Соціального захисту населення

Система державних органів управління

Та їх повноваження у сфері

Соціального забезпечення

Діюча система державних органів, у тому числі здійснююче управління соціальним захистом населення, визначена Конституцією України та іншими законодавчими актами. Вона є відбиттям цілей і завдань, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяльності того або іншого органу та його функції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта, для управління яким створений цей орган. Цим саме й відрізняються органи управління один від одного.

Об'єкт управління — найважливіша ознака розмежування різних систем державних органів, що розкриває зв'язок об'єкта й суб'єкта керівництва, які в юридичній літературі іноді називають управляємою й управляючою системами.

Управління — об'єктивно необхідний інструмент, що виконує функцію узгодження, координації, регулювання діяльності людей у суспільстві.

Існують різні кваліфікуючі ознаки державних органів. Наприклад, по характеру функцій органи державної влади діляться на законодавчі, виконавчі й судові; за змістом й обсягу діяльності — на органи загальної й галузевої компетенції та ін. Принцип поділу державної влади закріплений у ст. 6 Конституції України.

Суб'єктами державної влади є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України та Верховний Суд України. Усі вони мають ті або інші повноваження у сфері соціального забезпечення населення.

До державних органів, що здійснюють управління соціальним забезпеченням, відносяться, насамперед, органи законодавчої й виконавчої влади. Вони займають важливе місце в структурі органів державної влади й відіграють провідну роль в управлінні всієї системи соціального захисту населення.

Єдиним органом законодавчої влади в країні є Верховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, формах і видах пенсійного забезпечення, затверджує основні показники витрат, що включаються у Державний бюджет, визначає розмір (тариф) обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і громадян. До компетенції Верховної Ради України відносяться питання затвердження загальнодержавних програм економічного й соціального розвитку; заслуховування щорічних послань Президента України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Винятково законами України визначаються права й свободи громадян, гарантії реалізації цих прав і свобод, основні обов'язки громадян; основи цивільно-правової відповідальності. У сфері діяльності вищого законодавчого органу країни перебувають питання подальшого вдосконалювання правової бази, що стосується пенсійної реформи, соціального страхування, матеріальної підтримки сім'ям з дітьми. Верховна Рада України є органом загальної компетенції.

Винятково важлива роль у розробці й проведенні в життя соціальної політики належить Президентові України. Він затверджує національні програми соціального захисту населення, підписує закони, приймає укази з питань соціального захисту, у тому числі по пенсійному забезпеченню, захисту малозабезпечених сімей, по боротьбі з бідністю, попередженню виробничого травматизму й професійних захворювань, трудової реабілітації інвалідів та інших.

До повноважень Кабінету Міністрів України, як вищого органу в системі виконавчої влади, відносяться питання, пов'язані з реалізацією й дотриманням гарантій прав громадян, передбачених законодавством про соціальний захист, проведенням у життя єдиної соціальної політики. Кабінет Міністрів розробляє й здійснює через систему органів виконавчої влади загальнодержавні програми соціально-економічного розвитку країни, приймає або затверджує нормативні акти, що регламентують діяльність органів соціального захисту населення. Так, Кабінет Міністрів прийняв низку нормативних актів по організації роботи органів соціального захисту, медико-соціальної експертної комісії, професійної реабілітації інвалідів, підвищенню розмірів пенсій і інших.

У зв'язку із цим важливо відзначити, що управління системою соціального захисту має ряд особливостей. Зокрема, тут широко застосовується система нормативів, планування витрат коштів на цілі соціального забезпечення, які встановлюються в централізованому порядку на загальнодержавному рівні. У централізованому порядку на державному рівні управління встановлюють всі умови й норми пенсійного забезпечення, нормативи витрат коштів і чисельності працівників в органах соціального захисту.

Важливу функцію виконують судові органи. Це самостійна гілка влади, що виконує функції захисту прав і законних інтересів громадян у сфері соціального забезпечення. Суди розглядають скарги громадян на рішення органів, що призначають пенсії, встановлюють юридичні факти, що мають значення для пенсійного забезпечення, виносять рішення про відшкодування шкоди працівникам, що постраждали від нещасного випадку або професійного захворювання на виробництві, про задоволення регресних позовів органів соціального захисту до підприємств. Поступово накопичується досвід розгляду в судах справ про компенсації моральної шкоди, заподіяної громадянам несвоєчасною виплатою або незаконним зменшенням розміру пенсії з вини органів соціального захисту, про необґрунтовані рішення медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про визнання або невизнання непрацездатних громадян інвалідами та ін.

