Реформування інституту пенсійного забезпечення: досвід країн ЄС

Перший рівень

– солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачують нинішнім пенсіонерам.

Другий рівень

– накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: частина обов’язкових пенсійних відрахувань буде спрямована на персональні рахунки громадян.

Третій рівень

— система недержавного пенсійного забезпечення, в якій можуть брати участь добровільно і фізичні особи, і юридичні особи -роботодавці.

Документом, де визначено офіційне бачення владою мети пенсійної реформи, є Програма економічних реформ. Згідно з нею, метою реформи пенсійної системи є посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їхнього життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи на засадах збалансованості інтересів пенсіонерів і громадян, які працюють.

Зважаючи на взяті Україною зобов’язання щодо поступової гармонізації власного законодавства із acquis communautaire ЕС, реформована пенсійна система України має відповідати спільному підходу до формування політики у сфері пенсійного

забезпечення, який розробляє ЄС.

Наразі пенсійне забезпечення не належить до гармонізованих сфер законодавства ЄС. Спільним для пенсійних систем більшості країн ЄС є наявність солідарного та накопичувального компонентів. Модель пенсійного забезпечення, що має бути впроваджена в Україні, близька до тієї, що наразі функціонує в Польщі, а отже є такою, що відповідає практиці ЄС. Представлене владою визначення мети пенсійної реформи досить ліберальне за своєю суттю. Воно вказує, що “забезпечення гідного рівня життя” можливе лише за умов “стійкого розвитку пенсійної системи” та “збалансованості інтересів пенсіонерів та громадян, які працюють”.

Рішення

Програма економічних реформ для реформування системи пенсійного забезпечення передбачає такі основні кроки:

Нормативно-правові

-підвищити мінімальну тривалість страхового стажу для отримання пенсії за віком з поточних 5 до 15 років;

-стимулювати більш пізній вихід на пенсію через збільшення коефіцієнта обліку кожного року наднормативного стажу або відстрочення виходу на пенсію;

- скоротити пільги щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків;

- вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків.

- наблизити пенсійний вік до європейських стандартів (65 років) для учасників II рівня пенсійної системи.

 

 

Інституційні

- передання Пенсійному фонду України функцій збору й адміністрування коштів II рівня пенсійної системи, ведення системи єдиних пенсійних рахунків;

- забезпечення можливості залучення приватних компаній для управління активами й спрямування внесків II рівня до недержавних пенсійних фондів за бажанням і вибором застрахованих осіб;

- диверсифікація схем приватного недержавного пенсійного страхування.

Фінансові

- звільнити солідарну систему від невластивих для неї видатків (зокрема на фінансування дострокових і пільгових пенсій);

- обмежити максимальний розмір пенсій, що виплачуються із солідарної системи;

- поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

- запровадити єдиний соціальний внесок.

Остання редакція законопроекту «Про заходи щодо законодавчого забезпечення

реформування пенсійної системи» запроваджує ці рішення лише частково:

- умовою для впровадження ІІ рівня пенсійної системи визначено відсутність дефіциту Пенсійного фонду;

- у солідарній пенсійній системі зберігаються, а в окремих випадках навіть збільшуються, невластиві їй соціальні видатки: разові виплати в розмірі 10 пенсій поширюються також на працівників соціальної сфери, пільги для шахтарів не обмежуються, а для військовослужбовців – обмежуються лише частково;

- перерозподілу частки єдиного соціального внеску від роботодавця до робітника не передбачено.

Календарний план реформи

Впровадження пенсійної реформи розпочалося 2004 року з прийняттям законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи пенсійного страхування (другий рівень пенсійної системи) було за плановано на 2007 рік, потім перенесено на 2009, але не відбулося досі.

У Програмі економічних реформ передбачено такі основні етапи впровадження пенсійної реформи: I етап (до кінця 2010 р.):

запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткуванн;

обмеження максимальних пенсій.

