Перелік рекомендованої літератури:13, 18, 43, 46, 44, 36,

1.1. Сутність і роль страхового захисту в сучасному суспільстві

У сучасний період ринкової трансформації економіки України пріоритетного значення набуває формування і подальший розвиток національної системи соціального захисту населення. Тому, створення сучасної концепції соціального захисту населення є однією з найважливіших проблем реформування українського суспільства.

Система соціального захисту, що була створена за радянських часів, більш не відповідає вимогам сьогодення, а особливості сучасного соціально-економічного стану України не дозволяють автоматично перенести ті чи інші заходи у сфері соціального захисту населення, які ефективно функціонують у розвинених країнах Західної Європи та Америки. У цих умовах загострюється протиріччя між зростаючою потребою суспільства у розгалуженій, гнучкій, науково обґрунтованій системі соціального захисту та відсутністю концептуально-цілісних уявлень про відповідну систему соціального захисту перехідного періоду, яка до того ж враховувала б національний менталітет.

Критичний погляд на стан теоретичних досліджень і практичного вирішення проблем соціального захисту населення дозволяє побачити потребу в скасуванні недоліків і розробці конструктивних пропозицій щодо їх подолання, у тому числі з урахуванням позитивного досвіду країн ближнього та далекого зарубіжжя.

Так, після Другої світової війни у конституціях західних країн (Німеччина, Італія, Франція та інші) з’явилося нове поняття «соціальна держава», тобто у конституційному порядку була прийнята соціальна відповідальність держави перед своїми громадянами, і перш за все бідними прошарками населення, некваліфікованими робочими, безробітними, пенсіонерами, інвалідами. В останній час в окремих західних країнах набув широкого розповсюдження термін «соціальний захист», який являє собою «систему різного роду заходів, що здійснюються суспільством або більш обмеженого соціальною системою по захисту своїх громадян від тих чи інших негативних впливів соціального середовища або пом'якшення цих впливів» [5, с.219].

Багатоваріантна спрямованість соціального захисту є основою вирішення відповідальних завдань соціальної політики, що пов'язані з кількісними та якісними показниками захищеності [2, с.16].

У широкому значенні соціальний захист - це діяльність держави по втіленню у життя мети та пріоритетних завдань соціальної політики, реалізації сукупності законодавчо закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які забезпечують кожному члену суспільства дотримання найважливіших соціальних прав, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості.

У вузькому значенні соціальний захист - це комплекс цілеспрямованих конкретних заходів економічного, правового та організаційного характеру для підтримки найбільш незахищених верств населення, у тому числі і від негативних проявів (наслідків) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку.

Комплексний підхід до визначення даного поняття дозволяє сформулювати наступне визначення: соціальний захист – це система соціальних та економічних прав та гарантій, що закріплюються законодавчо державою і реалізуються в її соціальній політиці на основі механізмів забезпечення життєвого рівня, достатнього для відтворення і розвитку особистості на всіх етапах життєдіяльності людини.

Основні елементи системи соціального захисту представлено на рис. 1.1.

Слід зазначити, що держава та уряд України приділяють певну увагу реалізації комплексу завдань економічного зростання, що створюють необхідні передумови для вирішення найбільш складних і назрілих проблем соціального захисту населення.

Історія розвитку соціального захисту населення демонструє велику різноманітність вживаних методів соціального захисту [4, с.60]:

• пряме фінансування і компенсація збитку за рахунок коштів державного бюджету (державне соціальне забезпечення);

• обов'язкове соціальне страхування;

• корпоративний соціальний захист, що фінансується за рахунок коштів підприємств (колективні форми особистого страхування);

• добровільне особисте страхування;

• обов'язкове страхування ризиків, які потенційно загрожують життю, здоров'ю і добробуту людей (державне страхування життя і здоров'я певних професійних груп, деякі види страхування цивільної відповідальності, що передбачають компенсацію особистих збитків і втрати доходу);

• суспільна добродійність;

• пільгове оподаткування доходів соціально уразливих груп населення або тих коштів, які спрямовуються на фінансування превентивних заходів щодо зниження соціальних ризиків;

• регулювання заробітної плати і встановлення мінімального розміру оплати праці.

