Проблеми та перспективи розвитку соціального страхування. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проблеми та перспективи розвитку соціального страхування.



Усі 17 років незалежності в українському політикумі не вщухають дебати щодо стратегічних шляхів розвитку держави — чи то становлення капіталізму з «людським обличчям», чи то розбудови соціальної ринкової держави, однак у будь-якому випадку незмінним залишається акцент на високих стандартах соціального захисту населення. Не знайдеться впливового вітчизняного політика, який би заперечував, принаймні прилюдно, необхідність їх дотримання. Це було б схоже на політичне самогубство. Інша справа — що для влади у період становлення держави, особливо у кризові 90-ті, ці стандарти були ефемерно-декларативними. І проблема не лише в катастрофічній недостатності фінансування соціальної сфери, а й у недосконалості чинної системи соціального забезпечення громадян.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер.

Доходи страхових фондів на сьогодні формуються в основ­ному за рахунок обов'язкових внесків роботодавців.

Як повідомило управління обліку страхувальників, забезпечення надходження доходів та страхових тарифів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України станом на 1 квітня 2007 року зареєстровано 1 064 818 страхувальників, з них: юридичних осіб – 736 735, фізичних осіб, які використовують найману працю – 327 856, добровільно застрахованих осіб – 227. Лише за перший квартал їх кількість зросла більше, ніж на 26 тисяч, або на 2,5 відсотка.

У порівнянні з 2006 роком в І кварталі 2007 року кількість юридичних осіб збільшилася на 15 438 страхувальників, що становить 2,14%, фізичних осіб, які використовують найману працю на 10 920 страхувальників, що становить 3,45%.

Найбільше зростання кількості взяття на облік страхувальників у І кварталі 2007 році відносно 2006 року спостерігається в Хмельницькій (3,84%), Львівській (3,62%), Закарпатській (3,40%) областях, найменші темпи зростання кількості взятих на облік страхувальників можна відзначити в Одеській (1,26%), Кіровоградській (1,32%) та Херсонській (1,40%) областях.

Середній показник зростання кількості взятих на облік страхувальників по Фонду в І кварталі 2007 року становить 2,39%.

(http://mlsp.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=54413&cat_id=50720)

В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн.

Частка осіб, що досягли пенсійного віку, зростає. Ця проблема ускладнюється найнижчим рівнем пенсійного віку (відповідно до законодавства, пенсійний вік в Україні визначено: для жінок - 55 років, для чоловіків - 60 років.).

Пенсійне страхування охоплює значну кількість громадян (близько 14,5 млн. чол.), а пенсійна система переобтяжена різни­ми пільгами и виплатами. Через Пенсійний фонд відбувається фінансування, крім пенсій за віком, ще и пенсії за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних пенсій. Частина коштів на фінансування зазначених виплат поступає несвоєчасно, що призводить до затримки у виплаті пенсій.

Збільшується кількість громадян, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов іза вислугу років. Кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі і становить 28% від загальної кількості осіб, що отримують таку пенсію.

Соціальне напруження посилює значне число привілейованих державних пенсіонерів. Виникає невідповідальність між розмірами страхових внесків службовців середньої ланки, народних депутатів та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Якщо у світовій практиці допускається розрив між розмірами пенсій у 3-4 рази, то в Україні цей показник досить великий (у 10 і більше разів).

Старіння населення інеобхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації.

Міграція, що спостерігається вже мало не півтора століття, починаючи з часів Австро-Угорщини (перша хвиля), потім після Другої світової війни (друга хвиля) і ось тепер, коли, здається, Україна досягла такої жаданої свободи-незалежності, маємо третю хвилю еміграції. Мало хто сьогодні замислюється над катастрофічними наслідками цього процесу, а даремно... Сьогодні протидія еміграції з України здебільшого зводиться до рівня гасел та закликів: про патріотизм, про побудову Європи тут, в Україні, про створення нових робочих місць, про достойну зарплату, отримуючи яку молоді українці не роз’їжджалися б, а молоді мами не залишали б своїх діточок на бабусь із дідусями (їдучи на заробітки на Захід і на Схід). Та й взагалі, правду кажучи, мало який з цих заходів дієвий і досягає бажаної (для держави та, мабуть, і для всіх українців) мети — зупинити відток молодої (репродуктивної) сили за кордон. І, як наслідок, нація старіє. Безумовно, наразі це характерна ознака всієї сучасної Європи, але якщо для Європи це питання такої собі розважливості та певної зацікавленості і вирішується завдяки притоку «свіжої крові» з Африки та Азії, то для України — це питання життя і смерті, питання майбутнього, яке у світлі означеного процесу набуває вирішального значення.

