Пенсійна реформа в Україні – необхідність та шляхи її розвитку

У статті досліджується сучасний стан пенсійного страхування в Україні, його структурні рівні, визначаються можливі шляхи вдосконалення та розвитку.

В Україні – 13,7 мільйона пенсіонерів. Зараз на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують пенсійні внески, а в 2025 році 1 працюючий утримуватиме 1 пенсіонера. Україна відноситься до держав із старіючим населенням, що обумовлює систематичне погіршення співвідношення між громадянами прац ездатного і непрацездатного віку. У 2010 році з держбюджету на покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду України виділено майже 27 млрд. гривень. Видатки на пенсійне забезпечення вже сягнули 16,3% ВВП. При цьому не слід забувати, що розмір пенсійних внесків становить 35 відсотків, що набагато вище, ніж в інших країнах Європи (Угорщина – 26,5%; Франція – 24%; Швеція – 18,9%), проте й цього недостатньо для покриття пенсійних видатків.

Незадовільний стан пенсійної системи свідчить про необхідність проведення пенсійної реформи. Основною метою її є забезпечення достойного рівня життя громадян, які протягом свого трудового життя сплачували пенсійні внески, не приховуючи своїх трудових доходів.

Питання пенсійного забезпечення постійно перебували і продовжують залишатись в центрі уваги науковців. Не можна не вказати на роль і значення наукових праць фундаторів самостійної галузі права соціального забезпечення, які започаткували дану галузь права в Радянському Союзі. Це наукові праці В.С. Андреєва [1], В.А. Ачаркана [2], Е.І. Астрахана [3], А.Д. Зайкіна [4] та ін. Практично з часу початку пенсійної реформи у суспільстві серед фахівців, політиків точаться дискусії про її наслідки й ефективність. Природно, що така вагома суспільна проблема не могла залишити байдужими практично всіх учених у галузі права соціального забезпечення України.

Мета статті полягає у дослідженні сучасного стану системи пенсійного страхування України, її першого рівня – солідарної системи та з’ясуванні перспектив її розвитку.

Необхідність проведення пенсійної реформи зумовлена й погіршенням економічного стану: низький рівень зайнятості населення та рівень оплати праці, великий розрив у розмірі пенсії за віком у чоловіків і жінок (у жінок пенсія майже вдвічі менша) і, звичайно, загальносвітові тенденції.

Проведення пенсійної реформи Україні зумовлене й тим, щоб гарантувати громадянам пенсійного віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає, що вона прямо залежить від тривалості страхового стажу та сплачених на протязі всієї трудової діяльності внесків [ 5 ]. У такому випадку громадяни краще усвідомлюватимуть власну відповідальність за свої пенсійні заощадження і сумлінно виконуватимуть свої обов’язки щодо сплати внесків. Усі працівники, які сплачують однакові внески, мають отримувати й однакові пенсії. Це один з найважливіших принципів соціальної справедливості. Для пенсіонера також дуже важливо, щоб призначена пенсія виплачувалася регулярно, з місяця в місяць. Тобто пенсійна система повинна бути спроможною надати зароблений і очікуваний повний розмір пенсій якраз у той самий час, коли людина виходить на пенсію. Це є принципово важливою рисою реального соціального забезпечення [ 6 ]. Тому гарантування фінансової стабільності пенсійної системи є другим принципом цієї реформи. Це означає, що реформована система повинна ефективно працювати на користь багатьох поколінь. Формування нової системи пенсійного забезпечення України проходить досить складно, зі значними економічними та політичними суперечками, із не завжди ефективними та послідовними соціальними реформами.

Проведення пенсійної реформи започатковано ще у 2004 році з введенням нової страхової системи (прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”), [7] яка синхронізується з нормами європейського законодавства в цій сфері.

При цьому основним напрямом її реформування стало впровадження загальнообов’язкового соціального пенсійного страхування. Запровадження страхового стажу замість трудового, відноситься до, так званих, непопулярних заходів. Але оскільки ці зміни стосувалися не всіх працюючих громадян, то значного резонансу в суспільстві вони не знайшли. Мотивом здійснення такого кроку стало, по-перше, хоча б частково, вивести з тіні оплату праці; по-друге, змусити роботодавця своєчасно перераховувати до Пенсійного фонду страхові внески; по-третє, в якійсь мірі скоротити дефіцит бюджету Пенсійного фонду.

Прийняття у вересні 2011 року Закон у України № 3668–VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» [ 8 ] практично продовжило проведення пенсійної реформи.

В Україні законодавець закріпив трирівневу пенсійну систему. Перший рівень – солідарна система; д ругий рівень – накопичувальна система; т ретій рівень – недержавне пенсійне забезпечення.

