Правовідносин по соціальному забезпеченню

Правовідносини по соціальному забезпеченню є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на соціальний захист. Вони складають велику групу правовідносин у нашій державі. Дослідженню проблеми правовідносин присвячено ряд монографій, авторами яких є А.Д. Зайкін, Р.І. Іванова, В.А. Тарасова та інші вчені.

У загальній теорії права правовідносини розглядаються як об'єктивно виникаюча в суспільстві, відповідно до закону, особлива форма соціальної взаємодії, учасники якої мають взаємні, кореспондуючі права-обов'язки й реалізують їх із метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, не заборонені державою або гарантовані і охороняємі в особі певних органів.

Правовідносини складаються, виникають, змінюються й припиняються під впливом правових норм. Тому правовими відносинами називають зв'язок між учасниками (суб'єктами), їх взаємні права й обов'язки, які регулюються нормами права. Із цього випливає, що соціально-забезпечувальні відносини — це правові відносини (в іншому вигляді вони практично не існують), тому що виникають тільки при застосуванні норм відповідного законодавства. Це досить істотна особливість соціально забезпечувальних правовідносин, що відрізняють їх від інших правовідносин.

У цьому випадку важливо й те, що в ході реалізації норми права в правовідносинах виявляється її відповідність (або невідповідність) конкретним умовам, суспільним потребам, цілям регулювання. «Реалізація норми в правовідносинах показує, наскільки повно й точно визначені в нормі головні, типові риси даного відношення, наскільки реальна норма».

Правовідносини тісно пов'язані з фактичними відносинами, їх динамікою. Вони глибоко проникають у регульовані правом економічні, матеріальні відносини (відносини по соціальному забезпеченню входять до категорії матеріальних, майнових відносин). Тому вони залежать не тільки від правових норм, але й насамперед від опосередковуваних ними фактичних відносин, матеріальних умов, життєвих обставин або, як прийнято говорити, юридичних фактів, що є приватною передумовою здійснення всіх видів правовідносин по соціальному забезпеченню.

Правовідносини по соціальному забезпеченню різноманітні й відображають специфіку предмета та методу галузі права. Правовідносини по соціальному забезпеченню мають свою структуру, набір елементів і розкриваються через них, а саме: через суб'єктів, об'єкти, зміст і юридичні факти.

Виходячи із загальних міркувань про правовідносини, у порядку визначення поняття, правовідносини по соціальному забезпеченню представляють собою виникаюче на основі норми права по волевиявленню правоздатного громадянина й за рішенням управо моченого на те органа державної влади юридичне відношення, у якому один суб'єкт має право на одержання певного виду соціального забезпечення, а інший несе юридичні обов'язки надати йому певний вид соціальних виплат. Ці ознаки властиві всім основним правовідносинам з приводу окремих видів соціального забезпечення. У похідних від основних — процедурних або процесуальних правовідносин юридичні відносини виникають також по волевиявленню правоздатного громадянина. Громадянин, як суб'єкт правовідносин, звернувшись із заявою або скаргою, має право на встановлення юридичного факту або на відновлення порушеного права, а інший суб'єкт — державний орган — зобов'язаний установити юридичний факт або юридичний склад у цілому й винести рішення по суті питання.

Суб'єкти правовідносин. Вважається, що для правовідносин по соціальному забезпеченню характерно їх виникнення між громадянином, з одного боку, і державним органом — з іншого. Тільки в правовідносинах із приводу виплати пенсій у зв'язку із втратою годувальника й допомоги на дітей у малозабезпечених сім'ях забезпечуваним суб'єктом виступає не кожний член сім'ї окремо, а сім'я в цілому.

При розгляді питання про суб'єктів правовідносин по соціальному забезпеченню важливе значення мають вci елементи правового статусу громадянина, i в першу чергу його правоздатність i дієздатність.