(http://ukrslovo.com.ua/work/archive/2007/14/22.html)

Таким чином, система соціального страхування в Україні має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям ринкової економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардиналь­ної зміни відносин у цій сфері.

Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер. Вона не завжди ув'язується із соціальною політикою, у зв'язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законодавчої та виконавчої влади бувають некоординованими та непослідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страховик платежів та розподілу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та економічна відповідальність фондів перед страхувальниками та застрахованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов'язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку.

Уряд досить широко залучає досвід розвинутих держав при вирішенні ряду проблем соціального страхування, що не завжди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належить механізми суспільного контролю за діяльністю органів, які розпоряджаються коштами соціального стра­хування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат. Тому використання апробованих в інших державах систем соціального страхування необхідно здійснювати з урахуванням національних особливостей шля­хом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів.

Виходячи з необхідності вступу України в систему міжнародних економічних відносин, перебудови економіки з використанням досвіду інших країн відносно ринкових перетворень, проблеми розвитку страхового ринку тісно пов'язані з соціально-економічною ситуацією в державі, фінансово-кредитною політикою, законодавчим та організаційним забезпеченням економічних реформ в Україні.

Держава зацікавлена в розвитку страхової справи в Україні, як в механізмі підтримки рівня народногосподарського виробництва і можливості покриття непередбачених втрат і збитків підприємств та окремих громадян з мінімальною участю державних ресурсів і коштів державного бюджету.

Як відомо, перехід до ринкових відносин передбачає появу великої кількості суб'єктів господарювання, зацікавлених в забезпеченні захисту своєї діяльності, майна і прибутків від різних наслідків і непередбачених ризиків. Тому в цей період соціальне страхування повинно розвиватися особливо інтенсивно.

Так, існуюче законодавство про соціальне страхування не враховує сучасного стану економіки держави (наприклад, інфляції, яка швидко змінює всі страхові фонди і резерви). Інфляція по суті є проблемою номер один, оскільки непередбачуваність цінової динаміки суттєво затрудняє розрахунок ставок страхових виплат і визначення обсягів страхових відшкодувань і в кінцевому результаті може нанівець звести страховий захист. Відповідно страховим компаніям важко прогнозувати рентабельність страхової діяльності. Вони постійно змушені шукати компроміси між збереженням реальної вартості страхових фондів, їх антиінфляційним захистом та ліквідністю. Катастрофічне знецінення грошей підриває основу довгострокового страхування. Невідповідність виплат страхового відшкодування фінансовим витратам відштовхує клієнтів від страхових організацій, не дивлячись на необхідність захисту від різних ризиків.

Разом з тим, державна політика в галузі соціального страхування також не враховує того, що в країні немає страховиків, які б могли б конкурувати із західними фірмами.

Згідно діючого законодавства, фактично заборонено страховим компаніям займатися любими видами діяльності, крім страхової. Це призводить до того, що страховики не можуть ефективно страхувати під заставу, так як невідомо, що з цією заставою робити. Продати її не можна і використати по призначенню також не можна.

Необхідно відзначити, що держава недооцінює значення і роль страхового ринку в економіці. Так, страхові компанії, які займаються страхуванням життя (пенсійне страхування, медичне страхування) акумулюють грошові кошти населення і є найбільшими інвесторами в різні галузі народного господарства. Страхові компанії, які займаються ризиковими видами страхування допомагають підприємцям відшкодовувати виробничі витрати і витрати від стихійного лиха.

В силу змін форм власності в процесі реформування окремих галузей народного господарства виникло багато акціонерних товариств, страховий захист яких практично не вирішений в законодавчому плані. Не вирішеним залишається також питання про правовий захист національного страхового ринку від зарубіжних страхових компаній тощо. Все це вимагає внесення відповідних змін і доповнень до Закону «Про страхування».

Останнім часом піднімається питання про проведення приватизаційного страхування. Проте одного бажання мало, оскільки не вирішеним залишається питання банкрутства інвестиційних фондових компаній та підприємств, які підлягають приватизації. Вітчизняне соціальне страхування ще досить слабке, щоб брати на себе великі ризики.

Недоліками страхової справи у сфері соціального страхування на сучасному етапі є те, що відсутня широкомасштабна роз'яснювальна робота з питань страхування серед населення і в першу чергу серед потенційних страхувальників. Значним гальмом в розвитку соціального страхування є нерозвинутість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої відносять правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, кредитно-фінансову систему, підготовку, наукове обслуговування, аудиторську мережу, професійну етику і мову. Саме інфраструктура забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, сприяє координації дій суб'єктів ринку, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір. Разом з тим розвиток вітчизняного страхування необхідно розглядати як крок до зміцнення національної безпеки України.