II етап (до кінця 2012 р.):

створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію й збільшення мінімальної тривалості страхового стажу для отримання пенсії за віком;

скасування необґрунтованих пільг щодо дострокового виходу на пенсію й зі сплати внесків;

початок поступового вирівнювання пенсійного віку жінок і чоловіків;

запровадження єдиного соціального внеску;

поступовий перерозподіл ставки внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;

запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

запровадження обов’язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов’язаних з ризиком для життя.

III етап (до кінця 2014 р.):

завершення переходу до сплати внесків на пенсійне страхування у повному обсязі всіма категоріями платників;

створення механізмів розвитку недержавного пенсійного страхування.

На II квартал 2011 року рівень виконання цього плану пенсійної реформи можна

оцінити як незадовільно низький. Так із заходів, передбачених на I етапі реформи, що мав завершитися минулого року, було реалізовано тільки один – запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб’єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системою оподаткування. Аналогічно із заходів ІІ етапу реформи реалізовано лише один – запровадження єдиного соціального внеску.

 

Черешня В.М.

Первомайський політехнічний інститут, Україна

Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки – проект, що фінансується Європейським Союзом, співфінансується та виконується Програмою розвитку ООН в Україні – оприлюднив звіт про демографічні тенденції та їх вплив на фінансову стабільність пенсійної системи України.

Звіт під назвою «Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: прогноз до 2050 року» визначає основі проблеми, що випливають з демографічних тенденцій, та пропонує найоптимальніші варіанти їх вирішення (зокрема, підвищення пенсійного віку), спрямовані на послаблення усе більшого тиску на пенсійну систему. У Звіті обґрунтовується необхідність надання пенсійній реформі пріоритетного значення у комплексі урядових реформ.

Лаура Гараняні, Керівник Управління програм допомоги Представництва Європейського Союзу в Україні, зазначила: «Реформа пенсійної системи потребує широкого громадського обговорення та вироблення спільного розуміння проблем та способів їх вирішення. Враховуючи економічну та демографічну ситуацію, а також досвід ЄС, нова пенсійна система в Україні повинна мотивувати громадян працювати довше, забезпечуючи додаткові пенсійні заощадження та краще співвідношення між пенсійними внесками та виплатами».

Олів’є Адам, Постійний представник Програми розвитку ООН в Україні зауважив: «Програма реформ Президента України визначає пенсійну реформу пріоритетом. Однак, усі політики та експерти добре розуміють, що більшість варіантів реформування є непопулярними на початку. Тому Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки підготував звіт, який має на меті не лише глибоко проаналізувати необхідність та можливість підвищення пенсійного віку, але й пояснити громадянському суспільству, чому підвищення пенсійного віку є найкращим, якщо не єдиним, варіантом запобігти руйнуванню пенсійної системи».

В Україні один з найвищих у Європі обсягів пенсійних видатків за співвідношенням з ВВП (понад 18 % у 2009 році). На 2010 рік пенсійні видатки прогнозуються на рівні 17% від ВВП.

Внаслідок виборчих перегонів підвищення пенсій в Україні набуло хаотичного, необґрунтованого і важко передбачуваного характеру. Пенсійні видатки зростають випереджаючими темпами всупереч економічній спроможності їх забезпечити.

ВСТУП

У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Реалізація такого права на практиці - це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам дер­жави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року, з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування [13, С. 232].

На сучасному етапі розвитку та формування ринкових відносин, одним з найголовніших напрямів діяльності нашої держави є вирішення питань соціального страхування як основи соціального забезпечення її громадян.

В умовах розвитку ринкової економіки в Україні важливу роль відіграють фонди соціального страхування. Питання функціонування соціальних фондів держави є досить актуальним, що зумовлено пошуком органами державної та місцевої влади додаткових можливостей одержувати кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел, для виконання своїх завдань та функцій [6, С. 128].

Питання багатоаспектних проблем функціонування соціального страхування, зокрема, пенсійного, у своїх працях розглядали такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як С. Юрій, М. Мних, В. Кравченко, В. Райхер, В. Плиса, Л. Момотюк тощо.