Правоздатність являє собою можливість мати передбачені законом права й обов'язки, тобто правоздатність виступае необхідною передумовою правоволодіня. Тільки в результаті визнання особи правоздатною вона стає суб'єктом правовідносин, власником конкретного суб'єктивного права або носієм юридичних обов'язків. Таке визнання здатності здобувати права й мати обов'язки особа одержує від держави.

Правоздатність i дієздатність (правосуб'єктність) являють собою соціально-юридичну (суспільно-правову) властивість суб'єкта. Вона залежить від психофізіологічного стану особи, i тільки за певних умов (вік, зрілість, стан психіки) особа визнається здатною мати особисто або через пред-ставника здійснювати певні права й обов'язки, бути юридично відповідальною за свої вчинки.

По Конституції України yci громадяни правоздатні в області соціального забезпечення. Але в силу специфічних відносин по соціальному забезпеченню й обов'язковості соціального страхування Конституція України обумовлює право громадян на соціальний захист віком, інвалідністю, втратою годувальника, тимчасовою непрацездатністю, без-робіттям. Отже, вci ці обставини — юридичні факти виступають конкретними умовами, а в сукупності передумовою володіння правом на соціальне забезпечення за рахунок засобів обов'язкового державного соціального страхування, тобто галузевою правосуб'єктністю.

У галузевих нормах, що регламентують різні види соціального забезпечення, встановлюються додаткові умови, від яких залежить правоздатність. Серед них є й правомрні дії без наміру породити певні наслідки — вчинки (наприклад, страховий стаж, материнство) i події (факт стану на утримання, у родині, причина інвалідності, ступінь втрати пра-цездатності та ін.)

Наприклад, право на пенсію додатково поставлено в залежність від страхового стажу або іншого виду суспільно корисної діяльності (виконання обов'язків громадянина, військової служби, догляду за дитиною до 3-літнього вікy).

Тільки сукупність ycix встановлених у нормах права умов може привести до визнання особи, що має право на певний вид пенсії, допомоги та т.п., тобто бути суб'єктом права.

Однак це ще не саме суб'єктивне право, яке встановлено й гарантовано державою — Mipa можливоі поведінки особи, а передумова, достатня для володіння правом.

У літературі по праву соціального забезпечення не завжди підкреслюється залежність права на той або інший вид соціального забезпечення від певних умов, встановлених нормами права. Так, B.C. Андрєєв вважає, що основними правами в цій галузі володіють вci громадяни. I тільки ви-никнення права на одержання окремих видів забезпечення, таких як право на соціальні пільги у ветеранів війни, можливо залежно від інвалідності, ii причини, участі в бойових діях i т.д.

Досить показовий висновок B.C. Андрєєва на цей рахунок: «Здатність бути носієм правомочній i обов'язків у конкретних правовідносинах iз приводу окремих видів забезпечення не є однаковою. В одних випадках нею володіють yci громадяни, в інших — особи при досягненні певного віку або наявності інших обставин».

Кожне з умов, з якого закон зв'язує право на те або інше соціальне благо, являє собою юридичний факт. Роль юридичних фактів у соціальному забезпеченні досить широко освітлена в літературі. Але при цьому їx роль зводиться в основному до визнання їx як підстави виникнення, зміни й при-пинення правовідносин, а також підстави настання так званих «незавершених», «проміжних» наслідків.

Загальна теорія права юридичними фактами визнає такі обставини, обрані державою iз цілого ряду життєвих явищ, які закріплені ним у гіпотезі правової норми як умови, що викликають певні правові наслідки. При цьому, як відзначалося, правовими наслідками юридичних фактів можуть бути не тільки виникнення, зміна або припинення правовідносин. Вони обумовлюють також i правосуб'єктність (правоздатність i дієздатність).

