Допомога з тимчасової непрацездатності



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Допомога з тимчасової непрацездатності



Допомога з тимчасової непрацездатності найпоширеніший вид забезпечення по державному соціальному страхуванню.

Соціальне страхування — одна із форм соціального захисту, використовуваних державою для забезпечення працівників у випадку втрати працездатності. Сам факт існування соціального страхування є гарантією матеріального забезпечення застрахованих громадян. Побудоване на принципі солідарності, перерозподілі коштів від працездатних — непрацездатним, соціальне страхування нерозривно пов'язане із трудовою діяльністю громадян у галузях економіки України.

Основні ідеї й перспективи розвитку соціального страхування, як форми соціального захисту працюючих громадян, сформульовані в Концепції соціального забезпечення населення України. Частково вони втілені в «Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. і Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18 січня 2001 р.

У зазначених нормативних актах соціальне страхування розглядається як система прав, обов'язків і гарантій, що забезпечує надання соціальної допомоги, матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, смерті годувальника, безробіття, а також у старості і в деяких інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок соціальних фондів, сформованих шляхом збору страхових внесків роботодавців і працівників.

Основними елементами соціального страхування є такі правові категорії, як страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала обов'язковому соціальному страхуванню й сплачувала страхові внески. Розміри сплати страхових внесків роботодавцями і застрахованими працівниками визначаються законодавством. Страховий стаж є основним критерієм оцінки трудової діяльності людини. Пенсії та інші виплати здійснюються сьогодні залежно від тривалості страхового стажу й розміру внесків у страховий фонд.

Страховий ризик і страховий випадок обов'язкові елементи структури соціального страхування. Страховий ризик обставини, внаслідок яких працівники або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування й потребують матеріальної підтримки або послуг у соціальному страхуванні. Страховий випадок є юридичним фактом, що служить підставою виникнення правовідносин на одержання матеріального забезпечення зі страхового фонду.

До страхових випадків із соціального страхування відносяться:

— тимчасова непрацездатність;

— вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; . — інвалідність;

— досягнення пенсійного віку;

— смерть годувальника; —безробіття;

— нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, встановлені законодавством.

Важливим елементом соціального страхування є управлінська функція. Управління соціальним страхуванням здійснюється на паритетній основі державою й представниками суб'єктів Фонду соціального страхування за участю профспілок. Участь держави в управлінні соціальним страхуванням виражається в правовому забезпеченні, прийнятті нормативних актів, встановленні тарифів страхових внесків і вирішенні інших питань.

Профспілки беруть участь в управлінні соціальним страхуванням через свою систему профспілкових організацій. При здійсненні функцій управління соціальним страхуванням профспілки опираються на чинне законодавство й взаємодіють із місцевими державними адміністраціями, регіональними дирекціями Фонду соціального страхування.

Управління соціальним страхуванням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності регіональних відділень виконавчих дирекцій Фонду соціального страхування. У сферу управління соціальним страхуванням входять різноманітні види діяльності: планування, нормування й облік коштів соціального страхування; забезпечення максимальної повноти реалізації прав і обов'язків працівників підприємств; призначення допомоги і надання інших соціальних послуг; розгляд спірних питань із соціального страхування та ін.

Однак у кожного державного органу (центрального, галузевого, обласного, міського або районного масштабу) свій обсяг компетенції, що залежить від рівня цього органу, регіональних і галузевих меж діяльності. Характер і обсяг компетенції різних органів управління визначаються законодавством. Розширення або звуження компетенції може бути тільки на підставі відповідних законів. Наприклад, сьогодні можна сказати, що профспілки мають свою правову підставу діяльності. 15 вересня 1999 року був прийнятий Закон України «Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності»1, ст. 24 якого встановлює, що профспілки, їхнє об'єднання управляють державним соціальним страхуванням як представники застрахованих працівників на принципах соціального партнерства.