Питання пенсійного страхування у своїх працях розглядали такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як В. Борейко, Д. Карамишев, В. Кравченко, О. Максимчук, Л. Момотюк, М. Мних, В. Парник, В. Плиса, В. Полуянов, В. Райхер, В. Ройко, В. Серебровський, В. Столяров, С. Юрій та інші. Основними об’єктами їхніх досліджень були сутність пенсійного забезпечення, роль та економічні механізми його реалізації, особливості функціонування недержавних пенсійних фондів тощо.

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні у сфері функціонування цільових соціальних фондів нагромадилася низка нерозв'язаних проблем законодавчого і організаційного характеру:

- великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки;

- відсутність єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг;

- відсутність чіткої спрямованості соціальних витрат на допомогу сім'ям із низьким рівнем доходів;

- недостатня узгодженість соціальних витрат із іншими державними витратами;

- не вирішено питання узгодженого формування бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів тощо.

Крім того, є низка проблем яка притаманна конкретним соціальним фондам держави. Так, Фонд соціального страхування на випадок безробіття має багато проблем, пов'язаних із рухом робочої сили. Причиною такого розповсюдженого явища є неефективність використання робочої сили у минулому й відсутність економічних умов, які дали б змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Тому не дарма більшість економістів і соціологів розглядають це явище як соціальне зло. Головна проблема тут полягає в тому, що необхідно припинення спаду виробництва та його стабілізація. Якщо цього не зробити це призведе до зниження грошової маси, зменшення дефіциту бюджету. До того ж всі дії, що поліпшують загальну економічну ситуацію, будуть ефективні для зайнятості [3, С. 54].

 

Постановка завдання

Метою статті є дослідження причини незадовільного стану функціонування фондів соціального страхування в Україні та визначити шляхи вирішення існуючих проблем.

 

РЕЗУЛЬТАТИ

Соціальне страхування як складова частина соціального захисту відіграє значну роль у житті громадян України, особливо тих, хто втратили можливість забезпечувати себе самостійно. Проте остаточного вигляду система соціального захисту ще не отримала і перебуває у процесі постійного реформування.

В провідних країнах світу з розвинутою економікою і високим рівнем життя проблема ефективної зайнятості вже давно вирішена, а якщо і є, то рівень безробіття є лише фрикційним і структурним, які є обов’язковими характерними рисами будь – якої держави, навіть з досить розвинутою економікою. Для нашої ж країни це питання є досить актуальним, і, мабуть, ситуація зміниться лише за умови ефективної політики зайнятості.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням стикається з проблемами реєстрації платників страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Не всі приватні підприємства та підприємці – фізичні особи реєструються у виконавчих дирекціях відділень за місцем державної реєстрації чи проживання, тим самим уникаючи сплати обов`язкових внесків та ігноруючи відшкодування соціальних виплат.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань має забезпечити фінансування профілактичних заходів, які визначено національною, галузевими та регіональними програмами поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. При цьому Фонд не бере участі у розробці зазначених програм, однак повинен вишукати фінансові ресурси відповідно до затверджених обсягів, що є дуже проблематичним Сучасна економічна криза, скорочення обсягів виробництва, погіршення умов праці неодмінно призводить до збільшення порушень нормативів з охорони праці та зростання кількості нещасних випадків на виробництві й професійної захворюваності. У нашій країні досі не створено системи медичної, професійної та соціальної реабілітації постраждалих від нещасного випадку на виробництві. Нема механізму для відшкодування збитків постраждалим у разі фінансової неспроможності, банкрутства чи ліквідації їхніх підприємств.

З найбільшою кількістю проблем стикається Пенсійний фонд України, головне завдання якого полягає в підтримці життєдіяльності тієї категорії громадян, які досягли похилого віку чи втратили працездатність і визнані інвалідами, через що не можуть забезпечити собі мінімально необхідний рівень доходу [2, С. 55].

