Нормативно-правове забезпечення соціального страхування.

Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зніми в законодавстві, що регулює соціальне страхування.

Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положения союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населения України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни в системі соціального страхування.

Великий вплив на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади соціальної политики держави.

Стаття 3 Конституції закріплює соціальну спрямованість політики України.

У статтях 46, 48 і 49 визнається право громадян надостатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках передбачених законом.

Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника.

Частина 2 ст. 46 закріплює положения про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населения Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження і Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 5 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові таорганізаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні.

Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. №1105-ХIV;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 2 березня 2000 p. № 2213-111;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-111;

• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-1 У;

• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-1У;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положениях. Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так:

- Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХГУ містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України).

- Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягай за­гального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю.

- Закон України «Про внесения змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 2015-111 встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80 % з урахуванням усіх надбавок і доплат.

- Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цим категоріям громадян.

Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян. Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) приймаються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

Таким чином, правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті закотів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населения.

3.3. Організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В Україні найбільшого розвитку і правового оформления набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку, поділяється на такі види:

— пенсійне страхування;

— страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратам зумовленими народженням і похованням;

— медичне страхування;

— страхування від нещасного випадку на виробництві та професійної захворювання, що спричинили втрату працездатності;

— страхування на випадок безробіття.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:

— законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціальної страхування;

— обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єкт підприємницькою діяльності;

— надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

— обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;

— солідарності та субсидування;

— державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

— цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) фізичні особи;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в яких вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надань застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настань страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

До основних категорій соціального страхування відносять страховий стан, страховий ризик та страховий випадок.

Страховий стан - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж в перспективі замінить трудовий стаж, він є основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени і сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застраховані особи на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послу передбачених законами України з окремих видів страхування.

До страхових випадків по соціальному страхуванню належать:

• тимчасова непрацездатність;

• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

• інвалідність;

• хвороба;

• досягнення пенсійного віку;

• смерть годувальника;

• безробіття;

• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані певними обставинами;

• нещасний випадок на виробництві;

• професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державно соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб. Розмір внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

— надання особам матеріального забезпечення та соціальні послуг;

— фінансування заходів, спрямованих на профилактику страхових випадків;

— створення резерву коштів для забезпечення виплат та надані соціальних послуг застрахованим особам;

- покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням страхування.

Розміри внесків на державне загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові внески залежно від виду встановлюються на календарний рік відсотках:

— для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;

— для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

За загальнообов'язковим соціальним страхуванням надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) пенсійне страхування:

— пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання;

— пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

— медичні профілактикореабілітаційні заходи;

— допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

— діагностика та амбулаторне лікування;

— стаціонарне лікування;

— надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

— профілактичні та освітні заходи;

— забезпечення медичної та реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

- допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

— допомога із вагітності та пологів;

— допомога при народженні дитини та із догляду за нею;

— допомога на поховання;

— забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

— профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

— допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;

— відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

— пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

— допомога із безробіття;

— відшкодування витрат, пов'язаних з професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

— матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;

— дотація роботодавцю для створення робочих місць;

— допомога на поховання безробітного.

Управління соціальним страхуванням включає такі види діяльності планування, акумуляція та облік коштів, нарахування та виплата матеріального забезпечення, звітність, контроль, розгляд спірних питань.

Управлінню соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управління в цілому.

Одним із таких принципів є принцип законності, зміст якого полягає в тому, що всі органи управління, всі посадові особи зобов'язані виконувати свої повноваження згідно із законодавчими актами. В цій сфері діяльності слід чітко дотримуватися встановлених розмірів страхових внесків, строків та сплати, використовувати кошти страхових фондів суворо за цільовим призначенням, своєчасно подавати звітність тощо. Крім того, принцип законності передбачає дотримання встановленого порядку прийняття управлінських рішень.

Управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди. Ці органи проводять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено.

Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування. Це означає, що застраховані особи і роботодавці, як учасники системи, несуть відповідальність за управління страховим фондом. Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності. Бо вона створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами соціального страхування.

Управління фондами загальнообов'язкового державної соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхові фондов. Правління страхового фонду:

• затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, в тому числі, виконавчої дирекції;

• подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;

• затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;

• створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

• спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочі органів тощо.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є і збільшення страхової каси.

Нагляд за діяльністю фондів здійснює Наглядова рада, до складу якої входять рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держава. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використання коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціальної страхування. Державний нагляд здійснює уповноважений Кабінетом Міністр України центральний орган виконавчої влади. Держава здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиками законів України, інших нормативно-правових актів.

