Сутність, принципи та роль страхування. Основні поняття та терміни.

Тема 1

Сутність, принципи та роль страхування. Основні поняття та терміни.

 

План лекції.

Виникнення та етапи розвитку страхування.

Сутність страхування.

Функції страхування.

Принципи, на яких базується дія страхування.

Основні поняття й терміни в страхуванні.

Виникнення та етапи розвитку страхування.

Страхування - одна з найбільш старих економічних категорій суспільних відношень, роль якої сьогодні значно виросла. Страхування входить у систему фінансів.

За умов ринкової економіки виробники (продавці) і споживачі (покупці) діють в умовах конкуренції самостійно, на свій власний страх і ризик. Фінансове майбутнє одних та інших не передбачуємо. Саме тому страхування є головним інструментом зниження рівня ризику.

За Л.Морганом (1820 – 1881) та Ф.Енгельсом (1820 – 1895) людство у своєму розвитку пройшло три основні стадії розвитку:

· Дикість;

· Варварство;

· Цивілізацію.

Кожна стадія у свою чергу включає три степені: найнижча, середня та вища. Ризик виникає в кінці нижчої степені дикості, а точніше, при переході від нижчої степені дикості до її середньої степені, коли дикун починає усвідомлювати поняття ризику. Страхування виникає в натуральному вигляді як захист від голоду в окремі періоди року, створенням запасів харчів на “чорний” день. Вихідною точкою цього етапу слід рахувати не початок розподілу в еволюції предків людини та мавпи (5 – 6 млн. років назад), а появу “ людини розумної” (Homo Sapiens), приблизно за 40 тис. років до н.е. За кінцеву точку цього етапу можна прийняти появу товару – посередника, т.н. продукту для обміну, приблизно за 8 тис. років до н.е.

Поява товара-посередника – це період варварства. Він пов’язаний з виникненням держав. Видаються державні закони, що є законодавчими правилами життя даної держави. Найбільш класичним економічним документом є Закони Хаммурапи (царя Старовавилонської держави), прийняті приблизно в 1800 р. до н.е..

Цей період у страхуванні тривав до 550 р. до н.е., коли в Лідійський державі з’явились перші золоті монети. Поява металевих грошей означала появу цивілізації. З моменту цивілізації страхування приймає яскраво виражену грошову форму.

Угоди про взаємний розподіл прибутків (збитків) від морських небезпек укладалися між мирними купцями Стародавньої Греції.

У Стародавньому Римі було розвинуто взаємне страхування в різного роду професіональних союзах та колегіях статутного толку. Згідно правил, при вступі нового члена в колегію необхідно було вносити одноразовий, а потім постійні місячні платежі. У випадку смерті члена колегії з її каси (фонду) виплачувалась визначена сума для поважного поховання. Цікавим є той факт, що в статуті Ланувійської колегії передбачались також підстави втрати права на отримання страхової суми. До них відносилось самогубство та прострочення на момент смерті постійних помісячних внесків більше встановленого строку.

В період середньовіччя в західноєвропейських країнах уперше виникли страхові гільдії та страхові цехи. Уже в той час страхування передбачало різні страхові випадки. Перші страхові товариства виникли в кінці 17 ст. в Англії, Франції, Італії, Данії, Швеції і т.д.

У другій половині 19 ст. з’явились страхові об’єднання типа картелів та концернів, що складались з десятків страхових товариств. Були організовані також міжнародні страхові товариства – російські, шведські, австрійські тощо. Особливе місце в розвитку страхування займала Англія, в якій в 80 – х роках 17 ст. виникли перші страхові товариства в галузі пожежного страхування. Поштовхом до їх, створення була пожежа в Лондоні в 1666 році, в якій загинуло біля 70 тис.чол.. В той же час виникають перші страхові товариства в галузі морського страхування. В міжнародному морському страхуванні слід виділити англійську страхову компанію “ Lloyd’s “, яка виникла з кавового будинку Ллойда. Перше згадування про кавовий будинок відноситься до 1688 р. В ньому відбувались постійні зустрічі страховиків, судновласників, купців. З 1696 р. Едвард Ллойд почав видавати страхову газету Lloyd”s News, а з 1734 р. Lloyds List. У 1760 р. в системі Ллойда виникло перше у світі класифікаційне товариство – реєстр судів (Регістр англійського Ллойда). У 1871 р. актом британського парламенту об’єднання страховиків Lloyd’s отримало офіційний статус корпорації страховиків.

