Нагляд за додержанням екологічного законодавства

Українські вчені, політики, державні посадовці після здобуття незалежності з урахуванням негативного досвіду вирішення екологічних проблем в умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР основну увагу зосередили на запровадженні економічних методів управління в сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів. Останнє десятиліття свідчить, що відкидати адміністративні можливості у цій сфері передчасно. Без ефективного прокурорського нагляду і державного управління, адміністративного контролю і впливу неефективно працюють і економічні важелі забезпечення екологічних вимог у господарській діяльності. Тому в основу здійснення екологічної стратегії в сучасних умовах перехідного періоду необхідно покласти завершення формування екологічного права як комплексної галузі права, ефективний економіко-правовий механізм охорони довкілля, побудований на взаємодії адміністративних та економічних засобів вирішення екологічних проблем і забезпечення сталого розвитку.

Екологічне законодавство є зовнішнім проявом екологічного права, його джерелом. Під джерелами екологічного права розуміється форма зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з охороною довкілля та використанням його природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки. Джерелами екологічного права загалом прийнято вважати систему нормативно-правових актів, норми яких регулюють відносини у сфері взаємодії суспільства і природи.

Отже, норми екологічного права мають своє зовнішнє закріплення у відповідній системі нормативно-правових актів, які є засобом надання правовим нормам визначеності, загальності, офіційності, називаються екологічним законодавством. Система актів екологічного законодавства побудована за певною ієрархічною структурою, акти якої можна класифікувати так:

– Конституція України;

– законодавчі акти;

– постанови Верховної Ради України;

– укази та розпорядження Президента України;

– постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

– накази, інструкції центральних органів виконавчої влади;

– нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Головна закономірність розвитку екологічного законодавства в Україні полягає в розширенні сфери його дії, деталізації багатьох правових вимог. Нетривалий процес його розвитку за умов незалежної України свідчить про те, що розширення сфери екологічного права є об’єктивним процесом. Ця тенденція до розширення сфери екологічного права України не вичерпала себе і нині. Зокрема, це підтверджується й тим, що проблема суттєвого оновлення і вдосконалення екологічного законодавства набуває значної гостроти, слабкою залишається фінансово-економічна обґрунтованість багатьох його положень. Усе це вимагало і вимагає перманентного коригування досить значного масиву наявного нормативного матеріалу, часто породжує безсистемність і зміни у механізмі правого регулювання екологічних відносин, ставить на порядок денний потребу у кодифікації екологічного права та прийняття Екологічного кодексу України.

Місце та значення Конституції України у системі екологічного законодавства. Виникнення і впровадження екологічного законодавства в Україні стало результатом об’єктивних вимог суспільного розвитку, закономірним підсумком еволюції відносин між суспільством і природою в межах того типу суспільного розвитку, який впродовж десятиліть складався в нашій державі.

Головну роль у системі екологічного законодавства відіграє Конституція України. З ухваленням Конституції України у 1996 році у нас було задекларовано створення правової держави. Незважаючи на те, що Конституцію назвали Основним Законом України, вже у самому тексті було зроблено спробу позбутися цього радянського штампа. Конституцію Верховна Рада України ухвалила від імені Українського народу – громадян всіх національностей.

Зрозуміло, що віднесення Конституції України до числа законів, навіть з додатком «Основний», принижує значення цього акта у розвитку суспільства та його місце у правовій системі.

Місце та значення Конституції України у системі екологічного законодавства. Виникнення і впровадження екологічного законодавства в Україні стало результатом об’єктивних вимог суспільного розвитку, закономірним підсумком еволюції відносин між суспільством і природою в межах того типу суспільного розвитку, який впродовж десятиліть складався в нашій державі.

Головну роль у системі екологічного законодавства відіграє Конституція України.

У Конституцію України закладено цілу систему екологічних форм, які разом утворюють конституційну базу комплексного правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. Не дивно, що за період із 1996 р. і до сьогодні питання про зміни конституційного механізму охорони довкілля не ставилися. У зв’язку з цим значний науковий і практичний інтерес, на нашу думку, становить порівняльний аналіз конституційного регулювання охорони довкілля та використання природних ресурсів в Україні та інших державах. Визначальними в Україні є конституційні положення про те, що основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, є земля. Право власності на землю гарантується, і тому воно може набуватися та реалізуватися всіма суб’єктами – громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14). Такі основоположні норми, які передбачають форми і види власності на природні ресурси, встановлені у статтях 13, 14, 142 Конституції України.