 

 

Центральні і територіальні (обласні) органи

Виконавчої влади та їх функції у сфері соціального захисту

Населення

Система державних органів містить у собі організацію й діяльність центральних і обласних органів виконавчої влади.

Центральним органом виконавчої влади в області соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України (Мінпраці України). У своїй діяльності Міністерство керується законами й іншими нормативними актами, а також Положенням про нього. У Положенні визначені головні завдання й повноваження Міністерства, компетенція міністра й колегії, порядок затвердження структури, чисельності й штатного розкладу центрального апарату Міністерства. Положення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1543^і. Основними завданнями міністерства є:

участь у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати, нормування й стимулювання праці, охорони й умов праці, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин;

керівництво діяльністю державної служби зайнятості, здійснення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональної, продуктивної й вільно вибраної зайнятості, підвищенню якості й конкурентоспроможності робочої сили;

розробка й здійснення заходів із посилення мотивації до праці, удосконалюванню її оплати, організації й нормування;

здійснення комплексного управління охороною праці й державного нагляду за дотриманням у процесі трудової діяльності вимог по безпеці, гігієни праці й виробничого середовища;

забезпечення через систему підлеглих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом надання своєчасної адресної соціальної підтримки, у тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у випадку втрати годувальника, працездатності, досягнення пенсійного віку та ін.;

забезпечення розвитку соціально-трудових відносин, захисту прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони й умов праці та нагляду за їх дотриманням роботодавцями.

Відповідно до викладених завдань Міністерство проводить роботу з організації соціального захисту населення в країні, по підборі, підготовці й підвищенню кваліфікації працівників своєї системи й правильному їх використанню. Воно здійснює в установленому порядку зв'язки з міжнародними організаціями соціального забезпечення, з міністерствами соціального захисту зарубіжних країн (наприклад, бере участь у підготовці міжурядових угод про соціальне забезпечення, у міжнародних і національних форумах, з'їздах, конференціях) та ін.

Мінпраці України очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Верховна Рада України в установленому законодавством порядку. Через Міністра Кабінет Міністрів України направляє й координує діяльність Державного комітету України по справах ветеранів.

Міністр має заступників, які призначаються на посаду й звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє обов'язки між своїми заступниками, встановлює ступінь відповідальності заступників Міністра, начальників управлінь та інших структурних підрозділів центрального апарату Міністерства.

Міністр здійснює загальне керівництво сферою зайнятості, розвитком соціального страхування, нормуванням і стимулюванням праці, охороною й забезпеченням умов праці, соціальним обслуговуванням населення, соціально-трудовими відносинами, направляє й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, що віднесені до його відома, особисто відповідає за розробку й впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів по відповідних питаннях, реалізацію державної політики у визначеній сфері.

Міністр несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів за виконання покладених на міністерство завдань і обов'язків у сфері праці й соціальної політики.

У Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова), його заступників за посадою, а також керівників структурних підрозділів Мінпраці України. Колегія розглядає на своїх засіданнях найважливіші питання діяльності Міністерства.

Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністра.

Структура й чисельність працівників центрального апарату Міністерства затверджується Кабінетом Міністрів. Структуру управлінь, відділів і інших окремих підрозділів Міністерства й положення про них затверджує Міністр.

Міністерство праці та соціальної політики України має більше 3,5 тисяч його регіональних підрозділів. Це унікальна державна структура, що здійснює управління соціальним захистом громадян протягом усього життя. Сьогодні в соціальній сфері працює близько 150 тисяч державних службовців, що виконують функції соціального забезпечення населення.

Центральним органом виконавчої влади у сфері управління фінансами пенсійної системи України є Пенсійний фонд України. Фонд був створений в Україні в 1992 р. у зв'язку із прийняттям Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. Статтею 8 Закону передбачається, що призначення й виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України, що формується за рахунок страхових внесків підприємств і громадян.

Шановними нормативними актами, що визначають правовий статус Пенсійного фонду, регламентують його діяльність, є Закон України від 9 липня 2003 р., а також Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами, внесеними Указами від 24 вересня 2001 р. № 887 і 22 червня 2002 р. № 576/2002).