Батьківщиною страхування життя також рахують Англію, де в 1699 році вперше з’явилась професійна організація, що займалась страхуванням життя вдів та сиріт, а потім була створена страхова компанія, що займалась особистим страхуванням.

Батьківщиною перестрахування є Німеччина. Перше товариство перестрахування було створене в Кельні в 1846 р., потім виникло Мюнхенське перестрахувальне товариство.

 

Сутність страхування

Згідно чинного законодавства України (ст. 1 ЗУ “Про страхування”):

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування – особлива сфера діяльності та специфічних економічних відносин. Щоб визначити економічну сутність страхування, необхідно звернутись до його головної мети та функціям, що забезпечують її досягнення.

Головною метою страхування є забезпечення неперервної виробничої, іншої суспільно корисної діяльності на досягнутому або достатньому рівні, а також достатніх доходів, рівня та якості життя людей при настанні випадкових подій з негативними або позитивними подіями. Якщо цю мету страхування розглядати з позицій інтересів господарюючих суб’єктів, громадян, то вона буде представлятись як захист майнових інтересів від негативних випадкових подій (ризиків).

Захист майнових інтересів юридичних та фізичних осіб відображається в компенсації (у відповідності з страховим договором) завданої шкоди в наслідок втрати або пошкодження майна, втрати здоров’я, працездатності, а також у випадку виникнення відповідальності у зв’язку із заподіянням шкоди третім особам. Крім того, захист майнових інтересів фізичних осіб виражається у виплаті їм страхової суми у відповідності з договором страхування при настанні певного віку або при настанні визначеної договором події (страхового випадку), терміну. При грошовій формі страхування страхові виплати здійснюються в грошових сумах.

Для того, щоб страховик мав реальну можливість здійснювати страховий захист майнових інтересів осіб, т.е. проводити страхові виплати при страхових випадках у відповідності до договорів страхування, йому потрібно сформувати цільові фонди грошових засобів (страхові фонди по видам страхування, що складають загальний страховий фонд страховика), цільові фонди можуть створюватись і в матеріальній (натуральній) формі.

Число ризиків, що погрожують суспільству та окремій людині, дуже велике, тому страхові цільові фонди створюються в різних організаційних формах та використовуються з різною метою. Основні організаційні форми страхових фондів наступні:

· Державні (фонди соціального страхування);

· Фонди самострахування;

· Фонди страхових компаній.

Кожна форма використовується на практиці та має власну сферу застосування.

Держава формує страхові фонди як фонди соціальної підтримки за рахунок обов'язкових платежів громадян та юридичних осіб. Ці кошти використовуються в строгій відповідності до встановлених нормативів та при наявності певних умов для матеріального забезпечення громадян при настанні непрацездатності, старості та інших передбачених законом випадках. Можливості держави в здійсненні соціальної допомоги є обмежені. В ринкових умовах, відповідальність за себе, свою сім'ю, своє майно лежить в основному на самих громадянах, а держава забезпечує мінімум гарантій у рамках соціальної політики.

Фонди самострахування створюються на підприємствах і в домашніх господарствах на добровільній основі. Виключення складають лише певні організаційно – правові форми підприємств (господарські товариства), для яких законом передбачається створення резервних фондів у розмірі 25% від розміру статутного фонду.