 

Рис. 1.1 - Основні елементи системи соціального захисту

 

Таким чином, сучасні національні системи соціального захисту включають десятки різних форм і методів регулювання соціальних ризиків. Проте, в більшості розвинених країн домінантою в загальній системі управління соціальними ризиками впродовж тривалого періоду залишається соціальне страхування. Наприклад, в країнах Європейського союзу об'єм засобів, що щорічно проходять через механізм соціального страхування, в два рази перевищує асигнування державного бюджету на соціальну допомогу і в три рази — надходження на додатковий добровільний соціальний захист.

 

1.2. Місце соціального страхування в системі соціального захисту

Сьогодні Україна перебуває у процесі реформування суспільного розвитку, тому проблеми вдосконалення соціальної політики і поліпшення добробуту актуальні і для неї. За географічним розташуванням і загальнодержавними пріоритетами Україна наближена до західноєвропейських держав, тому їхній досвід незамінний для України у період перехідної економіки для вдосконалення соціальної політики і організації фінансування соціальної інфраструктури.

Найповніше уявлення про форми соціального захисту населення дає нижченаведений рисунок, на якому складовими соціального захисту є соціальна допомога, соціальне страхування та соціальне забезпечення (рис. 1.2) [10, с.18].

 

Рис. 1.2 – Напрямки соціального захисту

 

Розгляд окремих форм соціального захисту населення дає змогу визначити соціальне страхування як форму соціального захисту громадян, що являє собою систему матеріального забезпечення майбутньої потреби зайнятого населення, визначеної законодавчо і врахованої на загальному рівні без огляду на заробітки, яке здійснюється за рахунок особливих фондів, сформованих за допомогою страхових внесків підприємств, працівників і дотацій з бюджету.

Звичайні програми соціального страхування — це страхування здоров'я, страхування від безробіття, страхування від непрацездатності та робочих травм. Пенсійне забезпечення загалом розглядається як соціальне страхування, хоча воно, по суті, найбільше наближається до математично правильного (приватного) страхування. Так, коли ще в пенсійному страхуванні можна віднайти залежність між внесками і виплатами, то сукупність правових відносин, передбачених сьогоднішнім страхуванням здоров'я, здебільшого відкидає залежність виплат від величини внесків. Соціальне страхування, таким чином, визначається тим, що хоча внески в основному й залежать від заробітку, виплати, навпаки, зумовлюються потребою, яка не має стосунку до заробітку.

Таким чином, основною передумовою появи соціального страхування була і залишається ризикова природа людського існування. Процес відтворення людини схильний до ризиків переривання на фізіологічному, економічному і соціальному рівнях. В основі соціального ризику для більшості населення лежить можливість втрати трудового доходу. На макроекономічному рівні соціальний ризик проявляється в невідповідності індивідуальних параметрів рівня життя людини суспільним нормам і стандартам [4, с.60].

Загалом, інститут соціального страхування поєднує в собі два принципи управління соціальними ризиками: соціального регулювання і страхування. Принцип соціального регулювання полягає у встановленні основних соціальних орієнтирів розвитку суспільства, принцип страхування визначає механізм фінансового забезпечення поставлених соціальних цілей. В процесі свого розвитку соціальне страхування перетворилося на самостійну систему фінансового забезпечення певних суспільних потреб, засновану на перерозподілі ВВП, відмінну як від чисто страхової, так і від суто соціальної системи.

Водночас, соціальне страхування є універсальною для ринкової економіки фінансовою системою, що дозволяє компенсувати вплив соціальних ризиків за рахунок перерозподілу частини національного доходу між окремими групами населення в автономному, від інших перерозподільних процесів, режимі з урахуванням міри соціального ризику і трудового внеску кожного у формування національного доходу. Соціальне страхування забезпечує управління розподілом коштів, зібраних для цілей компенсації індивідуальних збитків, між всіма членами суспільства, що мають в них потребу. Розмір індивідуальних страхових виплат визначається з урахуванням індивідуального внеску кожного (або за кожного) до загального фонду.