Положенням про Фонд визначені його основні завдання. Фонд бере участь у реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення і соціального страхування; забезпечує збір та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повне й своєчасне фінансування витрат на виплату пенсій і інших соціальних виплат, які здійснюються з Пенсійного фонду; цілеспрямовано використовує кошти фонду, здійснює в межах своєї компетенції контрольні функції, удосконалює форми й методи фінансового планування, звітності й системи контролю за витратою коштів. Фонд має у своєму розпорядженні величезні кошти. Його бюджет на 2007 рік становить більше 90 млрд. грн, є бездефіцитним.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2002 р. № 1349 з 1 жовтня 2002 р. всі розрахунки органів Пенсійного фонду переведені на розрахунково-касове обслуговування в Ощадбанк. Перехід органів Пенсійного фонду в Ощадбанк намічено здійснити в чотири етапи. В Ощадбанк вже переведені обласні Управління пенсійного фонду.

Пенсійний фонд, відповідно до покладеного на нього завданням, бере участь у розробці проекту Державного бюджету; планує доходи й витрати, розробляє проект бюджету фонду й представляє його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету фонду й виконує інші функції, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.

Пенсійний фонд здійснює свої повноваження безпосередньо й через Головні управління фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі, а також управління фонду в районах, містах і районах У містах.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року з 1 липня 2002 р. функції з призначення й виплати пенсій від органів праці та соціального захисту населення повністю передані органам Пенсійного фонду України. Органам Пенсійного фонду також передані функції з призначення і виплати пенсій іншим категоріям громадян (військовослужбовцям, працівникам міліції та іншим особам).

З питань соціального захисту населення Пенсійний фонд тісно співробітничає з Міністерством праці та соціальної політики України.

Великий обсяг управлінської роботи виконують виконавчі органи Автономної Республіки Крим, обласні, Київська й Севастопольська міські державні адміністрації. Коло повноважень державних адміністрацій в області соціального забезпечення й соціального Захисту населення визначене ст. 23 Закону України від 9 квітня 1999 р, «Про місцеві державні адміністрації».

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення закріплені в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р.

Безпосередню організаторську роботу по соціальному захисту виконують у кожному регіоні спеціально створені для цього обласні, а в містах Києві й Севастополі — міські управління праці та соціальної політики. Так, повноваження обласного, Київського і Севастопольського міських управлінь визначені в п. 4 Типового положення про Головне управління праці та соціальної політики обласної державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498^і.

Головне в діяльності обласних управлінь — організаторська робота по забезпеченню на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони й належних умов праці, зайнятості, соціального захисту й обслуговування населення, у тому числі громадян, які потребують допомоги й соціальної підтримки з боку державні

Організаторська робота у сфері управління соціальним захистом містить у собі систему заходів із підбору й підвищення кваліфікації працівників апарата, перевірки й оцінки їх ділових якостей, контроль фактичного виконання завдань і рішень керівних органів.

В обласних управліннях організаторська робота спрямована на: підвищення відповідальності працівників апарату управління за доручену справу; удосконалювання взаємозв'язків між структурними підрозділами, роботу з кадрами в районних управліннях; планування й облік роботи; узагальнення й поширення досвіду роботи, методична допомогу районним управлінням.

Організаторська робота повинна ґрунтуватися на науковій організації праці. Впровадження наукової організації праці в органах соціального захисту припускає постійне підвищення професійних якостей працівників, дотримання державної й трудової дисципліни, використання передових методів праці.

Обласне управління повинне постійно робити практичну, консультаційно-правову й організаційно-методичну допомогу районним управлінням; організовувати роботу, пов'язану з наданням адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, пільг інвалідам, ветеранам війни й праці, особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофі.

В організаторській роботі обласних управлінь важливе значення має своєчасне одержання інформації про діяльність підконтрольних органів, виконання ними постанов Кабінету Міністрів, окремих наказів Мінпраці України, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади. Джерелом інформації служать бухгалтерська й статистична звітності, матеріали перевірок і ревізій, а також листи, заяви й скарги громадян.