Фонди страхових компаній створюються на підставі передачі їм функцій страхування з боку клієнтів, що не займаються самострахуванням, а приймають участь у колективних страхових фондах, що управляються професіоналами. Систему визначень страхування можна представити у вигляді таблиці.

Ознаки, які характеризують категорію страхування.

1. По-перше, у страхуванні завжди наявні дві сторони: страхувальник та страховик, зобов'язання й відповідальність яких регламентуються договором страхування.

2. По-друге, для страхування характерні замкнені перерозподільні відносини, пов’язані із солідарним розподілом суми збитку одного або декількох учасників цих відносин на всіх учасників.

3. По-третє, страхові фонди, створювані методом страхування, використовуються виключно в цілях відшкодування збитків унаслідок настання страхових подій.

4. По-четверте, страхування забезпечує розподіл збитку від настання страхових подій як у просторі, так і в часі.

 

Функції страхування

Основні функції страхування:

· Ризикова – передавання страховику за певну плату матеріальну відповідальність за наслідок ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування. Саме в межах цієї функції відбувається перерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування внаслідок настання страхової події.

· Превентивна – в інтересах страхової компанії у більш тривалому використанні коштів страхового фонду. Тому страхова компанія намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. З цією метою страховик може застосувати фінансову та правову превенцію. При фінансовій превенції страховик частину своїх доходів може спрямувати на фінансування превентивних заходів фінансування заходів щодо запобігання дорожньо-транспортним пригодам, фінансування протипожежних заходів тощо). При правовій превенції страховик не приймає на себе ризики ймовірність настання яких є великою, або робить певні зауваження, що можуть позбавити страхувальника страхових відшкодувань.

· Заощаджувальн а – пов’язана з тим, що договори страхування носять довгостроковий та відповідно накопичу вальний характер.

 

Перша група.

· Страхувальник – фізична або юридична особа, що виплачує грошові (страхові) внески і має право по закону або на підставі договору отримати грошову суму при настанні страхового випадку. Страхувальник має певний страховий інтерес. Через цей страховий інтерес реалізуються конкретні відносини, в які вступають страхувальник та страховик.

· Страховик – юридична особа, що проводить страхування, та приймає на себе обов'язок компенсувати шкоду або виплатити страхову суму, а також, що займається питаннями організації створення та розподілу страхового фонду. В міжнародній практиці для страховика також використовують термін андеррайтер. Страховик входить у конкретні страхові відносини із страхувальником.

· Застрахований – фізична особа, життя, здоров”є та працездатність якої виступають об'єктом страхового захисту. Застрахованим є фізична особа, на користь якої укладений договір страхування. На практиці застрахований може бути одночасно страхувальником, якщо виплачує грошові (страхові) внески самостійно.

· Страховий захист – 1) в широкому змісті – економічна категорія, що відображає сукупність специфічних розподільчих та перерозподільних відносин, пов'язаних з відшкодуванням утрат, що нанесені матеріальному виробництву та життєвому рівню населення стихійними лихами та іншими негативними подіями (страховими ризиками). 2) у вузькому розумінні – сукупність перерозподільних відносин із перебори (превенції) або відшкодуванні збитків (страхові виплати), що нанесені конкретним об'єктам страхування (товарно–матеріальним цінностям, майну, життю та здоров'ю людей). Потреба в страховому захисту конкретизується в страхових інтересах.

· Страховий інтерес – степінь матеріальної зацікавленості фізичної або юридичної особи в страхуванні. Стосовно майнового страхування наявний страховий інтерес виражається у вартості застрахованого майна. В особистому страхуванні страховий інтерес виражається в гарантії отриманні страхової суми у випадку подій, що обумовлені умовами страхування. Цей інтерес конкретизується в страховій сумі.

· Страхова сума – грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (у майновому страхуванні), життя, здоров”я, працездатність (в особистому страхуванні).