Соціальне страхування можна визначити як систему відносин по перерозподілу національного доходу, що полягають у формуванні за рахунок обов'язкових страхових внесків працівників і працедавців спеціальних страхових фондів і використанні коштів цих фондів для компенсації втрати трудового доходу або його підтримки унаслідок дії певних універсальних соціальних ризиків (рис. 1.1) [4, с.65].

 

 

Рис. 1.3. Економічний зміст соціального страхування

 

Фінансову основу соціального страхування складають страхові відносини, умови яких є загальними в рамках конкретної держави і носять строго обов'язковий характер.

На відміну від інших видів страхування соціальне страхування є некомерційним, тобто не переслідує мети отримання прибутку. Всі доходи, що поступають до фондів соціального страхування, у тому числі й ті, що отримані від інвестування тимчасово вільних коштів, повинні спрямовуватися тільки на соціальні цілі.

Соціальне страхування має низку істотних ознак, які принципово відрізняють його від державного соціального забезпечення і особистого страхування (табл. 1.1). В сукупності вони визначають місце соціального страхування в системі управління соціальними ризиками [4, с.68].

 

Таблиця 1.1 – Основні елементи форм соціального захисту

Критерії порівняння	Державне соціальне забезпечення	Соціальне страхування	Особисте страхування
Предмет	Ризики, пов'язані з зниженням доходу нижче мінімальних державних гарантій, спеціальні ризики	Універсальні соціальні ризики, пов’язані з втратою трудового доходу	Будь-які соціальні ризики, які носять страховий характер і пов'язані з будь-якими майновими інтересами громадян
Об'єкт	Непрацездатні громадяни або громадяни, що пройшли тест на потребу	Працюючі громадяни і члени їх сімей (утриманці)	Будь-які фізичні особи, що мають кошти для особистого страхування
Фінансовий механізм	Державне бюджетне фінансування	Страхування	Страхування
Джерела фінансування	Податки та інші бюджетні надходження	Обов'язкові страхові внески робітників, працедавців і держави	Страхові внески будь-яких юридичних або фізичних осіб
Організація і управління	Повністю знаходиться у веденні органів державної влади	Може знаходитися у веденні органів державної влади, а може здійснюватися через незалежні організації, але, в будь-якому випадку, по встановленим законодавством правилам	Здійснюється будь-якими юридичними особами, що мають право (ліцензію) на здійснення даного страхування по індивідуальним правилам

 

 

Продовження таблиці 1.1

Принцип відшкодування збитку	Принцип солідарності (у залежності від потреб без обліку індивідуальної участі у фінансуванні виплат)	Принцип обмеженої еквівалентності (залежно від потреб, але з обліком індивідуальної участі у фінансуванні виплат)	Принцип еквівалентності (виплати пропорційні ступені індивідуального ризику і сплаченим страховим внескам)
Право на соціальні виплати	Тільки за результатами перевірки потреб за наявності наслідків дії соціальних ризиків	За наявності покриваємих соціальних ризиків, але при дотримані визначених умов сплати внесків (страховий трудовий стаж і т.п.)	Окрім права на виплати при настанні страхового випадку існує право на повернення сплачених страхових внесків без страхового випадку

1.3. Задачі та функції соціального страхування.

Соціальне страхування — це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

В узагальненому розумінні система соціального страхування розв'язує два важливих соціально-економічних завдання: 1) збереження та повне відновлення працездатності активної чистини населення країни; 2) гарантоване матеріальне забезпечення громадян, які втратили працездатність у зв'язку з виходом на пенсію чи не мали її в працездатному віці з тих чи інших причин. Отже, державне та приватне соціальне страхування за своїм функціональним призначенням передбачає розв'язання окремих аспектів соціального захисту громадян країни. Воно спрямоване на відшкодування доходів громадян, зумовлених втратою працездатності.

Через систему соціального страхування реалізується концепція забезпечення гарантованого мінімального доходу, в якій основою є принцип розподілу з урахуванням ресурсних можливостей суспільства та визначення міри соціальних гарантій.

