Особливості проведення перевірок органами внутрішніх справ

Прокурорські перевірки у сфері додержання законодавства про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ мають свої особливості. Як правило, у прокуратурах районної ланки нагляд за додержанням законодавства про адміністративні правопорушення закріплюється за одним із прокурорів прокуратури, що здійснює наглядову діяльність за додержанням і застосуванням законів. Таке закріплення здійснюється розпорядженням прокурора району про розподіл обов’язків між оперативними працівниками прокуратури. При цьому використовується предметний принцип.

Перевірки виконання законів в органах внутрішніх справ можуть бути обмежені з'ясуванням обставин, які викладені у скаргах громадян; мати суцільний характер (за визначений час) або бути вибірковими. При плануванні цієї роботи слід враховувати характер порушень законів та їхню розповсюдженість, а також обмежені кадрові можливості прокурора. В той же час, враховуючи, що порушення органами внутрішніх справ законів про адміністративну відповідальність (а також само й іншими органами) завдає істотну шкоду інтересам держави і громадян, перевірки з цих питань слід проводити регулярно.

Прокурорська перевірка здійснюється на підставі прийнятої постанови.

Незважаючи на те, що п. 14.3 наказу Генерального прокурора України „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів” від 07 листопада 2012 року №3гн [ Наказ ГПУ №3гн ] прокурорів зобовязано систематично, але не рідше одного разу на десять днів, перевіряти у місцях та установах органів внутрішніх справ законність адміністративного доставлення, затримання, застосування та відбуття адміністративного арешту, при вирішенні питання щодо проведення перевірки органів внутрішніх справ необхідно винести постанову.

Постанова про проведення перевірки приймається:

 

- Генеральним прокурором України, його першим заступником або заступником, який за розподілом обов'язків відповідальне за вказаний напрям роботи;

- прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, першими керівниками спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх першими заступниками, заступниками, які за розподілом обов’язків відповідають за вказаний напрям роботи;

- прокурорами міст, районів, міжрайонними, керівниками спеціалізованих прокуратур районного рівня, їх першими заступниками і заступниками, які за розподілом обов’язків відповідають за вказаний напрям роботи.

У постанові про проведення перевірки зазначаються:

- дата та місце її прийняття;

- підстави для здійснення перевірки, що свідчать про можливі порушення законності;

- об’єкт перевірки;

- обґрунтування необхідності вчинення відповідних перевірочних дій;

- порядок оскарження постанови;

- відомості про спосіб надання копії постанови об’єкту перевірки;

- дані про посадову особу, яка її винесла та підписала.

Копія постанови про проведення перевірки надається особисто представнику підприємства, установи, організації, фізичній особі-підприємцю шляхом передачі до підрозділу, який здійснює реєстрацію вхідних документів об'єкта перевірки, надсилання поштою, чи надається в будь-який інший спосіб, що підтверджує її отримання об'єктом перевірки.

У разі навмисного безпідставного ухилення представника об'єкта перевірки від особистого отримання постанови, прокурором, який її надавав, робиться відповідна відмітка у постанові. Ухилення представника об’єкта перевірки від отримання постанови не зупиняє проведення прокурорської перевірки.

За необхідності дослідити у ході перевірки законність діяльності інших об'єктів перевірки з використанням повноважень, передбачених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 20 Закону України „Про прокуратуру”, прокурором приймається постанова про проведення перевірки відповідного об'єкта перевірки [ ЗУ про прокуратуру ].

Копія постанови про проведення перевірки одночасно з прийняттям надсилається прокурору вищого рівня, відповідні дані невідкладно вносяться до Єдиної системи статистики та аналізу.

При оскарженні постанови прокурор вищого рівня перевіряє її обґрунтованість невідкладно, але не пізніше 15 днів з дня надходження скарги.

Оскарження прокурору вищого рівня та до суду постанови про проведення перевірки не зупиняє її проведення за винятком випадків застосування судом заходів для забезпечення позову.

 

За результатами розгляду скарги прокурор вищого рівня приймає рішення або про її задоволення та виносить постанову про скасування постанови про проведення перевірки, або про відмову у задоволенні скарги.