· Об'єкт страхування – життя, здоров”є, працездатність громадян – в особистому страхуванні; будівлі, споруди, транспортні засоби, домашнє господарство й інші матеріальні цінності – в майновому страхуванні.

· Страхова відповідальність – зобов'язання страховика виплатити страхову суму або страхове відшкодування. Визначається Законом або умовами договору страхування. Характеризується визначеним об'ємом страхової відповідальності, ін. словами переліком визначених страхових ризиків (страхових випадків), при настанні яких відбувається виплата. Об'єм страхової відповідальності складається з таких випадків, які характерні для відповідних конкретних об'єктів страхування. Розрізняють обмежену та розширену (від усіх ризиків) страхову відповідальність. Обмежена страхова відповідальність передбачає вузький та конкретний перелік страхових ризиків, ін.сл. небезпек, при настанні яких відбувається виплата. Розширена страхова відповідальність передбачає зобов'язання страхувальника провести страхову виплату при настанні любого страхового ризику, крім випадків, оговорених у Законі або договорі страхування. Вартісне вираження страхової відповідальності – страхові суми. В міжнародній практиці термін “страхова відповідальність” ототожнюється з терміном страхове покриття.

· Вигодонабувач – заповітна особа, ін.сл. особа, що одержує страхові суми після смерті застрахованого. Визначається страхувальником (застрахованим) на випадок його смерті в результаті страхового випадку. Фіксується в страховому полісі.

· Страховий поліс – документ установленого взірця, що видається страховиком страхувальнику (застрахованому). Посвідчує укладений договір страхування і вміщує всі його умови.

 

2. Друга група (Процес формування страхового фонду).

· Страхова оцінка – критерій оцінки страхового ризику. Характеризується системою грошових вимірів об'єкту страхування, що щільно пов'язані з імовірністю настання страхового випадку. В якості страхової оцінки можуть бути використана дійсна вартість майна або будь-який інший критерій (заявлена вартість, початкова вартість і т.д.) В міжнародній практиці замість терміна “страхова оцінка” використовують термін страхова вартість.

· Страхове забезпечення - рівень страхової оцінки по відношенню до вартості майна, прийнятого з метою страхування. В організації страхового забезпечення відрізняють систему пропорційної відповідальності, крайньої та систему першого ризику. Найбільш часто на практиці використовують системи пропорційної відповідальності та систему першого ризику. Система пропорційної відповідальності - організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає виплату страхового відшкодування в раніш зафіксованій долі (пропорції). Страхове відшкодування виплачується у розмірі тієї частини шкоди, в якій страхова сума складає пропорцію по відношенню до оцінці об'єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума, рівна 80% оцінки об'єкта страхування, то і страхове відшкодування складе 80% збитків. Частина збитків, що залишилась (у даному випадку 20%) залишається на ризику страхувальника. Вказана доля страховика у відшкодуванні збитків називається франшизою, або власним утриманням страхувальника Система граничної відповідальності – організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає відшкодування збитків як різницю між раніш обумовленою границею та досягнутим рівнем доходу. Якщо в зв'язку зі страховою подією рівень доходу страхувальника є нижче встановленої границі, то відшкодуванню підлягає різниця між границею та фактично отриманим доходом. Система першого ризику – організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі фактичних збитків, але не більше, чим раніш установлена сторонами страхова сума. При цьому всі збитки в межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збитки понад страхової суми (другий ризик) узагалі не відшкодовується.

· Страховий тариф, або брутто-ставка - нормований по відношенню до страхової суми розмір страхових платежів. За економічним змістом - це ціна страхового ризику. Визначається в абсолютному грошовому виразі, в % від страхової суми в раніш обумовленому часовому інтервалі (терміну страхування). При визначенні страхового тарифу до уваги можуть приймати інші критерії (ризикові обставини), наприклад, надійність, довгостроковість і т.д.. Елементами страхового тарифу є нетто-ставка та навантаження. Нетто – ставка відображає витрати страховика на виплати зі страхового фонду. Навантаження – витрати на ведення справ, ін.сл. пов'язані на ведення страхової справи, а також закладену норму прибутку.