Відсутність системності у проведенні пенсійної реформи, випереджаюче підвищення розмірів пенсій, порівняно із збільшенням фонду оплати праці, на фоні розтягнутого в часі до десяти років розширення джерел доходів Пенсійного фонду та поетапного звільнення його від невластивих витрат розбалансовують бюджет Пенсійного фонду України.

Дослідивши стан пенсійного забезпечення в Україні, можна зробити висновки, що наявна пенсійна система перебуває в надзвичайно складному фінансовому становищі і не забезпечує пенсіонерів необхідним обсягом доходу для прийнятного рівня життєдіяльності. Назріла необхідність вдосконалення функціонування пенсійного забезпечення в Україні, адже її ефективна діяльність є передумовою підвищення рівня соціального захисту у державі. Отже, це свідчить про актуальність проблеми реформування пенсійної системи України.

Наявна система пенсійного страхування не виконує належним чином свого головного завдання, оскільки розмір пенсій здебільшого не дає можливості підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності [4, С. 23].

Можна виділити такі основні проблеми пенсійної системи України на сучасному етапі:

- низький рівень пенсій більшості осіб, що досягли пенсійного віку: понад дві третини пенсіонерів отримують пенсії до 1 тис гривень. У той же час, середній розмір «спеціальних» пенсій щонайменше у 2,5 рази перевищує середній розмір пенсії призначеної на загальних умовах;

- незбалансований бюджет Пенсійного фонду – у 2010 році з держбюджету на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду України виділено майже 27 млрд. гривень;

- видатки на пенсійне забезпечення сягнули 16,3 % ВВП. При цьому не слід забувати, що розмір пенсійних внесків становить 35 %, що набагато вище, ніж в інших країнах Європи: Угорщина - 26,5 %, Франція - 24 %, Чехія - 28 %, Швеція - 18,9 %. Проте й цього недостатньо для покриття пенсійних видатків;

- на даний час існує розрив між розмірами пенсій жінок і чоловіків. Для жінок встановлено нижчу межу працездатного віку, вони мають меншу тривалість стажу, заробітна плата жінок в середньому майже на 30 % нижча ніж у чоловіків.

Середній розмір пенсії за віком у жінок становить в середньому 872,60 гривень, у чоловіків - 1327,06 гривень. Отже, розмір пенсії за віком жінок вдвічі менший за розмір пенсії за віком чоловіків [10, С. 42].

Пенсії для більшості людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їх сума з року в рік зростає несумісними з можливостями економіки темпами.

Основними факторами незадовільного функціонування пенсійної системи є:

- складна демографічна ситуація та негативні перспективи її розвитку;

- макроекономічний стан держави (інфляція, безробіття, економічні кризи тощо);

- значна «тінізація» виплат працівникам.

Демографічна ситуація в країні в сучасних умовах погіршується і поступово переростає в кризу. Відбувається процес старіння населення, зменшується його загальна чисельність, погіршується співвідношення між працездатним населенням і пенсіонерами. Усі ці тенденції негативно впливають на фінансування пенсійних виплат, отже, вимагають пошуку нових джерел фінансових ресурсів для даних цілей [9, С. 34].

Більшість учених і фахівців вважають, що додатковим ресурсом залучення коштів для пенсійних виплат може бути обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування, яке формує другий рівень національної пенсійної системи. З огляду на це дане питання є актуальним і потребує детального і всебічного дослідження [7, C. 21].

Вивченню демографічної ситуації у країні і у світі в цілому, її тенденцій протягом тривалого періоду, а також її впливу на проведення пенсійної реформи при­святили свої наукові дослідження багато вітчизняних і зарубіжних учених. Серед українських науковців слід назвати Е. Лібанову, С. Мельника, О. Гарячу, О. Палій, Л. Ткаченко, які зазначають необхідність розвитку системи пенсійного страхування з урахуванням сучасних демографічних тенденцій.