Існує ряд причин, які обумовлюють необхідність соціального страхування [1, с.202]:

- наявність в суспільстві осіб, які при певних обставинах не можуть працювати і підтримувати за рахунок заробітної плати своє життя;

- наявність громадян, які є дієздатними, але не можуть реалізовувати цю дієздатність.

У сучасному суспільстві соціальне страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення в старості або на час хвороби, безробіттю і т. ін.

В науковій літературі виділяються наступні завдання соціального страхування:

- формування грошових фондів, призначених на покриття витрат непрацездатних осіб, які, за певними обставинами, не беруть участь в трудовому процесі;

- скорочення розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих громадян;

- підвищення життєвого рівня різних соціальних груп населення, виключених з трудового процесу;

- сприяння зайнятості населення.

Вирішуючи поставлені перед ним завдання, соціальне страхування виконує в сучасному суспільстві важливі функції (рис. 1.2).

 

Рис. 1.4. Основні функції соціального страхування

 

Головна з них – гарантійна, яка полягає у наданні страхового захисту особам, які входять до системи соціального страхування при настанні відповідних умов.

Також, соціальне страхування виконує важливі економічні функції - акумулюючу й інвестиційну. Акумулююча функція полягає в кон­центрації ресурсів для фінансування соціальних послуг за рахунок збору страхових внесків і формування самостійних страхових фондів. Інвестиційна функція покликана забезпечити накопичення цих фондів шляхом одержання інвестиційного доходу від вкладень тимчасово вільних коштів у державні цінні папери, акції і облігації підприємств, банківські цінні папери, банківські метали та інші фінансові інструменти.

Регулююча функція забезпечує управління соціальними ризиками суспільства на основі розподілу коштів, зібраних для цілей компенсації індивідуальних збитків, між всіма членами суспільства, що мають в них потребу.

В процесі виконання даних функцій в межах соціального страхування проводяться дві групи заходів:

1) Заходи, пов'язані з відновленням і збереженням працездатності працюючих.

2) Заходи, що гарантують матеріальне забезпечення громадянам, що втратили (або що ніколи не мав) працездатність.

Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Основи) від 14 січня 1998 p., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Матеріальною основою для проведення таких заходів виступають певні фонди з цільовим напрямом їх використання: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від безробіття і т.ін.

Основними принципами організації діючої системи соціального страхування є:

- оптимальне поєднання інтересів суспільства, підприємств і громадян при використанні коштів соціального страхування;

- загальності соціального страхування для всіх підприємств, організацій і держави;

- управління соціальним страхуванням через організацію працюючих (активна роль профспілок і інших цивільних організацій у формуванні і використанні відповідних цільових фондів;

- законодавче визначення умов і порядку його здійснення;

- обов'язковість страхування осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян – суб’єктів підприємницької діяльності;

- надання права отримання виплат із загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

- обов'язковість фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- солідарність та субсидування;

- державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

- цільове використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- паритетність представників усіх суб’єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Реалізація принципів організації соціального страхування відбувається при наявності наступних суб’єктів:

- застрахованих громадян, тобто фізичних осіб, на користь яких здійснюється цей вид страхування;

- страхувальників (роботодавців та застрахованих осіб).

Роботодавцями вважаються:

1) власники підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у том числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, ухваленими Верховною Радою України;

3) страховики, роль яких виконують цільові страхові фонди з:

- пенсійного страхування;

- медичного страхування;

- страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- страхування на випадок безробіття;

Загалом, формування і використання коштів соціального страхування відбувається через систему страхових фондів.

Страхові фонди - це некомерційні самовпорядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.

В цілому в основі соціального страхування лежать наступні принципи, які визначають його ефективність, можливість адаптації до економічних змін і підконтрольність [4, с.70]:

• соціальне страхування є обов'язковим для всіх громадян і регулюється державою;

• обов'язок по сплаті внесків на соціальне страхування несуть спільно працівники і працедавці із залученням при необхідності фінансових коштів держави;

• розмір фондів соціального страхування відповідає тому ступеню захисту, який необхідний населенню, виходячи зі встановлених суспільних стандартів рівня і якості життя;

• соціальні виплати визначаються розмірами, термінами і іншими умовами сплати страхових внесків;

• право на отримання соціальних виплат визначається фактами сплати внесків і настання соціальної риски без додаткової перевірки потреби в доході.