Робота з листами громадян — найважливіший напрямок діяльності обласних управлінь. Правильний і своєчасний розгляд звернень громадян сприяє усуненню недоліків у роботі органів соціального захисту населення. Усі заяви й скарги громадян, що стосуються соціального обслуговування, приймаються в письмовій і усній формі; підлягають обов'язковій реєстрації й обліку, зберіганню й розгляду; контролюються своєчасність їх розгляду й виконання ухвалених рішень; аналізуються листи й узагальнюється досвід роботи з ними.

Ще одне дуже важливе повноваження обласного управління праці та соціальної політики — контрольна робота за діяльністю районних управлінь і підвідомчих їм установ і організацій. Діяльність районних управлінь підконтрольна як районним адміністраціям і органам місцевого самоврядування, так і вищим органам соціального захисту, які багато уваги приділяють дотриманню законності призначення й виплати допомоги, соціальному обслуговуванню громадян.

Головне місце в контрольній роботі займають перевірки й ревізії. При перевірках контролюється організація виконання відповідних нормативних актів (постанов, розпоряджень, наказів і інструкцій), а при ревізіях — переважно витрати коштів і матеріальних цінностей. Ревізії бувають документальні (матеріальних цінностей і коштів); повні (всієї діяльності органа); часткові (окремих ділянок, операцій); суцільні й вибіркові.

Перевірки й ревізії не повинні зводитися лише до встановлення негативних фактів, їх причин і винних осіб. Головна їх мета — надання допомоги підвідомчим органам соціального захисту в удосконалюванні роботи.

Контрольно-ревізійна робота обласних управлінь містить у собі перевірку законності рішень підконтрольними органами конкретних питань соціального забезпечення й обслуговування, правильності застосування правових норм, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Організаційні

форми й методи контролю залежать від умов, мети, місця й часу перевірки та складу, що перевіряють.

Практика роботи органів соціального захисту виробила різні методи контролю: перевірка правильності призначення (перерахунків) пенсій і допомоги по оформленню документів на виплату; постійний попередній контроль операцій по нарахуванню й виплаті пенсій і допомоги; виїзд працівників для перевірки й ревізії з наступним заслуховуванням звіту керівника районного управління, що перевіряється (установи, організації), і висновку, що перевіряють; виклик керівників для доповіді та їх повідомлення про роботу; проведення службових нарад; аналіз інформації та звітності, що поступає; звіти перед трудовим колективом. Усе це становить найважливішу частину організаторської роботи органів соціального захисту населення¹.

Результати перевірки й ревізії оформляються відповідними документами: ревізії — актом, а перевірки — довідкою (при відсутності зловживань і істотних порушень законодавства) або актом (якщо встановлені такі зловживання).

В акті ревізії характеризується стан діяльності органа, що перевіряється. Акт підписується ревізором, керівником і головним (старшим) бухгалтером органа, що перевіряє. Юридичне значення акта полягає в тому, Що на основі викладених у ньому фактів керівник обласного управління соціального захисту приймає рішення. В акті вказуються факти, що підлягають розгляду контролюючим органом, і осіб, дії яких повинні стати предметом обговорення.

Результати перевірки, проведені обласним управлінням соціального захисту, оформляються довідкою. У ній відбиваються відомості, які можуть не підтверджуватися документами. Як правило, у довідці показується стан перевірених ділянок підконтрольних органів (позитивні сторони й недоліки) та викладається думка осіб, що перевіряють. Усі дані в довідці повинні бути достовірні, аргументовані й конкретні. У ній даються зміст і аналіз встановлених фактів.

Ревізія, або перевірка, звичайно закінчується службовою нарадою. На нараді розглядаються й обговорюються підсумки ревізії або перевірки, аналізуються причини виявлених недоліків і порушень, вносяться пропозиції, спрямовані на їх усунення.

Ряд своїх повноважень у сфері соціального захисту населення обласне управління Виконує за допомогою взаємодії з іншими структурними підрозділами обласної державної адміністрації й органами місцевого самоврядування. Управління має право залучати до розгляду окремих питань фахівців інших структурних підрозділів обласної адміністрації за узгодженням з їх керівниками, одержувати у встановленому порядку від інших структурних підрозділів, органів місцевого самоврядування документи й інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього обов'язків.

Керівництво діяльністю управління здійснює начальник управління. Він несе персональну відповідальність за виконання покладених на управління завдань і обов'язків, установлює ступінь відповідальності заступників начальника управління, керівників структурних підрозділів.

Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах Державного казначейства й утримується за рахунок коштів Державного бюджету.