· Страхова премія (страховий внесок, страховий платіж) – оплачений страховий інтерес; плата за ризик у грошовій формі. Страхову премію оплачує страхувальник та вносить страховику згідно закону або договору страхування. За економічним змістом страхова премія є сума ціни страхового ризику та затрат страховика, пов'язаних із покриттям витрат на проведення страхування. Страхову премію визначають на підставі страхових тарифів. Вноситься страхувальником одночасно з авансом при початку страхових відносин або частинами на протязі строку страхування. Розмір страхової премії вказується в страховому полісі.

· Термін страхування – часовий інтервал, на протязі якого застраховані об'єкти страхування. Може коливатися від декількох днів до великої (15-20) кількості років.

 

Тема 2

Маркетинг у страхуванні.

Тема 7

Майнове страхування.

1. Необхідність майнового страхування, його мета та значення.

Майнове страхування є однією із галузей страхування. Його економічне призначення полягає у компенсації коди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном.

ЗУ “Про страхування” визначає в якості об¢єкта страхування майна “майнові інтереси, що пов¢язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном”.

Майнове страхування об¢єднує найрізноманітніші види страхування, які розподіляються на дві підгалузі:

Страхування майна юридичних осіб;

Страхування майна фізичних осіб.

Тема 8

Страхування відповідальності.

1. Страхування відповідальності, визначення та класифікація.

2. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

3. Страхування цивільної відповідальності перевізника

4. Страхування відповідальності в сфері приватного життя.

5. Страхування цивільної відповідальності виробника товарів

6. Страхування професійної відповідальності.

7. Страхування відповідальності за нанесення шкоди навколишньому середовищу.

 

Страхування відповідальності, що є однією з найскладніших галузей страхової діяльності, динамічно розвивається в усьому світі, і зокрема в Україні. Так, обсяги акумульованих страхових премій по страхуванню відповідальності нині в Україні складають близько третини всіх надходжень від страхової діяльності.

В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права.

Страхування відповідальності – галузь страхування, де об”єктом страхування є відповідальність перед третіми фізичними або юридичними особами внаслідок дій або бездій страхувальника.

Страхування відповідальності покриває не власні збитки, а збитки, які застрахована особа наносить (третьої) особи, інш. сл., в основному, відподальність за спричинену шкоду третії особі матеріальні та майнові збитки або шкоду.

В загальному графічному вигляді відносини при страхуванні відповідальності можна зобразити як рис. 9.1.

Цивільна відповідальність носить майновий характер: особа, що спричинила збитки повинна повністю їх компенсувати потерпілому, ін.сл. третій особі. Через заключення договору страхування цивільної відповідальності даний обов”язок перекладається на страховика. За спричинену шкоду страхувальник може нести кримінальну або адміністративну відповідальність, ін.сл. переслідуватись по закону за свої протиправні дії по відношенню до третьої особи. Однак відшкодування майнових збитків, що були спричинені третій особі, перекладуються на страховика.

Класифікація страхування відповідальності наведена в табл. 9.1.

 

Розрізняють страхування відповідальності по закону (обов”язкове) та в силу договірних зобов”язань (добровільне).

Цивільна відповідальність – передбачена законом або договором степінь державного спонукання, що застосовується для відновлення порушених прав потерпілого та задовільнення їх за рахунок порушника. Вона має майновий характер, ін.сл. особа, що спричинила збитки (майнові або фізичні), зобов”язана повністю компенсувати збитки потерпілому.

