Основні види нормативних актів, що регулюють

Соціальне забезпечення

Найважливішим джерелом права в цілому, у тому числі права соціального забезпечення, є Конституція України, Основи законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», інші закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази й інструкції Міністерства праці та соціальної політики України, рішення правління Пенсійного фонду й фондів соціального страхування України, інших загальнодержавних органів.

Питання соціального забезпечення в Конституції України. Конституція України визначила основні характерні риси української держави, що відбилися в праві соціального забезпечення (преамбула); визначила економічну, політичну, соціальну спрямованість нової держави, що обумовили розвиток права соціального забезпечення (преамбула, стст. 1, 3,13,15, 17, 22, 24); встановила коло суспільних відносин по соціальному захисту, що становлять предмет права соціального забезпечення (стст. З, 8, 13,17, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 92); закріпила правовий статус громадян у сфері соціального забезпечення (стат. 17, 24, 46, 49, 51, 52); сформулювала основні принципи правового регулювання відносин по соціальному забезпеченню (стат. 8,19, 22, 24, 46, 49, 51, 52,55); встановила основні форми й види соціального забезпечення в Україні (стат. 17, 24, 46, 49, 51, 52, 92).

Для реформування законодавства по соціальному забезпеченню основне значення мають всі зазначені норми Конституції. Однак при визначенні предмета права соціального забезпечення необхідно обов'язково враховувати положення ст. 46 Конституції України, що закріпила гарантії права громадян на соціальний захист.

Основи законодавства України про соціальне забезпечення. Серед нормативних актів по соціальному забезпеченню важливе місце займають Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р., де сформульовані основні принципи, форми й види соціального страхування працівників і членів їх сімей. У більш розгорнутому виді норми державного соціального страхування представлені в окремих Законах України: «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р.; «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18 січня 2001 р.; «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р.; «Про внесення змін у Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р., де практично всі норми належать до права соціального забезпечення.

У зазначених законах визначені види пенсій і допомоги, джерела їх фінансування, органи управління, а також відповідальність страхувальників, страховиків і органів, що надають соціальні послуги.

Нормативні акти, що регулюють діючу систему пенсійного забезпечення в Україні. У регулюванні пенсійних відносин провідна роль належить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. Закон складається із вступу й п'ятнадцяти розділів.

Розділ І. Загальні положення. У ньому визначена термінологія, застосована в Законі, структура системи пенсійного забезпечення, суб'єкти цієї системи, законодавство про пенсійне забезпечення, сфера чинності закону, принципи пенсійного страхування, право громадян на одержання пенсійних виплат, особи, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, коло страхувальників і платників страхових внесків, права й обов'язки страхувальників і застрахованих осіб, розмір страхових внесків, що направляються у пенсійний фонд, порядок вирахування й сплати страхових внесків, персоніфікований облік страхових внесків, порядок розгляду пенсійних питань.

Розділ II. Страховий стаж у солідарній системі. У цьому розділі містяться норми про порядок нарахування страхового стажу, коефіцієнт страхового стажу.

Розділ III. Пенсії за віком у солідарній системі. У ньому є норми про умови призначення пенсії за віком, про мінімальний розмір пенсії за віком, про підвищення розміру пенсії у випадку відстрочки часу її призначення.

Розділ IV. Пенсії по інвалідності в солідарній системі. Умови призначення пенсії по інвалідності, розміри пенсій по інвалідності, період, на який вона призначається.

Розділ V. Пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Умови призначення пенсії.

Розділ VI. Порядок визначення заробітної плати для нарахування пенсії у солідарній системі. Призначення, перерахунок і виплата пенсії.

Розділ VII. Пенсійні виплати за рахунок коштів накопичувального фонду.

Розділ VIII. Організація й порядок здійснення управління в солідарній системі.

Розділ IX. Кошти Пенсійного фонду України.

Розділ X. Суб'єкти накопичувальної системи пенсійного страхування.

Розділ XI. Зберігання пенсійних активів накопичувального фонду.

Розділ XII. Державне регулювання й нагляд у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Розділ XIII. Порядок оскарження дій страхувальників і виконавчих органів Пенсійного фонду.

Розділ XIV. Відповідальність у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Розділ XV. Прикінцеві положення.

На сьогоднішній день цей Закон є основним актом в сфері пенсійного забезпечення, що гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання пенсій у солідарній системі. Закон набув чинності з 1 січня 2004 р.¹.

У сфері пенсійного забезпечення діють і інші закони. Зокрема, Закони України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ і деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 р.; «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991р.; «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р., інші.