Назріла необхідність створення цілком нових для нас, але давно створених за кордоном інститутів, які обслуговують і контролюють страховий бізнес. Перш за все назріла необхідність організації експертних служб: менеджерів і консультантів по ризиках та інспекторів по позову. Створення таких служб і органів, координуючих їх роботу, а також закладів по навчанню профільних спеціалістів вимагають участі і сприяння держави. Це дозволить сформувати інфраструктуру страхового ринку на рівні світових вимог, проводити аналіз і розробляти заходи по зменшенню і запобіганню ризиків, розвантажити суди і арбітражні заклади від чисельних позовів за страхове відшкодування, створити нові робочі місця та залучити висококваліфікованих спеціалістів, які часто не знаходять застосування своїм знанням і досвіду.

Необхідно відзначити, що держава недооцінює значення і роль страхового ринку в економіці. Так, страхові компанії, які займаються страхуванням життя (пенсійне страхування, медичне страхування) акумулюють грошові кошти населення і є найбільшими інвесторами в різні галузі народного господарства. Страхові компанії, які займаються ризиковими видами страхування допомагають підприємцям відшкодовувати виробничі витрати і витрати від стихійного лиха.

В силу змін форм власності в процесі реформування окремих галузей народного господарства виникло багато акціонерних товариств, страховий захист яких практично не вирішений в законодавчому плані. Не вирішеним залишається також питання про правовий захист національного страхового ринку від зарубіжних страхових компаній тощо. Все це вимагає внесення відповідних змін і доповнень до Закону «Про страхування».

Останнім часом піднімається питання про проведення приватизаційного страхування. Проте одного бажання мало, оскільки не вирішеним залишається питання банкрутства інвестиційних фондових компаній та підприємств, які підлягають приватизації. Вітчизняне соціальне страхування ще досить слабке, щоб брати на себе великі ризики.

Недоліками страхової справи у сфері соціального страхування на сучасному етапі є те, що відсутня широкомасштабна роз'яснювальна робота з питань страхування серед населення і в першу чергу серед потенційних страхувальників. Значним гальмом в розвитку соціального страхування є нерозвинутість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів якої відносять правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, кредитно-фінансову систему, підготовку, наукове обслуговування, аудиторську мережу, професійну етику і мову. Саме інфраструктура забезпечує можливості реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, сприяє координації дій суб'єктів ринку, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір. Разом з тим розвиток вітчизняного страхування необхідно розглядати як крок до зміцнення національної безпеки України.

Назріла необхідність створення цілком нових для нас, але давно створених за кордоном інститутів, які обслуговують і контролюють страховий бізнес. Перш за все назріла необхідність організації експертних служб: менеджерів і консультантів по ризиках та інспекторів по позову. Створення таких служб і органів, координуючих їх роботу, а також закладів по навчанню профільних спеціалістів вимагають участі і сприяння держави. Це дозволить сформувати інфраструктуру страхового ринку на рівні світових вимог, проводити аналіз і розробляти заходи по зменшенню і запобіганню ризиків, розвантажити суди і арбітражні заклади від чисельних позовів за страхове відшкодування, створити нові робочі місця та залучити висококваліфікованих спеціалістів, які часто не знаходять застосування своїм знанням і досвіду.

Експертні служби повинні відповідати сучасним вимогам по рівню технічного оснащення, спеціалізованих і експертних методик. Нині страхові організації мають гостру потребу в спеціалістах по актуарних розрахунках, юристах-спеціалістах в галузі соціального страхування, спеціалістах по статистиці. Розвиток соціального страхування викликає також необхідність розвитку сфери страхових посередників — брокерів. Це буде сприяти встановленню здорової конкуренції, розширенню можливості клієнтів для вибору оптимальної схеми страхування, створенню безконфліктних відносин між страховиками і страхувальниками.

Можливість купити не самий кращий і дешевий страховий поліс цілком реально для українських клієнтів. В західно - європейських країнах ця проблема давно вирішена — аналізом послуг на страховому ринку за дорученням клієнта займається професійний страховий брокер. Так, у Німеччині і Франції при посередництві брокерів укладається 18-20% всіх договорів страхування, у Великобританії — 70%, в США — не менше 80%. При цьому 100 найбільших страховиків США укладають угоди тільки при посередництві брокерів.