Формування економічної політики держави передбачає захист малозабезпе­чених верств населення, а різноманітні соціальні програми вимагають прове­дення дослідження в демографічній сфері. Як підкреслюють більшість фахівців, сучасна демографічна ситуація в Україні викликає занепокоєння. Характерни­ми ознаками нинішніх демографічних тенденцій стали скорочення чисельно­сті населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції.

Результати досліджень міжнародних фінансових організацій свідчать, що тем­пи скорочення населення України є найвищими в Європі. У зв'язку з низькою народжуваністю швидко змінюється віковий склад населення – зростає частка людей середнього та похилого віку. Протягом останніх років населення України скоротилося на 12 % - з 52 млн. до 46,2 млн. осіб [15].

В Україні 13,7 мільйона пенсіонерів. Зараз на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, а в 2025 році один працюючий за прогнозами буде утримувати одного пенсіонері. У 2050 році за прогнозами вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих [14].

За розрахунками до 2050 року кількість населення скоротиться при­близно на 40 %. Саме демографічні чинники, у сукупності з іншими економіч­ними і соціальними факторами, зобов'язують уряд країни проводити пенсійну реформу, яка є складовою інших реформ — економічної, соціального страхуван­ня, охорони здоров'я [10, С. 42].

Негативний вплив на пенсійну систему справляє і макроекономічна ситуація в Україні. Враховуючи те, що розмір страхових внесків безпосередньо залежить від величини фонду оплати праці, у цілому низький рівень заробітних плат призводить до недостатнього обсягу надходжень до пенсійного фонду. Незадовільне макроекономічне становище зумовлює низький рівень надходжень і до держав­ного бюджету України, що унеможливлює достатнє покриття дефіциту пенсій­ного фонду за рахунок державних коштів.

Ще одним фактором, який негативно впливає на розвиток пенсійної систе­ми України, є значна «тінізація» виплат працівникам. Вона полягає в тому, що роботодавці, виплачуючи заробітну плату своїм працівникам, приховують її від оподаткування і не сплачують внесків до фондів соціального страхування. Це пов'язано насамперед із великим «соціальним навантаженням» на трудові випла­ти працівникам.

Роботодав­цям не вигідно виплачувати заробітну плату легально, оскільки вони несуть знач­ні додаткові витрати, пов'язані з соціальним страхуванням своїх працівників, а працівникам, зважаючи на низький рівень заробітних плат, вигідніше отримува­ти вищу заробітну плату нелегально, ніж набагато нижчу, але легальне. Тому ви­плата працівникам зарплат нелегально, без оподаткування і перерахування внес­ків до фондів соціального страхування, є надзвичайно поширеною практикою.

Виявляти та усувати явища «тінізації» зарплат надзвичайно важко, оскільки існує обопільна згода – як того, хто їх нараховує та виплачує, так і того, хто їх отримує. Лише окремі випадки стимулюють працівників легалізувати свої виплати. Як правило, вони пов'язані з соціальними ризиками – виходом на пенсію, народженням дитини тощо. Перед їх настанням працівники намагаються легалізувати свої трудові доходи для збільшення майбутніх соціаль­них виплат. Проте навіть у таких випадках їм не завжди вдається легалізувати свої заробітки, оскільки ключове рішення приймає не працівник, а роботодавець [3, С. 19].

Існує два шляхи вирішення проблеми: зменшення розміру пенсій та підвищення віку виходу на пенсію. Україна обрала другий варіант.

В Україні недоцільно запроваджувати підвищення віку виходу на пенсію з двох причин:

- по-перше, це може загострити проблему безробіття;

- по-друге, поганий стан здоров’я осіб працездатного віку, про що свідчить велика чисельність інвалідів загального захворювання, які виходять на пенсію до досягнення пенсійного віку, а також висока смертність, особливо серед чоловіків предпенсійного віку.

Своєчасний вихід на пенсію дає змогу громадянам, з одного боку, зменшити навантаження на організм, пов’язані з виконанням професійних обов’язків, а з другого – приділяти більше уваги своєму здоров’ю. Відстрочення ж виходу на пенсію може призвести до ще більшого погіршення стану здоров’я населення.