Особа, що оскаржує постанову, прокурор, який прийняв постанову про проведення перевірки, письмово повідомляються прокурором вищого рівня про результати розгляду скарги одночасно з прийняттям рішення.

З моменту отримання прийнятої постанови про скасування постанови про проведення перевірки всі перевірочні дії, передбачені пунктами 3, 4, 5 частини 1 статті 20 Закону України „Про прокуратуру”, припиняються, а оригінали документів повертаються об’єкту перевірки [ Закону України „Про прокуратуру” ].

Копія постанови про скасування постанови про проведення перевірки
одночасно з винесенням надсилається прокурору вищого рівня.

Під час перевірки прокурор може виявити порушення закону шляхом:

- ознайомлення в міськрайвідділі з документами та матеріалами (журналами реєстрації, протоколами, постановами, іншими матеріалами справ про адміністративні правопорушення, матеріалами перевірок за скаргами про порушення законності у адміністративній діяльності міліції, звітами, аналізами та узагальненнями з цих питань; матеріалами оперативних нарад, довідками за наслідками перевірок, які проводилися у відділі вищими та іншими органами і т. ін.);

- ознайомлення у міськрайсуді, адміністративній комісії із справами про адміністративні правопорушення, які були надіслані органами внутрішних справ;

- ознайомлення з матеріалами, переданими відділом внутрішніх справ, громадської організації або трудового колективу;

-огляду місць тримання затриманих за адміністративні правопорушення у відділі внутрішніх справ, опитування осіб, які там знаходяться;

- витребування пояснень від працівників органів внутрішніх справ з приводу порушень законів;

- уточнення у громадян обставин притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п.9 наказу Генерального прокурора України № 7гн „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян” від 12.04.2013 р. перевірки додержання законів в ізоляторах тимчасового тримання, кімнатах для затриманих та доставлених чергових частин, спеціальних приймальниках для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, органів внутрішніх справ, ізоляторі тимчасового тримання Служби безпеки України, пунктах тимчасового тримання осіб та спеціальних приміщеннях для тримання затриманих в адміністративному порядку прикордонних загонів – щодекадно [ Наказ ГПУ №7гн ].

Для визначення стану законності необхідно витребувати відповідну статистичну інформацію (звіти форми № 1-АП (річні) - з органів статистики, форм № № 1-А, 1-К (піврічні) - з територіального управління державної судової адміністрації, відомчу статистику щодо застосування законодавства про адміністративні правопорушення, використати відомості про задоволені заяви і скарги громадян на незаконні рішення та дії службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень [ Тесленко навчально-метод.посібник].

Під час підготовки до проведення перевірки особливу увагу слід звернути на відповідність даних цих статистичних звітів щодо кількості виявлених правопорушень і даних суду щодо кількості надісланих до суду справ про адміністративні правопорушення з окремих категорій. З метою з’ясування додержання вимог закону при оформленні проваджень у справах про адміністративні правопорушення слід проаналізувати статистичні дані щодо закритих судами справ за ст.247 КУпАП (особливо за п.п.1, 2 та 7 ст.247 КУпАП - відсутність події і складу адміністративного правопорушення, недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку та закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст.38 КУпАП), а також причини повернення судом справ для належного оформлення [ Тесленко навчально-метод.посібник].

При вивченні вказаної інформації необхідно звернути увагу на відповідність даних статистичних звітів контролюючих та правоохоронних органів щодо кількості виявлених адміністративних правопорушень та надісланих на розгляд суду адмінпротоколів, порівнявши з даними суду щодо кількості розглянутих справ за певними статтями Кодексу (41, 44, 130, 173, 185 та ін.) [ КУпАП].

У разі виявлення невідповідності статистичних даних фактичним, провести перевірку щодо наявності відповідних матеріалів адміністративних справ та законності прийнятих рішень.

