Особливості розкриття органам прокуратури банківської таємниці

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.

Захист банківської таємниці є одним з основних принципів банківської системи.

Питання розкриття банківської таємниці регулюється нормами ст. 1076 Цивільного кодексу України, ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці та іншими актами законодавства.

Статтею ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначений перелік інформації, яка є банківською таємницею. До неї, зокрема, належать: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи – клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації; інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду; інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду іншої держави для використання з метою банківського нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму.

Збереження банківської таємниці бан­ківська установа зобов’язана забезпечити шляхом: обмеження кола осіб, які мають доступ до інформації, що становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для за­побігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збере­ження банківської таємниці та відповідаль­ності за її розголошення в договорах і угодах між банком і клієнтом.

Правова охорона прав власника банківської таємниці починається з моменту укладення в письмовій формі договору між клієнтом та банківською установою.

Водночас банківська установа в особі утримувача банківської таємниці після укладення договору з її власником набуває певних обов’язків, а саме: надавати власнику банківської таємниці на його письмовий запит відо­мості, що становлять банківську таємницю; розкривати інформацію, що стано­вить банківську таємницю клієнта на підставі його письмового дозволу. У цьому дозволі має бути визначена особа(и), якій (яким) банк повинен розкрити інфор­мацію, що становить банківську таємницю, а також форма та обсяг надання такої інформації; гарантувати її нерозголошення, за винятком випадків, передбачених законодавством; забезпечити збереження та за­хист банківської таємниці від розголошення.

Не підпадає під поняття банківської таємниці узагальнена відносно банків інформація, що підлягає опублікуванню. Банк має право надавати інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам та Національному банку в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій. Національний банк України має право надавати Міністерству фінансів інформацію, яка містить банківську таємницю щодо банків, участь у капіталізації яких бере держава.

Надання Бюро кредитних історій кредитних звітів на умовах, визначених цим Законом та Договором (між Бюро та юридичними або фізичними особами - суб'єктами господарської діяльності, які укладають кредитні правочини), не вважається порушенням банківської або комерційної таємниці (ст. 11 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»).

Розкрити банківську таємницю можна двома шляхами: у судовому порядку та через звернення до банку з письмовою вимогою.

Вимога прокуратури на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

1) бути викладена на офіційному бланку прокуратури;

2) надана за підписом прокурора (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

3) містити передбачені Законом підстави для отримання цієї інформації;

4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких
прокурор має право на отримання такої інформації.

Відповідно, витребовуючи інформацію та документи, що містять банківську таємницю, у вимозі прокурорам слід посилатися як на статті 8, 20 Закону України «Про прокуратуру», так і на статтю 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з пунктом 3.3 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженихпостановою Правління Національного банку України від 14.07.2006 № 267, банки повинні надавати інформацію, що містить банківську таємницю, і в тому разі, коли до належним чином оформленої вимоги відповідного державного органу додається перелік найменувань конкретних юридичних осіб та/або прізвищ, імен та по батькові фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та номерів їх рахунків..

Банк у разі надходження до нього письмової вимоги про надання
інформації, що містить банківську таємницю, зобов'язаний розкрити цю інформацію або дати мотивовану відповідь про неможливість її надання протягом 10 робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інші строки не встановлені законодавством України.

Звертаючись до банку, слід мати на увазі, що він за вимогою не вправі надати інформацію про рух коштів із зазначенням контрагентів (тобто від кого вони надійшли чи кому були перераховані). Вказане пов’язано із нормами закону, за якими банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта.

Тому прокурор зможе побачити в такій виписці з рахунку тільки суму коштів та дату їх отримання (перерахування) за конкретним рахунком.

Закон також взагалі не передбачає можливості надання банком інформації за запитом прокуратури стосовно фізичних осіб, які не є підприємцями.

У разі початку кримінального провадження банківська таємниця витребовується в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

У випадку необґрунтованої відмови прокурору в наданні необхідної для перевірки інформації відповідні службові особи повинні нести відповідальність, передбачену статтею 185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зважаючи на досить звужені можливості отримання банківської таємниці безпосередньо за вимогами до банківської установи, основним шляхом її розкриття залишається звернення до суду.

У ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками і за рішенням суду. Відповідно до п.3.2 вищезазначених Правил банки зобов'язані виконувати рішення суду про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України. За рішенням суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному рішенням суду.

Згідно зі ст. 287 ЦПК заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

Водночас ЦПК чітко не визначено, до якого саме суду (господарського чи загального) слід звертатися. Згідно з практикою в переважній більшості такі заяви надсилаються до загальних судів.

Відповідно до ст. 288 ЦПК у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;

3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, стосовно якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;

5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Незаконне збирання з метою використання та розголошення банківської таємниці переслідується у кримінальному порядку. У Кримінальному кодексі України цьому присвячені дві статті. Так, ст. 231 «Незаконне збиран­ня з метою використання або використання відомостей, що становлять ко­мерційну або банківську таємницю» передбачає кримінальну відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, а ст. 232 «Розголошення ко­мерційної або банківської таємниці» – за умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.