Поняття й основні критерії предмета та методу права соціального забезпечення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття й основні критерії предмета та методу права соціального забезпечення.



Право соціального забезпечення - система правових норм, встановлених державою, що регулюють соціальне страхування, пенсійні й деякі інші відносини по забезпеченню громадян у «старості й при непрацездатності, державну допомогу сім'ям з дітьми, медичне, санаторно-курортне лікування, а також тісно пов'язані з ними процедурні відносини по встановленню юридичних фактів та й по вирішенню спорів.

Для кожної самостійної галузі права визначальне значення має дослідження її вихідних понятійних категорій, до числа яких відносяться предмет і метод правового регулювання.

Предметом галузі права визнаються - стійкі, якісно однорідні суспільні відносини, які можуть піддаватися правовому регулюванню тільки певною системою правових норм (галуззю права).

Відособленим, «суверенним» предметом галузі права соціального забезпечення є відносини по соціальному забезпеченню. Усі вони якісно однорідні, оскільки виникають із приводу надання громадянам різних видів соціальних виплат і послуг, передбачених законодавством. Ці відносини до певного часу розвивалися й вивчалися в рамках традиційних галузей права — трудового, адміністративного, фінансового. Але під впливом великого законодавчого матеріалу, що відбив особливості соціального забезпечення, вони досягли такої високої зрілості, що відійшли від «материнських» галузей права й утворили свій компактний предмет галузі права.

Предмет права соціального забезпечення становлять на сьогоднішній день декілька груп суспільних відносин. Усі вони перебувають у стадії реформування й розвитку.

Основним і головним видом суспільних відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення, є пенсійні відносини, які відносились раніше до предмета різних галузей права. Пенсійні відносини стали найважливішою частиною галузі права соціального забезпечення.

Теоретичне обґрунтування предмета права соціального забезпечення тісно пов'язане із з'ясуванням сутності самого поняття соціального забезпечення, його обсягом, цілями, завданнями, функціями й т.д. Варто підкреслити, що й в умовах ринкових відносин характер і зміст соціального забезпечення не змінюються, але змінюються його характер і умови надання.

У юридичній літературі висловлювалися різні точки зору. Одні автори включали в обсяг поняття соціального забезпечення всі соціально-економічні заходи, спрямовані на відшкодування громадянам втраченого заробітку внаслідок настання непрацездатності й без еквівалентне їх забезпечення з державних джерел поза прямим зв'язком з результатами їх праці. Інші — тільки ті відносини, які пов'язані із забезпеченням непрацездатних, хворих і сімей, що мають дітей. Треті вважають, що до предмета права соціального забезпечення повинні відноситися тільки ті суспільні відносини, які безпосередньо пов'язані із соціальним страхуванням працівників. Ця думка знаходить своє підтвердження й в офіційних документах органів державної влади.

Так, у Концепції соціального забезпечення населення України (1993 р.) відзначається, що «соціальне забезпечення повинно поширюватися тільки на громадян, що працюють по найму, членів їх сімей і непрацездатних осіб... Для непрацездатних громадян гарантується матеріальне забезпечення й соціальне обслуговування за рахунок соціального страхування й виплат з Державного й місцевого бюджетів. На громадян, що самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів, повинні поширюватися лише ті соціальні гарантії, у фінансуванні яких вони беруть участь».

З цього виходить, що коло осіб, які користуються правом на соціальне забезпечення, джерела фінансування, обсяг соціальних виплат і умови їх надання повинні бути чітко визначені законодавством. Причому, правовому регулюванню повинен піддаватися весь комплекс суспільних відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення. Хоча, звичайно, визначити цей комплекс відносин представляє найбільші труднощі.

Уявляється, що в коло суспільних відносин, охоплюваних предметом права соціального забезпечення, повинні входити такі компоненти: загальне поняття соціального забезпечення, коло забезпечуваних осіб, обсяг видів соціального забезпечення, рівень забезпечення, джерела фінансування, відносини, пов'язані з обов'язком держави й роботодавців по змісту й соціальному обслуговуванню певного контингенту непрацездатних громадян, та інші.

Важливою групою суспільних відносин, що становлять предмет права соціального забезпечення, є відносини по здійсненню загальнообов'язкового державного соціального страхування, формуванню й використанню Пенсійного фонду України, інших фондів соціального страхування виплаті різних допомог сім'ям з дітьми, медичному й санаторно-курортному обслуговуванню громадян, наданню пільг і переваг ветеранам війни й праці за рахунок державних джерел.

Безумовно, що всі перераховані групи відносин повинні враховуватися при визначенні предмета права соціального забезпечення. Це, і буде становити предмет галузі права соціального забезпечення.

У сучасний період право соціального забезпечення динамічно розвивається на основі нових концепцій і програм. Воно безпосередньо зачіпає інтереси всього населення країни.

Крім основних відносин соціально-забезпечуваного характеру, у предмет права соціального забезпечення входять процедурні й процесуальні відносини, які нерозривно пов'язані з основними суспільними відносинами. Вони носять похідний характер, обумовлені предметом права соціального забезпечення й виконують службову роль стосовно нього.