Для встановлення фактів порушення закону необхідно проаналізувати статистичні дані щодо кількості повернутих судами справ для належного оформлення, з’ясувати причини та подальший їх рух в контролюючих та правоохоронних органах, законність прийнятих у цих справах рішень (найбільше це стосується підрозділів органів внутрішніх справ, податкової інспекції, державної інспекції з оплати праці та ін.).

При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 284 КУпАП орган (посадова особа) вправі винести лише такі постанови:

- про накладення адміністративного стягнення;

- про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24 – 1 КУпАП;

- про закриття справи [ КУпАП].

Встановивши кількість закритих судами справ за наслідками розгляду протоколів, що складені правоохоронними органами, необхідно з‘ясувати причини їх закриття, встановити кількість незаконно затриманих осіб, факти фальсифікації документів та тяганини з боку посадових осіб, що складали такі протоколи.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення акцентовано увагу складанню протоколів про вчинення адміністративного правопорушення (проступку). Посадові особи уповноважених органів повинні не тільки виявляти порушення, а й у разі виявлення порушень правових норм за наслідками перевірок, які проводяться на виконання ними контролюючих функцій, складати протоколи про їх вчинення.

Протокол про адміністративний проступок є основним джерелом доказів у справі. Адже ст. 251 КУпАП зазначає, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Вимоги, що ставляться до протоколу про адміністративне правопорушення, закріплені в ст. 256 КУпАП, а також в деяких відомчих нормативних актах [ КУпАП].

Слід враховувати, що згідно зі ст. 255 КУпАП посадові особи органів внутрішніх справ мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 44, статтями 44-1, 46-1, 46-2, 51, 51-2, 92, ч.1 ст. 106-1, ст. 106-2, ч.ч. 3, 6 ст. 121, ч.ч. 3, 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. 3 ст. 123, ст. 124, ч. 4 ст. 127, ст. 130, ч. 3 ст. 133, ст. 136, ст. 139, ч. 4 ст. 140, статтями 148, 151, 152, 154, 155, 155-2 – 156-2, 159, 160, 160-2, 162, 164 – 164-11, 165-1, 165-2, 173 – 173-2, 174, ст. 175-1, статтями 176, 177, 178 – 181-1, 181-3 – 185-9, 186, 186-1, 186-3, 186-5 – 187, 188-28, 189 – 196, 212-6, ч. 1 ст. 203, статтями 204, 205 – 206-1, 212-7, 212-8, 212-10, 212-12, 212-13, 212-14, 212-20 КУпАП, тому під час перевірки слід звертати увагу, чи уповноважені працівники органів внутрішніх справ складати протоколи про адміністративні правопорушення за відповідною статтею КУпАП, а також чи не приховується діяння, яке містить ознаки злочину, у спосіб притягнення до адміністративної відповідальності [ КУпАП].

Перевіряючи додержання законів при порушенні провадження у справах про адміністративні правопорушення, і передусім при складанні протоколу, прокурор з’ясувує такі питання:

1. Чи складено протокол про адміністративні правопорушення уповноваженою особою відповідного органу (громадського формування).

2. Чи належним чином засвідчено факти вчинення адміністративних правопорушень.

3. Чи містяться у протоколі про адміністративні правопорушення всі необхідні дані відповідно до вимог ст. 256 КУпАП. Зокрема, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім’я по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу порушника, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; відомості про свідків, потерпілих, їх адреси та адреси інших осіб, яким було відомо про події або вони мали відношення до вчиненого порушення, пояснення фізичної особи або законного представника юридичної особи, стосовно яких порушено адміністративну справу, інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Перевірки на місцях виявляєть значну кількість протоколів, в яких немає даних про документ, яким підтверджено особу порушника, що в подальшому унеможливлює виконня постанови про притягнення до відповідальності, зокрема стягнення штрафу.

4. Чи є у протоколі пояснення порушника, свідків, потерпілих щодо вчиненого порушення або їх додано до протоколу, якщо вони надані окремо. Чи роз’яснені їм права.