Однак, звертаючись до суті допомоги з тимчасової непрацездатності, необхідно відзначити, що під допомогою у цьому випадку варто розуміти матеріальну допомогу, що повністю або частково компенсує заробіток працівникові внаслідок хвороби, травми або в інших випадках, передбачених законодавством.

Право й умови надання допомоги з тимчасової непрацездатності регулюються Законом України від 18 січня 2001 р.

Право на допомогу є рівним для всіх працівників, незалежно від виду й тривалості роботи, форми власності підприємства, а також місця проживання й інших обставин. Допомога з тимчасової непрацездатності надається працівникові замість втраченого заробітку за станом здоров'я, тобто одержання допомоги виключає можливість одержання заробітної плати. Якщо працівник у період хвороби працював і його праця оплачувалась, то допомога не призначається.

Однак, право на забезпечення допомоги — це не обов'язок дати допомогу, воно виникає при настанні певних обставин, передбачених законодавством, і не залежить, як правило, від розсуду власника підприємства або уповноваженого ним органу, що надає допомогу.

Основні умови й механізм забезпечення допомогою визначаються законодавством. Призначення допомоги залежить від ряду умов: трудових відносин, тимчасової втрати працездатності в період роботи по найму (контракту) у суб'єкта господарської діяльності, незалежно від форм власності й розміру втрати заробітку. Причому, реалізувати це право можливо лише при наявності всіх разом обставин.

Працівник має право на допомогу, якщо непрацездатність наступила в період роботи у власника підприємства. Він може користуватися ним з першого дня своєї роботи. Тривалість роботи до виникнення тимчасової непрацездатності, в основному, значення не має.

Однак на розмір допомоги вона впливає: розмір допомоги поставлений у пряму залежність від загального стажу роботи (страхового стажу).

Нагадаємо, що під загальним стажем роботи розуміється сумарна тривалість оплачуваної трудової діяльності працівника, а також прирівняної до неї діяльності, з якою право зв'язує виникнення певних юридичних наслідків. Форми й види трудової діяльності, а також приналежність роботодавця до якої-небудь форми власності значення не мають.

У загальному трудовому стажі враховуються періоди роботи на умовах трудового договору (контракту) незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності, характеру й тривалості роботи та перерв, під час яких працівник підлягав обов'язковому державному соціальному страхуванню.

У загальний стаж роботи включаються служба в армії, внутрішніх справ і інших військових формувань, створених відповідно до Конституції України; періоди соціальних відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річно-го віку і відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, тривалість якої визначається медичним висновком, але не більш ніж до досягнення дитиною 6-річного віку; час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною внаслідок Чорнобильської катастрофи до досягнення нею віку 14 років; період перепідготовки й навчання новим професіям, участь в оплачуваних суспільних роботах у період одержання допомоги (у тому числі й матеріальної) по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»; час навчання на курсах і в школах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації й перекваліфікації, якщо направленню на курси або в школу безпосередньо передувала робота або служба в армії, та інші періоди, установлені в ст. 7 Закону від 18.01.2001р. і Правилах обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги з тимчасової непрацездатності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 р. № 1658.

У загальний стаж роботи для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності не включаються: час участі працівника в страйку, що визнаний судом незаконним; час навчання у вищих закладах освіти (у тому числі на підготовчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі й клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання; час роботи засуджених у колонії-поселенні та відбування виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, якщо інше не передбачене Законом.

Тривалість загального трудового (страхового) стажу встановлюється власником підприємства або уповноваженим ним органом відповідно до запису в трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли в трудовій книжці немає відповідного запису для підтвердження загального трудового стажу можуть бути подані: довідки, військовий квиток, виписки з наказів, особові рахунки й відомості про видачу заробітної плати, інші документи, які містять дані про місце й час роботи, служби, навчання. Це може бути довідка про персоніфікований облік страхових внесків.