Укази Президента України. Укази становлять другий по важливості вид нормативних актів. Вони приймаються з питань, віднесених до ведення Президента. До таких належить, наприклад, один із перших указів Президента України «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін» від 27 грудня 1991 р., яким уперше після прийняття Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. був збільшений розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 відсотків.

У 1991—2006 рр. було прийнято низку Указів Президента України про реформування системи пенсійного забезпечення: збільшення розміру матеріальної допомоги малозабезпеченим громадянам; соціальний захист багатодітних і неповних сімей; грошове забезпечення, підвищення окладів військовослужбовців, інших.

У числі указів і розпоряджень Президента України є акти адміністративно-правового характеру: про структуру й статус органів соціального захисту населення, завдання і функції їх діяльності.

Постанови Кабінету Міністрів України. До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші відносини із соціального забезпечення, належать численні нормативні акти, прийняті на основі й на виконання законів і указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України. Одні з них приймаються за дорученням Верховної Ради, Президента України, інші — без таких доручень, якщо вирішення даного питання не відноситься до виняткової компетенції Верховної Ради або Президента України.

За дорученнями, що містяться в законах і указах Президента України, Кабінет Міністрів прийняв велику кількість різних постанов: Про затвердження Положення про медико-соціальну експертизу (МСЕК), Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, які надають право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах, визначив механізм корегування та перерахунку державної пенсії де набуття чинності Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Кабінет Міністрів України прийняв нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ, працівників прокуратури та митних органів, що мають персональні звання.

Велику групу нормативно-правових актів становлять постанови Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення за вислугу років, державну службу.

Серед нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є акти про періодичне підвищення й установлення нових розмірів пенсій. Практично щорічно приймаються такі акти. Наприклад, в 2000—2006 рр. було прийнято декілька пакетів постанов Кабінету Міністрів України про підвищення пенсій.

За період дії Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. було прийнято більше ста різних за назвою й змістом постанов Кабінету Міністрів України про пенсійне забезпечення й соціальне обслуговування громадян України. Найважливішими постановами Кабінету Міністрів України є постанови про підвищення рівня пенсійного забезпечення до прожиткового мінімуму.

Таким чином, прийняті Кабінетом Міністрів України нормативні акти з питань пенсійного забезпечення мають різні напрямки. Вони можуть конкретизувати норми законів, регламентувати порядок призначення окремих видів пенсій, встановлювати коло осіб, що мають право на пенсію, визначати умови призначення пенсій і інші питання.

Нормативні акти, роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування України. Підзаконні нормативні акти Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду й фондів соціального страхування України мають важливе значення для правильного розуміння й однакового застосування законодавства по соціальному забезпеченню. їх можна розділити на дві групи. До першої групи належать накази, роз'яснення й інструкції, які видані Міністерством відповідно до наданих йому правом давати роз'яснення про порядок застосування окремих законів. За своїм змістом такі роз'яснення носять характер офіційного тлумачення норм пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваженим на те органом. Вони є обов'язковими для всіх установ і організацій, що застосовують норми пенсійного законодавства.

Роз'яснення подібного виду найбільш характерні для перших років після набрання чинності Закону. Однак слід зазначити, що роз'яснення, що надаються в порядку офіційного тлумачення, не містять нових правових норм, а лише визначають порядок застосування діючих норм, встановлених законом.

До другої групи належать роз'яснення керівного методичного характеру й приймаються Міністерством у межах своєї компетенції у формі методичних листів і інструкцій з питань діяльності підлеглих йому органів праці та соціальної політики, соціального обслуговування населення.

До підзаконних нормативних актів, що регулюють відносини з соціального забезпечення, належать накази, інструкції роз'яснення, які приймаються іншими центральними органами (Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів і Національним банком України). Вони приймаються самостійно або разом з іншими органами. Так, порядок огляду громадян і встановлення групи інвалідності, визначення характеру професійного захворювання регулюються в основному нормативно-правовими актами, прийнятими Міністерством охорони здоров'я України¹.

Багато актів, що видаються центральними органами, носить інформаційний, інструктивно-методичний характер. Як правило, керівники відомств своїми наказами доводять до відома підвідомчих організацій і установ закони, укази, постанови. У ряді актів Міністерства праці та соціальної політики конкретизуються порядок надання й розміри окремих видів соціальних виплат і послуг, в основному по побутовому обслуговуванню непрацездатних в інтернатах, по працевлаштуванню, протезуванню інвалідів, забезпеченню їх засобами пересування, транспортом та ін.