1.4. Форми соціального страхування.

Соціальне страхування - це механізм реалізації соціальної політики держави, основа організації соціального захисту населення.

Історично визначилися три форми організації цієї системи:

- колективна (страхування, що організоване профспілками);

- державна;

- змішана (заснована на взаємодії держави і профспілок).

Колективне страхування є однією з ранніх форм соціального захисту. Воно виникло в Європі в другій половині XIX століття разом із профспілками, які відстоювали права найманих робітників перед роботодавцями і дер­жавою. Характерним прикладом цього явища є Англія, де соціальне забезпечення здійснювалося як колективна самодопомога і самострахування шляхом створення кас взаємодопомоги, лікарняних кас, кас з безробіття.

Державне соціальне страхування, яке було введене в Німеччині в 1883 році у рамках соціальних реформ, проведених Бісмарком, стало першим в історії законодавчим вирішенням питання соціального захисту населення. Були видані закони про страхування на випадок хвороби, пізніше - про страхування від нещасного випадку, а 1889 року - закон про страхування з інвалідності та старості. Ці види страхування здійснювали лікарняні каси, каси підприємств і вільні каси допомоги. Страхові внески встановлювалися законом і сплачувалися роботодавцями - одна третина суми і, відповідно, працівниками - дві третини суми внесків.

Змішана форма соціального страхування вперше виникла у Швейцарії. При муніципалітеті міста Берна 1893 року була заснована каса зі страхування на випадок безробіття, якою керувала комісія, що складалася з роботодавців, представників профспілок і муніципалітету. Членство в касі було добровіль­ним - до каси міг вступити будь-який громадянин країни, і після дев'яти місяців сплати страхових внесків він одержував право на допомогу з безробіття терміном на 70 днів протягом року.

Поряд із соціальним страхуванням, формувалась ще одна система соці­ального захисту населення - державне соціальне забезпечення, яке здійсню­валося за рахунок податкових надходжень до бюджету. При цьому держава самостійно, за рішеннями своїх владних органів визначала кому, в яких розмірах і на яких умовах варто надавати соціальну допомогу.

Описані форми соціального захисту населення істотно відрізняються одна від одної за механізмами організації та управління, а також за принципами роботи.

Колективне соціальне страхування має ті ж мету і завдання, що і державне, однак його об'єкт значно вужчий: він обмежується трудовим колективом, профспілкою, галуззю чи регіоном. Страхові фонди колективного соціально­го страхування створюються за рахунок працівників і роботодавців. Але, на відміну від державних, вони є незалежними самовпорядними організаціями, форма яких визначається державним соціальним законодавством. Соціальним страхуванням колективу працівників можуть займатися будь-які страхові організації, що отримали від держави у встановленому порядку дозвіл на цей вид діяльності. Ними можуть бути страхові компанії, товариства взаємного страхування та страхові каси. Управління в системах страхування колективу працівників здійснюється страховою компанією, органами самоврядування, які обрали страхувальники, або довіреними особами на основі договору трасту.

Розподіл фондів колективного соціального страхування відбувається на основі принципу субсидіарності, тобто виплати проводяться залежно від потреби, але з урахуванням того, протягом якого часу страхувальник сплачував внески в цей фонд. Як правило, в колективному соціальному страхуванні встановлюються тарифи внесків, а також мінімальні і максимальні межі соціальних виплат. Крім того, можуть визначатися межі доходів, у рамках яких страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески. Поза цими межами страхувальники можуть страхуватися на добровільних умовах чи не страхуватися зовсім.

Державне соціальне забезпечення перебуває у віданні органів законодавчої і виконавчої влади, які формують державний бюджет і його видаткову частину. Допомоги і пільги, які отримує населення, надходять через систему, що визначається і впроваджується законодавчими і нормативними актами. Допомоги і пільги розподіляються за принципом солідарності, тобто виплати не залежать від податків і страхових внесків, які сплачують громадяни, а ви­значаються тільки ступенем потреби.