Тривалість стажу роботи відіграє важливу роль при визначенні розміру допомоги з тимчасової непрацездатності. Чим більше страховий стаж, тим вище розмір допомоги. Наприклад, 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до законодавства, надається працівникам, що мають страховий стаж понад 8 років. Застрахованим особам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх заміняє й доглядає за хворою дитиною у віці до 14 років, що постраждали від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни й особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту»; особи, що мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років, одержують допомогу у розмірі 80 відсотків, а до 5 років — 60 відсотків середньої зарплати.

Посилення зв' язку забезпечення допомогою із тривалістю трудової діяльності працівника, на наш погляд, є одним з важливих моментів реалізації принципу соціальної справедливості. Відсутність такого зв'язку між розміром допомоги й трудовим внеском працівника свідчило б про прояв зрівняльного підходу до матеріального забезпечення працівників, що втратили працездатність.

Допомога призначається з першого дня втрати працездатності до її відновлення або до встановлення медико-соці-альною експертною комісією (МСЕК) інвалідності. Однак у всіх випадках тимчасової непрацездатності допомога видається не довше 4 міс. підряд і не більше 5 міс. у календарному році. При непрацездатності, викликаної захворюванням туберкульозом, допомога виплачується до видужання або до перегляду групи інвалідності внаслідок захворювання туберкульозом, але не більше 10 місяців підряд і не більше 12 місяців у цілому протягом двох календарних років.

При цьому варто підкреслити, що у всіх випадках виплати допомоги з тимчасової непрацездатності приймається до уваги тільки та кількість пропущених робочих днів через хворобу, що працівник за умовами виробництва повинен був би працювати на підприємстві.

Приклад. Працівник занедужав 20 лютого, хвороба тривала до 10 березня. З 1 березня він повинен був приступити до роботи в цеху. Допомога буде видана за період з 1 до 10 березня, тобто з того дня, з якого він повинен був приступити до роботи.

Допомога працівникові не призначається за той період, коли він за умовами виробництва не залучався до роботи. Вона не призначається також у період відпустки без збереження заробітку. Тим часом ще зустрічаються випадки виплати допомоги за лікарняними листками під час знаходження працівника у відпустці без збереження заробітної плати.

Якщо непрацездатність наступила в період оплачуваної відпустки, то допомога видається за всі дні хвороби під час відпустки, засвідчені лікарняним листком. Відпустка в такому випадку продовжується власником підприємства на число днів хвороби.

Приклад. Працівникові надана оплачувана відпустка з 10 листопада на 15 календарних днів. 20 листопада він занедужав і перебував на лікуванні 6 днів. Ці дні будуть йому оплачені за лікарняним листком у випадку продовження відпустки. Але оплачені будуть тільки робочі дні. Вихідні й святкові дні не оплачуються. Вони повинні бути відзначені в лікарняному листку.

Законодавством визначене коло страхових випадків, коли працівник забезпечується допомогою з тимчасової непрацездатності: загальне захворювання; травма, не пов'язана з нещасним випадком на виробництві; вагітність і пологи; народження дитини; санаторно-курортне лікування; протезування із поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; карантин; догляд за захворілим членом сім'ї, за дитиною у віці до 3 років або дитиною-інвалі-дом у віці до 16 років; на поховання.

Кожний страховий випадок, як підстава для забезпечення допомоги, має свої особливості й умови. Наприклад, допомога при загальному захворюванні, травмі виплачується перші п'ять днів непрацездатності за рахунок коштів підприємств і організацій. При настанні страхового випадку, що привело до тимчасової втрати працездатності від трудового каліцтва або професійного захворювання, допомога видається в розмірі 100 % заробітку, незалежно від стажу роботи, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасного випадку.

При санаторно-курортному лікуванні допомога видається в тому випадку, коли наданої відпустки недостатньо для лікування й проїзду в санаторій і назад. Загальне число днів, за які може бути видана допомога, залежить від строку путівки й тривалості відпустки.