Основний Закон України передбачає гарантії щодо захисту прав шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, надає можливість заінтересованим особам звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а в разі недостатності використання національних засобів правового захисту звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, та захищати свої права і свободи від порушень і протиправних дій будь-якими не забороненими законом способами (ст. 55).

Визначаючи найбільш важливі для людини і громадянина екологічні права, форми і способи їх реалізації та захисту, Конституція України водночас закріплює обов’язки людини і громадянина, зокрема обов’язок не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані збитки.

З метою реалізації конституційних положень, до повноважень Верховної Ради України у сфері використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки (ст. 16)[1] віднесено, зокрема, затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля протягом двох днів з часу звернення Президента України про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (пункти 6, 31 ст. 95). Стараннями автора у Конституції України було закладено новий термін – довкілля як синонім до словосполучення «навколишнє природне середовище», що сприяло новим дослідженням, у тому числі і термінологічним, у сфері екологічного права.

Враховуючи важливість вимог екологічної безпеки, Конституцією України встановлено, що виключно законами України визнаються права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадян, засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, екологічної безпеки, правовий режим власності, основи національної безпеки, правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації тощо (пункти 1, 5, 6, 19 ст. 92).

Відповідно до Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку та, зокрема, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони України, оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України (пункти 1, 17, 21 ч. 1 ст. 106).

Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень забезпечує проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки, природокористування тощо (пункти 1, 3, 5 ст. 116).

До повноважень Автономної Республіки Крим Конституцією України у цій галузі віднесено нормативне регулювання з питань сільського господарства і лісів, мисливства та рибальства (пункти 1, 2, 8, 9 ст. 137). До відання Автономної Республіки Крим належать розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим із питань раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм, визнання статусу місцевостей як курортів, участь у забезпеченні прав і свобод громадян, встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації загалом у республіці або в окремих її місцевостях (пункти 5, 6, 10 ст. 138).

Конституція України встановлює, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, земля, природні ресурси, які є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів міст, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142). Детально роль цих державних інститутів у галузі охорони довкілля врегульовано в розділі 3 Основного Закону України.

В Основний Закон України закладено певну модель взаємовідносин держави і суспільства, за якою держава обслуговує громадянське суспільство, зокрема у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» як основа правового регулювання екологічних правовідносин. Базовим, системоутворюючим законом у сфері екологічного законодавства України є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі – Закон), прийнятий 25 червня 1991 року. Фактично саме у розвиток його положень вибудовувалася впродовж 1991–2012 років система екологічного законодавства України. Численних змін і доповнень при цьому зазнав і сам Закон.

Якщо до цього розвиток екологічного законодавства характеризувався безсистемністю, поспішністю та невідпрацьованістю механізмів їх реалізації, то зазначений Закон став першим комплексним і концептуальним вирішенням проблеми законодавчого регулювання питань правової охорони довкілля. Його прийняття стимулювало формування незалежної системи національного екологічного законодавства, тісно пов’язаної із загальною системою законодавства України.

На сьогодні Закон складається з преамбули та 16 розділів.

Правове та політичне значення преамбули полягає насамперед у констатації мети та основних завдань Закону. Зокрема, саме тут визначено, що невід’ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України є реалізація трьох напрямів екологічної політики держави:

– охорона навколишнього природного середовища;

– раціональне використання природних ресурсів;

– забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Основна мета цього Закону – визначення правових, економічних та соціальних основ організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Отже, такі основи мають не лише ретроспективний, а й значною мірою перспективний характер, спрямовані в майбутнє..

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»визначає загальні засади охорони довкілля і є основою системи екологічного законодавства. До новацій цього Закону необхідно віднести його структуру, зміст і завдання. Найважливіше у ньому – це створення правових умов для боротьби із забрудненням довкілля не з наслідками, а причинами антропотехногенного впливу промисловості на навколишнє природне середовище, починаючи від технологічних процесів. Йдеться про систему екологічних нормативів і стандартів. Так, Закон містить перелік екологічних нормативів гранично допустимих видів забруднень атмосферного повітря стаціонарними та пересувними джерелами, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного та іншого обладнання, споруд і об’єктів, нормативи використання атмосферного повітря для виробничих потреб.

Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 1) система екологічних відносин представлена відносинами у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Принципами екологічного законодавства вважаються основоположні ідеї, основні засади, особливості, властивості, притаманні усім правовим нормам екологічного права, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Наведений перелік ознак, на наш погляд, обов’язково має бути доповнений такою ознакою, як вимоги. Адже насамперед принципами є не що інше, як вимоги, відповідно до яких мають закріплюватися конкретні законодавчі норми у відповідних актах. Принципи є основою побудови і функціонування права, де-факто є обов’язковими в частині дотримання для всіх без винятку суб’єктів екологічних відносин, фактичний стан якого де-юре визначає рівень правової свідомості та культури суспільства, в частині предмета дослідження – рівень його екологічної поведінки. Принципам екологічного законодавства властивий процес постійного розвитку, динаміка якого визначається трансформацією завдань у сфері природокористування, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки в умовах підвищеної мінливості довкілля, системи екологічних відносин, значною мірою зумовлених зміною екологічних вимог на національному та міжнародному рівнях.

Стаття 37 вказаного Закону передбачає спеціальний вид державного нагляду у відповідній сфері – прокурорський нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Установлено, що нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури. При здійсненні такого нагляду органи прокуратури застосовують надані їм законодавством України права, включаючи звернення до судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. До того ж Закон передбачає створення за потреби у складі органів прокуратури України спеціалізованих екологічних підрозділів. На сьогодні в Україні діє мережа спеціалізованих природоохоронних прокуратур.

Отже, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища України» є базовим законом у системі екологічного законодавства та разом з відповідними нормами Конституції України становить основу екологічного права України, навколо якого сформувалася комплексна галузь «екологічне право»

Характеристика законів як джерел екологічного права. Початок реформування екологічного законодавства було закладено Верховною Радою України прийняттям Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року. На основі цього Закону за останні роки було прийнято низку законодавчих актів у галузі охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів

– закони України – «Про природно-заповідний фонд України» від
16 червня 1992 року, «Про охорону атмосферного повітря» від
16 жовтня 1992 року, підготовлені робочими групами у Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України під керівництвом автора та прийняті за результатами доповіді автора на сесії Парламенту України;

– закони України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 року, «Про екологічну експертизу» від
9 лютого 1995 року, «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 року, «Про відходи» від 5 березня 1998 року, Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року, Кодекс України про надра від 27 липня 1994 року, Водний кодекс України від 6 червня 1995 року розроблені за участю або під керівництвом автора;

– Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, закони України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року, «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 лютого 2003 року та інші.

Окремі з чинних актів екологічного законодавства заслуговують на більш детальний розгляд. Насамперед необхідно зазначити, що багатогранність проблеми використання і охорони довкілля, розмаїття відносин, що формуються у цій сфері, визначають ситуацію, за якої екологічне право є чи не єдиною галуззю права, якій властива висока ступінь кодифікації. Значний пласт правовідносин регулюється, зокрема, Земельним, Лісовим та Водним кодексами України, Кодексом України про надра.

Земельним кодексом України, зокрема, регулюються земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, повітряного простору (атмосферного повітря). Зазначені відносини регулюються також нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Кодекс визначає завдання та принципи земельного законодавства, повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади в галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель, порядок використання земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного значення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, водного фонду, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, врегульовує питання права власності на землю, права користування землею, права земельного сервітуту, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, обмеження прав на землю, набуття і реалізації права на землю, продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах, припинення прав на землю, гарантій прав на землю, охорони земель, управління в галузі використання і охорони земель, відповідальності за порушення земельного законодавства.

Водний кодекс України спрямований на регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Кодексом врегульовуються питання власності на води, компетенції Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад, районних рад, сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин, участі громадян та їх об’єднань, інших громадських формувань у здійсненні заходів щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, державного управління і контролю у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, компетенції державних органів у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, державного обліку вод, економічного регулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, стандартизації і нормування в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, водокористування, охорони вод.

Кодекс України про надра спрямований на виконання завдань з регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Лісовим кодексом України визначаються поняття лісу як екосистеми, біогеоценозу, землі лісогосподарського призначення, лісові ресурси, врегульовуються питання права власності на ліси, права користування лісами, державного регулювання та управління у сфері лісових відносин, організації лісового господарства, нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, функціонального поділу лісів, встановлення віку стиглості деревостанів, норм використання лісових ресурсів, лісовпорядкування, державного лісового кадастру та обліку лісів, моніторингу лісів і лісової сертифікації, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов’язаних з веденням лісового господарства, ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, відтворення лісів, підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісів та збереження біорізноманіття в лісах, охорони і захисту лісів, контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Численний блок правовідносин регулюються окремими спеціальними законами, серед яких – закони України «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», які лягли в основу формування відовідних галузей права або правових інститутів, та інші.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище.

