Організаційно-правові форми та види соціального забезпечення

Здійснення соціального забезпечення відбувається в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язане зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, чинним законодавством і характеризують соціальне забезпечення із зовнішньої сторони — з боку його організації.

В Україні розвиваються наступні форми соціального забезпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхання;

1. обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й господарювання;

2. соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

3. утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення;

4. адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів Державного й місцевого бюджетів;

5. недержавне пенсійне забезпечення шляхом укладення пенсійних контрактів з пенсійними фондами;

6. благодійна допомога непрацездатним громадянам за рахунок засобів суспільних об'єднань і фондів.

Для кожної із цих форм соціального забезпечення, як правило, специфічний: контингент забезпечуваних; джерело фінансування, з якого проводиться забезпечення; види забезпечення (обслуговування); органи управління.

Обов'язкове державне пенсійне страхування являє собою здійснювану державою, Пенсійним фондом України систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами виплат і обслуговування, передбачених законодавством. Пенсійне страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, підлягають обов'язковій реєстрації як страхувальник, а всі працівники найманої праці з моменту надходження на роботу вважаються застрахованими, і їм видаються страхові посвідчення. Такий порядок передбачений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.

Основними засобами пенсійного фонду є внески страхувальників на обов'язкове державне пенсійне страхування, розмір яких порівнюється сумою виплаченої заробітної плати й інших видів доходів.

За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачуються трудові пенсії по старості, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника, за вислугу років та інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.

Управління фінансами пенсійного забезпечення покладено на Пенсійний фонд України і його територіальні органи в областях і районах, містах і районах у містах, які утворюють загальну систему органів управління пенсійним забезпеченням у країні.

Другою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств. Ця форма являє собою систему виплат і послуг працівникам підприємств і членам їх сімей у період соціально-трудових відносин. Джерелом фінансування в цьому випадку є фонди соціального страхування України.

Фонди соціального страхування утворюються за рахунок внесків страхувальників (фізичних і юридичних осіб в установлених відсотках) до об'єктів оподатковування суб'єктів підприємницької діяльності й осіб, що працюють на умовах трудового договору. За рахунок фондів виплачуються допомоги з безробіття, від нещасних випадків на виробництві, по тимчасовій непрацездатності, вагітності й родах, на народження дитини й догляд за нею, а також виділяються кошти на придбання путівок на санаторно-курортне лікування працівників і членів їх сімей.

Здійснення соціального страхування покладено на правління й виконавчі дирекції фонді.

Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України. Бюджетні кошти мають строго цільовий характер. Вони призначені для виплати державних пенсій військовослужбовцям офіцерського складу й прирівняним до них особам начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ, державним службовцям, науковцям, журналістам, суддям, прокурорським працівникам, підвищення пенсій і надання пільг ветеранам війни й деяким іншим категоріям громадян.

За рахунок прямих асигнувань із державного бюджету надаються різні види допомоги сім'ям з дітьми, медичне обслуговування, професійне навчання й працевлаштування інвалідів, протезування, забезпечення засобами пересування та ін.

Практичне виконання цієї роботи з 1 січня 2007 року здійснюється територіальними — районними та обласними органами Пенсійного фонду України, а також місцевими органами праці та соціального захисту населення.

Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення. Утримання непрацездатних громадян в установах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету. Вона відноситься до сфери послуг людей похилого віку.

Практика показує, що потреба в різного роду послугах необхідна, у першу чергу, громадянам похилого віку, багато хто з яких знаходить притулок у стаціонарних установах системи соціального захисту населення. За допомогою в ці установи звертаються, як правило, громадяни похилого віку й хворі, які повністю втратили здатність до самообслуговування й мають потребу в постійному догляді. Такі люди становлять відносно невелику кількість в загальній чисельності осіб, що потребують додаткові послуги з боку суспільства й держави.

У стаціонарних установах (будинках-інтернатах для старих і хворих) системи соціального захисту України перебуває більш 52 тис. громадян похилого віку. Кількість інтернатів збільшилася за 2001—2003 р. до 314.

Статус і форми діяльності інтернатів регулюються Типовим положенням про будинки-інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року»

Сучасні інтернати державної системи соціального захисту ведуть своє походження від давніх установ (притулків), призначених для громадян, що не мають коштів для існування. Зараз багато хто з тих, що проживають в інтернатах, мають свою невелику пенсію, що, звичайно, не покриває всіх витрат по утриманню пенсіонерів у цих інтернатах.

Поряд з інтернатами одержали розвиток територіальні центри соціального обслуговування непрацездатних. Це одна з найпоширеніших зараз форм надомного обслуговування самотніх старих і хворих, ветеранів, інвалідів. Наданням соціальних послуг займаються сьогодні 745 територіальних центрів в Україні. У кожному регіоні функціонують такі установи. Вони надають допомогу вдома самотнім старим і хворим. Комплексом соціальної допомоги користуються майже 800 тисяч громадян похилого віку.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям непрацездатним громадянам за рахунок коштів Державного й місцевого бюджетів. Це форма надання допомоги конкретним непрацездатним, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, пенсіонерам.

Розвиток адресної допомоги розглядається в Основних напрямках соціальної політики держави як один із першочергових заходів реформування системи соціального забезпечення населення.

Формування адресної допомоги як самостійної форми соціального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. За останнім часом прийнято низку нормативно-правових актів про умови й порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Право на адресну допомогу має сім'я, у якій рівень забезпечення нижче прожиткового мінімуму.

У 2002—2007 рр. збільшені розміри державної допомоги сім'ям з дітьми. Допомога, передбачена Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», призначається сьогодні в підвищених розмірах, установлених у Державному бюджеті України на кожний рік.

Диференційований підхід до різних груп населення й окремих непрацездатних осіб залежно від рівня їх забезпеченості й можливостей держави — у цьому, властиво, суть цільових адресних виплат малозабезпеченим, найменш соціально захищеним громадянам. Однак потрібна система адресної допомоги, і її можуть створити місцеві держадміністрації й органи самоврядування. Цікавий Досвід адресної допомоги в Одеській області. За рішенням Одеської облради, Толовне управління праці та соціальної політики обладміністрації розробило систему адресної допомоги малозабезпеченим категоріям населення області, що має три рівні: базовий (село, селище), районний (місто, район) і обласний.

На рівні конкретного села, селища працівники територіального центра або відділення проводять обстеження кожної сім'ї, кожного мешканця. Так виявляються люди, яким необхідна соціальна підтримка, визначається вид можливої допомоги й хто її може зробити (сільський голова, сільгосппідприємство, фермери, інтернат, працівники служби соціальної допомоги, приватні особи і т.д.). Допомога ця не разова, а постійна, і не будь її, людина не могла б вижити в повній самотності.

Нарівні міста або району ведеться облік громадян, що потребують допомоги, здійснюється керівництво роботою територіальних центрів, контролюються витрати фінансових ресурсів, ведеться пошук позабюджетних джерел матеріальних коштів.

Обласний рівень визначається через бюджет області — основні статті витрат на соціальний захист населення. Облуправління праці та соцполітики тримає все, що торкається адресної допомоги, на рівні області. Воно координує, контролює, організовує всі заходи, пов'язані з наданням адресної допомоги малозабезпеченим громадянам області.