Форми і засоби захисту права

ГРОМАДЯН У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

У ході формування демократичної і соціально-орієнтованої правової держави істотно зростає роль правозахисного механізму стосовно до прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності. Охорона прав і законних інтересів людини й громадянина стає найважливішим обов'язком усіх державних органів.

Затверджуючи й забезпечуючи права і свободи людини (ст. З Конституції України), держава в законодавчому порядку встановлює гарантії здійснення і захисту цих прав, що має важливе значення для їх реалізації. Кожний громадянин може розраховувати на захист із боку держави своїх суб'єктивних прав.

У юридичній літературі під захистом прав звичайно розуміється розгляд спорів між зацікавленими фізичними, юридичними особами, коли одна зі сторін, що сперечається, вважає, що порушено її права. Форми й засоби захисту прав, міра відповідальності осіб за їх порушення закріплені в нормативно-правових актах.

Основою реального здійснення права громадян на соціальне забезпечення є функціонування системи засобів, спрямованих на охорону і захист права від можливих або дійсних порушень. Усі засоби, за допомогою яких забезпечується здійснення громадянами своїх прав, підрозділяються на засоби охорони і засоби захисту суб'єктивних прав.

Захист права громадян на соціальне забезпечення здійснюється в судовому й адміністративному порядку, заснованому на законах. Серед них провідне місце належить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. і прийнятих на його основі підзаконних актах (постановах Кабінету Міністрів України, інструкціях, наказах і роз'ясненнях Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України).

Згідно ст. 105 зазначеного Закону, застраховані особи і члени їх сімей мають право на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду України та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку.

Страхувальники мають право на оскарження дій (бездіяльності) виконавчих органів Пенсійного фонду і їх посадових осіб у порядку підпорядкованості у вищий орган або посадовій особі, а також у судовому порядку, тобто діють два засоби оскарження — адміністративний і судовий.

Судовий порядок захисту будь-яких прав, включаючи пенсійні, набагато ефективніше, ніж адміністративний. У сучасних умовах звернення до суду з позовом, скаргою або заявою — один з основних засобів правозахисту. Правда, громадянам літнього віку, часом важко перебороти психологічний бар'єр звернення до суду, оДнак звернення до суду є історично кращою формою культурного, цивілізованого розв'язання суперечок, у більшій мірі гарантуюче об'єктивність і незалежність розв'язання скарг. У цілому ряді випадків рекомендується звертатися з позовом у суд за захистом своїх прав.

Які дії і чиї рішення можна оскаржити в суді? Об'єктом оскарження є дії тих органів соціального захисту у посадових осіб, у чию компетенцію входить рішення відповідних питань. Так, призначення пенсій за чинним законодавством віднесено до компетенції районних управлінь Пенсійного фонду України. Тому на рішення цих органів і подається скарга в суд при відмовленні в призначенні пенсії. У тих випадках, коли питання призначення пенсій вирішуються одноосібно начальником районного управління Пенсійного фонду, то тоді його рішення є об'єктом оскарження.

У суд можна оскаржити наступні рішення органів Пенсійного фонду, праці та соціального захисту:

про відмову в призначенні пенсії або будь-якого виду допомоги;

про призначення пенсії не на тих умовах, на яких претендував заявник (наприклад, пенсія призначена на загальних умовах, а не в пільгових розмірах);

про призначення пенсії в конкретній сумі, коли заявник не згодний з її розміром, порядком обчислення його стажу, заробітку і, відповідно, пенсії. Однак, у суд не може бути оскаржене рішення власника підприємства чи уповноваженого ним органу про відмову в поданні до призначення пенсії, тому що у цьому випадку зацікавлена особа має пра- во безпосередньо звернутися з усіма документами в районне управління Пенсійного фонду;

про утримання зайво виплачених пенсій і допомоги, заперечуючи як сам факт переплат, так і розмір утримань, або докази про свою невинність у виникненні переплати;