Разом з тим, відбуваються процеси інтеграції страхового ринку України до світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефективного управління страховими резервами. Інтеграція необхідна українському ринку з позицій перестрахування. На превеликий жаль, ємність нашого страхового ринку нині невелика. Багато крупних ризиків необхідно перестраховувати за межами України. Це має і позитивний характер, оскільки у випадку настання страхової події в економіку держави гарантоване вливання коштів іноземного страховика. Чим швидше економіка України буде відповідати загальним світовим стандартам, тим швидше будуть відбуватися інтеграційні процеси у сфері соціального страхування.

В умовах економічної і фінансової кризи безумовно знижується активність на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність гривні, зменшення інфляції, завершення процесів приватизації в основних галузях народного господарства. В принципі захистити можна тільки власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. Проте і самі страхові компанії можуть зробити чимало, щоб їх страхові технології і продукти відповідали європейським стандартам.

Визначені проблеми страхового ринку дозволяють визначити ті основні напрями розвитку соціального страхування, які повинні бути здійснені, щоб підняти страхову справу в Україні на належний рівень.

Основні з цих напрямів такі:

1. Законодавче забезпечення дальшого розвитку страхової діяльності: - внесення змін і доповнень до Закону «Про страхування» (постанова ВР №86/96-ВР від 07.03.96). Це перш за все чітке регламентування організаційно-економічних питань розвитку страхування і посилення ролі Укрстрахнагляду в цьому процесі через відповідні повноваження, надані законом. Проводити класифікацію видів страхування згідно загально прийнятої міжнародних методології, тобто визначити розподіл його на дві галузі: страхування і страхування інше, ніж страхування життя (особисте страхування, медичне страхування майнове страхування, страхування відповідальності);

- розробка нових законів:

«Про державне регулювання страхової діяльності», який передбачав би весь комплекс заходів, пов'язаних з організацією страхування, формами і

методами підтримки страхового підприємництва;

2. Інституціоналізація страхового ринку:

- сприяння розвитку страхового посередництва;

- сприяння удосконаленню інфраструктури страхового ринку.

3. Удосконалення методології страхової справи:

- переглянути і уточнити класифікацію страхування;

- створити єдину систему обліку і звітності сфери страхової діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її доступності.

4. Кадрове забезпечення:

- створити між страховий фонд фінансування навчання спеціалістів для страхових компаній;

Реформування системи соціального страхування передбачає запровадження п'яти окремих програм обов'язкового державного страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття, а також при нещасному випадку на виробництві та професійному захворюванні). Виокремлення таких видів соціального страхування сприяє підвищенню ефективності організації захисту від конкретних соціальних ризиків. У цьому випадку забезпечується повне врахування природи соціального ризику, облік фінансових витрат, однорідність інтересів застрахованих осіб.

В Україні з 2004р. запроваджується трирівнева модель як основа для реформування діючої пенсійної системи у складі: солідарної системи, системи обов’язкового і системи добровільного накопичення. Солідарна система (перший рівень) має бути збережена, однак істотна реформована. Відносний розмір і важливість кожного рівня будуть залежати від економічних та фінансових чинників.

У солідарній системі повинні бути такі зміни:

- перегляд порядку нарахування пенсій і прив’язка їх розміру до стажу та попереднього заробітку;

- припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи;

- врахування всього трудового стажу й зароблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії;

- запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсій;

- перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії;

- запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсій за інвалідністю;

- підвищення мінімального розміру трудової пенсії;

- скасування максимального розміру трудової пенсії;

- запровадження індексації пенсії у відповідності до темпів поточної інфляції;

- перегляд фінансового забезпечення виплати пенсії сільським пенсіонерам;

- здійснення повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зароблених страхових внесків.

Призначення пільгових пенсій суперечить засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так із накопичувальної систем, має залежати від розміру відрахувань та тривалості трудового стажу. Тому такі пенсії в перспективі потрібно виплачувати з професійних та корпоративних недержавних пенсійних фондів.

Потребує вирішення питань пенсійного страхування осіб, які отримують пенсії у разі інвалідності та втрати годувальника. Нарахування цих пенсій не відповідає загальним принципам пенсійної системи, тобто не залежить від розміру відрахувань та тривалості трудового стажу. Необхідно пенсії за інвалідністю та у разі втрати годувальника перевести до окремої програми соціального страхування.

