Система недержавного пенсійного забезпечення

Система недержавного пенсійного забезпечення

Недержа́вний пенсі́йний фонд (НПФ) — це фінансова установа, що працює винятково для пенсійного забезпечення громадян і має статус неприбуткової організації.

Пенсійні активи – активи пенсійного фонду страхової організації, банківської установи за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок пенсійних внесків до цього фонду та прибутку, збиту, від інвестування пенсійних внесків.

Склад активів пенсійного фонду:

1) активи в грошових коштах;

2) активи в цінних паперах;(цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано КМУ Радою міністрів АРК, місцевими радами., або ін.. державами. Акцій та облігацій українських емітентів, що пройшли лістинг та перебувають в обсягу на фондовій біржі

3) інші активи згідно із законодавством

Пенсійні активи не можуть бути предметом застави і повинні використовуватися виключно для цілей інвестиційної діяльності НФП, виконання зобов’язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов’язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення.

Управління активами НПФможе здійснюватися такими особами;

—компанією з управління активами;

—банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

— професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.

Зберігачем коштів пенсійного фонду можебути банк, який: має ліцензію на здійснення діяльності, не є пов'язаною особою фон­ду, не провадить управління активами створеного ним корпора­тивного пенсійного фонду і не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами фонду.

Обов'язками зберігача пенсійного фонду є:

· відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

· приймання, передача, облік та забезпечення зберігання цінних паперів та документів;

перевірка підрахунку чистої вартості активів пенсійного
фонду і чистої вартості одиниці пенсійних внесків

Недержавне медичне страхування

Медичне страхування —це форма соціального захисту населення щодо охорони здоров'я, пов’язана з компенсацією витрат громадян на медичне обслуговування. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини.

Об’єктом медичного страхування є майнові інтереси, пов’язані з життям ї здоров'ям громадян, а його метою —забезпечення застрахованим особам при виникненні страхового випадку права на отримання медичної допомоги за рахунок нагромаджених коштів та фінансування профілактичних заходів.

Основним завданням медичного страхування є:

1) посередницька діяльність в організації та фінансуванні страхових програм із надання медичної допомоги населенню; 2) контроль за обсягом та якістю виконання страхових медичних програм. 3) розрахунок з медичними, соціальними установами та приватними лікарями за виконану роботу

Суб’єктами медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи та медичні заклади.

Страховиками (страхові медичні організації, компанії, фонди) визнаються юридичні особи, які створені і функціонують у формі АТ повних, командитних товариств або ТДВ у відповідності з чинним законодавством країни, а також отримали у встановленому порядку ліцензію для здійснення цієї діяльності

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування.

Застрахований —це особа, яка бере участь в особистому страхуванні, чиє життя, здоров'я та працездатність є об’єктом страхового захисту

Медичні заклади є самостійними суб’єктами господарювання. Вони укладають угоди з медичними страховими організаціями і працюють у відповідності з ними.

Поняття й сутність фінансів підприємств

Фінанси підприємств – це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових коштів, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням грошових доходів і фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства й організації, банківські установи і страхові компанії, позабюджетні фонди, інвес­тиційні фонди, аудиторські організації, юридичні особи.

Фінанси підприємств є складовою частиною фінансової системи країни. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний доход, що є основними джерелом фінансових ресурсів. За допомогою фінансів підприємств здійснюється первинний перерозподіл вартості створеного валового продукту на фонди нагромадження, споживання, поновлення матеріальних ресурсів процесу виробництва.

У складі фінансів підприємств можна виділити наступні групи грошових відносин.

Зовнішні фінансові відносини підприємства:

§ з державою – із приводу перерозподілу власних фінансових ресурсів у рамках законодавства про оподатковування, соціального страхування з метою формування державних бюджетних і позабюджетних грошових фондів.

§ з акціонерами – із приводу нарахування й виплати дивідендів, реінвестування прибутку;

§ з постачальниками й покупцями – із приводу виконання господарських договорів і зобов'язань щодо одержання виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), здійснення платежів за отримані сировину, матеріали, напівфабрикати:

Фінансові ресурси підприємств

Фінансові ресурси – це грошові надходження, які перебувають у розпорядженні підприємств і призначені для задоволення його виробничих і соціальних потреб.