5. Чи надавала особа, яка вчинила порушення, пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, мотиви відмови від підписання протоколу, чи долучені вони до протоколу, чи зроблено з цього приводу відмітки у протоколі та чи приймалися щодо них рішення. Слід мати на увазі: прізвища та адреси свідків, потерпілих та інших осіб зазначаються в протоколі лише в тому разі, коли ці особи справді були на місці вчинення порушення або мали до нього відношення (наприклад, працівники медичної установи, які засвідчували поведінку порушника, відділу кадрів про оформлення працівника на роботу (без паспорта або іншого дозволу та інші.

6. Чи виконуються вимоги щодо підписання протоколу уповноваженою особою, яка його склала, порушником, свідками та іншими особами. Встановлено непоодинокі факти, коли порушення виявляється однією особою, про що нею складається протокол, але підписується іншою особою або навпаки.

7. Чи зазначено у протоколі про матеріальну шкоду, завдану вчиненим правопорушенням, зокрема дані про розрахунок збитків, зроблених спеціалістами (висновок експертизи, акт перевірки, кошторис, калькуляція, дані бухгалтерського обліку).

8. Чи виконуються вимоги щодо своєчасного складання протоколу, направлення його з іншими матеріалами на розгляд за призначенням, тобто

строків, передбачених у даному випадку.

Наприклад, через неналежне оформлення працівниками міліції адміністративних матеріалів значну частину справ суди закривають або повертають в органи внутрішніх справ на доопрацювання. Так, у 2012 році судами повернуто понад понад 60 тис. справ. Понад 153 тис. справ закрито у зв’язку з малозначністю, відсутністю складу правопорушення або закінченням строків притягнення порушників до відповідальності [Сайт ГПУ].

Найчисельніші порушення законодавства допускаються під час оформлення адміністративних матеріалів про порушення Правил дорожнього руху та стосовно водіїв, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння. Окрім цього, необхідно перевірити, чи виправили органи (посадові особи), яким було повернуто справи (суд, інші органи, які розглядали справи), всі вказані помилки, зібрані додаткові матеріали і докази з зазначених питань та чи направлено ці справи повторно до розгляду. Також з’ясувати, чи всі складені протоколи з матеріалами направляли уповноваженому органу (посадовій особі) на розгляд, в тому числі повторно та чи прийняті по них рішення. Як свідчать перевірки, значна кількість протоколів не направляється на розгляд для застосування заходів адміністративного примусу, а тому порушники залишаються непокараними.

9. Чи забезпечено права порушника щодо роз’яснення йому положень ст. 63 Конституції України, прав та обов’язків, закріплених ст. 268 Кодексу, чи зроблено про це в протоколі обов’язкову відмітку. При цьому необхідно перевірити, чи була надана порушнику або його представнику (захиснику) можливість ознайомитися з матеріалами справи, в тому числі з актами перевірки, експертизою, поясненнями свідків, потерпілих, фахівців тощо. Такі порушення допускаються найчастіше і вони безумовно є підставою для звільнення порушника від відповідальності.

10. Чи було спрямовано матеріали уповноваженому органу для розгляду та прийняття до порушника заходів адміністративного впливу.

З метою забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення законом передбачені примусові заходи.

Адміністративно-примусові заходи – на стадії вчинення адміністративного правопорушення застосовуються з метою їх адміністративного припинення, містять вимушене припинення протиправних дій і попередження їх шкідливих наслідків, забезпечення можливостей притягнення винного до відповідальності. У Кодексі України проадміністративні правопорушення дано вичерпний перелік заходів адміністративного примусу, які можуть застосовуватися до порушників за порушення ними чинного законодавства. Окремо виділено заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення (статей 259 – 267), до яких відносяться:

– доставлення порушника;

– адміністративне затримання порушника;

– особистий огляд порушника;

– огляд і вилучення речей та документів порушника;

– відсторонення від виконання порушником окремих дій [КУпАП].

 

Приводом для проведення прокурорської перевірки додержання вимог правових норм, що регламентують застосування заходів адміністративного примусу, є поширеність порушень прав і свобод громадян при їх застосуванні, особливо органами міліції, або коли невжиття таких заходів спричинило вчинення більш тяжкого правопорушення, в тому числі і злочину.