Загальна теорія права затверджує, що правосуб'єктність завжди пов'язана з наявністю юридичних фактів. Тому під умовою виникнення права на той або інший вид соціального забезпечення маються на увазі правовиникаючі факти, сукупність яких являє собою складний юридичний склад (або одиничний факт) — передумову наявності правоздатності для вступу у відповідні правовідносини. Цей склад (або одиничний факт) фіксується в певному порядку правомочними на те органами соціального захисту, на підставі чого особа визнається правоздатною на той або інший вид соціального забезпечення.

Правоздатністъ, як визнана державою можливість особи бути суб'єктом правовідносин, — категорія не тільки суспільно-юридична (соціально-правова), але й конкретно-історична. Вона перебувае в безперервному розвитку й у мipi реформування системи соціального захисту має тенденцію до розширення, запровадження нових видів соціальних виплат, таких, наприклад, як недержавна пенсія, адресна допомога непрацездатним громадянам, допомоги сім'ям з дітьми таін.

Дієздатними особами, тобто здатними свo їми діями здобувати, самостійно здійснювати права та обов'язки й нести відповідальність, громадяни одночасно стають з правоздатністю до вступу до правовідносин по соціальному забезпеченню. Це означає, що свої права й обов'язки в різних видах правовідносин цієї галузі громадяни починають здійснювати при вступі в соціально-трудові правовідносини після досягнення певного віку, настанні інвалідності та іншеe. Однак у силу особливостей цього контингенту забезпечуваних розповсюджений інститут представництва. У відношенні дітей, а також oci6, визнаних у встановленому порядку недієздатними, правоздатність реалізується піклувальниками, опікунами й іншими представниками (родичами, батьками, дитячими будинками, інтернатами).

У правовідносинах iз приводу встановлення фактів, що мають юридичне значення, i в процесуальних правовідносинах по розгляду спорів між суб'єктами основних i процедурних правовідносин, правосуб'єктність (правоздатність i дієздатність) виникає одночасно зi здатністю цих громадян бути суб'єктами конкретних правовідносин на одержання того або іншого виду соціального забезпечення й може реалізуватися представниками по закону та дорученню.

Другим суб'єктом правовідносин по соціальному забе з печенню виступають державні органи соціального захисту. Вони мають спеціальну правосуб'єктність, тобто здатність своїми діями виконувати юридичні обов'язки по наданню громадянам певних видів соціального забезпечення. Taкі органи й організації численні. Це: обласні, міські й районні управління праці та соціальної політики, Пенсійного фонду України, медико-соціальні експертні комісії (МСЕК), інтернати, регіональні центри соціальної допомоги та ін. Повноваження та юридичні обов'язки зазначених органів визначені положеннями, інструкціями, іншими нормативно-правовими актами.

Об'єкти правовідносин. У теорії права під об'єктами правовідносин розуміються piзнi матеріальні, духовні й соціальніблага.

Юридичний зв'язок між суб'єктами правовідносин по соціальному забезпеченню виникає з приводу як матеріальних, так i нематеріальних благ. Це зовнішні предмети, явища, neвні соціалъні виплати, з якими пов'язано поводження суб'єктів правовідносин, та є ix об'єкти. Матеріальні блага соціально-забезпечувального характеру численні й діляться на пенсії, допомогу, соціальні послуги та пільги.

Матеріальну допомогу можна ділити й по її цільовому призначенню. За цією ознакою розрізняють виплати, що переслідують ціль утримання громадянина(пенсії); виплати з метою надання матеріальної допомоги громадянинові i його ciм'ї (допомоги); соціальна допомога ciм'ї по утриманні й вихованню дітей; натуральні види допомоги з метою утримання людей похилого віку й непрацездатних; обслуговування з метою охорони здоров'я громадян (медична допомога, санаторно-курортне лікування та ін.).

Нематеріальними послугами є факти, що мають юридичне значення в соціальному забезпеченні: повні склади, з якими закон зв' язує право на той або інший вид соціального забезпечення, а право, що захищає також, дійсно або штучно порушене.

