення за всіх часів був однією з найважливіших функцій держави. У далеку давнину влада приходила на допомогу нужденним і хворим. У часи середньовіччя до благодійної діяльності активно включилися церква і монастирі, при яких почали функціонувати безплатні лікарні і притулки. Цехові об'єднання ремісників і купецькі гільдії, а також муніципалітети великих міст надавали допомогу членам своїх громад.

Не можна стверджувати, що соціальний захист населення завжди був стабільним. Допомога надавалася з різних джерел і була різноманітною: без­платне лікування, матеріальна підтримка вдів і сиріт, грошова допомога, одяг і харчування тим, хто залишився без житла. Допомога надавалася не лише з метою додержання християнських заповідей. Європейські країни періодично спустошувалися епідеміями і війнами, й кожен правитель змушений був пік­луватися про збереження і збільшення свого населення як джерела надходження податків і податей.

З початком капіталістичної індустріалізації колишні цехові форми со­ціального забезпечення поступово втрачали свій вплив. Подальший розви­ток пішов за двома напрямками. З одного боку, було необхідне державне втручання у відносини між капіталом і найманою працею. З кінця XVIII століття починають видаватися перші законодавчі акти про допомогу бід­ним. З іншого боку, виникають форми соціальної допомоги в межах профе­сійних спілок робітників гірничодобувної, сталеплавильної та інших галу­зей промисловості, які були побудовані на внесенні обов'язкових платежів у спеціальні фонди.

Структурні зрушення у світовому господарстві, його виробничих силах, нові вимоги до якості робочої сили, поширення більш ризикованих з точки зору соціального захисту форм часткової та неповної зайнятості, зростання безробіття та масштабів трудової міграції, посилення загальної тенденції до старіння населення та інші зміни, що відбуваються в соціально-трудовій сфері, змушують розвинені країни шукати нові підходи до організації функціонування традиційних систем соціального забезпечення та соціального захисту громадян, які б більш успішно протидіяли бідності та соціальному відторгненню найбільш уразливих верств населення, більш надійно гарантували соціальну та економічну безпеку людини.

Глобалізація економіки висунула перед розвинутими країнами завдання узгодження, певної уніфікації своїх соціальних законодавств. Якщо донедавна соціальна політика була переважно об’єктом уваги державних та недержавних структур конкретних країн, котрі спрямовували свою діяльність на задоволення суспільних потреб у соціальному захисті громадян та піднесення суспільного добробуту, то сьогодні за умов глобалізації соціальна політика все більше набуває наддержавного, наднаціонального характеру.

Сучасна система соціального захисту населення в країнах ЄС включає дві організаційні форми: соціальне страхування і створення державних фон­дів і організацій, які фінансуються з бюджету. Соціальне страхування здійс­нюється на основі відповідних законів, які передбачають порядок формуван­ня грошових фондів, призначених для надання соціальних послуг. Внески в ці фонди мають обов'язковий характер для контингенту, охопленого страху­ванням. Фонди формуються за рахунок внесків осіб найманої праці і робото­давців, але можлива й участь держави для покриття дефіциту. Допомога, яка надається з фондів, є суворо нормованою і регламентується законом.

Бюджетні форми соціального забезпечення визначаються порядком та традиціями формування державного бюджету. Віднесення тієї або іншої фо­рми соціального захисту до соціального страхування чи до бюджетного за­безпечення визначається винятково особливостями певної країни.

Наприклад, допомога родинам з дітьми в Німеччині здійснюється за ра­хунок бюджету держави, а у Франції - за рахунок фондів соціального страху­вання.

У цілому структура фінансування соціальних послуг, які були надані населенню в країнах Європейського союзу на початку 90-х років, за видами внесків є різноманітною. Так, державна участь у фінансуванні соціального забезпечення в Данії становить 87 %, а пенсійна система і меди­чне обслуговування цієї країни з населенням 5,2 млн. - повністю державні. Тоді як у більшості інших країн частка держави в соціальному забезпеченні коливається в межах 25-30 %. До таких країн належать Німеччина, Бельгія, Іспанія, Італія, Греція, Португалія. У Великобританії держава фінансує соціальний захист на 47 %. Найнижчим рівень державної участі є у Франції: держава фінансує соціальні послуги лише на 18%, основна частина коштів - майже 53 % - надходить від роботодавців.

Обсяги внесків від осіб найманої праці і роботодавців встановлюються у відсотках від валового доходу і фонду оплати праці, але це не означає, що якщо значний обсяг фінансування соціальних витрат належить державі, то вони обходяться населенню ледве не безкоштовно. Це глибока помилка. Насправді, змінюються лише форми і канали вилучення грошей та механізми їхнього перерозподілу.

Загалом, у всіх країнах частка внесків роботодавців є значно вищою, ніж осіб найманої праці. Так, у Франції, Італії та Іспанії вона є максимальною - 53-55 %. У Німеччині роботодавці виплачують 43 % коштів від загального обсягу фінансування, а на долю працівників припадає 32 %. Проте в різних галузях ситуація є неоднаковою. У пенсійному, медичному забезпеченні і страхуванні від безробіття внески працівників і роботодавців у відсотках од­накові, при страхуванні від нещасних випадків на виробництві фінансування здійснюється в основному за рахунок роботодавців.