а)доставлення:

Для з’ясування законності доставлення порушника прокурору треба встановити:

– чи мало місце вчинення адміністративного правопорушення (проступку);

– чи були у посадових осіб можливості скласти протокол на місці вчинення адміністративного правопорушення (проступку);

- які були підстави доставлення порушника для складання протоколу або засвідчення його особи.

– чи були випадки доставлення порушника для складання протоколу або встановлення особи на підставі заяв, листів, звернень, записок, повідомлень та інших подібних документів від керівників, посадових та інших осіб, громадян тощо.

– чи мали посадові особи або представники громадських формувань повноваження щодо доставлення порушника. За окремі порушення, зазначені у ч. 2 ст. 259 Кодексу, порушника можуть доставляти в міліцію особи, яким надано такі повноваження [КУпАП].

б) адміністративне затримання:

Відповідно до вимог чинного законодавства адміністративне затримання допускається як надзвичайний захід запобігання адміністративним правопорушенням, складання протоколів, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення, якщо інші заходи не дали позитивних наслідків. Застосування вказаного заходу адміністративно-процесуального примусу регламентовано статтями 262 та 263 КУпАП [КУпАП].

У цьому зв’язку необхідно звернутись до Рішення Конституційного Суду Українивід11 жовтня 2011 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 263 КУпАП та п. 5 ч.1 ст. 11 Закону України „Про міліцію“ (справа про строки адміністративного затримання)[Рішення Конституційного Суду України].

Суб’єкт права на конституційне подання вважає, що положення ст. 263 Кодексу та п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону, якими надано можливість в законах України встановлювати „інші строки адміністративного затримання“, передбачено такі строки: „до трьох діб“, „до десяти діб“, „до розгляду справи суддею“ або „начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ“ чи „посадовою особою органу Державної прикордонної служби України“, „на 24 години“, а також в яких визначено, що строк адміністративного затримання обчислюється „з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження“, не відповідають вимогам статті 29 Конституції України та ст. 59 – права на правову допомогу.

Системний аналіз положень ст. 29 Конституції України у поєднанні з її ст. 8 дав підстави вважати, що конституційна вимога, яка міститься в ч. 3 ст. 29 Основного Закону України щодо максимально можливого часу обмеження свободи особи без вмотивованого рішення суду в кримінальному процесі, повинна враховуватися при визначенні максимально можливого часу такого обмеження в адміністративному процесі. Тобто адміністративне затримання особи без вмотивованого рішення суду не може перевищувати сімдесяти двох годин.

Таким чином, Конституційний Суд України прийняв рішення про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:

– ч. 2, 3 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо можливості адміністративного затримання осіб „на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу“;

– ч.4, 5 ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

– абз. 6 п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України „Про міліцію“ від 20 грудня 1990 року зі змінами, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях „осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години“[ Рішення Конституційного Суду України].

в) особистий огляд і огляд:

Конституцією України гарантовані права громадян щодо їх недоторканності. При застосуванні цього заходу необхідно керуватися вимогами ст. 264 Кодексу. Однак, треба мати на увазі, що такий огляд, а в окремих випадках огляд транспортних засобів, може проводитися лише у випадках, прямо передбачених законом. На відміну від затримання його застосування може оформлюватись як окремим протоколом, так і відміткою у протоколі про адміністративне правопорушення або про адміністративне затримання. Проте в протоколі про адміністративне затримання відзначається також і про виявлені у затриманого при особистому огляді тілесні ушкодження або про їх відсутність. Якщо тілесні ушкодження виявлено, то зазначається, які саме (синці, подряпини, різані рани тощо) та на яких частинах тіла вони розташовані. У разі, коли затриманий потребує медичної допомоги, у протоколі про затримання вказується час її надання, номер бригади швидкої медичної допомоги, прізвище та ініціали лікаря, до якого медичного закладу госпіталізовано затриманого.