Цивільно – правова відповідальність принято розділяти на договірну та позадоговірну, або деліктну. Договірна відповідальність настає внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов”язань, позадоговірна – у випадку стпричинення шкоди, не пов”язаного з невиконанням (неналежним виконанням) договірних зобов”язань. Договірна відповідальність настає у випадках, коли в законі або прямо встановлені форми та межі відповідальності за порушення умов, визначених договором, або сторонам надано право самим оговорючати в договорах види та умови відпвідальності. Позадоговірна відповідальність визначається тільки законом або іншими правовими актами.

В зовнішньоекономічній діяльності підприємство може стикнутись з конкурентною відповідальністю (конкуренція позовів), коли спричинена шкода в результаті притивоправних дій, пов”язаних з виконанням договору, ін.сл. коли делікт одночасно є порушенням договірних зобов”язань. В таких випадках потерпілий має право заявити позов або з договору, або з делікту.

Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.

 

Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів є одним із основних видів страхування відповідальності. В Україні цей вид страхування проводиться згідно із Законом України “ Про страхування”.

 

Страхування цивільної відповідальності власників автортранспортних засобів передбачає страхування цивільної відповідальності, яку несе власник автотранспортного засобу перед третіми особами (фізичними та юридичними) за шкоду, що заподіяна їм при експлауатації траспортного засобу. Автомобіль - джерело підвищенної небезпеки, тому його власник зобов”язан відшкодувати нанесені потерпілому збитки, за виключенням випадків, коли нанесені збитки є наслідками дій обставин непереборної сили або дій потерпілого.

Страхувальник та потеріпилий зацікавлені в наявності фінансових джерел виплат для відшкодування збитків. Тому мета даного виду страхування – надання фінансових гарантій відшодування збитків страхувальника, що виникли внаслідок зобов”язань відшкодувати шкоду третій особі. В багатьох країнах світу введено обов”язкове страхування відповідальності автовласників.

Об”єкт страхування – майнові інтереси власника автотранспортного заособу пов”язані з його обов”язком відшкодувати збитки, спричинені третім особам при експлуатації автотранстпорнтного засобу. Види збитків, що підлягають страхуванню, наступні:

 

1. шкода, спричинена життю та здоров”ю фіізичних осіб

2. шкода, що спричиненна майну фізичних та юридичних осіб в наслідок його знищення або пошкодження, а також спричиненні цим збитки

Компенсація збитків потерпілим відбуваєится в повному обсязі (з врахувнням можливих вімітів сум відшкодування), но договорм страхування може бути встановлено, що страхуванням покривається тільки збиток, що спричиненний життю та здоров”ю, а також майну фізичних осіб. Тому об”єкти страхування та обсяг зобов”язань уточнюються при заключенню договору, в т.ч. описується предмет страхування – автомобіль (марка та номер, технічні характеристики і т.д.), а також перелік осіб, що мають право на водіння автотранспортного засобу (в основному для страхувальників – юридичних осіб), встановлюється термін дії договору та строк страхової виплати по страховому випадку.

 

Страховий випадок – факт виникнення зобов”язань страхувальника компенсувати шкоду потерпілому, но тільки шкоду, яка підлягає компенсації страховиком по договору страхування, наприклад:

· втрату працездатності, каліцтво або смерть потерпілого

· знищення або пошкодження майна, що належить третім особам

Страхову суму можна трактувати як максимальний розмір виплати страхової компенсації по договору в зв”язку з настанням відповідальності в обсязі договірних зобов”язань, но договором страхування поняття страхової суми повинно чітко визначено. Як правило це максимальний розмір страхових виплат по договору страхування, при здійсненні яких в повному обсязі договор припиняє свою дію. Страхова сума визначається за погодженням сторін.

 

При заключенні договору страховик та страхуватель повинні визначити перелік страхових випадків, при настанні яких страховик повинен провести виплату страхової компенсації. Страхова сума виплачується на підставі заяви страхувателя, рішення третейського, арбітражного або цивільного суда, документв відповідних органів, що підтверджують страховий випадок (довідка з ДАІ, міліції тощо), а також складеного страхового акта. Розмір страхової компенсації визначається на підставі відповідниз донументів (лікарсько-трудових експертних комісій, органів соціального забезпечення, рішення суду тощо) про факт нанесення збитків та їх наслідків, а також з врахуванням довідок, рахунків та інших документів, що підтверджують разходи.

