Принципи, на яких базується дія страхування

1. П ринцип страхового інтересу. Договір передбачає відшкодування конкретних збитків конкретної особи. Кожний індивідуальний або асоційований власник будь-якого майна мусить мати майновий інтерес в тому, щоб вкладені в об’єкт кошти не були втрачені внаслідок настання страхової події. Якщо з’ясується, що особа, яка виступала в ролі страхувальника, не мала майнового інтересу, договір страхування в цьому випадку вважається недійсним.

2. Принцип максимальної сумлінності сторін. Цей принцип є основним у взаємовідносинах між страховиком і страхувальником. Страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами. Страхувальник володіє інформацією про всі властивості майна, про стан здоров’я тощо. Він повинен повідомити страховика про всі суттєві обставини ризику. Якщо з’ясується, що інформація страхувальника неповна або недостовірна, договір страхування може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

3. Принцип причинно-наслідкового зв’язку збитку та події, що призвела до нього. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, одні причини ведуть до страхової виплати на користь страхування, а інші – ні. Важливим є визначення саме фактичної, а не безпосередньої причини настання збитку.

4. Принцип відшкодування збитків у межах реально заподіяних втрат. Сутність цього принципу полягає в тому, що страховик, сплативши страхувальникові страхове відшкодування, повинен повернути його в той фінансовий стан, в якому він знаходився до настання страхового випадку. Страхування не є засобом збагачення. Воно тільки компенсує дійсні втрати.

5. Принцип суброгації. Сутність полягає в переході до страховика, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги, яке страхувальник має щодо особи, винної у збитках. Так, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль страхувальника пошкоджено іншою особою і проти неї відкрито кримінальну справу, страховик має право на стягнення з винної особи суми фактично виплаченого ним потерпілому страхувальнику страхового відшкодування.

 

Насамперед страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або послуг, не враховуючи можливого ризику втрати авансованого капіталу. Передаючи за невелику плату відповідальність за наслідки ризикових подій страховикові, інвестор упевнений, що в разі настання страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування необхідне для новостворених підприємств, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів.

Особливу роль страхування відіграє в аграрному секторі. Саме тут багато ризиків, зумовлених природними факторами, що призводить до потенційно можливих великих втрат.

 

Основні поняття й терміни в страхуванні.

Сукупність понять та термінів, що використовуються в страхуванні, складають професійну страхову термінологію. Кожен страховий термін визначає характерні риси і зміст певної групи страхових відносин. В найбільш загальній формі можна виділити чотири групи таких відносин.

1. Перша група – страхові відносини, пов'язані з проявленням певних специфічних страхових інтересів. Певні страхові інтереси мають всі учасники страхування. Ці інтереси закріплюються та набувають правову форму в умовах страхування. Вони відображають найбільш загальні умови страхування. Зміст страхових інтересів обмежується рамками національного страхового ринку.

2. Друга група – пов'язана з формуванням страхового фонду. В деякій мірі джерелом формування страхового фонду є доходи від інвестиційної діяльності страховика, в оперативному розпорядженні знаходяться фінансові ресурси, що передані страхувальниками. Дана група страхових відносин розглядається стосовно до національного ринку.

3. Третя група – страхові відносини, пов'язані з використанням страхового фонду. Право використання коштів страхового фонду закріплено за страховиком. Ці витрати мають цільовий характер та направляються на виплату страхових сум та страхового відшкодування.

4. Четверта група – страхові відносини пов'язані з функціонуванням міжнародного страхового ринку. Їх зміст закріплено в нормах міжнародного права і регулюється рядом міжнародних договорів. Вказані страхові відносини включають всі три попередні групи, на стосовно міжнародних страхових відносин.

 

Перша група.

· Страхувальник – фізична або юридична особа, що виплачує грошові (страхові) внески і має право по закону або на підставі договору отримати грошову суму при настанні страхового випадку. Страхувальник має певний страховий інтерес. Через цей страховий інтерес реалізуються конкретні відносини, в які вступають страхувальник та страховик.

· Страховик – юридична особа, що проводить страхування, та приймає на себе обов'язок компенсувати шкоду або виплатити страхову суму, а також, що займається питаннями організації створення та розподілу страхового фонду. В міжнародній практиці для страховика також використовують термін андеррайтер. Страховик входить у конкретні страхові відносини із страхувальником.

· Застрахований – фізична особа, життя, здоров”є та працездатність якої виступають об'єктом страхового захисту. Застрахованим є фізична особа, на користь якої укладений договір страхування. На практиці застрахований може бути одночасно страхувальником, якщо виплачує грошові (страхові) внески самостійно.

· Страховий захист – 1) в широкому змісті – економічна категорія, що відображає сукупність специфічних розподільчих та перерозподільних відносин, пов'язаних з відшкодуванням утрат, що нанесені матеріальному виробництву та життєвому рівню населення стихійними лихами та іншими негативними подіями (страховими ризиками). 2) у вузькому розумінні – сукупність перерозподільних відносин із перебори (превенції) або відшкодуванні збитків (страхові виплати), що нанесені конкретним об'єктам страхування (товарно–матеріальним цінностям, майну, життю та здоров'ю людей). Потреба в страховому захисту конкретизується в страхових інтересах.