Фінансові ресурси призначені для виконання фінансових зобов'язань перед всіма суб'єктами, з якими підприємство вступає у фінансові взаємини в процесі своєї виробничо-господарської діяльностіСтруктура фінансових ресурсів динамічна й залежить від стадії життєвого циклу підприємства, обсягів його господарської діяльності.

Фінансові ресурси підприємств поділяться на власні й позикові, внутрішні і залучені з різних зовнішніх джерел.

До власних коштів підприємств відносять внески засновників й акціонерів, прибуток, амортизаційні надходження, благодійні внески, до позикових коштів – кредити усіх видів, випуск облігацій.

Внутрішні джерела включають прибуток підприємства й амортизаційні відрахування, зовнішні джерела фінансових ресурсів - це кредити, випуск акцій й облігацій, додаткові внески акціонерів, учасників.

До позикових коштів підприємств, залучених з різних зовнішніх джерел, відносять банківські й комерційні кредити. Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством по наступних основних напрямках:

1) покриття витрат на просте відтворення – оплата сировини, матеріалів, палива, комплектуючих виробів, виплата заробітної плати працівникам;

2) сплата податків й обов’язкових зборів до бюджету й позабюджетні цільові фонди;

3) платежі установам кредитно-банківської системи у зв'язку з виконанням зобов'язань щодо повернення кредитів, сплати відсотків за їх користування;

Економічна характеристика грошових надходжень підприємства

доходи – це є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

доходи, об’єднують у 3 групи:

1/ виручка від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг;

2/ виручка від іншої реалізації (продукції підсобного господарства, зайвих товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів);

3/ позареалізаційні доходи (отримані штрафи, доходи від цінних паперів, від здачі майна в оренду, частина прибутку від створених спільних підприємств, доходи від покладених на депозит коштів, від валютних операцій тощо).

Прибуток підприємства

Прибуток – це перевищення доходів над витратами. З метою визначення доходу й визначення його суми розрізняють:

1) дохід від реалізації продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

2) дохід від надання послуг;

3) дохід від використання активів підприємства іншими фізичними і юридичними особами, результатом яких є одержання відсотків, дивідендів, роялті.

З економічної точки зору, прибуток - це різниця між грошовими надходженнями й грошовими виплатами..

Бухгалтерський прибуток є результатом реалізації товарів і послуг, а економічний - результатом роботи капіталу.(Бухгалтерське тлумачення прибутку необхідно для визначення податків. Економічний прибуток використовують для прийняття управлінських рішень на підприємстві, зокрема, при виборі оптимальної інвестиційної політики.)

Прибуток, як економічна категорія, являє собою грошове вираження частини вартості додаткового продукту. Прибуток створюється тільки в результаті реалізації продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг.

Класифікація страхування.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і практичному розумінні, а саме:

- історична ознака;

- економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страхо-вика; об’єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

- юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за економічними ознаками включає кілька варіантів.

Класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямований страховий захист, покладена в основу розробки видів страхових послуг і передбачає виокремлення трьох галузей:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян та інтереси суб’єктів підприємницької діяльності і стосуються майнового страхування і страхування відповідальності.

Класифікація за статусом страховика використовується для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку і включає: комерційне, взаємне і державне.

Класифікація за юридичними ознаками включає поділяє страхування на довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)та загальні види страхування.

Класифікація страхування згідно з вимогами внутрішнього законодавства України передбачає такі види страхування.

1. Життя.

2. Від нещасних випадків.

3. Медичне.

4. Здоров’я на випадок хвороби.

5. Залізничного транспорту.

6. Наземного транспорту (крім залізничного).

7. Повітряного транспорту.

8. Водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів).

9. Вантажів та багажу.

10. Від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12.Відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13.Відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14.Відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11,12,13).

15. Кредитів.

16. Інвестицій.

17. Фінансових ризиків.

18. Судових витрат.

19. Виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Майна (відмінного від того, що передбачене видами 5—10).

За формою проведення страхування поділяють на обов’язкове і добровільне.

Структура фінансового ринку

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові інструменти.

Фінансовий ринок існує як сукупність взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих ринків:

кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах;

валютний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються правові й економічні взаємовідносини між продавцями і покупцями валют.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку: ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності, тобто цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів.