Реформування механізму функціонування соціальних фондів держави доцільно здійснювати на основі:

- чіткого визначення джерел і розмірів фінансування за різними видами соціального страхування;

- централізації та впорядкування збирання страхових внесків;

- удосконалення методів контролю та підвищення ролі соціальних партнерів в управлінні соціальним страхуванням;

- збереження державних соціальних гарантій;

- створення економічних передумов зростання заробітної плати як найважливішого фактора розвитку соціального страхування.

Ефективне реформування функціонування соціальних фондів дозволить багато в чому вирішити їх нагальні питання [5, С. 47].

З 1 січня 2011 року був введений в дію єдиний соціальний податок. Запровадження податку сформувало єдину систему звітності, фінансового контролю і контролю за справлянням внесків.

Замість внесків в чотири фонди (а значить, і окремого обліку, адміністрування, надання документів і так далі) діє єдиний внесок на обов'язкове соціальне страхування.

Після впровадження закону істотно зменшилося як адміністративне, так і фінансове навантаження на роботодавців, пов'язане зі сплатою страхових внесків, значно скоротилося кількість перевірок. За підрахунками Науково-дослідного інституту праці та зайнятості населення, загальна економія роботодавців може скласти до 2 мільярдів гривень на рік.

Відповідно до українського законодавства, національна пенсійна модель фор­мується з кількох рівнів. Перший – солідарна пенсійна система, яка вже повністю функціонує. Вона побудована на перерозподільних принципах, які передбачають використання поточних надходжень на виплату пенсій наявним пенсіонерам. Фі­нансові ресурси солідарної системи формуються за рахунок страхових внесків пра­цюючого населення або залучення коштів із державного бюджету. Це означає, що рівень життя пенсіонерів повністю залежить від цих двох основних джерел надход­ження фінансових ресурсів. Проте результати досліджень у демографічній сфері по­казують, що даний рівень національної пенсійної системи самостійно не зможе за­безпечити високі соціальні стандарти громадянам пенсійного віку. Необхідно додатково запроваджувати накопичувальні пенсійні програми, які формуватимуть другий і третій рівні вітчизняної пенсійної моделі.

Чинне українське законодавство передбачає практичне застосування недержав­ного пенсійного страхування з 2004 року, із прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Відтоді були створені і працюють у даному виді страхування недержавні пенсійні фонди. З кожним роком збільшується кіль­кість учасників недержавного пенсійного страхування, зростають пенсійні активи цих фінансових інститутів, стає відчутним їх вплив на розвиток національного фінансового ринку [8, С. 50].

Накопичувальні пенсійні програми, поряд із перерозподільними, дозволяють диверсифікувати джерела фінансових ресурсів для забезпечення пенсійних виплат. У сучасних умовах вирішення цього питання є особливо акту­альним для нашої держави.

Накопичувальні пенсійні схеми побудовані на можливості створення відпо­відних резервів для майбутніх доходів їх учасників. На відміну від перерозподільних пенсійних програм, за якими фінансові ресурси спрямовуються, в основно­му, на поточні пенсійні виплати, накопичувальні передбачають вкладення коштів їх учасників у різноманітні прибуткові інвестиційні проекти. Саме прогнозований інвестиційний дохід має захищати пенсійні заощадження від інфляції, компенсу­вати накладні витрати, пов'язані з обслуговуванням пенсійних активів, і створи­ти фінансове підґрунтя для гідної старості [11, С. 85].

Проте даний рівень ще не набув такого значного поширення, як у більшості європейських країн, досвід яких свідчить про необхідність запровад­ження, враховуючи сучасні демографічні тенденції, накопичувальних пенсійних схем у національних пенсійних моделях. У переважній більшості країн Європи діє обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування, яке формує другий рівень їхніх пенсійних систем [8, С. 49].