Розглянемо основні зміни, запровадженні в пенсійному забезпеченні Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Найбільш болючим та резонансним рішенням є підняття пенсійного віку для жінок до 60 років. Не дивлячись на те, що даний крок було зроблено на вимогу Міжнародного валютного Фонду, на думку автора, без нього не можна було обійтися. Але, чи розглянуті всі можливі заходи та варіанти щодо зменшення негативу даної норми. Думаємо, що ні. Основним недоліком проведення пенсійної реформи стала недостатня роз’яснювальна робота, саме питання необхідності здійснення такого кроку. Заслуговує на увагу й пропозиція щодо більш лояльного підходу до вікового обмеження застрахованої особи. Оскільки основною вимогою права виходу на пенсію є всетаки не вік особи, а його страховий стаж, то можна було б поєднати ці дві категорії. Мається на увазі надати змогу (право) виходу на пенсію особам, що мають мінімальний страховий стаж (жінки – 30 років, чоловіки – 35 років) незалежно від віку. А питання призначення пенсійного забезпечення особам, що не мають необхідного страхового стажу, розглядати лише після досягнення ними 60 років. Це положення зняло б в якійсь мірі соціальну напругу і, в той же час, не призвело б до значних економічних втрат, оскільки підняття страхового стажу на 10 років ускладнює його набуття. Щодо підняття страхового стажу, не зрозумілою залишається позиція законотворців щодо різниці в п’ять років між жінками та чоловіками. Адже при раніше діючій законодавчій базі ця різниця пояснювалася різницею у віці виходу на пенсію саме на п’ять років.

Іншим напрямком змін, що викликало певне невдоволення – це обмеження розміру пенсії. Розмір максимальної пенсії обмежується на рівні 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (з 1 квітня 2011 року – 7,64 тис. грн.). Чим викликані ці зміни. По-перше і головне, це мабуть питання соціальної справедливості. В Україні різниця між мінімальною та максимальною пенсією іноді сягала десятків разів, що не рідко викликало обурення громадян. Дана ситуація склалася різноматністю методів нарахування пенсій різним категоріям громадян. На сьогодні в Україні діє біля 28 законодавчих актів, що регулюють питання пенсійного забезпечення. По-друге, це суттєве зменшення дефіциту бюджету Пенсійного фонду України.

В даному Законі передбачено зменшити розмір пенсії з 90 до 80% зарплати держслужбовцям; виплату дострокової (за півтора року) пенсії держслужбовцям, депутатам, прокурорам, суддям проводити тільки для непрацюючих пенсіонерів; обмежити заробіток для призначення пенсії народним депутатам, суддям, прокурорам, військовослужбовцям сумою заробітної плати, на яку нараховується єдиний соцвнесок, як для інших категорій пенсіонерів, а також цілий ряд інших змін пенсійного забезпечення, направлених на вдосконалення системи призначення пенсій з метою збільшення розміру пенсій та забезпечення гідного життя населення після закінчення трудової діяльності.

Висновки та пропозиції. Н е зважаючи на певні зрушення в здійсненні пенсійної реформи, ряд невідкладних проблем потребують свого вирішення. Зокрема, необхідно створити рівні можливості для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності; із-за загострення демографічної ситуації та з урахуванням стану бюджету Пенсійного фонду, є необхідність прискорити запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи, а відповідно, сприяти повноцінному функціонуванню пенсійної системи. Необхідно забезпечити соціальний захист громадян України, які працюють за кордоном, у разі настання страхового випадку. А також здійснити заходи щодо скорочення пільг по сплаті внесків до Пенсійного фонду, не допускаючи при цьому запровадження нових пільг у виплаті пенсій без визначення джерел їх фінансування.

Список використаних джерел:

1. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР: у чеб. / В.С. Андреев. – М.: Юрид. лит., 1987; Социальное обеспечение в СССР (правовые вопросы). – М., 1971. – С. 20.

2. Ачаркан В.А. Государственные пенсии / В.А. Ачаркан. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 40.

3. Астрахан Е.И.Советское трудовое право / Е.И. Астрахан. – М.: Юрид. лит., 1967. – С. 55.

4. Правоотношения по пенсионному обеспечению. – М., 1974; Советское право социального обеспечения / п од ред. А.Д. Зайкина. – М., 1982. – С. 10.

5. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні / Н.Б. Болотіна. – К.: Знання, 2005. – С. 8.

6. Безугла Я.І. Актуальні проблеми соціального забезпечення і захисту в Україні / Я.І. Безугла // Матеріали наук. – практ. конф. 20-21 червня 1996 р. – Чернігів, 1996. – С. 42.

7. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058 [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http // www. zakon. rada. gov. ua

8. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи: Закон України від 08.07.2011 № 3668 [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http // www. zakon. rada. gov. ua