Диференцюючим критерієм розмежування галузей права юридична наука визнає метод правового регулювання суспільних відносин. «Він повинен бути справді науковим, істинним, тобто випливати з досягнень практики, відбивати об'єктивні закони буття, ураховувати особливість предмета вивчення, адекватно відбиватися у свідомості суб'єкта».

На відмінність від предмета галузі права, що окреслює коло суспільних відносин, метод права дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їх відмітні юридичні ознаки й тим самим точніше визначити межі правового регулювання.

Проблема методу права соціального забезпечення відноситься до числа складних і дискусійних. Проте, у юридичній літературі, навчальній і спеціальній, висвітлюються основні критерії визначення поняття методу правового регулювання. Метод являє собою сукупність прийомів і засобів правового регулювання, юридичного впливу держави на формування суспільних відносин, на поводження людей, як учасників цих відносин, для того, щоб вони діяли відповідно до вимог законодавства.

Наукова розробка питання про метод привела вчених до плідних висновків про його поняття й структурні елементи. До структурних елементів належать: по-перше, правове положення учасників цих відносин (їх правовий статус, правосуб'єктність); по-друге, юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються й припиняються правовідносини по соціальному забезпеченню; по-третє, порядок формування прав і обов'язків суб'єктів правових відносин; у- четвертих, засоби охорони прав і забезпечення виконання обов'язків. Сполучення зазначених елементів визначається специфікою матеріальних відносин, що входять до предмета галузі права.

Метод правового регулювання соціального забезпечення являє собою комбінацію імперативного й диспозитивного засобів та прийомів регулювання. Більшість норм у праві соціального забезпечення є диспозитивними, нормами заборони й дозволу.

Імперативному засобу правового регулювання властивий метод влади й підпорядкування, а диспозитивному — метод юридичної рівності. Диспозитивний метод регулювання знаходить своє втілення в такому різновиді, як метод соціально забезпечувальних вимог і їх задоволення. Метод права соціального забезпечення використовує обидва зазначених засобів у об'єднанні з іншими засобами регулювання: дозвіл і заборона.

Одним із засобів правового регулювання суспільних відносин у соціальному забезпеченні є дозвіл. Він застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість за своїм розсудом заявляти на той або інший вид соціального забезпечення на умовах, встановлених законом. Використовуються й такі засоби та прийоми, як заборона. Вони застосовуються, наприклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду, фондів соціального страхування України. Законодавством заборонено використовувати страхові кошти не за цільовим призначенням. Метод права соціального забезпечення має й свої специфічні особливості. Відзначимо наступні з них:

Громадянин, як учасник відносин по соціальному забезпеченню, наділяється не тільки галузевою правоздатністю, але й правом вимагати надання йому конкретного виду забезпечення, а орган соціального захисту населення зобов'язаний надати його на умовах, установлених законом. Це основна схема поводження учасників соціально забезпечувальних відносин. її відрізняє чітка правова формальність поводження сторін. Усі права й обов'язки суб'єктів правовідносин встановлені законом!

Органи Пенсійного фонду, праці та соціальної політики, які призначають різні види забезпечення, тільки застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. Суб'єкти правовідносин рівні в реалізації наданих їм прав і обов'язків, тому що між ними не встановлюються відносини влади й підпорядкування. Обидві сторони зобов'язані виконувати приписання закону. Рівність тут проявляється у виконанні волі законодавчої влади, що прагне за допомогою правового регулювання домогтися певних цілей.

Таким чином, у самому загальному виді, під методом правового регулювання треба розуміти сукупність специфічних прийомів і засобів, використаних державою для регулювання суспільних відносин по соціальному забезпеченню. Вони залежать від особливостей відносин, що входять до предмета галузі права й знаходять свій вияв у їх елементах. Наприклад, задоволення багатьох вимог громадян на соціальне забезпечення засновано на умовах обов'язковості державного соціального страхування. Тому однією з основних ознак методу права соціального забезпечення слід розглядати, на наш погляд, як сукупність засобів соціально-страхової компенсації втраченої працівником працездатності.

Наявність особливого предмета й методу регулювання права соціального забезпечення свідчить про автономний режим існування й розвитку самостійної й однієї з комплексної галузей права, у якій втілюється соціальна політика держави.

Динамічний розвиток права соціального забезпечення залежить від багатьох факторів, і насамперед, від економічного потенціалу й зацікавленості держави в правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення.

Визнаючи право соціального забезпечення з усіма юридичними ознаками самостійною галуззю права, необхідно відмежувати її від суміжних галузей, і насамперед, від трудового, адміністративного, інших галузей права. Однак, у силу структури предмета права соціального забезпечення неможливо вказати якийсь єдиний критерій відмежування предмета цієї галузі від суміжних галузей права.

Тим більше, право соціального забезпечення, як і будь-яка інша галузь права, має свою галузеву специфіку регулювання суспільних відносин, визнану в юридичній літературі. Галузева специфіка регулювання відрізняється відомою замкнутістю, свого роду суверенністю, вона не застосовується до відносин, що лежать за межами галузі. У галузевому регулюванні неможливе субсидіарне застосування юридичних норм.