Дані типи пенсійних програм є вигідними в економічному і соціальному аспектах як для громадян, так і для держави, для якої економічний зиск полягає в тому, що національна економіка одержує значні інвестиційні ресурси, створю­ються можливості для подальшого розвитку фондового ринку, адже особливістю пенсійних активів є довгостроковий характер їх інвестування. У свою чергу, соці­альний аспект накопичувальних пенсійних програм виражений у забезпеченні ни­ми такого рівня життя пенсіонерів, який має відповідати загальноприйнятим сві­товим стандартам і давати можливість їм бути фінансове незалежними.

Основним чинником проведення пенсійної реформи в Україні є наявні вже протягом тривалого періоду демографічні тенденції. Нинішня ситуація у сфері пенсійного забезпечення показує, що необхідно на практиці використовувати всі три рівні національної пенсійної системи. Щодо солідарної системи, то вона на даному етапі проведення пенсійної реформи в Україні залишається основною в плані пенсійного забезпечення громадян [8, С. 32].

Солідарна пенсійна система – існуючий перший рівень української пенсій­ної системи, в умовах демографічної кризи неспроможна фінансове забезпечи­ти гідний рівень життя пенсіонерів. Оскільки вона передбачає утримання грома­дян пенсійного віку наступними поколіннями працюючих, то може ефективно функціонувати лише за умови розширеного відтворення поколінь. Для підвищен­ня її фінансової стійкості й пошуку нових джерел фінансування потрібно:

- розробити заходи, які сприяли б призупиненню процесів «тінізації» дохо­дів населення, у тому числі заробітної плати, приховування їх від оподаткування;

- підвищити розмір заробітної плати та інших доходів населення. У сучасних умовах рівень заробітної плати працівників не повною мірою відповідає реальній вартості робочої сили. Заробітки працівників повинні надавати їм можливість не тільки сплачувати податки і страхові внески, підвищувати рівень споживання, а й робити відповідні заощадження в банківських установах, формуючи тим самим фінансові ресурси для інвестування національної економіки;

- залучити підприємців, які працюють за спрощеною системою оподатку­вання, до сплати пенсійних внесків. У свою чергу, співпраця з контролюючими державними органами дасть поштовх до легалізації найманих працівників. Для останніх можливе запровадження пенсійних канікул на певний строк, з поетапним підвищенням сплати пенсійних внесків у майбутньому [9, С. 39].

Сучасний стан соціально - економічного розвитку країни, в умовах якого дово­диться запроваджувати обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування, є об'єктивно непростим, тому потрібно визначити комплекс заходів щодо його вті­лення.

Серед основних пріоритетів, які б дозволили ефективно ввести другий рівень пенсійної системи, доцільно виділити:

- формування базових макроекономічних передумов. Серед них - постійне зростання щонайменше на 3 – 4 % ВВП держави порівняно до попередніх років, зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, невисокі темпи інфляції, підвищення заробітної плати;

- підвищення інвестиційної привабливості фінансових інструментів для вкладення коштів накопичувальних пенсійних програм. Формування стабільного фінансового ринку сприятиме розвитку економічної та соціальної інфраструкту­ри держави, скорішому подоланню фінансової кризи;

- економічне виховання молоді та населення працездатного віку щодо запровадження обов'язкового накопичувального пенсійного страхування, визначення його переваг для кожного громадянина. Для цього доцільно запровадити у шко­лах факультативи, у вищих навчальних закладах ввести спецкурс «Основи пенсій­ної реформи в Україні», в організаціях, установах і на підприємствах проводити навчальні семінари з питань використання накопичувальних пенсійних програм. У засобах масової інформації проводити роз'яснювальну роботу, на телебаченні створювати освітні програми про формування національної пенсійної моделі;

- забезпечення інституціональної готовності пенсійної системи, яка перед­бачає створення інфраструктури та механізмів її ефективного управління.

Проблема пенсійної системи стосується всього дорослого населення країни незалежно від того, в якій мірі конкретна людина усвідомлює цей факт. Державна пенсійна система України несправедлива, не реформована, обтяжлива для суспільства.