Чинне законодавство передбачає видачу допомоги також при необхідності догляду за захворілим членом сім'ї. Однак хвороба може мати різний характер: від легкого нездужання до серйозного, небезпечного для життя, захворювання. Тому звільнення працездатного працівника від роботи з виплатою йому допомоги у випадку хвороби члена сім'ї надається не при будь-якому захворюванні.

Відповідно до встановлених правил в охороні здоров'я, працівник звільняється від трудових обов'язків для догляду за хворим членом сім'ї при наявності одночасно наступних умов: відсутність можливості догляду за хворим загрожує небезпекою для життя й здоров'я хворого; у сім'ї немає інших членів сім'ї, що можуть доглядати за хворим; хворого не можна помістити в лікарню.

Допомога з догляду «за захворілим членом сім'ї видається при наявності лікарняного листка на 3 дні. У виняткових випадках строк видачі допомоги може бути продовжений, але не більш ніж до 7 календарних днів. Передбачається, що за цей період мине безпосередня загроза для життя й здоров'я хворого або він буде поміщений у лікарню.

Особливі правила виплати допомоги встановлені для учнів, що закінчили вищі заклади освіти або професійно-технічні училища, аспірантуру, і направлених на роботу. У випадку настання тимчасової непрацездатності у цих осіб до початку роботи допомога видається, починаючи з дня, призначеного для явки на роботу.

При настанні тимчасової непрацездатності під час проїзду до місця роботи допомога призначається, якщо за цей час працівник мав право на заробітну плату чи добові, або оплату витрат по переїзду.

Допомога з тимчасової непрацездатності також видається у зв'язку із протезуванням, поміщенням працівника в стаціонар протезно-ортопедичного підприємства. Лікарняний листок у цьому випадку видається за всі дні перебування в стаціонарі названого підприємства, але в кожному окремому випадку не більш ніж за ЗО календарних днів.

При карантині, тобто при відстороненні працівника від виконання звичайних трудових функцій, допомога видається, якщо працівник був відсторонений від роботи органами санітарно-протиепідемічної служби внаслідок заразного захворювання серед оточуючих його осіб.

Допомога при карантині видається за тими ж правилами, як і при тимчасовій втраті працездатності внаслідок загального захворювання. Однак період виплати допомоги при карантині обумовлений не фактом тимчасової непрацездатності працівника, а строком ізоляції, необхідним для усунення небезпеки захворювання працівника або можливого поширення ним інфекції серед оточуючих його осіб.

Лікарняні листки (листки непрацездатності) при карантині видаються лікарями-епідеміологами, а при їхній відсутності — санітарними лікарями або лікарями.

Відсторонення від роботи при карантині відрізняється від відсторонення від роботи у випадку заразного захворювання працівника підприємства з обробки, зберігання або продажу харчових продуктів. У цьому випадку сам працівник є бацилоносієм заразного захворювання тих видів, які встановлені спеціальними правилами.

Слід зазначити також, що якщо карантин установлюється незалежно від місця роботи, то зазначене відсторонення застосовується лише при роботі в певних виробництвах (наприклад, у торговельних підприємствах, кафе, ресторанах) за умови безпосереднього зіткнення працівника з харчовими продуктами й напоями у відкритому виді. Допомога видається за тими ж правилами, як і при загальному захворюванні.

Порядок призначення допомоги при народженні дитини, як уже помітив читач, докладно розглянутий автором у попередньому розділі підручника. Однак слід відмітити, що зазначена допомога може призначатися й виплачуватися за місцем роботи одного із батьків за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Таким чином, підставою для забезпечення допомогою є втрата трудової функції працівником. Факт втрати працездатності має вирішальне значення для призначення допомоги. Законодавством установлено два види втрати працездатності, що мають юридичне значення: стійка й короткочасна втрата працездатності. Стійке або тривале порушення трудової функції працівника є підставою для встановлення відповідної групи інвалідності. Характер хвороби й групу інвалідності визначає МСЕК.

