Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і недержавне соціальне страхування

ТЕМА 9. ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ

9.1. Призначення та сутність державного пенсійного страхування.

9.2. Завдання Пенсійного фонду України.

9.3. Джерела формування бюджету Пенсійного фонду і напрямки його використання.

Понятійний апарат:

Пенсійний фонд України, пенсія, застрахована особа, бюджет, реформування, страховий внесок, актуарні розрахунки, резерв коштів

Перелік рекомендованої літератури:

Призначення та сутність державного пенсійного страхування

Пенсійні відносини є основним видом суспільних відносин, що складають систему соціального забезпечення. Так, пенсійне забезпечення покликане забезпечити захист людини від певних соціальних ризиків, пов’язаних із досягненням похилого віку, отриманням інвалідності, втратою годувальника і відповідно неможливістю матеріально забезпечити себе.

Тому головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків.

Після здобуття незалежності перед Україною постало важливе питання реформування існуючої пенсійної системи, яка була створена багато років тому з орієнтацією на планову модель економіки і ґрунтувалася в основному на розподілі бюджетних коштів у вигляді пенсій.

Однак в умовах перехідної економіки така пенсійна система зазнала кризового стану, що був обумовлений високими темпами інфляції, падінням виробництва, скороченням чисельності зайнятих, формуванням тіньового сектора економіки. Саме тому пенсійна система України потребувала негайного реформування, орієнтації на умови ринкової економіки і врахування досвіду зарубіжних країн у сфері пенсійного страхування. Це обумовлено, насамперед, значною соціальною та економічною роллю пенсійної системи в сучасному суспільстві, оскільки її надійність є запорукою соціальної та економічної стабільності в державі.

В основу реформування вітчизняної пенсійної системи закладено принцип переходу від державного пенсійного забезпечення до пенсійного страхування.

Необхідність реформування системи пенсійного забезпечення була викликана низкою причин, серед яких можна відмітити:

· складну демографічну ситуацію, що характеризується передбачуваним помітним зростанням співвідношення чисельності населення пенсійного та працездатного віку, а також чисельності пенсіонерів і платників внесків до Пенсійного фонду України (рис. 9.1);

· стан використання трудового потенціалу, що враховує стан зайнятості населення і рівень оплати праці. Фінансову стійкість пенсійної системи суттєво послаблювали існуючий низький рівень оплати праці, випадки виплати заробітної плати у натуральній формі, надання пільг зі сплати пенсійних виплат тощо. Відомо, що чим вищий рівень зайнятості населення і рівень його доходів, тим більшою є сума страхових внесків у пенсійну систему;

· рівень розвитку економіки і соціальної сфери.

Існуючі негативні чинники функціонування пенсійної системи доводили необхідність і негайність проведення пенсійної реформи. Тому 13.04.1998 року Президентом України був підписаний Указ «Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні».

Формування ж законодавчої основи для запровадження системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на чіткому розподілі матеріального забезпечення в старості залежно від участі громадян у системі пенсійного страхування, фактично розпочалося 9 серпня 2003 року, коли був прийнятий Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

 

Рис. 9.1. Темпи старіння населення України у 1959-2026 рр. (прогноз)

 

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів:

- перший рівень – солідарна система;

- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система;

- третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення (рис. 9.2).

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Солідарна система пенсійного страхування (перший рівень загальнообов'язкового державного пенсійного страхування) базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Солідарна система забезпечує базовий доход людині після виходу на пенсію. В солідарній системі пенсії можуть бути фіксованого розміру або мати розмір, що залежить від величини заробітку і трудового стажу. Іноді солідарну систему називають системою з «виплатою пенсій з поточних надходжень», оскільки внески нинішніх працівників спрямовують на виплату пенсій сьогоднішнім пенсіонерам.

Чинна система пенсійного забезпечення в Україні поки ще є солідарною системою, де виплати фінансуються тільки за рахунок поточних надходжень.

На відміну від солідарної, накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

 

 

Рис. 9.2. Реформована система пенсійного страхування України

 

Другий рівень пенсійного забезпечення складають обов’язкові заощадження на накопичувальних пенсійних рахунках. Останнім часом більшість країн під час здійснення пенсійної реформи передбачають створення другого рівня – обов'язкової накопичувальної системи.

Законодавчо встановлено, що максимальний розмір страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, не може перевищувати 7 відсотків суми заробітної плати (доходу).

У Накопичувальному фонді обов’язково прийматимуть участь особи, яким на момент впровадження відрахувань не виповнилось: чоловікам - 40 років, жінкам - 35 років. Важливо те, що страхові внески до Накопичувального фонду та інвестиційний доход, отриманий від їх інвестування, не буде підлягати оподаткуванню.