Під час перевірки додержання відповідними органами (посадовими особами) вимог правових норм при застосуванні вказаного заходу адміністративного примусу прокурор з’ясовує:

– чи законними були підстави для проведення огляду, які докази це підтверджують. Прокурору за потреби слід опитати особу, яку особисто оглядали та оглядали її речі, понятих та свідків (присутніх), яким відомо про факт огляду; відібрати пояснення від посадових осіб. Особливо з’ясувати, чи вилучалися або конфісковувалися при цьому гроші, речі або документи, а також, чи повернуто їх особі відповідно до вимог закону;

– чи додержуються, передбаченої ст. 264 КУпАП, правової норми (правила) про те, що особистий огляд та огляд речей може проводитись тільки уповноваженими на це посадовими особами органів внутрішніх справ, а у випадках, прямо передбачених законодавчими актами України, також і інших органів та особами відповідної статі;

– чи додержується встановлений порядок проведення особистого огляду, особливо щодо участі в огляді двох понятих, а за потреби понятих відповідної статі;

– чи додержуються вимоги щодо огляду транспортних засобів у присутності його власника і лише у невідкладних випадках за відсутності, але обов’язково за участю двох понятих. Слід звернути увагу на додержання правил огляду речей, ручної поклажі, багажу та інших предметів - він здійснюється у присутності особи, якій вони належать.

г) вилучення речей та документі:

При з’ясуванні питання додержання закону про застосування цього заходу примусу треба керуватися вимогами ст. 265 КУпАП. Речі та документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучають посадові особи органів внутрішніх справ. Про вилучення речей складають протокол або роблять відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення про огляд речей або адміністративне затримання (ч. 3 ст. 265 КУпАП), зокрема, які саме речі, предмети, документи вилученіоу затриманого. Обов’язково вказуються їх індивідуальні ознаки, номери тощо, а за потреби – місце та обставини їх виявлення, якщо це має суттєве значення під час розгляду адміністративної справи.

Порядок вилучення речей та документів встановлюється також відомчими інструкціями, положеннями, рекомендаціями з цих питань. Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне правопорушення у місцях, визначених органами (посадовими особами), яким надано право провадити їх вилучення. Після розгляду справи, залежно від результатів її розгляду, у встановленому порядку необхідно повернути особі її речі, спрямувати на реалізацію або знищити. Прокурору необхідно знайомитися з протоколами про адміністративні правопорушення, затримання, огляд речей та з’ясовувати, чи містять вони відмітки про вилучення речей та документів, а також з самими протоколами про застосування такого заходу примусу, як вилучення речей (предметів).

Прокурору потрібно оглянути приміщення для зберігання вилучених речей (предметів) з метою встановлення додержання правил їх зберігання та їх наявності, ознайомитися з матеріалами та документами, що підтверджують отримання речей на зберігання та про їх реалізацію. З’ясувати, чи не було випадків знищення або реалізації працівниками відповідних органів вилучених речей та предметів на власний розсуд до винесення рішення відповідного органу. Особливо це стосується вогнепальної зброї, транспортних засобів, продуктів та товарів широкого вжитку.

Прокурору доцільно порівняти отриману інформацію з протоколів про вилучення речей та документів з даними Книги обліку вилучених предметів, яка ведеться відповідними органами згідно з затвердженою Інструкцією, а також з даними матеріалів про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення та зі справами про притягнення до адміністративної відповідальності, згідно з якими вилучені речі та документи підлягають поверненню, знищенню, оплатному вилученню або конфіскації.

д) відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами:

 

Вказаний захід примусу застосовується лише у випадках, коли винні особи перебували у стані сп’яніння (ст. 266 КУпАП).

Враховуючи вимоги ст. 267 КУпАП, заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення можуть бути оскаржені заінтересованою особою до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи) щодо органу внутрішніх справ (посадової особи), який їх застосував. Прокурору під час перевірки слід витребувати та вивчити матеріали розгляду таких скарг, оцінити своєчасність та вичерпність вжитих заходів реагування. Слід звертати увагу на повноту службових перевірок за зверненнями громадян, законність прийнятих рішень, а також на те, чи вжито заходів до усунення порушень за обґрунтованими скаргами та чи притягнуто до відповідальності порушників.