У системі норм права соціального забезпечення функціонує незначне число різних видів локальних актів, прийнятих підприємствами й організаціями в порядку стимулювання трудової діяльності працівників. Такі акти передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якому зазначено, що підприємства, установи й організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, у порівнянні із законодавством, трудові й соціально-побутові пільги для своїх працівників.

Джерелами права соціального забезпечення є міжнародно-правові акти — (договори, угоди), які Україна уклала з рядом зарубіжних країн або приєдналася до них, або в порядку правонаступництва підтвердила свої зобов'язання по міжнародних договорах колишнього Союзу PCP про співробітництво у сфері соціального забезпечення й на які дана згода Верховної Ради України.

Одним із таких договорів є Угода «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав (СНД) у сфері пенсійного забезпечення» від 1З березня 1992 р. Цією Угодою передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Усі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Призначення пенсій громадянам СНД проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам СНД враховується трудовий стаж, придбаний на території кожного із цих держав, а також на території колишнього Союзу PCP за час до набрання чинності цієї угоди. Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за період роботи, що зараховується у трудовий стаж. При переселенні пенсіонера в межах держав СНД виплата пенсії за колишнім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених угодою.

Україна підписала й ратифікувала Угоду між держава-ми-учасниками Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав і сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 р.

Окремі питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами України й Російської Федерації. Наприклад, Тимчасовою угодою між урядами України й Російської Федерації від 15 січня 1993 р. «Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі й місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Російська сторона взяла на себе зобов'язання про пенсійне забезпечення громадян, що проживають нині в Україні, але раніше працювали в несприятливих кліматичних умовах на території Російської Федерації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Федерації буде перераховувати Пенсійному фонду України необхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсій або частини їх, залежно від тривалості трудового стажу в зазначених районах.

Двосторонні міждержавні угоди про співробітництво у сфері соціального забезпечення громадян укладені між Україною й Королівством Іспанії. Угода підписана 07.10.96 р., ратифікована 17.12.97 р., набрала чинності 27.03.98 р., Договір між Україною й Латвійською Республікою про співробітництво в області соціального забезпечення. Підписаний 26.02.98 р., ратифікований 19.03.99 р., набрав чинності 11.06.99 р.

Міжурядові угоди укладені між урядом України й урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в області пенсійного забезпечення. Підписано 28.07.95 р. ратифіковано 07.05.96 р. набрало чинності 20.11.96 р.; Угода між урядом України й урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в області пенсійного забезпечення. Підписана 14.12.95 р. набрала чинності 11.02.97 р.; Угода між урядом України й урядом Республіки Грузія про співробітництво в області пенсійного забезпечення. Підписана в м. Тбілісі 09.01.95 р., ратифікована 22.11.95 р. Набрала чинності 22.12.95 р.

Договір між Кабінетом Міністрів України й урядом Естонської Республіки про співробітництво в області соціального забезпечення. Підписаний у м. Києві 20.02.97р., набрав чинності 28.01.98 р. Угода між урядом України й урядом Республіки Молдова про співробітництво в області пенсійного забезпечення (з підсумковим протоколом). Підписано в м. Кишиневі 29.08.95 р., ратифіковано 29.10.96 р. Набрало чинності 19.12 96р.

Договір між Україною й Турецькою Республікою про співробітництво в області соціального забезпечення. Договір між Україною й Республікою Болгарія про співробітництво у сфері соціального забезпечення. Договір між Україною й Республікою Югославія про співробітництво в області соціального забезпечення.

Розроблені з іншими країнами і підготовлені до підписання проекти угод: Угода між Україною й Словацькою Республікою про соціальне забезпечення громадян; Угода між Україною й Чеською Республікою про соціальне забезпечення громадян; Адміністративний договір про виконання Угоди між Україною й Королівством Іспанія про соціальне забезпечення. Такі угоди діють поки з 21 країною.

У списку держав, з якими немає угод: Німеччина, Ізраїль, Канада, СІНА, які стали основними пунктами для українських емігрантів. Але нині триває робота щодо напрацювання договорів щодо пенсійного забезпечення з Ізраїлем, Німеччиною, Португалією, Угорщиною, Румунією та країнами учасницями СНД.

Відповідно до Конституції України (ст. 9) міжнародні договори є частиною національного законодавства України й застосовуються відповідно до правил, установлених для цього виду актів.

 

Розділ Ш

ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ

ТА ЇХ ФУНКЦІЇ У СФЕРІ