Короткочасна втрата працездатності визначається лікарями лікарень, поліклінік, здоровпунктів за місцем проживання або трудової діяльності працівника.

Законодавство не розкриває поняття того або іншого виду втрати працездатності. Однак у юридичній літературі є спроби дати визначення поняття тимчасової непрацездатності. Під нею розуміється неможливість працівника за станом здоров'я виконувати яку-небудь роботу взагалі або роботу зі спеціальності протягом невеликого проміжку часу.

Поняття тимчасової непрацездатності включає втрату здатності до виконання трудових функцій як фактичну (хвороба, трудове каліцтво, професійне захворювання), так і передбачувану (догляд за хворим членом сім'ї, санаторно-курортне лікування та ін.).

Особи, що занедужали під час роботи і втратили працездатність, повинні бути звільнені від неї лікувальною установою відповідно до встановлених правил Міністерством охорони здоров'я України. Однак кожний випадок звільнення від роботи за станом здоров'я повинен бути засвідчений лікарняним листком, єдиним документом тимчасової непрацездатності.

Листок непрацездатності, як документ суворої звітності, виконує три основні функції:

1.Обліку й статистичної звітності.

2. Надає право на звільнення (або неявку) на роботу.

 

3. Є підставою для одержання грошової допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок видачі лікарняних листів регламентується відомчою інструкцією Міністерства охорони здоров'я України. Лікарняний лист є фінансовим документом, на підставі якого виплачується допомога з тимчасової непрацездатності. Він видається в день встановлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарній лікувальній установі. При втраті лікарняного листа допомога може бути видана за дублікатом, що виписується за місцем лікування працівника.

Довідки, видані лікувальними установами, що засвідчують факт непрацездатності, не можуть служити підставою для виплати допомоги.

Законодавством встановлені певні правила оформлення лікарняних листів, яких потрібно дотримуватися. Працівник, який вийшов на роботу після хвороби, повинен пред'явити лікарняний лист керівникові структурного підрозі-ділу, який на його звороті вносить необхідні відомості про число пропущених робочих днів, що підлягають оплаті, і за своїм підписом передає лікарняний лист у відділ кадрів для внесення в нього відомостей про виробничий стаж працівника. Після цього лікарняні листи під розписку за описом передаються в профспілковий комітет (комісію із соціального страхування) для визначення розміру допомоги.;

Профспілковий комітет (комісія із соціального страхування) визначає право на допомогу, встановлює її розмір і число робочих днів, що підлягають оплаті, і передає Лікарняні листі під розписку на протоколі призначення допомоги, бухгалтерії власника підприємства для нарахування суми допомоги. Лікарняні листи зберігаються в бухгалтерії нарівні із грошовими документами.

Матеріальне забезпечення працівників по тимчасовій втраті працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві.Це самостійний вид забезпечення за соціальним страхуванням.

Втрата трудової функції, зафіксована лікарняним листом, може відбутися не тільки внаслідок захворювання, але й у результаті трудового каліцтва. Під трудовим каліцтвом звичайно розуміється ушкодження здоров'я внаслідокнещасного випадку, що відбувся на виробництві. Для нещасного випадку характерне раптове ушкодження здоров'я від впливу різних факторів: механічних (рани, контузії, забиті місця, переломи), хімічних (отруєння), термічних (опік, обмороження) та ін.

Виробничий травматизм одна з основних причин втрати працездатності. Травми, каліцтва, нещасні випадки на виробництві приводять до повної або часткової втрати здоров'я людей. Причому, число травмованих не знижується. Держава несе великі матеріальні втрати від виробничого травматизму. Щорічно на підприємствах України травмуються майже 100 тисяч працівників, 320 тисяч у результаті нещасних випадків і профзахворювань уже мають стійку втрату професійної працездатності. Мільйони коштів держава витрачає на виплату допомоги за лікарняними листами і відшкодування шкоди працівникам, що одержали травми.