Об'єктом державного соціального страхування є населення в цілому чи окремі соціальні групи, виділені за критеріями наявності соціальних ризиків. Його фінансовий механізм ґрунтується на формуванні страхових фондів за рахунок збору страхових внесків, що сплачуються працівниками і роботодавцями. Умови державного соціального страхування встановлюються законодавчими і нормативними актами й носять обов'язковий характер. Управління фондами державного соціального страхування здійснюється спеціальними державними фінансово-кредитними установами, які створюються при органах законодавчої чи виконавчої влади.

Усі форми соціального страхування радикально відрізняються від індивідуального (особистого) страхування, що являє собою форму захисту мате­ріального добробуту окремої людини за рахунок її особистих внесків у страхові фонди, які організовують страхові компанії чи товариства взаємного страхування. В індивідуальному страхуванні обов'язково присутній договір страхування, що укладається з кожною людиною окремо, виходячи з її потреб і бажань щодо форми страхування і страхової суми. У межах індивідуального страхування кожна людина може вільно вибирати, від яких ризиків вона страхується і з якою страховою компанією укладає договір. Індивідуальне страхування в основному носить добровільний характер, хоча є й обов'язкові форми. Соціальне страхування носить обов'язковий характер, не передбачає укладення договору страхування, а умови страхування (форма, сума, нормативи виплат) не залежать від бажань страхувальника.

Проте всі ці форми: державне соціальне забезпечення, колективне соціальне страхування й індивідуальне страхування, - незважаючи на зазначені розбіжності, взаємно доповнюють одна одну в створенні системи соціального захисту населення (Рис.1.5.).

Декларативна мета соціального страхування корегується наявними фінансовими ресурсами і матеріалізується у дещо вузькому колі конкретних завдань.

Рис. 1.5. Форми соціального страхування

 

До них належать:

- надання матеріальної допомоги непрацездатним громадянам (дітям, пенсіонерам, інвалідам);

- відшкодування втраченого трудового доходу в періоди хвороби, догляду за дітьми, безробіття;

- надання медичної допомоги, охорона дитинства і материнства;

- перерозподіл доходів і вирівнювання рівня життя різних соціальних груп населення.

Практичною реалізацією зазначених завдань займаються спеціальні галузі соціального страхування, виділені залежно від конкретних видів наявних у сучасному суспільстві соціально-економічних ризиків.

Страхування на випадок хвороби і страхування від нещасного випадку надають громадянам допомогу при настанні ризиків, пов'язаних із хворобою і тимчасовою непрацездатністю. У межах цій галузі страхування відбувається відшкодування втраченого під час хвороби трудового доходу й оплата лікування. Необхідність виділення в окрему галузь страхування від нещасного випадку пояснюється тим, що даний ризик цілком належить до відповідальності роботодавця, який і оплачує страхування працівників за рахунок своїх ресурсів. Схеми ж одержання страхового відшкодування в цих двох галузях однакові.

Пенсійне страхування забезпечує коштами для життя у випадку постійної втрати працездатності і поширюється на людей похилого віку, інвалідів і громадян, які втратили годувальника. Основною формою допомоги є виплата пенсій. Соціальне страхування забезпечує довічну виплату пенсій на відміну від інших видів страхування, у яких пенсія може виплачуватися лише протягом певного періоду часу.

Страхування з безробіття забезпечує захист у випадку втрати роботи і можливості одержання трудового доходу. У цій страховій галузі допомога не зводиться лише до матеріальної - виплати деяких коштів у період вимушеного безробіття. За рахунок ресурсів цього виду страхування надається допомога в працевлаштуванні, перенавчанні і професійній перепідготовці безробітних, а також фінансуються програми сприяння зайнятості населення.

У світовій практиці існують три основні моделі організації соціального страхування: централізована, децентралізована і кумулятивна.