З точки зору термінів дії фінансових інструментів фінансовий ринок розглядають як сукупність грошового ринку і ринку капіталів.

Грошовий ринок - це ринок готівкових грошей, короткострокових кредитних операцій, валюти. На грошовому ринку обертаються надійні короткострокові інструменти, їхній рух зумовлений різницею у рівнях прибутку та ризику.

Ринок капіталів поділяється на ринок цінних паперів (середньо - та довгострокових) і ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів.

Ринок капіталів - найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень повинна, з урахуванням відповідного ризику, як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Таким чином, фінансовий ринок забезпечує платоспроможність фінансової системи, максимальне узгодження загальногосподарських процесів нагромадження та інвестування як за обсягом, так і структурно.

Фінансовий ринок можна поділити на первинний і вторин­ний. Первинний ринок виникає при емісії цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси. На вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно організованим ринком. На ньому обертаються цінні папери найвищого ґатунку та ви­конуються операції професійними учасниками. Фондова біржа виступає як торговельне, професійне, нормативне, техно­логічне ядро ринку цінних паперів та фінансового ринку. На позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними папе­рами позафондової торгівлі. У цьому разі об'єктом купівлі-продажу стають цінні папери, які з будь-яких причин не ко­тируються на біржі.

За будь-якого трактування структури фінансового ринку, головною метою є розподіл надлишку коштів або заощаджень, їхня мобілізація і перерозподіл між сферами й секторами еко­номіки.

Головна функція фінансового ринку - трансформація вільних коштів у позиковий капітал. Фінансовий ринок ро­бить рівнодоступними грошові фонди для всіх його учасників (держави, підприємств, домашніх господарств), які мають одну мету - збільшення капіталу.

68. СУБ'ЄКТИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).
Суб’єктами фінансового ринку є:
- фізичні особи;
- юридичні особи;
- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.
Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.
Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.
За формою:
- господарчі суб’єкти;
- домашні господарства;
- держава;
- місцеві органи влади.
За функціями:
- емітенти;
- інвестори;
- інституційні інвестори;
- фінансові посередники;
- інститути інфраструктури ринку тощо.

Сутність грошового ринку

Грошовий ринок - частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові (від одного дня до одно­го року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також - ринки Лондона. Токіо, Парижа).

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифі­кати, банківські акцепти. Його основні інститути — банки, облі­кові установи, брокерські й дилерські фірми. За джерела ресурсів Правлять кошти, залучені банківською системою. Основними по­зичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, на­селення. Слід мати на увазі, шо грошовий ринок — важливий об'єкт державного регулювання. Держава використовує його ресурси для фінансування своїх видатків і покриття бюджетного дефіциту.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку — по­пит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів: попит мас форму попиту на позики, пропозиція — форму пропозиції позик, а ціна — форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величиною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю - здатністю на­давати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового пла­тежу залежить не лише від розміру позики, а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків: облі­гаційний, банківський, обліковий, міжбанківський тощо.

Облігаційний відсоток - норма доходу, встановле­на за цінними паперами. Він має забезпечити зацікав­леність інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідні, ніж цінні папери.

Банківський відсоток - узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток - норма доходу, яку випла­чують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток - норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими кошта­ми. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит знижується, а при зниженні -- підвищується. Оскільки пропозиція грошей автоматично не веде до зміни ставки, на ринку порушується рівновага: при підвищенні ставки виникає надлишок грошей, що загрожує інфляцією, а при зниженні ставки — нестача гро­шей, що загрожує дефляцією.

Дефляція - стан економіки, що характеризується процеса­ми, протилежними тим, які відбуваються в умовах інфляції. Спричиняється вона зменшенням грошової маси шляхом ви­лучення з обігу частини платіжних засобів.

За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком на основі ре­ального вивчення стану грошового ринку. Вона є своєрідним барометром цього ринку й орієнтиром для визначення відсотко­вих ставок з усіх інших видів операцій на грошовому ринку.

Обліковий відсоток є нормою доходу, яку Централь­ний банк стягує із комерційних банків за позики, ви­дані під заставу комерційних векселів.

Таким чином, відсоткові ставки грошового ринку пов'язані зі ставками інших секторів фінансового ринку, а обліковий відсо­ток Центрального банку, ставка за казначейськими векселями, міжбанківські ставки за одноденними позиками ("добові гроші") с базисними для всієї системи відсоткових ставок.