Ряд вчених-економістів пропонують такі заходи подальшого розвитку системи соціального страхування в Україні:

- створення достатньої економічної основи забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;

- поступового запровадження триканальної схеми надходження коштів до страхових фондів, згідно з якою значна частина навантаження припадати на роботодавця, а менша – розподілятися між працівником та державою;

- розширення гарантій забезпечення страхових виплат шляхом створення соіаль6ного арбітражу, що дозволило б за допомогою страхових судів перевіряти правомірність дій страхових організацій, вирішувати конфлікти між суб’єктами страхування:

- докорінного реформування управління фондами соціального страхування за принципом трипартизму;

- створення сприятливих умов для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах.

У ході проведення реформи соціального страхування відбудеться формування системи медичного страхування. Існують певні обставини, що істотно ускладнюють його запровадження. Таке реформування системи охорони здоров’я на страхових засадах потребує додаткових фінансових ресурсів. Система медичного страхування може привести до зростання загальних видатків та можливостей для зловживань, коли порушуються взаєморозрахунки між установами, що фінансують та установами охорони здоров’я. Однак реальної альтернативи медичному страхуванню сьогодні немає і тому необхідно його поступово запроваджувати.

Удосконалення соціального страхування на випадок безробіття повинне бути направлене, в перше чергу, на забезпечення безробітних роботою, створення нових робочих місць, стимулювання заняття підприємницькою діяльністю, підвищення розміру соціальних виплат із безробіття.

Таким чином, сьогодні реформування системи соціального страхування потребує вирішення ряд питань. Слід сказати що, Україні проводиться експеримент по передачі виконання спільних для всіх страхових фондів функцій однією структурою – Пенсійним фондом України. До таких функцію відносять збір страхових внесків, облік платників та сум, що від них надійшли.

Запровадження єдиного соціального податку потребує узгодження бази нарахувань по внесках до всіх соціальних фондів, кількість й розміру страхових тарифів. Необхідно детально розробити порядок його надходження на рахунки визначеного державного фонду або іншої структури, де він буде розподілятися і перераховуватися на рахунки фондів соціального страхування, з яких здійснюватимуться безпосередні виплати особам.

Введення єдиного соціального податку є одним із перспективних напрямів удосконалення системи соціального страхування в Україні, що вирішуватиметься як в інтересах платників страхових внесків, так і застрахованих осіб.

 

Питання для самоконтролю знань:

 

1. Державні соціальні стандарти встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному:

А. Кабінетом міністрів України.

Б. Верховною Радою України.

В. Президентом.

 

2. Призупинення складу життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених його верств – це:

А. Соціальні стандарти.

Б. Принципи соціальної політики.

В. Головна мета соціальної політики.

 

3. Рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб – це:

А. Норматив раціонального споживання.

Б. Норматив доходу.

В. Статистичний норматив.

 

4. Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

А. Підготовку кадрів.

Б. Помірні податки.

В. Стипендію.

 

5. Джерелом фінансування соціальних гарантій виступають:

А. Державний бюджет, страхові фонди.

Б. Кошти місцевих бюджетів.

В. Відповідь А і Б.

 

6. До числа основних державних соціальних гарантій не включаються:

А. Мінімальний розмір заробітної плати.

Б. Мінімальний розмір пенсії за віком.

В. Помірні податки.

 

7. Становлення сучасної системи державного соціального страхування України припало на:

А. 1991 рік.

Б. 1990 рік.

В. 1992 рік.

 

8. П’ятого листопада був прийнятий Закон України:

А. «Про пенсійне забезпечення».

Б. «Про страхування».

В. «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

 

9. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань почало функціонувати як самостійний вид страхування з:

А. 23 травня 2000 року.

Б. 1 квітня 2001 року.

В. 1 липня 2006 року.

 

10. Реформування діючої пенсійної системи України призвело до появи:

А. П’ятирівневої моделі.

Б. Дворівневої моделі.

В. Трирівневої моделі.

 

11. Мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили – це:

А. Фізіологічний мінімум.

Б. Прожитковий мінімум.

В. Соціальний мінімум.

 

12. Основні принципи системи соціальних гарантій населенню закладені в:

А. Конституції України.

Б. Міжнародних стандартах.

В. Немає вірної відповіді.

 

13. Державні цільові фонди поділяються на:

А. Соціальні та економічні.

Б. Соціальні та регіональні.

В. Соціальні та галузеві.

 

14. Створення Пенсійного фонду України відбулося в:

А. 1995 році.

Б. 2000 році.

В. 1992 році.

 

15. Період, протягом якому особа підлягала державному соціальному страхуванню і сплачувала збір на страхування – це:

А. Страховий стаж.

Б. Страховий ризик.

В. Страховий період.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-25; просмотров: 368; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.225.48.56 (0.014 с.)