Централізована модель являє собою таку систему організації, у якій домінуюче положення займає державне соціальне страхування, що є обов'язковим і загальним. Ця модель використовується в Росії, Великобританії, Італії, Скандинавських країнах.

Децентралізована модель характеризується перевагою колективного соціального страхування, яке може бути як обов'язковим, так і добровільним. Вона одержала поширення в Японії та США.

Кумулятивна модель носить змішаний характер. У цій моделі державне соціальне страхування і колективне мають приблизно однакове значення в покритті соціально значущих ризиків. Дана модель використовується у Франції, Швейцарії і Німеччині.

Питання для самоконтролю знань.

1. Поняття «соціальна держава» у конституціях західних країн (Німеччина, Італія, Франція та інші) з’явилося:

А. Після Першої світової війни.

Б. Після Другої світової війни.

В. Перед Другою світовою війною.

 

2. Комплекс цілеспрямованих конкретних заходів економічного, правового та організаційного характеру для підтримки найбільш незахищених верств населення, у тому числі і негативних проявів процесів перехідного періоду у здійснені реформ та руху до ринку - це:

А. Соціальний захист в широкому значенні.

Б. Соціальний захист у вузькому значені.

В.Соціальний захист.

 

3. Встановлення допустимих параметрів життя – це:

А. Елемент системи соціального захисту.

Б. Завдання системи соціального захисту.

В. Принцип соціального захисту.

 

4. До основних елементів соціального захисту не відносяться:

А. Встановлення розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії.

Б. Вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості.

В. Пряме фінансування і компенсація збитку.

 

5. До методів соціального захисту не відносяться:

А. Корпоративний соціальний захист.

Б. Утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо.

В. Пільгове оподаткування доходів соціально уразливих груп населення.

 

6. Встановленні основних соціальних орієнтирів розвитку суспільства:

А. Принцип єдності.

Б. Принцип страхування.

В. Принцип соціального регулювання.

 

7. Соціальне страхування є:

А. Комерційним.

Б. Некомерційним.

В. Спрямовано на отримання надприбутків.

 

8. До причин, які обумовлюють необхідність соціального страхування відносяться:

А. Наявність громадян, які не є дієздатними.

Б. Наявність в суспільстві осіб, що можуть працювати.

В. Наявність громадян, які є дієздатними, але не можуть реалізовувати цю дієздатність.

9.Надання страхового захисту особам, які входять до системи соціального страхування при настанні відповідних умов – це:

А. Економічна функція.

Б. Гарантійна функція.

В. Регулююча функція.

 

10. Акумулююча функція полягає в:

А. Кон­центрації ресурсів для фінансування соціальних послуг за рахунок збору страхових внесків і формування самостійних страхових фондів.

Б. Забезпеченні накопичення цих фондів шляхом одержання інвестиційного доходу від вкладень тимчасово вільних коштів у державні цінні папери, акції підприємств, банківські цінні папери та інші фінансові ін­струменти.

В. Наданні страхового захисту особам, які входять до системи соціального страхування при настанні відповідних умов.

 

11. Пенсійне забезпечення це одна із форм:

А. Соціальної допомоги.

Б. Соціального страхування.

В. Соціального забезпечення.

 

12. До заходів, які проводяться в межах соціального страхування не відносяться:

А. Заходи, пов'язані з відновленням обладнання підприємства.

Б. Заходи, пов'язані з відновленням і збереженням працездатності працюючих.

В. Заходи, що гарантують матеріальне забезпечення громадянам, що втратили (або що ніколи не мав) працездатність.

 

13. Об’єктом соціального страхування є:

А. Непрацездатні громадяни.

Б. Працюючи громадяни і члени їх сімей.

В. Будь – які фізичні особи, що мають кошти на страхування.

14. Страхові фонди – це:

А. Комерційні організації, які займаються будь-якими видами діяльності.

Б. Некомерційні самовпорядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.

В. Комерційні організації, які можуть займатися будь-якими видами діяльності, окрім страхової діяльності.

 

15. Змішана форма соціального страхування вперше виникла у:

А. Швейцарії.

Б. Німеччині.

В. Англії.