3.4. Завдання та проблеми управління соціальним страхуванням.

Становлення та розвиток ринкових відносин в Україні, формування громадянського суспільства покликані створювати умови для активізації взаємодії різних верств населення щодо вирішення широкого кола трудових і соціальних проблем, по відношенню до яких соціальні партнери відіграють безпосередню, легітимну і незамінну роль.

Під соціальним діалогом у системі управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням розуміється система колективних відносин між державою та представниками суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування (застрахованих осіб і роботодавців) щодо реалізації трудових й соціально-економічних прав та інтересів сторін.

Сторонами соціального діалогу є центральні органи виконавчої влади, профспілки, їх об'єднання та об'єднання організацій роботодавців, що мають статус всеукраїнських [9, с.6].

Основними принципами соціального діалогу в системі управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є:

♦ трипартизм - участь в управлінні державним соціальним страхуванням представників трьох сторін соціального діалогу;

♦ паритетність - забезпечення рівного кількісного представництва сторін соціального діалогу в органах, що здійснюють управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

♦ рівноправність - рівні права сторін щодо визначення переліку питань з управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та обговорення цих питань, отримання необхідної інформації для ведення конструктивного діалогу;

♦ солідарність - солідарна участь членів суспільства у компенсації соціальних ризиків;

♦ врахування інтересів і взаємна відповідальність сторін соціального діалогу.

Як інструменти соціального діалогу сторони використовують колективні переговори, консультації, обмін інформацією, практику прийняття спільних рішень, створення спільних робочих груп, застосування узгоджувальних процедур.

В Україні реалізується тристороння модель соціального діалогу, за якої в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування держава в особі центральних органів виконавчої влади виконує принаймні три функції. По-перше, гаранта забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг фондами, рівноправної участі у соціальному діалозі всіх його сторін. По-друге, представника власних інтересів як сторони соціального діалогу. По-третє, арбітра у вирішенні спірних питань. З метою реалізації цих функцій держава створює законодавче та нормативно-правове поле, формує інституціональні засади, виступає посередником під час пошуку консенсусу між партнерами та гарантом інтересів сторін у процесі соціального діалогу.

Профспілки, їхні об'єднання та об'єднання організацій роботодавців, що мають статус всеукраїнських, у системі управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням виконують функції представництва й захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів застрахованих осіб і роботодавців.

Завдання сторін соціального діалогу полягає у забезпеченні його ефективності в процесі реалізації функцій управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, нагляду та контролю за діяльністю страхових фондів, а в перспективі - також за адмініструванням єдиного соціального внеску у разі його запровадження.

Правові основи реалізації принципу паритетності в управлінні соціальним страхуванням закладено в Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та окремих законах, які визначають засади пенсійного страхування, соціального страхування від нещасного випадку на виробництві, на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з чинним законодавством управління фондами здійснюється правліннями та виконавчими дирекціями фондів, які забезпечують конкретні види соціального страхування, а нагляд за діяльністю фондів (контроль виконання законодавства про загальнообов'язкове державне страхування, статутних завдань та цільового використання коштів) — наглядовими радами.

Функціонування механізмів соціального діалогу у діяльності органів управління страховими фондами та їхніх наглядових рад забезпечується шляхом:

♦ формування складу органів управління та нагляду на засадах паритетної участі представників від роботодавців, застрахованих осіб, держави;

♦ застосування процедури ротації керівництва органів управління та нагляду — почергового головування представників від кожної зі сторін упродовж строку їхніх повноважень;

♦ обрання керівництва органів управління та нагляду (голови і двох його заступників) з представників трьох різних представницьких сторін (при цьому головою наглядової ради та головою правління фонду одночасно не можуть бути представники однієї і тієї самої представницької сторони);

♦ створення процедурних можливостей для ініціювання однією з представницьких сторін проведення позачергового засідання органів управління та нагляду;

♦ визнання правомочності проведення засідань лише за умови присутності на засіданні більшості (або не менше двох третин) складу кожної представницької сторони;

♦ визнання правомочності прийняття рішень за умови, якщо за це рішення проголосувала більшість присутніх на засіданні представників від кожної сторони соціального діалогу.

Крім того, правління фондів реалізують принципи соціального діалогу через створення на паритетних засадах комісій або робочих груп з окремих напрямів діяльності фондів, рад (наукової, методологічної, експертної) та інших дорадчих і консультативних органів для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань фондів та обговорення важливих питань їхньої діяльності.