Причин виробничого травматизму багато, але насамперед це порушення правил техніки безпеки на робочих місцях, значна зношеність устаткування, низька трудова й виробнича дисципліна, загроза безробіття, коли працівник погоджується на виконання робіт, де не завжди забезпечені безпечні умови праці.

Багато власників підприємств невиправдано заощаджують кошти на охорону праці, не дотримуються угод з охорони праці між роботодавцем і профспілковим комітетом, перекладають рішення питань охорони праці на некомпетентних осіб. Хоча за створення здорових і безпечних умов праці несе відповідальність власник підприємства, саме керівник підприємства повинен здійснювати контроль за станом охорони праці і техніки безпеки, вимагати від підлеглих йому осіб дотримання правил техніки безпеки.

На цю сторону справи звернена увага в Положенні про розслідування й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2001 р. № 1094. Дія цього документу поширюється на підприємства всіх форм власності і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

У Положенні визначені загальні причини, при наявності яких варто вважати, що нещасний випадок відбувся на виробництві. Якщо в момент нещасного випадку потерпілий був зв'язаний з виробничою діяльністю підприємства й знаходження його в місці події пояснювалося виконанням трудових обов'язків, то вважається, що такий нещасний випадок відбувся на виробництві.

Відповідно до Положення, усі нещасні випадки на виробництві підлягають обліку й розслідуванню. Однією із цілей розслідування нещасних випадків є забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності, а також відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Однак на практиці нерідко виникають труднощі при розслідуванні й обліку нещасних випадків, які відбуваються на території підприємства, у шляху на роботу або з роботи. Під словами «у шляху на роботу або з роботи» мається на увазі пересування до місця роботи або з роботи пішки, а також на будь-якому виді транспорту. Юридичне значення в цьому випадку має лише сам факт знаходження в шляху на роботу або з роботи, але не напрямок вибраного шляху. При цьому зазначений шлях руху на роботу й з роботи повинен бути безперервним.

Дотримання встановлених правил обліку й розслідування нещасних випадків має важливе юридичне значення при вирішенні питання про призначення допомоги з тимчасової непрацездатності. Установлення факту втрати працездатності є підставою для забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності. Рішення з цього питання може прийняти дирекція Фонду соціального страхування.

Профспілкові комітети (комісії із соціального страхування) повинні розглядати на своїх засіданнях, як правило, у присутності зацікавленої особи питання призначення допомоги при травмах і професійних захворюваннях. Рішення комісії про призначення допомоги виноситься гіри наявності належно оформленого лікарняного листа і акту про нещасний випадок. Рішення оформляється протоколом. Номер і дата його вносяться у відповідний розділ лікарняного листа й засвідчуються підписом голови профкому.

Допомога з тимчасової непрацездатності може бути призначена лише в тому розмірі, що зазначений у нормативному акті, і залежить від причини непрацездатності, тривалості загального трудового стажу й деяких інших обставин. Так, при настанні тимчасової непрацездатності внаслідок виробничої травми або професійного захворювання допомога призначається у розмірі середнього заробітку, незалежно від стажу роботи, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Крім того, працівникові повинен бути в повному обсязі відшкодований збиток, заподіяний йому внаслідок ушкодження здоров'я або у випадку його смерті особам, що перебували на його утриманні. Зроблено інші страхові виплати, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку», зокрема, відшкодована моральна шкода.

Фінансування страхових виплат здійснює Фонд соціального страхування. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасних випадків.

При призначенні допомоги з тимчасової непрацездатності на загальних підставах враховуються умови до дня настання тимчасової непрацездатності. Тому розмір допомоги не може змінюватися, наприклад, у зв'язку зі змінами в загальному виробничому стажі в період хвороби.