дії працівників органів Пенсійного фонду, пов'язані із затримкою виплати пенсій, з припиненням виплати пенсій, включаючи і стягнення невиплачених сум пенсій з вини органів Пенсійного фонду за минулий час;

про перерахунок пенсії, а саме, про відмову в перерахунку пенсії, про розмір пенсії при перерахунку;

про переведення з одноговиду пенсії на інший, включаючи відмовлення в переведенні, про новий розмір пенсії та ін.;

про відмову в установленні стажу роботи за показаннями свідків про тривалість установленого стажу та ін.

До суду можна звертатися і з приводу встановлення фактів, необхідних для призначення пенсії, коли їх неможливо підтвердити в позасудовому порядку. Зокрема, суд установлює факти родинних відносин, перебування на утриманні, реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті, стану у фактичних шлюбних відносинах, батьківства, визнання батьківства, нещасного випадку на виробництві, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги із фонду соціального страхування, приналежності правовстановлюючого документа особі. Наприклад, якщо в довідці про трудовий стаж заявника, що звернувся за призначенням пенсії, прізвище зазначене з перекручуванням, то органи Пенсійного фонду можуть відмовити в заліку в стаж часу роботи із цієї довідки. Але суд на підставі показань свідків, інших письмових доказів може встановити приналежність довідки заявникові. Дане положення має важливе значення для визначення розміру пенсії. Розмір пенсії, як відомо, залежить від тривалості загального стажу роботи (страхового стажу).

Зазначений вище перелік встановлюючих судом юридичних фактів у сфері соціального забезпечення не є вичерпним. Так, суд може встановити факт знаходження громадянина в неповнолітньому віці як в'язня фашистських концтаборів для наступного одержання пільг, передбачених для даної категорії осіб. В іншому випадку суд може установити факт знаходження на окупованій території в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 р. колишньої громадянки СРСР, нині — Ізраїлю, що не має особливого юридичного значення по законодавству України, але необхідний для заявниці в Ізраїлі для одержання компенсації від уряду ФРН як постраждало! в роки нацизму.

У практиці судів з'явилися справи про встановлення статусу учасйика війни. Так, гр-нка Л. Шепелева із Запоріжжя звернулася в суд із проханням установити факт її трудової діяльності в період війни, а отже, визнати її учасником війни. Комісія по установленню статусу учасника війни відмовила їй у цьому через відсутність необхідних документів.

Рішенням суду від 26 березня 2001 року, на підставі показань свідків, що підтверджують факт роботи гр-нки Л. Шепе-левой у роки війни, установлено статус учасника війни з моменту вступу рішення суду в законну силу.

Судом захищається право особи на відшкодування збитку, заподіяного громадянинові неправильним оформленням пенсійних документів з вини власника підприємства або уповноваженого ним органу. Так, акціонерне товариство «Метал» надало в районне управління Пенсійного фонду неправильні відомості про фактичний розмір заробітку свого працівника для обчислення пенсії, що привело до зменшення розміру пенсії, яка виплачувалася протягом року. Після подання в управління Пенсійного фонду довідки про фактичний розмір заробітку був зроблений перерахунок пенсії. Органи Пенсійного фонду в подібних випадках не доплачують пенсію за минулий час, оскільки заниження розміру пенсії відбулося не з їх вини, а з вини підприємства, що представляло документи.

Тому працівник звернувся у суд з позовом до власника підприємства з приводу стягнення недоотриманих сум пенсії з моменту її призначення і до перерахунку. Суд цей позов задовольнив на тій підставі, що працівникові був нанесений матеріальний збиток. Підставою відшкодування збитку виступає у цьому випадку цивільне законодавство.