Закон України «Про тваринний світ» покликаний забезпечити регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об’єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища існування диких тварин, забезпечення умов збереження всього видового і популяційного різноманіття тварин.

Нормативно-правові акти Президента України та Уряду України у сфері охорони довкілля. Президент України в межах повноважень, визначених Конституцією України, видає укази, розпорядження з питань, що стосуються охорони довкілля.

Низка актів Президента України спрямована на врегулювання нагальних проблем, що виникають стосовно конкретних об’єктів правової охорони довкілля. Зокрема, можна виділити:

– указ Президента України від 5 січня 2004 року № 1/2004 «Про заходи щодо посилення державного контролю у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів», спрямований на підвищення ефективності державного управління та контролю у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, забезпечення створення умов для дальшого розвитку лісового господарства;

– указ Президента України від 23 травня 2005 року № 837/2005 «Про невідкладні заходи у сфері збереження, відтворення та раціонального використання мисливських тварин», спрямований на поліпшення збереження, відтворення та раціонального використання мисливських тварин, посилення боротьби з браконьєрством, удосконалення державного контролю у цій сфері.

Повноваження в галузі охорони довкілля Кабінет Міністрів України реалізує, приймаючи постанови і розпорядження із стратегічних та поточних питань, а також використовуючи право законодавчої ініціативи (ст. 93 Конституції України) шляхом підготовки законопроектів екологічної й іншої спрямованості та подання їх на розгляд Верховної Ради України.

Розпорядженням Кабінету Мінстрів України від 25 травня 2011 року № 577-р «Про затвердження Національного плану дій з охорони навколишнього природного середовища на 2011–2015 роки» затверджено відповідний план дій у сфері охорони довкілля.

Нормативно-правові акти центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань охорони довкілля

Центральні органи виконавчої влади як важлива складова частина загальної системи регулювання відносин, що виникають у сфері взаємодії суспільства і природи, реалізують державну політику в галузі охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності.

Нормативно-правові акти цих органів приймаються відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», інших законодавчих актів із питань охорони і використання окремих природних ресурсів, утвердження екологічної, ядерної та радіаційної безпеки. Переважно ці акти мають інструктивний, процедурний, методичний характер і визначають умови та порядок прийняття та реалізації рішень із екологічних питань, а також регламентують деякі питання організації природоохоронної діяльності.

Серед нормативних актів, затверджених Міністерством екології та природних ресурсів України: Перелік небезпечних властивостей та інструкцій щодо контролю за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням (від 2 листопада 2000 року); Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з видобування уранових руд (від 1 березня 2001 року);

Нормативні акти центральних органів виконавчої влади набирають чинності з моменту реєстрації їх у Міністерстві юстиції України і є загальнообов’зковими.

Джерелами екологічного права є нормативно-правові акти місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Акти місцевих органів виконавчої влади видаються в межах їх компетенції, містять норми права, що є обов’язковими для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій, а також для населення відповідної території.

Система актів місцевих органів виконавчої влади включає:

– постанови, рішення і розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

– рішення та постанови органів місцевого самоврядування, рішення та розпорядження їх виконавчих органів;

– рішення голів місцевих державних адміністрацій;

– нормативні акти відділів, управлінь, інших служб місцевих органів виконавчої державної влади, господарського управління і контролю, які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер.

Органи місцевого самоврядування за Конституцією України в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов’язковими до виконання на відповідній території. Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища” зокрема, визначаються повноваження органів місцевого самоврядування щодо організації розробки екологічних програм, збору, переробки, утилізації і поховання відходів на своїй території, регулювання планування і забудови тощо. Реалізація зазначених повноважень здійснюється через прийняття нормативних правових актів – постанов, рішень тощо.

Акти органів місцевого самоврядування видаються в межах компетенції органів місцевого самоврядування (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, обласних і районних рад), містять норми права, що є обов’язковими для населення самоврядних територій, а також для установ і організацій, які здійснюють діяльність у межах цих територій. Територіальна обмеженість, з одного боку, та самостійність в ухваленні рішень, в тому числі з питань охорони довкілля та використання природних ресурсів, з другого боку, є особливістю актів місцевого самоврядування.

Виконання актів місцевого самоврядування забезпечується заходами адміністративного впливу та прокурорського нагляду і захищається в судовому порядку.