Приклад. Працівник занедужав пневмонією. Його загальний трудовий стаж становить 7 років, 11 місяців і 15 днів. Хвороба тривала ЗО днів, тобто вже через 15 днів хвороби загальний виробничий стаж становив 8 років. Однак допомога буде призначена й виплачена у розмірі 80 % середнього заробітку.

При деяких обставинах працівник може бути позбавлений на певний час або на весь період хвороби допомоги з тимчасової непрацездатності (при порушенні лікувального режиму або неявки в призначений строк на лікарський огляд або на огляд у медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). У цих випадках працівник втрачає допомогу з того дня, коли було допущене порушення, і на строк, встановлений комісією із соціального страхування або профспілковим комітетом підприємства. Однак на практиці це правило застосовується досить рідко.

Працівник втрачає допомогу на весь період хвороби в наступних випадках:

а) якщо він навмисно заподіяв шкоду своєму здоров'ю з
метою ухилення від роботи або симулював хворобу;

б) якщо працівник занедужав або одержав травму в на-
слідок алкогольного, наркотичного, токсичного оп'яніння
або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

в) якщо працівник одержав травму при здійсненні ним
злочину;

г) за час примусового лікування за постановою суду;

д) за час знаходження у відпустці без збереження зар-
плати, у творчій відпустці, відпустці у зв'язку з навчанням;

е) за час знаходження під арештом і за час судово-медич-
ної експертизи.

Позбавити допомоги може своїм рішенням профспілковий комітет підприємства. Якщо на підприємстві немає профспілкової організації, таке рішення може прийняти уповноважений з контролю за витратою коштів Фонду соціального страхування, що призначається наказом керівника підприємства. Це характерно для підприємств і органі-, зацій із числом працюючих до 15 чоловік. Якщо на підприємстві є профгрупа, то рішення про призначення або позбавлення допомоги приймає профорганізатор.

У великих профспілкових організаціях створюються комісії із соціального страхування, яким надане право на засіданні комісії ухвалювати рішення щодо призначення або позбавлення допомоги.

Одним із важливих аспектів призначення допомоги є дотримання правил обчислення розміри допомоги з тимчасової непрацездатності. Під обчисленням розміру допомоги розуміється визначення в грошовому вираженні суми допомоги, обчисленої у відсотках до фактичного заробітку працівника за роботу у власника підприємства.

Законодавством про соціальне страхування встановлено, що заробіток для нарахування допомоги береться за два останніх календарних місяці перед настанням тимчасової непрацездатності. У загальну суму заробітку включаються всі види оплати праці, які мають постійний характер і є типовими, нормальними для даного працівника. Оплата, що підлягає обліку при нарахуванні допомоги, включається в заробіток за часом, за який вона нарахована, а не за часом її фактичного одержання.

Приклад. Працівникові нарахована зарплата в грудні 2004 р., а він її одержав у січні 2005 р. Розмір допомоги у зв'язку з хворобою в січні 2004 р. буде обчислюватися за попередні два календарних місяці в 2004 р.

Фактичний заробіток для нарахування допомоги у всіх випадках, крім трудового каліцтва й професійного захворювання, враховується в сумі, що не перевищує подвійного посадового (місячного) окладу або подвійної тарифної ставки.

Розмір допомоги визначається у відсотковому відношенні до заробітку. Але щоб визначити загальну суму допомоги, потрібно знати середньоденний заробіток і розмір денної допомоги в грошовому вираженні. Цей розрахунок робить бухгалтерія підприємства. Але базовий рівень, норму допомоги встановлює комісія із соціального страхування або профком підприємства, виходячи з наявності страхового стажу працівника.

Середньоденний заробіток і середньоденна допомога, обчислена у встановленому порядку, а також число днів, що підлягають оплаті, і загальна сума допомоги вносяться бухгалтерією підприємства у відповідний розділ лікарняного листа.

