Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Згідно із Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд) створено для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій.

Відповідно до статті 8 цього Закону Діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України „Про зайнятість населення”, цим Законом, іншими законами у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.

Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. Правління Фонду затверджує бюджет Фонду на поточний рік після встановлення Верховною Радою України розміру страхових внесків та звіт про його виконання, а також затверджує порядок використання коштів з окремих видатків бюджету Фонду. Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.

Функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України „Про зайнятість населення” та Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Джерелами формування коштів Фонду є: - страхові внески страхувальників – роботодавців, застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. № 2464; - асигнування державного бюджету; - суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; - прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку; - благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; - інші надходження відповідно до законодавства України. Фонд тимчасової втрати працездатності Згідно зі статтею 9 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) належить до цільових позабюджетних страхових фондів і здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду, а наглядає за його діяльністю наглядова рада, яка контролює виконання статутних завдань та цільове використання коштів.Державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики – Міністерство соціальної політики України.Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають: - особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах; - члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів;- інші особи, які відповідно до чинного законодавства сплачують страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Відповідно до статті 15 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі – Фонд) є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Фонд провадить акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. Внутрішній нагляд за діяльністю Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснює наглядова рада Фонду, а державний нагляд – спеціальний центральний орган виконавчої влади – Міністерство соціальної політики України.

До складу правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники трьох представницьких сторін: 1) держави; 2) застрахованих осіб; 3) роботодавців. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством про працю; 2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; 3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами. Добровільно від нещасного випадку можуть застрахуватися: 1) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства, особистого селянського господарства, якщо вони не є найманими працівниками; 2) громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.Нещасний випадок та професійне захворювання є страховими ризиками, з настанням яких у Фонду виникає обов’язок здійснити страхові виплати. Пенсійний фонд України Джерелами формування коштів цього Фонду є: • надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовується на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім внесків, що спрямовуватимуться до накопичувальної системи пенсійного страхування; • інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; • кошти Державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”; • суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону та інших законів до юридичних та фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення й сплати страхових внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до Закону на посадових осіб та громадян за ці порушення; • благодійні внески юридичних та фізичних осіб; • добровільні внески; • інші надходження відповідно до законодавства. Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню. Ці кошти використовуються на: виплату пенсій; надання соціальних послуг; фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг із виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені Законом „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Правові основи єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.

Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків, створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам, покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового соціального страхування.

Суми єдиного внеску розподіляються за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування пропорційно до сум єдиного внеску.

Слід зазначити, що єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013, зазначене міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також боротьби з правопорушеннями у цій сфері.

Міндоходів України для виконання покладених на нього завдань має право:

1) запрошувати платників податків та єдиного внеску або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, єдиного внеску та інших платежів;

2) під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб платників податків - юридичних осіб та платників єдиного внеску перевіряти документи, що посвідчують особу;

3) для здійснення функцій, визначених законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному законодавством, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, єдиного внеску, інших платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на Міндоходів України, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом;

4) отримувати від платників податків та єдиного внеску, а також надавати в межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді;

5) запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, які використовуються у бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України;

6) вимагати під час проведення перевірок виготовлення і надання засвідчених підписом платника податків або його посадовою особою та скріплених печаткою (за її наявності) копій первинних документів, які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на Міндоходів України, та отримувати їх у платників податків у встановленому Податковим кодексом України порядку;

7) вилучати в установленому законодавством порядку під час проведення перевірок у підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, копії документів, що підтверджують заниження розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховується єдиний внесок.

Постановою Пенсійного фонду України від 08 жовтня 2010 року № 22-1 затверджено Положення про Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування, яким встановлюється порядок формування необхідних даних, зберігання та використання інформації Державного реєстру.

 

2. Особливості наглядової діяльності в сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування

З прийняттям Закону України „Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року №3668-VІ (далі – Закон №3668-VІ), виникла необхідність у додатковій регламентації наглядової діяльності органів прокуратури у сфері пенсійного забезпечення.

Так, відповідно до статті 2 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV) ще вісім років тому було визначено структуру системи пенсійного забезпечення, яка складалася з трьох рівнів. До першого рівня віднесено діючу нині солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсії і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Другий рівень становить накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка полягає в акумулюванні коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення (крім участі у недержавних цільових фондах) становитимуть систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (частина друга статті 2 Закону №1058-ІV).

Система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень, визначатиме третій рівень пенсійного забезпечення в Україні. Шляхи реального впровадження багаторівневої пенсійної системи визначено частиною першою статті 1 Закону №3668-VІ, відповідно до якої перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджується, починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України.

Учасниками накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є особи, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із Законом №1058-ІV, яким на дату запровадження перерахування страхових внесків до Накопичувального пенсійного фонду виповнилося не більше 35 років та які сплачують внески / за яких сплачують внески до накопичувальної системи пенсійного страхування (частина друга статті1 Закону 3668-VІ).

Передумовою запровадження ІІ рівня пенсійної системи буде здійснення визначених Законом №3668- VІ заходів щодо збалансування солідарної системи пенсійного страхування у середньостроковій перспективі.

На даному етапі правозастосовної практики предметом наглядової діяльності органів прокуратури є додержання і застосування законів у сфері пенсійного забезпечення, які регулюють солідарну систему загальнообов’язкового пенсійного страхування.

Відповідно до статті 103 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” державний нагляд за додержанням норм цього Закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсії у солідарній системі здійснює Міністерство соціальної політики України.

Згідно зі статтею 105 Закону застраховані особи та члени їх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.

Страхувальники мають право на оскарження дій (бездіяльності) виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб у порядку підлеглості до вищого органу або посадової особи, а також у судовому порядку.