Порядок обрання (делегування) представників сторін визначається ними самостійно. Як правило, представники держави (від центральних органів виконавчої влади) призначаються і відкликаються Кабінетом Міністрів України, а представники застрахованих осіб і роботодавців обираються (делегуються) і відкликаються профспілками, їхніми об'єднаннями та об'єднаннями організацій роботодавців, що мають статус всеукраїнських. Представницькі сторони у правліннях фондів (за винятком Пенсійного фонду) сьогодні представлені однаковою кількістю членів правління (по 15 осіб від держави, роботодавців, застрахованих).

Особливістю управління фондом соціального страхування у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю є створення на паритетних засадах не тільки правління Фонду, а й правлінь у 27 відділеннях Фонду. До складу правління відділення Фонду входить 21 особа (по 7 осіб від кожної представницької сторони). Специфікою соціального діалогу в діяльності фонду державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві є створення на паритетних принципах з представників держави, застрахованих осіб і роботодавців та функціонування при його правлінні шести постійних комісій з окремих видів діяльності Фонду (з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо) та спеціальних комісій з питань вирішення спорів при центральному апараті виконавчої дирекції та відділеннях у районах і містах обласного значення.

Найбільш значним недоліком існуючих механізмів соціального діалогу в сучасній системі управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є порушення принципів соціального діалогу в управлінні Пенсійним фондом.

Особливості управління пенсійним страхуванням зумовлені принаймні двома обставинами. По-перше, прийнятий 2003 р. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» загалом містить необхідні норми щодо запровадження механізмів соціального діалогу в частині формування органів управління та нагляду у сфері державного пенсійного страхування. Однак згідно з Прикінцевими положеннями Закону вони наберуть чинності лише після перетворення Пенсійного фонду України у неприбуткову самоврядну організацію. До цього часу Фонд функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 розділу XV) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України, а його бюджет затверджується Кабінетом Міністрів України.

По-друге, Пенсійний фонд здійснює керівництво та управління солідарною системою і адміністративне управління Накопичувальним фондом. Рада Накопичувального фонду є особливим елементом у системі управління державним пенсійним страхуванням, формування якого здійснюється без урахування принципу паритетної участі сторін соціального діалогу. Слід зазначити, що паритетного представництва в управлінні обов'язковою накопичувальною системою не передбачає навіть встановлений Законом порядок формування ради Накопичувального фонду. Так, з 14 членів ради Накопичувального фонду лише по одному представнику від застрахованих осіб та від роботодавців призначається постановою Верховної Ради України.

Указом Президента України призначається 7 осіб - представників центральних органів виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, фінансів, економіки, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Ради національної безпеки та оборони, Пенсійного фонду. Внаслідок цього до чинного складу правління Пенсійного фонду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2003 № 960, входять лише два представники від профспілкової сторони замість передбачених Законом п'яти. Це вносить певні корективи у визначені законом правові та організаційні засади управління цим видом страхування і позбавляє сторони соціального діалогу можливості повноцінно брати участь у діяльності Пенсійного фонду.

Запровадження єдиного соціального внеску та нової системи адміністрування збору й обліку страхових внесків не передбачає зміни принципових засад системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зокрема кошти соціального страхування залишаються відокремленими від коштів державного бюджету, зберігається страховий принцип формування фінансової системи соціального страхування та принцип паритетності представників тих сторін, за рахунок яких формуються кошти страхових фондів. Проте соціальне страхування як сфера суспільних відносин зазнає певних змін. Зокрема зміняться механізми формування джерел фінансування шляхом об'єднання функцій реєстрації, збору та обліку внесків та їх концентрації у Спеціально уповноваженому органі (або в одному зі страхових фондів), що зумовить перерозподіл повноважень правлінь страхових фондів та їхніх виконавчих дирекцій при реалізації відповідних функцій.

За таких умов участь представників сторін соціального діалогу інших страхових фондів у діяльності Пенсійного фонду для реалізації функції нагляду і контролю за адмініструванням єдиного соціального внеску доцільно передбачити шляхом створення спеціальної постійної комісії з цих питань, положення про яку має затверджуватися правлінням Пенсійного фонду за погодженням з правліннями інших фондів.

В умовах запровадження єдиного соціального внеску зазнає деяких змін і розподільна функція соціального страхування як системи економічних відносин, що склалися у цій сфері. Насамперед, розподіл відбуватиметься у формі руху грошових коштів між платниками внесків і фондами; між окремими страховими фондами; між бюджетами та страховими фондами; шляхом спрямування коштів на утримання органів управління.