Обчислена у встановленому порядку допомога виплачується бухгалтерією з каси підприємства за рахунок коштів фонду соціального страхування. Виплата повинна проводитися в строки, встановлені для виплати заробітної плати. Якщо лікарняний лист не був пред'явлений вчасно, його можна прийняти й оплатити до закінчення 6 місяців. При зверненні за допомогою після закінчення цього строку вона може бути видана лише у виняткових випадках при наявності поважних причин пропуску строку звернення за допомогою.

Допомога з тимчасової непрацездатності за минулий час може бути видана працівникові не більш ніж за 12 місяців до дня звернення за допомогою. Якщо працівник внаслідок хвороби або з інших причин не в змозі сам одержати допомогу, він може видати доручення на його одержання іншій особі чи написати заяву про перерахування допомоги на свій рахунок у відділенні ощадного банку або про переказ його поштою за місцем проживання.

Про утримання з допомоги.Якщо допомога виплачена працівникові в більшому розмірі, зайво видана сума може бути утримана на підставі рішення комісії із соціального страхування. Утримання допускаються в тому випадку, якщо переплата мала місце в результаті (арифметичної) помилки у підрахунку або у зв'язку із зловживанням з боку одержувача (підробки, підчищення в документах та ін.).

Рішення комісії із соціального страхування про утримання з одержувача допомоги зайво виплачених йому сум внаслідок помилки у підрахунку може бути винесено не пізніше 3 міс. з дня призначення допомоги, а при переплаті в результаті зловживань — без обмежень яким-небудь строком. Якщо працівник уже не працює на даному підприємстві, то зайво виплачені суми допомоги стягуються в судовому порядку.

Утримання з допомоги або із заробітку зайво виплачених працівникам сум не можуть перевищувати 20 % суми, що належить йому при даній виплаті. Якщо утримання проводиться із декількох підстав (наприклад, стягнення аліментів, відшкодування збитку), то за загальним правилом за працівником повинно бути збережене не менше 50 % допомоги. Утримання проводяться через бухгалтерію підприємства, а якщо працівник вибув з нього, то за новим місцем роботи.

Але не завжди благополучно йдуть справи з виплатою допомоги. Причини відомі — відсутність коштів на підприємствах. Особливо страждають від цього працівники, що одержали травму на виробництві на ліквідованих підприємствах без правонаступника. За Правилами відшкодування шкоди виплати повинні проводитися з Фонду соціального страхування. 4 листопада 2004 року в Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування по тимчасовій втраті працездатності» внесені істотні зміни щодо виплати матеріального забезпечення. Якщо через відсутність коштів на своїх банківських рахунках або через їх арешт страхувальник має заборгованість із виплати матеріального забезпечення, передбаченого Законом, більш ніж за один календарний місяць понад строки, встановлені за заявою застрахованої особи або осіб, що мають право на одержання матеріального забезпечення, фінансування такого забезпечення здійснюється виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем реєстрації страхувальника з наступним відшкодуванням страхувальником виплачених Фондом коштів.

Виплата матеріального забезпечення здійснюється за списком (відомості), наданим страхувальником, шляхом перерахування коштів на особистий рахунок цих осіб (за їх заявою) через банківські установи.

Витрати за послуги банків здійснюються за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування з наступним відшкодуванням їх страхувальником1.

На практиці зустрічаються різні порушення правових норм про соціальне страхування. Наприклад, при витраті коштів на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, а їх витрачається на ці цілі більше 80 % від загальної суми бюджету Фонду соціального страхування, іноді приймаються до оплати неправильно оформлені лікарняні листи, без вказівки першого дня настання непрацездатності й продовження хвороби при побутовій травмі. Допускаються помилки у визначенні права на допомогу, вирахуванні страхового стажу.

У ряді випадків неправильно вказується розмір допомоги (вище або нижче норми, передбаченої законодавством). Іноді допомога обчислюється не з двох тар



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.018 с.)