Кон'юнктура грошового ринку залежить передусім від таких факторів:

> •циклічних змін в економіці;

>• темпів інфляції;

>• особливостей національної кредитно-грошової політики.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати на­копичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це - синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із роз­виненою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комер­ційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге - інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов'язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.

Отже, грошовий ринок може бути представлений рин­ком готівки і ринком боргових зобов'язань (облікових або боргових інструментів).

Об’єкти фінансового ринку

Товарами фінансового ринку с кошти і цінні папери, які ви­ступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.

Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без ве­ликих втрат переведені в готівку.

Цінні папери - основний товар фінансового ринку, (Своєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.

Цінні папери є вагомою складовою своєрідного "товару товарів" - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:

- стандарт — напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;

- ринковість — підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;

- ліквідність — свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;

- регулювання державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.

За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою (маючи на увазі, що в кожному конкретному випадку такої тотожності мова не обов'язково йде про весь масив цінних паперів). Так, емітент багатьох цінних паперів і грошей той самий — держава й уповноважені нею органи. Випуск тих і інших регулюється Урядом, Міністерством фінансів, Центральним банком, деякими іншими органами. Як гроші, так і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизовані, мають певний ступінь захисту від підробок.

70.Сутність грошового ринку.

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем. Статус грошей принципово змінюються і цілі їх купівлі-про-дажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей.

71.Організація депозитного ринку.

Вклад (депозит) - це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними.

Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може "утворити" депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.

Види депозитних рахунків, які використовуються у практиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити розрізняються залежно від строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів, можливістю отримання пільг за активними операціями з банком тощо.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучення та категорії вкладника. За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього повідомлення) та депозити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.

Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімаються як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) - відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Термінові вклади (рахунки) - це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на.жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені дтя розрахунків з третіми особами.

Ощадні депозити - це нечекові вклади, що приносять відсоток і які можна терміново вилучати

Депозит - це вкладання грошових коштів або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все, золота та срібла.

Тезаврація золота - це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів. Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах: у вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без перспективи бути відданим у кредит.

На сьогодні тезавратори не тримають у себе готівкового металу. Вони обмежуються придбанням відповідних титулів - золотих сертифікатів. Золоті сертифікати є свідоцтвами про депонування золота в банку. Вони підлягають вільному розміну на визначену в них кількість золота або грошовому еквіваленті золота за ринковою ціною. Перевага золотих сертифікатів виявляється в їх зручності для користувачів, вони дозволяють уникнути перешкод і додаткових витрат із забезпечення страхування золота, перевірки його проби.

72.Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків.

Розрахунки є системою організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові.

Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.

Кредитна картка - платіжно-розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи “Visa international. Дебетна картка - це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку.

Виходячи зі специфіки проведення безготівкових розрахунків, виділяються три рівні їх організації.

Міждержавні розрахунки. З метою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з іноземними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони можуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти або проведення заліку взаємних вимог та зобов'язань - клірингу.

Міжбанківські розрахунки. Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згіднсгзі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.

Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю вони поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних вимог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком документообороту:

1. Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником.Платіж проводиться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним розрахункових документів

2. Платіжне доручення є дорученням господарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути термінові, дострокові та відстрочені.

3. За чекової форми розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки

4. Акредитивна форма розрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разових товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформлених ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника.

5 .Платіжні вимоги-доручення - розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направленими йому (поза банком) розрахунковими документами та документами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг).

 

73.Валютний ринок та його місце на фінансовому ринку

Валютний ринок - це механізм за допомогою якого встановлюються правові і економічні взаємини між споживачами і продавцями валют;це сукупність економічних і організаційних форм, які пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн.

Валютний ринок як система включать дві взаємопов'язані підсистеми:

- Валютний механізм - це сукупність правових норм і інститутів, які регулюють діяльність на національному і міжнародному валютних ринках.

- Валютні стосунки - це щоденні угоди, в які вступають фізичні і юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і інших грошових операцій за допомогою купівлі або продаж іноземної валюти.

Функції валютного ринку:

- здійснення міжнародних розрахунків,

- страхування валютних ризиків;

- регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

- регулювання економічних і соціальних процесів в державі.

Класифікація валютних ринків