Пенсії для абсолютної більшості людей залишаються мізерними, засоби, що поступають на їх виплату в масштабі країни, величезні, а їх сума з року в рік зростає несумісними з можливостями економіки темпами.

 

Висновки

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що сьогодні пенсійна система України перебуває в надзвичайно складному фінансовому становищі і не забезпечує пен­сіонерів необхідним обсягом доходу (пенсії) для підтримання прийнятного рівня життєдіяльності. У майбутньому проблема старіння населення може призвести до ще більшого загострення кризи в системі пенсійного забезпечення. Ефективни­ми шляхами виходу з цієї ситуації є підвищення пенсійного віку та запровадження накопичувальних пенсійних систем.

Серед основних пріоритетів, які б дозволили вирішити проблеми функціонування Фондів соціального страхування, доцільно виділити:

- зниження рівня безробіття, шляхом створення нових робочих місць;

- підвищення розміру заробітної плати та інших доходів населення;

- зниження соціального навантаження;

- розробити заходи, які сприяли б призупиненню процесів «тінізації» заробітної плати, у тому числі доходів населення, приховування її від оподаткування;

- удосконалення методів контролю за надходженням внесків у Фонди соціального страхування;

- введення трирівневої пенсійної системи;

- економічне виховання молоді та населення працездатного віку щодо запровадження обов’язкового накопичу вального пенсійного страхування, визначення його переваг для кожного громадянина.

Пенсійна реформа в Україні повинна стати ключовим пунктом нового підходу до соціальної політики, тому що сильна соціальна політика має прояв в тому, щоб створити умови, коли громадяни самі будуть в змозі забезпечити собі достатній рівень життя.

Тому затягувати з Пенсійною реформою не можна, тим паче, що вона має довгостроковий характер. Крім того, для реформування пенсійної системи діють такі негативні фактори: несприятлива демографічна ситуація та вплив світової фінансової кризи.

 

Література:

 

1. Білина О. Стартує другий рівень // Вісник Пенсійного фонду України. – 2010. - №1. – С. 16.

2. Белінська О.В., Бастричев В.С. Соціальне страхування: особливості розвитку // Сучасні підходи, методи і моделі в управлінні фінансами: економічний і соціальний аспекти. Збірник статей та доповідей ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених (14-15 травня 2009р.). – 2009. – Т.2. – С.18.

3. Бровенко М. О. Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні // Фінанси, 2009. – С. 56.

4. Гузик Т. Другий рівень / Т. Гузик // Вісник Пенсійного фонду України. – 2010. - № 5. Травень. – С. 19.

5. Ковальчук О. Порядні люди борги віддають сповна // Вісник Пенсійного фонду України. – 2009. - № 9. С. 47.

6. Конопліна Ю. С. Соціальне страхування. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2008. – 224 с.

7. Концепція подальшого проведення пенсійної реформи: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.10.2009 №1113 // Пенсійний кур’єр. – 2009. № 44 (338), 30 жовт. – С. 23.

8. Міжнародна конференція «Пенсійна реформа в Україні: що робити з обов’язковою накопичувальною системою» // Україна Бізнес Ревю. - № 13. – 2010 рік. - С. 50.

9. Ріппа М. Становлення системи пенсійного забезпечення України: нормативний і соціально – демографічний аспекти / М. Ріппа // Світ фінансів. – 2009. - №1. – С. 44.

10. Свенчіцкі М., Ткаченко Л., Чапко І. Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: Прогноз – 2050. – К.: Аналітично – дорадчий центр Блакитної стрічки, 2010. – 72 с.

11. Толуб’як В.С. Фінансовий контроль у сфері пенсійного забезпечення: мета, завдання, функції / В.С. Толуб'як // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. - № 8. – С. 89.

12. Яценко Н. Пенсійна реформа: що заважає? / Н. Яценко // Дзеркало тижня. – 2010. - №8. – С. 71.

13. Ю<