Обов’язкову накопичувальну складову частину пенсійного забезпечення створюють для досягнення таких цілей, як:

- заохочення працівників до заощадження коштів протягом трудової діяльності. Запровадження обов’язкового заощадження коштів працівників дасть їм змогу в похилому віці не потребувати соціальної допомоги;

- збільшення заощаджень для фінансування економічного розвитку. Так, накопичувальна система може допомогти відновити внутрішні заощадження, потрібні для економічного зростання в країні;

- підвищення ефективності адміністративного управління та управління пенсійними активами;

- запобігання політичному тиску у сфері пенсійного забезпечення. Нерідко уряд приймає рішення про зменшення внесків або підвищення пенсій напередодні виборів. Такі дії можуть призвести до дестабілізації пенсійної системи в майбутньому.

Однак, прийняття закону про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється лише за умови економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком.

У побудові ефективної пенсійної системи України важливе місце належить державі, яка перш за все здійснює правове регулювання, визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов'язки її учасників, гарантує їх дотримання.

За участю держави відбувається визначення основних соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування – розміри стра­хових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Це обумовлює основні завдання системи пенсійного страхування, виконання яких дозволяє забезпечити її стабільність (рис. 9.3).

Відмітимо, що за своєю соціальною та економічною природою солідарна та накопичувальна системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування мають суттєві відмінності, але їх поєднання в межах єдиного державного обов’язкового пенсійного механізму передбачає наявність певних загальних принципів, яким вони підпорядковані.

Рис. 9.3. Основні завдання системи пенсійного страхування

 

Ці принципи визначено статтею 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»:

· законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; · обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності; · право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до законодавства не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; · заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; · рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; · диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); · солідарність та субсидування в солідарній системі;· фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; · спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу; · державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених законодавством; · організація управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності; · обов'язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених законодавством; · цільове та ефективне використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; · відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.Крім того пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Отже, введення трирівневої системи пенсійного забезпечення в Україні сприятиме вирішенню наступних пріоритетних завдань:

1. Захист від бідності осіб похилого віку з низькими доходами.

2. Забезпечення адекватного доходу після виходу на пенсію.

3.Сприяння економічному росту завдяки:

· мінімізації негативних стимулів, таких як участь у тіньовій економіці, надмірні відрахування до пенсійної системи, помилки в інвестиційній діяльності, надмірні адміністративні видатки;

· стимулюванню приватних заощаджень.

В цілому, пенсійна реформа, що передбачає заміну діючої системи пенсійного забезпечення на сучасну страхову трирівневу пенсійну систему дозволить с часом:· змінити баланс економічних і соціальних інтересів у державі;· істотно підвищити рівень доходів осіб пенсійного віку;· забезпечити максимальну залежність пенсійних виплат від персоніфікованих внесків застрахованих осіб;· посилити стимули до праці та легалізувати заробітну плату;· здійснити диверсифікацію джерел фінансування пенсій за рахунок внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень.Однак до цього часу не створено належні умови для ефективного функціонування трирівневої пенсійної системи, які передбачені діючим пенсійним законодавством. Демографічна ситуація в державі, динаміка економічного розвитку потребує уточнення цілей, напрямів та інструментів подальшого реформування пенсійної системи. Метою стратегії розвитку пенсійної системи України є: · визначення перспективи подальшого розвитку та реформування пенсійної системи, спрямованої на забезпечення фінансової стабільності;· посилення дії страхових принципів у солідарній системі;· запровадження накопичувальної системи пенсійного страхування;· подальший розвиток недержавного пенсійного забезпечення.Реалізація стратегії розвитку пенсійної системи України сприятиме:· скасуванню пільг із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та під час обчислення розмірів пенсій;· зменшенню розриву в розмірах пенсій чоловіків і жінок;· належній диференціації розмірів пенсій;· стимулюванню сплати страхових внесків за період, що перевищує тривалість стажу, необхідного для отримання мінімальної пенсії за віком (20 років - для жінок, 25 років - для чоловіків);· ліквідації диспропорцій у розмірах пенсій, призначених відповідно до спеціальних законів щодо пенсійного забезпечення окремих категорій громадян, та пенсій, призначених на загальних підставах;· легалізації заробітної плати та зайнятості;· розвитку фінансового сектору економіки та корпоративного управління;· досягненню належного рівня проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи та стимулювання роботодавців і найманих працівників до участі у накопичувальній системі пенсійного страхування та недержавному пенсійному забезпеченні;· підвищенню рівня професійної підготовки фахівців суб'єктів системи недержавного пенсійного забезпечення;· запровадженню надійних фінансових інструментів для інвестування пенсійних активів;· широкій обізнаності населення у питаннях пенсійного забезпечення;

· зміцненню довіри до пенсійної системи.

В цілому, найважливішими умовами ефективного реформування пенсійної системи України є її цілісність, фінансова прозорість, інформаційна надійність і захищеність, а також усвідомлення і прийняття суспільством як змісту, форм і рівнів соціальних гарантій, що надаються системою, так і механізмів їх забезпечення.