Контрольна функція, яка реалізується з метою перевірки дотримання чинного законодавства суб'єктами соціального страхування та узгодження суспільних, колективних і приватних інтересів у державі, також має зазнати змін внаслідок перегрупування об'єктів контролю та перерозподілу повноважень органів управління страховими фондами. Контрольні функції страхових фондів розщеплюються на контроль руху грошових коштів, повноти та своєчасності сплати єдиного соціального внеску (має здійснювати орган, у якому зосереджені функції реєстрації платників, збору та обліку внесків), контроль діяльності виконавчої дирекції та цільового використання коштів (здійснюватимуть правління фондів за окремими видами страхування та їх наглядові ради), контроль виконання статутних завдань (здійснюватимуть наглядові ради фондів).

Для забезпечення реалізації принципів соціального діалогу в управлінні фондами у статуті кожного з них мають бути визначені:

♦ порядок прийняття рішень правлінням фонду, перелік питань, рішення з яких приймаються правлінням фонду двома третинами від загальної кількості голосів та більшістю голосів від кожної сторони;

♦ порядок обрання, повноваження і відповідальність голови правління фонду та його заступників, підстави та порядок позбавлення їх повноважень;

♦ права, обов'язки та відповідальність членів правління фонду, порядок їх призначення або обрання (делегування), підстави і порядок позбавлення їх повноважень та відкликання, зокрема за рішенням органу державного нагляду;

♦ право правління фонду створювати на паритетних принципах з представників держави, застрахованих осіб і роботодавців постійні та тимчасові комісії з окремих видів діяльності фонду, що діятимуть на громадських засадах.

Статут Пенсійного фонду має також містити дані про порядок утворення, функціонування Накопичувального фонду - цільового позабюджетного фонду, що створюється Пенсійним фондом.

Об'єднання функцій реєстрації, збору й обліку внесків та їх концентрація в Спеціально уповноваженому органі (або в одному з фондів) зумовить передачу до нього повноважень правлінь фондів та їх виконавчих дирекцій щодо реалізації відповідних функцій. В цьому разі фонди в особі представників сторін соціального діалогу, що входять до складу правлінь, мають мати можливість здійснювати нагляд і контроль за адмініструванням єдиного соціального внеску. Вказане питання може бути вирішене шляхом створення постійної комісії з питань адміністрування єдиного соціального внеску, до складу якої входитимуть у рівній кількості представники правлінь усіх фондів.

Іншим важливим завданням постійної комісії має бути координація зусиль та забезпечення узгодженості інтересів сторін соціального діалогу та представників усіх фондів соціального страхування при вирішенні питань, що стосуються розробки:

♦ пропозицій щодо розміру єдиного соціального внеску та пропорцій його розподілу між фондами;

♦ проектів нормативно-правових документів, що регламентують окремі види діяльності фондів, зокрема реєстрацію та облік платників єдиного соціального внеску; формування єдиної інформаційної бази та правил обміну інформацією з бази даних про платників та застрахованих, суми отриманих та перерахованих на рахунки фондів коштів; форми і строки подання звітності та проведення контрольних перевірок платників внесків.

У разі виявлення порушень законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині адміністрування єдиного соціального внеску постійна комісія має мати право надавати Спеціально уповноваженому органу (або фонду) рекомендації щодо усунення цих порушень та встановлювати строк для їх усунення. Якщо впродовж визначеного терміну порушення не усунено, комісія має мати повноваження звертатися до спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади, що здійснюють державний нагляд щодо сплати єдиного соціального внеску, та порушувати питання про притягнення до відповідальності посадових осіб Спеціально уповноваженого органу (або фонду) згідно із законодавством. Положення про комісію має затверджувати Кабінет Міністрів України за погодженням з правліннями усіх фондів.

Виходячи з вищевикладеного, можна визначити такі основні напрями подальшого розвитку соціального діалогу в системі управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням:

1. Удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази загальнообов'язкового державного соціального страхування виходить з необхідності:

♦ уніфікації законодавчої та нормативно-правової бази, що регулює діяльність фондів, зокрема в частині процедур і правил соціального діалогу при здійсненні його сторонами функції управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням;

♦ забезпечення дотримання принципів соціального діалогу під час прийняття рішень органами управління фондами шляхом внесення змін до законодавства, згідно з якими рішення приймається за умови, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні представників від кожної сторони соціального діалогу (а не проста біл