Розглянемо детальніше результати двох основних джерел перерозподілу особистих доходів населення в розвинених країнах - податкову і соціальну політику. Відношення різних держав до перерозподілу доходу на користь населення з низьким доходом далеко не однаково. Перерозподільні процеси посилилися за останні 20 років в одних країнах і залишилися на колишньому рівні в інших. Про перерозподіл доходів і соціальний захист малоімущих шарів можна судити на макрорівні по такому показнику, як частка соціальних витрат у ВНП.

Як показує табл. 10.1, валові державні соціальні витрати (перша колонка) як частка ВНП в різних країнах розрізняються сильніше (від 17.1% в США до 37.6% в Данії), ніж всі соціальні виплати - державні і приватні (остання колонка). Це відбувається за рахунок великих відмінностей в податково-соціальній політиці різних країн.

В цілому частка державних соціальних витрат відображає перерозподіл доходу в країні через головний податково-трансфертний механізм, тобто вилучення частини доходу через податки і подальшу передачу його малозабезпеченим шарам. Дійсно, велика частина коштів, що витрачається на соціальний захист, утворюється за рахунок податків, перш за все соціального податку, точніше двох його частин - податку з населення і соціальних внесків підприємців. Крім того, певні засоби (у деяких країнах - значні) поступають з відрахувань від других бюджетних податків.

Проте, на думку деяких фахівців, дані бюджетних соціальних витрат не дають точної картини розмірів соціального захисту населення через наступні причини. По-перше, соціальний захист здійснюється не тільки шляхом виплати допомоги за рахунок зібраних податків, але і через соціальні податкові пільги, наприклад сім'ям з дітьми (вони досить вагомі в Німеччині і Бельгії).

По-друге, в деяких країнах з допомоги соціальної допомоги в певних випадках стягуються податки, що зменшує чисту наявну суму всієї одержуваної допомоги в порівнянні з валовою сумою соціальних витрат держави. Оподаткування і збори з державної соціальної допомоги незначні в Австралії, Великобританії, Ірландії і США; не перевищують 2% ВНП в Бельгії, Німеччині, Канаді; дуже вагомі - понад 5% ВНП - в Данії, Голландії, Фінляндії і Швеції. З урахуванням цих п деяких інших відмінностей в податкових системах найвищі державні соціальні витрати - більше 25% ВНП - наголошуються в Німеччині, Фінляндії і Швеції, а найменші (18% ВНП) - в Ірландії, Канаді і США.

 

Таблиця 10.1 - Структура соціальних витрат у країнах ЄС (у % до підсумку) на 01.02.08р.

Країна	Частка у ВНП
	Валові державні соціальні виплати	Чисті державні та законодавчо обов’язкові приватні соціальні витрати	Всі чисті соціальні витрати
Австралія	20,3	19,0	21,6
Англія	25,9	22,6	26,0
Бельгія	30,1	26,5	26,5
Голландія	30,1	21,6	25,0
Німеччина	30,4	26,9	27,7
Данія	37,6	23,9	24,4
Ірландія	26,5	17,4	18,7
Італія	30,1	20,9	22,3
Канада	20,8	17,9	21,2
Норвегія	31,5	22,5	22,5
США	17,1	18,0	24,5
Фінляндія	35,7	25,2	25,7
Швеція	36,4	25,6	27,0

 

По-третє, держава не тільки законодавчо визначає витрати на соціальні цілі по лінії державного бюджету, але і зобов'язує приватний сектор витрачати засоби на пряму соціальну допомогу, минувши державну фіскальну систему. У Данії, Голландії, Норвегії, Фінляндії і Швеції сумарні державні і обов'язкові прямі приватні соціальні витрати (середня колонка табл. 2.1) виявляються значно - на 9-14% ВНП - нижче, ніж валові бюджетні соціальні витрати.

Крім того, для приватного сектора існують не тільки законодавчо обов'язкові, але і добровільні соціальні витрати, які найчастіше пов'язані з медичним і пенсійним страхуванням на рівні компанії. У останньому випадку добровільність носить умовний характер. У зв'язку з соціальними витратами - як обов'язковими, так і добровільними - приватному сектору надаються податкові пільги, які можуть бути вельми значними.

Кожен вид соціального страхування має свого «носія» - громадську ор­ганізацію, якою керують власні виборні органи. Наприклад, у Німеччині но­сіями пенсійного страхування є Федеральне управління зі страхування для службовців, регіональні управління зі страхування для осіб найманої праці і спеціалізовані органи страхування для окремих професійних груп. Медичне страхування здійснюється лікарняними касами - районними, виробничими, створеними при асоціаціях ремісників та ін.

В останні роки у зв'язку зі створенням Європейського союзу (ЄС) у рамках співтовариства помітна тенденція до зближення трудового і соціального права. Серед додатків Маастрихтського договору є соціальний протокол, у якому зазначається, що в майбутньому деякі соціальні питання будуть вирішуватися в Раді Міністрів ЄС кваліфікованою більшістю.