Або інший приклад. Інвалід вправі звернутись до суду, щоб стягнути із особи, що спричинила шкоду, як правило, підприємства, додаткові витрати, необхідні для оплати до- даткового харчування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду, санаторно-курортного лікування, включаючи вартість проїзду до місця лікування і назад самого потерпілого, а в необхідних випадках і супровідного, придбання спеціальних транспортних засобів та ін.

Згідно ст. 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» громадянин вправі в судовому порядку оскаржити рішення органу медико-соціаль-ної експертної комісії (МСЕК) про визнання або невизнання його інвалідом. Вважаємо, що ненадання й інших прав, пільг і переваг, встановлених Законом, також може бути оскаржене в суд.

У суд може бути оскаржено відмовлення в наданні різних пільг і переваг, заснованих на законах про статус ветеранів війни, праці й військової служби, що носять загальний, а не індивідуальний характер. Наприклад, не можна оскаржити в суд відмови в наданні пенсіонерові одноразової матеріальної допомоги, коли вона виплачується по розсуду різних державних органів, включаючи органи соціального захисту. Якщо ж пільга носить загальний характер і в законі конкретизовані умови її надання (тобто коло осіб, що мають право на неї, характер пільги, умови одержання, зобов'язання державного органу), то тоді відмову в її наданні можна оскаржити в суд. Наприклад, інвалідові війни відмовлено у виплаті компенсації витрат за бензин, ремонт, запасні частини. Така відмова може бути оскаржена в суд, оскільки право інваліда війни на одержання компенсації носить цілком конкретний характер, встановлений законом.

Законодавством встановлено певний порядок подачі й розгляду скарги судом. Скарга подається в суд у письмовій формі. Вона повинна відповідати вимогам цивільного процесуального законодавства й містити в собі:

прізвище, ім'я та по батькові заявника і його адресу;

найменування органу соціального захисту (посадової особи), чиї дії, рішення оскаржуються, а також місце його знаходження; який акт оскаржується й дата його прийняття;

чи звертався заявник у вищий орган соціального захисту, яке рішення ним було прийнято по скарзі; обставини, якими заявник обґрунтовує свою незгоду з рішенням органу соціального захисту, докази, що підтверджують його доводи й позицію; формулюється прохання заявника (наприклад, зобов'язати районне управління Пенсійного фонду призначити пенсію за віком у конкретному розмірі із заліком у стаж усього часу роботи із представлених документів).

До скарги додаються її копія, марка держмита, докази, що підтверджують обґрунтованість вимог заявника. Скарга подається в суд або самим громадянином, або його вповноваженим представником за дорученням. Скарга подається у суд за місцем знаходження управління Пенсійного фонду або за місцем праці посадової особи, чиї дії оскаржуються, наприклад, на рішення управління Пенсійного фонду Малиновського району м. Одеси.

Порядок розгляду скарг судом трохи спрощений з метою їх більш швидкого розгляду. Така скарга повинна бути розглянута в установлений законом термін, який може бути продовжений зі складних справ.

У судове засідання запрошується керівник органу соціального захисту, рішення якого оскаржується.

Рішення суду по скарзі виноситься залежно від результатів перевірки. Якщо суд визнає оскаржені дії неправомірними, то він виносить рішення про задоволення скарги. Суд зобов'язує орган соціального захисту зробити конкретні дії для усунення допущених порушень. Наприклад, при встановленні незаконності відмови в призначенні пенсії суд зобов'язує орган Пенсійного фонду призначити пенсію. При невиконанні рішення суду потрібно звертатися в суд за вживанням заходів, встановлених законами України. На винну посадову особу може бути накладений штраф у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і призначений новий строк для виконання рішення. Штраф стягується в дохід держави. При невиконанні рішення після накладення штрафу на посадову особу розмір штрафу може бути збільшений у три рази. Сплата штрафу не звільняє посадову особу від обов'язку виконати рішення суду.