В суму страхової компенсації в країнах бувшого СРСР включаються:

· заробіток, який втратив потерпілий внаслідок втрати працездатності або ії зменшення в результаті отриманого каліцтва або іншого пошкодження здоров”я

· додаткові витрати, необхідні для відновлення здоров”я (санаторно – курортне лікування, протезування, витрати на транспорт і т.д.)

· доля заробітка, яка приходилась на осіб, що знаходились на утриманні потерпілого

· витрати на поховання

· збиткі, що нанесені майну.

 

 

Розмір страхової премії визначається на основі страхових тарифів

 

Для страхування відповідальності власників автотранспортних засобів при поїздках за кордон використовується система “Зелена карта” – як обов”язкове страхування цивільної відповідальності. Міжнародні договори про обо”язкове страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів заключаються на підставі угоди про “Зелену карту”, яка отримала свою назву по кольору та формі страхового полісу. Міжнародний договір про “Зелену карту” (МДЗК) був підписаний 13 странами учасниками в 1949р., але в теперешній час коло учасників включає в себе 31 країну, які признають на своїй территорії такі страхові поліси, виписані в інших країнах.

Україна, де немає обов”язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, не входить в систему Зеленої карти. Для отримання Зеленої карти необхідна заява страховика, посвідчення водія та документи на транспортний засіб.

Основним елементом системи Зелена карта є національні бюро країн – учасниць. Через ці бюро організується контроль за наявністю страхування ціивільної відповідальності власників автотранспортних засобів в міжнародному автомобільному русі. Як правило, цей контроль здійснюється на обладнанних прикордонних переходах. Національні бюро спільно з страховими компаніями всередині країни та за її межами вирішують питання врегулювання заявлених претензій третіх осіб по фактам страхових випадків. Національні бюро об”єднанні в Міжнародне бюро Зеленої карти (з штаб-квартирою в Лондоні), яке координує їх діяльність.

 

Власники інших видів транспорту (авіаційного, морського, залізничного) також мають можливість застрахувати свою відповідальність. В Україні набуває розвитку страхування:

· відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодувння збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

· відповідальноті експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

· відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

· відповідальності залізничного перевізника.

 

Закон України “Про страхування” передбачає обов”язкове страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника). Страхування відповідальності власників інших видів транспорту здійснюється в добровільній формі.

 

Страхування цивільної відповідальності перевізника.

 

Перевізник – траспортне підприємство, що здійснює перевозку грузів та / або пассажирів на підставі заключеної угоди або іншого документа (коносамента, квітка тощо). Відповідальність перевізника – захід примусового впливу, що застосовується на підставі законодавства або договору, що порушив договірні умови або правила перевозки, що виражається в компенсації потерпілому нанесених збитків.

Страхування відповідальності автоперевізника відбувається на випадок винекнення збитків, пов”язаних з експлуатацією автотранспорту як засобу перевезення та обумовленої претензіями про компенсацію спричиненної шкоди з сторони осіб, що заключили з перевізником договір про перевозку вантажів. Умови настання та обсяг відповідальності визначається національним законодавством кожної країни, а також нормами міжнародного права (Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам).

Страхування відповідальності автоперевізника відноситься до добровільного виду страхування. Однак в міжнародному автомобільному сполученні це страхування отримало широкий розвиток, так як є для власника вантажу додатковою гарантією виконання зобов”язань, взятих на себе автоперевізиком.

