Сутність та значення системи соціального захисту населення

 

 

На державу покладено велику масу обов’язків, необхідних для виконання нею своїх функцій, що забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства. Такими функціями є забезпечення соціальної, економічної, енергетичної безпеки населення. Це обумовлено нерівними можливостями кожного окремо взятого члена суспільства в плані забезпечення життєвими благами, як матеріальними так і духовними в мінімально необхідному обсязі для нормального життєвого рівня.

Відповідно для виконання своїх обов’язків держава повинна здійснювати політику в усіх напрямках діяльності суспільства, створювати необхідні передумови для підвищення рівня економічного розвитку держави в цілому і окремих регіонів, культури і спорту, здоров’я нації, обороноздатності країни. Відповідно однією з найважливіших складових державної політики є її соціальна політика, тобто система заходів, спрямованих на забезпечення всіх верств населення необхідними умовами для їх нормального життєзабезпечення, умовами відпочинку, реалізації спортивних амбіцій, постійного духовного розвитку.

Об’єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб’єктом – держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки – зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення [18, 342].

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя – для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави.

Головне в соціальній політиці не державна благодійність, а створення необмежених можливостей для людей працювати і заробляти на основі об’єктивної оцінки праці [7, 123].

Першочерговою і найважливішою складовою соціальної політики є соціальний захист населення. Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Термін «соціальний захист» вперше почав застосовуватись в США у 1935 р. В сучасному розумінні дане поняття характеризує систему заходів держави, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги найбільш вразливим верствам населення, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення [17, 42].

Систему соціального захисту утворюють два основні елементи – соціальне страхування та соціальна допомога. При цьому головною складовою виступає соціальне страхування, фінансовим забезпеченням функціонування якого служать позабюджетні фонди соціального страхування. Механізм соціальної допомоги є домоміжним, використовується при вичерпанні для особи ресурсів соціального страхування та реалізується за рахунок бюджетних коштів [15, 27].

Бюджетний механізм соціального захисту населення характеризує систему перерозподільчих відносин щодо формування і використання бюджетних ресурсів, призначених для забезпечення соціального захисту населення [6, 47].

Соціальний захист населення України здійснюється за такими принципами:

- пріоритетності;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Система соціального захисту виконує дві основні функції:

- зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

- запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період [8, 38].

В Україні механізм міжбюджетного розподілу видатків на соціальний захист фіксується на законодавчому рівні у Бюджетному кодексі. Відповідно до нього видатки державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення включають видатки на:

1) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом;

2) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та особам, яким надано тимчасовий захист; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України, та розміщенням іноземців і осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України; щорічна разова грошова допомога ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; довічні державні стипендії; кошти, що передаються до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування; програми соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, інші види цільової грошової допомоги, встановлені законом);

3) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

4) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

5) державну підтримку молодіжних та дитячих громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

6) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

7) забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

8) інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) компенсацію дефіциту коштів Пенсійного фонду України для фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування у зв’язку з перерахуванням страхових внесків до накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування [1].

До видатків місцевих бюджетів на соціальний захист та соціальне забезпечення належать видатки на:

1) державні програми соціального забезпечення: притулки для дітей, центри соціально-психологічної реабілітації дітей та соціальні гуртожитки для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають у цих закладах, припадає на територію відповідного міста чи району); територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); центри соціальної реабілітації дітей-інвалідів; центри професійної реабілітації інвалідів, компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги;

2) державні програми соціального захисту:

- допомога сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасова державна допомога дітям, допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу;

- додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню), пільги окремим категоріям громадян;

- компенсації особам, які згідно із статтями 43 та 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля або торф’яного брикету на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення;

- компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

- виплата державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною»;

- компенсацію фізичним особам, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, втрати частини їх доходів у зв’язку з відміною такого податку та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального згідно з Податковим кодексом України;

3) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

4) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї, у тому числі утримання та програми районних і міських центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді [1].

Отже, соціальний захист є однією з найважливіших функцій держави, виконання якої вона фінансує як з бюджетних (система соціальної допомоги), так і з позабюджетних джерел (система соціального страхування). При цьому в умовах слабкого розвитку системи соціального страхування в Україні значна роль відводиться системі фінансування видатків на соціальний захист, що реалізується через бюджетний механізм, основи якого закладені в Бюджетному кодексі.