· Страховий інтерес – степінь матеріальної зацікавленості фізичної або юридичної особи в страхуванні. Стосовно майнового страхування наявний страховий інтерес виражається у вартості застрахованого майна. В особистому страхуванні страховий інтерес виражається в гарантії отриманні страхової суми у випадку подій, що обумовлені умовами страхування. Цей інтерес конкретизується в страховій сумі.

· Страхова сума – грошова сума, на яку застраховані матеріальні цінності (у майновому страхуванні), життя, здоров”я, працездатність (в особистому страхуванні).

· Об'єкт страхування – життя, здоров”є, працездатність громадян – в особистому страхуванні; будівлі, споруди, транспортні засоби, домашнє господарство й інші матеріальні цінності – в майновому страхуванні.

· Страхова відповідальність – зобов'язання страховика виплатити страхову суму або страхове відшкодування. Визначається Законом або умовами договору страхування. Характеризується визначеним об'ємом страхової відповідальності, ін. словами переліком визначених страхових ризиків (страхових випадків), при настанні яких відбувається виплата. Об'єм страхової відповідальності складається з таких випадків, які характерні для відповідних конкретних об'єктів страхування. Розрізняють обмежену та розширену (від усіх ризиків) страхову відповідальність. Обмежена страхова відповідальність передбачає вузький та конкретний перелік страхових ризиків, ін.сл. небезпек, при настанні яких відбувається виплата. Розширена страхова відповідальність передбачає зобов'язання страхувальника провести страхову виплату при настанні любого страхового ризику, крім випадків, оговорених у Законі або договорі страхування. Вартісне вираження страхової відповідальності – страхові суми. В міжнародній практиці термін “страхова відповідальність” ототожнюється з терміном страхове покриття.

· Вигодонабувач – заповітна особа, ін.сл. особа, що одержує страхові суми після смерті застрахованого. Визначається страхувальником (застрахованим) на випадок його смерті в результаті страхового випадку. Фіксується в страховому полісі.

· Страховий поліс – документ установленого взірця, що видається страховиком страхувальнику (застрахованому). Посвідчує укладений договір страхування і вміщує всі його умови.

 

2. Друга група (Процес формування страхового фонду).

· Страхова оцінка – критерій оцінки страхового ризику. Характеризується системою грошових вимірів об'єкту страхування, що щільно пов'язані з імовірністю настання страхового випадку. В якості страхової оцінки можуть бути використана дійсна вартість майна або будь-який інший критерій (заявлена вартість, початкова вартість і т.д.) В міжнародній практиці замість терміна “страхова оцінка” використовують термін страхова вартість.

· Страхове забезпечення - рівень страхової оцінки по відношенню до вартості майна, прийнятого з метою страхування. В організації страхового забезпечення відрізняють систему пропорційної відповідальності, крайньої та систему першого ризику. Найбільш часто на практиці використовують системи пропорційної відповідальності та систему першого ризику. Система пропорційної відповідальності - організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає виплату страхового відшкодування в раніш зафіксованій долі (пропорції). Страхове відшкодування виплачується у розмірі тієї частини шкоди, в якій страхова сума складає пропорцію по відношенню до оцінці об'єкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума, рівна 80% оцінки об'єкта страхування, то і страхове відшкодування складе 80% збитків. Частина збитків, що залишилась (у даному випадку 20%) залишається на ризику страхувальника. Вказана доля страховика у відшкодуванні збитків називається франшизою, або власним утриманням страхувальника Система граничної відповідальності – організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає відшкодування збитків як різницю між раніш обумовленою границею та досягнутим рівнем доходу. Якщо в зв'язку зі страховою подією рівень доходу страхувальника є нижче встановленої границі, то відшкодуванню підлягає різниця між границею та фактично отриманим доходом. Система першого ризику – організаційна форма страхового забезпечення. Передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі фактичних збитків, але не більше, чим раніш установлена сторонами страхова сума. При цьому всі збитки в межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збитки понад страхової суми (другий ризик) узагалі не відшкодовується.

· Страховий тариф, або брутто-ставка - нормований по відношенню до страхової суми розмір страхових платежів. За економічним змістом - це ціна страхового ризику. Визначається в абсолютному грошовому виразі, в % від страхової суми в раніш обумовленому часовому інтервалі (терміну страхування). При визначенні страхового тарифу до уваги можуть приймати інші критерії (ризикові обставини), наприклад, надійність, довгостроковість і т.д.. Елементами страхового тарифу є нетто-ставка та навантаження. Нетто – ставка відображає витрати страховика на виплати зі страхового фонду. Навантаження – витрати на ведення справ, ін.сл. пов'язані на ведення страхової справи, а також закладену норму прибутку.

· Страхова премія (страховий внесок, страховий платіж) – оплачений страховий інтерес; плата за ризик у грошовій формі. Страхову премію оплачує страхувальник та вносить страховику згідно закону або договору страхування. За економічним змістом страхова премія є сума ціни страхового ризику та затрат страховика, пов'язаних із покриттям витрат на проведення страхування. Страхову премію визначають на підставі страхових тарифів. Вноситься страхувальником одночасно з авансом при початку страхових відносин або частинами на протязі строку страхування. Розмір страхової премії вказується в страховому полісі.

· Термін страхування – часовий інтервал, на протязі якого застраховані об'єкти страхування. Може коливатися від декількох днів до великої (15-20) кількості років.