В договір страхування відповідальності автоперевізника в міжнородному сполученні звично включають наступні основні ризики:

· відповідальність автоперевізника за фактичне пошкодження та/або знищення вантажів при перевозці та побічні збитки, що виникли внаслідок таких подій;

· відповідальність автоперевізника за помилки службовців (перед клієнтами за їх фінансові збитки)

· відповідальність автоперевізника перед митними властями (за порушення митного законодавства)%

· відповідальність автоперевізника перед третіми особами у випадку спричинення шкоди ватажам.

 

Умови настання та об”єм відповідальності автоперевізника визначається національним законодавством для внутрішніх перевезень та положеннями Конвенції (Женевська від 1956 р.) про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам (КДПГ) та протоколу к Конвенції від 5 липня 1978 року при міжнародних перевезеннях. Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажів або його пошкодження, що відбулося з моменту прийняття вантажу до перевезення до моменту його здачі, а також за просрочення доставки. Відповідальність автоперевізника обмежена. Протоколом КДПГ встановлено обмеження відповідальності в розмірі 8.33 одиниці СПЗ (умовна розрахункова одиниця, що прийнята Міжнародним валютним фондом) за 1кг. втраченого або пошкодженого вантажу. Крім того, у відповідності з КДПГ пілягають відшкодуванню перевізником:

· оплату за перевезення;

· митні збори;

· інші витрати, пов”язані з перевезенням вантажів, повністю у випадку втрати всього грузу або в пропорції, відповідній розміру збитків, при частковій втраті. Інші збитки відшкодуванню не підлягають.

 

Величина страхової премії залежить від встановленої страхової суми та робочого об”єму двигуна, що встановлен на автомобілі тощо, вартості автомобіля, терміну його єксплуатації, технічного стану, кількості місць в автомобілі, вантажопід”йомності, а також рівня професійності водія та кілометража автомобіля.

Договір добровільного страхування відповідальності автоперевізника може бути укладений з звичайними комерційними страховими компаніями, але за кордоном розповсюджена форма взаємного страхування в спеціалізованих міжнародних асоціаціях “ТТ Клуб” (Лондон), що є найбільш потужною організацією подібного роду.

Договір, як правило укладається терміном на один рік та забезпечує страховий захист всього або частини автопарку. В нього включаються основні ризики.

Розрахунок річної стравки премії проводиться в процентному відношенні до обсягу річного збору платежів за перевезення (фрахт). Розмір ставки страхової премії враховує показники збитковості проведення такого роду страхування, що склалися, обсяг діяльності перевізника, направлення перевозок, характер ватажів, що перевозяться, стану автомобільного транспорту.

В світовій та національній практиці застосовується схема “групового” добровільного страхування автоперевізників, що дозволяє дрібним страхувальникам, що здійснюють один вид діяльності, об”єднати свої страхові інтереси та забезпечити краща умови страхування, а також скидку премій за рахунок “оптової купівлі” страхування.

При страхуванні цивільної відповідальності авіаперевізника об”єктом страхування є майнові інтереси, пов”язані з відповідальністю страхувальника за шкоду, спричиненний пасажирам, власникам вантажів та іншим третім особам. Потерпілим фізичним та юридичним особам виплачається грошова компенсація в сумах, що були стягнуті по цивільним позовам на користь потерпілих в випадку спричинення їм каліцтв або смерті та/або знищення або пошкодження їх майна в результаті страхової події.

Суб”єктом відповідальності перед третіми особами є власник повітряного судна (експлуатант), що використовує його в момент спричинення шкоди. Страхувальниками є особи, що експлуатують повітряні судна.

Зобов”язання страховиків обмежеються певними визначенними сумами виплат, що обумовлені в полісі по кожному страховому випадку, що відбувся з повітряним судном, але не нижче лімітів, обумовлених Римською конвенцією.

Особа, яка отримала збитки, при певних обставинах має право направити позов безпосередньо до страховика, причому встановлюється переважно право потерпілого перед іншими кредиторами експлуатанта вимагати задовільнення позову з любих сум страхової компенсації, що належать страхувальнику від страховика.