Зміст правовідносин. Уci правовідносини являють собою єдність юридичної форми й соціального змісту. Під юридичним змістом правовідносин розуміється сукупність суб'єктивних прав i юридичних обов'язків, якими наділені суб'єкти правовідносин.

Суб'єкти права на певні види соціального забезпечення мають i, як правило, особисто здійснюють свої права й обов'язки. Закріплене в нормах права й гарантоване державою суб'єктивне право являє собою юридичну можливість суб'єкта діяти певним чином, вимагати певних дій від зобов'я-заного суб'єкта й для користування певним соціальним благом звертатися, якщо буде потреба, за захистом до компетентних органів держави.

Суб'єктивне право в динаміці виступає як реалізація права у конкретних правовідносинах, яким відповідає конкретний обов'язок. Юридичний обов'язок вимагає позитивних дйц, що відповідає певному праву. I права, i юридичний обов'язок випливають iз норми права i пов'язані юридичним фактом, обумовлені ним.

Характерна риса вcix правовідносин по соціальному забезпеченню — наявність права правоздатного громадянина на одержання певного виду соціального забезпечення й відповідно цьому праву юридичного обов'язку органу державного управління надати громадянинові певне соціальне благо. Це не означає, що в сфері соціального забезпечення правовідносини є простими, тобто складаються з одного повноваження й кореспондуючого йому обов'язку, або однобічними, коли повноваження належать одному суб'єктові правовідносин, а обов'язки — іншому. Більшість правовідносин у nраві соціального забезпечення i складні, i двосторонні, з комплексом прав i обов'язків в обох суб'єктів.

Автором підручника вже відзначалося, що суб'єктивне право перетворюється під впливом юридичних фактів. Юридичні факти, що впливають на виникнення, зміну або припинення правовідносин, називаються підставами їx виникнення, зміни або припинення. При цьому такі факти у вcix випадках виникають iз юридичних актів, тобто правомірні дії, вчинені з метою виникнення певних наслідків (зміни або припинення правовідносин).

Специфіка юридичних фактів, що впливають на виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню, полягaє в тому, що вони виникають зi складного юридичного складу, до якого входить не один, а два й більше юридичних фактів. Так, щоб одержувати пенсію, правоздатна особа звертається iз заявою в орган Пенсійного фонду України, що приймає рішення щодо призначення певного виду пенсії. Сім'я не буде одержувати допомогу на дітей без звернення iз заявою в районне управління праці та соціального захисту за місцем проживания i без винесення рішення по цьому питанню.

Метод соціального забезпечення проявляється, зокрема, у правопричинному характері норм, з одного боку, i в iмпeративному — з іншого. При їx реалізації один суб'єкт виявляє волю на одержання певного виду соціального забезпечення, інший — висловлює волю в наданні соціальних виплат. Саме цей характер галузевих норм i проявляється в підставах виникнення, зміни й припинення правовідносин по соціальному забезпеченню.

За загальним правилом, правовідносини по соціальному забезпеченню носять тривалий характер. Тому практичне значения має питания про підстави їx зміни. Це юридичний склад — волевиявлення громадянина й рішення органу спеціальної компетенції. Так, перехід з однієї пенсії на іншу може бути при наявності. заяви пенсіонера, за рішенням органу Пенсійного фонду, а перерахунок пенсій — з ініціативи пенсіонера — рішенням того ж органу. Зміна правовідносин відбувається з появою нових юридичних фактів, що свідчать про виникнення нового права в забезпечуваної особи, тобто при змінах у її правоздатності.

Припиняються правовідносини по соціальному забезпеченню смертю забезпечуваної особи, а також спеціальним рішенням повноваженого органу (наприклад, у випадку визнання колишнього інваліда здоровим, коли відновлена працездатність) або закінченням встановленого в законо-давстві строку (наприклад, припиненням виплати пенсії з нагоди втрати годувальника студентам по закінченні навчального закладу, але не більше ніж до досягнення ними 23-літнього віку).