Особі, що не має спеціальної юридичної підготовки, іноді
складно провести справу в суді, захищаючи свої інтереси. Тому потрібно звертатися за допомогою в юридичну консультацію. Але при цьому необхідно знати, що в ряді випадків юридична допомога, наприклад, ветеранам війни може бути безкоштовною. Так, у відповідності зі ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» ветерани війни звільняються від оплати за оформлення документів, юридичні консультації, а також судових витрат, пов'язаних з розглядом питань по їх соціальному захисту.

Однак, незважаючи на те, що судовий порядок захисту прав громадян є універсальним і досить ефективним, він не виключає й такий спосіб захисту права на соціальне забезпечення, як адміністративний (спеціальний) порядок. Справа в тому, що звернення до суду все-таки є останнім, надзвичайним заходом розгляду конфлікту. Краще розв'язувати суперечки до суду, на що, власне кажучи, і спрямований адміністративний порядок розгляду соціальних питань, у вищому органі соціального захисту, а саме: в обласному управлінні Пенсійного фонду, органі праці та соціальної політики, Міністерстві праці та соціальної політики України.

Слід зазначити, що більшість питань розглядається в адміністративному порядку Пенсійним фондом, органами праці та соціального захисту. Причому, добре, коли зацікавлена особа, чиї інтереси порушені ₁ які дії вона хоче оскаржити. Наприклад, якщо мова йде про відмову в призначенні пенсії або неправильному визначенні її розміру, то скарга може бути подана в обласне управління Пенсійного фонду, Міністерство праці та соціальної політики України.

Якщо рішення конкретних питань віднесено до компетенції органів Пенсійного фонду, наприклад, пов'язане із затримкою виплати пенсії, то стосовно управлінь у районах, містах і областях, як вищестоящий орган, є правління Пенсійного фонду, як центральний орган державної виконавчої влади, що разом із районними, міськими й обласними управліннями Фонду утворюють систему органів, що здійснює фінансування пенсійного забезпечення.

Отже, скарга може бути подана в суд або у вищий орган у порядку підпорядкованості. Вищий орган зобов'язаний розглянути її в порядку і строки, установлені Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Про результати повідомити зацікавлену особу в місячний строк. У випадку одержання незадовільної відповіді громадянин вправі звернутися зі скаргою в суд, тобто право подачі скарги в суд за ним зберігається.

А як бути в тому випадку, коли взагалі ніякої відповіді не було отримано з обласного управління Пенсійного фонду? Тоді після закінчення місячного строку з моменту подачі скарги, як у нашому прикладі, громадянин вправі звернутися в суд незалежно від того, отримав він відповідь чи ні.

Крім цього, спеціального порядку оскарження можливі звернення громадян зі скаргою і в органи державної влади, тобто в районну державну адміністрацію або у відповідний орган місцевого самоврядування.

Функції цих органів із розгляду скарг визначені законодавством. Надаючи великого значення роботі зі скаргами, як формі охорони прав громадян, у всіх державних установах передбачена обов'язковість реєстрації скарг.

Реєстрації підлягають усі скарги, що надійшли, у тому числі усні, з наступним розглядом по суті зазначених у скарзі питань.

До числа найбільш типових причин, що породжують скарги із соціальних питань, можуть бути віднесені наступні: ненадання сприяння заявникові при оформленні пенсії; перевищення повноважень окремими працівниками управлінь соціального захисту; ігнорування юридичних фактів, що мають значення для соціального забезпечення; подача скарги в некомпетентні органи; бюрократизм.

Нагляд за законністю і правильністю розгляду скарг громадян здійснюють органи прокуратури. Прокурор може перевірити будь-який акт органу соціального захисту або посадової особи і визнати його незаконним. На виявлені факти порушень законодавства прокурор зобов'язаний відповідним чином реагувати, а в необхідних випадках притягнути до відповідальності винну посадову особу.

Таким чином, вибір засобів захисту права на соціальне забезпечення залежить від конкретних обставин. Однак власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретно обрати форму захисту свого суб'єктивного права, встановлену законодавством.