Право соціального забезпечення в цілому має у своєму розпорядженні достатній власний інструментарій для вирішення всіх основних практичних питань даної галузі права.

І все-таки слід зазначити, що характерними ознаками розмежування суміжних галузей права прийнято вважати предмет і метод регулювання. Предмет права відповідає на запитання, що воно регулює, а метод — якими засобами здійснюється правове регулювання суспільних відносин. Так, основна відмінність відносин, регульованих трудовим правом, від відносин, що складають предмет права соціального забезпечення, полягає в тому, що перші пов'язані із трудовою діяльністю людини в громадській організації праці (незалежно від форм власності й видів господарської діяльності); другі — із соціальним захистом, матеріальним забезпеченням і обслуговуванням непрацездатних громадян.

У трудових відносинах учасниками є працівник і роботодавець, а в соціальному забезпеченні — непрацездатний

громадянин, з одного боку, і орган соціального захисту населення — з іншого. Трудові відносини входять до складу виробничих відносин, а відносини по соціальному забезпеченню — до складу соціального захисту населення. По своїй природі вони близькі, але не ідентичні.

Важливою ознакою, що дозволяє відмежувати відносини по соціальному забезпеченню від трудових відносин, є їх юридична основа, тобто конституційні права, які реалізуються в рамках кожної з галузей права.

Відносини по соціальному забезпеченню виникають при реалізації громадянином свого конституційного права на соціальний захист при настанні певних страхових випадків. У рамках же трудових відносин громадянин реалізує конституційне право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, що він вільно обрав або на яке вільно погодився (ст. 43 Конституції України).

Між трудовим правом і правом соціального забезпечення існують не тільки відособленість правового регулювання, але й певний зв'язок і взаємодія. Це виражається насамперед у тому, що право соціального забезпечення у своєму генезисі є галуззю, що виділилася у свій час не з однієї (як, наприклад, трудове право), а з декількох галузей права. Правовому регулюванню трудових відносин і відносин по соціальному забезпеченню властива наявність ряду загальних понять. До їх числа можна віднести наступні: «трудовий стаж», «трудове каліцтво», «професійне захворювання», «заробітна плата» ін.

Трудові відносини виникають раніше відносин по соціальному забезпеченню або існують поряд з ними.

Наявність трудових відносин у минулому або в сьогоденні є, як правило, умовою реалізації права на матеріальне забезпечення, а також підставою встановлення диференційованих розмірів забезпечення працівників. Однак є види соціальних виплат, які призначаються незалежно від трудових відносин громадян у минулому (допомога сім'ям з дітьми).

Право соціального забезпечення стикається й з адміністративним правом у сфері управління соціальним захистом населення. Так, через владно-організаційні відносини, регульовані адміністративним правом, визначається соціальна політика держави у сфері соціального забезпечення, приймаються нормативні акти, що встановлюють умови, розмір і порядок надання забезпечення; визначаються джерела фінансування соціального забезпечення.

Адміністративне право забезпечує організаційні зв'язки у відносинах по соціальному забезпеченню. Але ці зв'язки не аналогічні владно-організаційним відносинам в адміністративному праві, тому що положення учасників цих відносин — державних органів і громадян — не дає можливості розглядати останніх як управляємих суб'єктів, що перебувають у відносинах влади — підпорядкування з відповідним державним органом.

Відносини по наданню громадянам окремих видів забезпечення обумовлені соціальною функцією (обов'язком) держави здійснювати й розвивати різні форми соціального захисту населення. Однак на практиці іноді важко відрізнити відносини по соціальному забезпеченню, регульовані адміністративним правом або правом соціального забезпечення. Тому рекомендується відмежовувати їх не за змістом соціального забезпечення, а по характеру виникаючих соціально-забезпечувальних відносин (тобто по предмету права).

У числі галузей, що стикаються із правом соціального забезпечення, — фінансове право. Під егіду його регулювання підпадає частина суспільних відносин, що складаються в процесі акумулювання й розподілу страхових внесків, необхідних для соціального забезпечення. За допомогою норм фінансового права забезпечується функціонування фондів пенсійного забезпечення й соціального страхування. Вирішуються розрахункові, кредитні, страхові й інші питання фінансового контролю за раціональним і ефективним використанням коштів по прямому цільовому призначенню. Дотримання й точне виконання фінансово-правових приписань забезпечується шляхом застосування різних санкцій. Застосування норм фінансового права дозволяє виявити специфічні особливості й ознаки тієї предметної сфери, до якої вони причетні.

Відзначаючи основні моменти взаємодії права соціального забезпечення із зазначеними галузями права, варто підкреслити, що цим не вичерпується й не виключається зв'язок даної галузі права з іншими галузями права, наприклад, із цивільним, сімейним правом. Усе залежить від того, під сферу якого юридичного режиму підпадає конкретна життєва обставина.

З'ясування загальних положень, що характеризують право соціального забезпечення як самостійну галузь права, має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Чітке уявлення про юридичні критерії даної галузі права сприяє розкриттю поняття, структури, форм і сутності соціального забезпечення.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.013 с.)