Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Необхідність та економічний зміст соціального страхування.↑ Стр 1 из 12Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Платники збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в Україні. Згідно з Інструкцією «Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України», затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 жовтня 2001 № 16-6, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: 1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; 2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади; 3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу; 4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо; 5) юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти; 6) суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння; 7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом; 8) суб'єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) — виробники та імпортери тютюнових виробів (з 1 січня 2004 р. відмінено); 9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла, або придбавають житло вперше; 10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв'язку, а також оператори цього зв'язку, які надають свої послуги безоплатно. При цьому збір на обов'язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв'язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв'язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути виокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик. Для платників першої і другої груп збір справляється з фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і премій, у тому числі в натуральній формі. До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, на виплату доходів у вигляді дивідендів, відсотків тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України. Зокрема, не нараховується збір на такі види оплати праці та виплати: — вихідна допомога у разі припинення трудового договору; — компенсація за невикористану відпустку; — добові за відрядження у межах норм, встановлених законодавством, та виплати замість добових; — заробітна плата за дні роботи без винагороди за працю, яка перераховується до бюджету або на благодійні цілі; — суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням ним трудових обов'язків; — стипендії слухачам підготовчих відділень, студентам, аспірантам, що навчаються з відривом від виробництва; —державні стипендії видатним діячам науки, освіти і культури; — Державні премії України в галузі науки і техніки, Державні премії імені Тараса Шевченка, іменні премії, що присуджуються НАН України та галузевими академіями наук; — допомога, яка виплачується за рахунок підприємства, установи, організації молодим спеціалістам під час відпустки після закінчення вищого або професійно-технічного навчального закладу; — інші виплати згідно з законодавством. Для платників вищезазначених груп (І та II), які мають найманих працівників, але не здійснюють витрат на оплату їх праці, об'єктом оподаткування є сума коштів, що визначається розрахункове як добуток визначеного законом мінімального розміру заробітної плати на кількість працівників такого платника збору, на яких проводиться нарахування заробітної плати. Для платників збору, віднесених до третьої та четвертої груп, об'єктом оподаткування є відповідно сума оподатковуваного доходу (прибутку) і сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відповідно до законодавства. З 1 січня 2004 р. коло осіб, які повинні сплачувати внески до Пенсійного фонду, значно розширилося. Насамперед за рахунок підприємств та приватних підприємців - суб'єктів підприємницької діяльності (далі - СПД) — спрощених систем оподаткування. Платникам єдиного, фіксованого або фіксованого сільськогосподарського податків доведеться нараховувати пенсійні внески на фонд оплати праці найманих працівників Згідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік ” були встановлені слідуючи пенсійні внески: Нарахування: У 2010 році пенсійні внески для всіх платників податків нараховуються за ставкою 33,2%. Утримання: · 2% -із заробітної плати робітників та службовців. Індексація у системі соціального захисту. Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, тоді індексація тільки збільшує інфляцію. Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно - правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, і що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян. Вона спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що - одержуються ними в національній валюті на території України і не мають разового характеру; - соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); - стипендії; - оплата праці (грошове забезпечення); - суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, - а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо. Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації). Підприємства, установи та організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці. Організації і установи, які фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповідних бюджетів. Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. Індексація пенсій і соціальної допомоги проводиться за рахунок Пенсійного фонду України, Фонду ЗДСС України, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. Індексації не підлягають грошові доходи: - від цінних паперів (крім державних); - від здавання в оренду нерухомого майна; - від ведення фермерського та підсобного господарства; - від підприємницької діяльності. Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Дохід, який дорівнює величині вартості межі малозабезпеченості, індексується повністю. Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної її величини індексується у розмірі 80 %. Наступна частина доходу у рамках потрійної величини межі малозабезпеченості індексується у розмірі 70 %. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину межі малозабезпеченості, індексації не підлягає. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари та послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету. Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органів державної статистики за зміною цін. Контроль за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів громадян здійснюється відповідними державними органами та профспілками. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно: а) здобуття загальної освіти; б) виховання дітей і підлітків; в) підготовка кадрів; г) організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва в таких формах: а) пенсії; б) різні види матеріальної допомоги; в) стипендії; г) грошові виплати та їхня індексація; д) пільги в оподаткуванні.
Правовою основою всієї політики і практичних заходів, що здійснюються Фондом соціального страхування України, є Конституція України, Кодекс законів про працю та інші акти законодавства, відповідні урядові постанови і власні постанови Фондів. У Конституції України (розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення...». Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів загальнообов'язкового соціального страхування здійснює Спостережна рада. Спостережна рада здійснює контроль за виконанням статутних задач та цільовим використанням коштів відповідним фондом з загальнообов'язкового державного соціального страхування (ЗДСС). З цією метою у склад Спостережної ради входять представники від застрахованих громадян та держави. Державний нагляд здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Нагляд за виконанням страховиками та страхувальниками законів Україні з ЗДСС, інших нормативно-правових актів здійснює держава. Страховики та страхувальники зобов'язані надавати посадовим особам органів державного нагляду за діяльністю страховиків всі документи та довідки, необхідні для здійснення ними функцій контролю. Якщо страховиком прийнято рішення з порушенням страхового законодавства, чи страхувальник не виконує вимог цього законодавства, орган державного нагляду вказує на допущені по рушення та встановлює строк для їх усунення. Якщо у цей строк страховик або страхувальник не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду з наступним відшкодуванням втрат за рахунок страховика або страхувальника. В строк двох тижнів страховики або страхувальники можуть оскаржити рішення органа державного нагляду у суді. Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду. Якщо ця вимога не буде виконана, орган державного нагляду може сам скликати і провести засідання правління цільового страхового фонду. За невиконання відповідного рішення органу державного нагляду члени правління цільового страхового фонду можуть бути позбавлені своїх повноважень.
Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб та інтересів. Соціальна політика держави виступає елементом життєздатності суспільства, його стабілізації та розвитку, а також консолідації, вона включає: ■ регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); ■ вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; " розподіл і перерозподіл доходів населення; ■ формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; ■ створення системи соціального захисту населення; ■ забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства); ■ захист навколишнього середовища тощо. Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:
Рівень і якість життя визначаються інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має такі складові:
Задані граничні значення для кожного показника:
Низьким вважається ІЛР, менший за 0,5, високим — 0,9—1. Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %. Рівень життя населення — ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей. Індекс якості життя характеризує:
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тисячу населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (в децибелах), швидкість руху в години пік та ін. Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя — індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум. В Україні в нормативно-законодавчих актах використовується поняття «межа малозабезпеченості». Межа малозабезпеченості — величина сукупного доходу па душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена.
Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних її видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країни з їх потребами. Соціальна сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру). Методи державного регулювання соціального страхування: 1) за формами впливу - прямі, непрямі (опосередковані); 2) за засобами впливу - правові, адміністративні, економічні, пропагандистські. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів соціального страхування. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентують діяльність суб'єктів соціального страхування та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання соціального страхування є нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм. Методи непрямого державного регулювання соціального страхування - це методи, що регламентують поведінку суб'єктів соціального страхування не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання. Правове регулювання соціального страхування - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права у сфері соціального страхування. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання соціального страхування є: 1) відносини між державою (державними органами) і суб'єктами соціального страхування; 2) відносини між державними органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх правового статусу у сфері соціального страхування; 3) відносини між суб'єктами соціального страхування.
1) Конституція та закони України; 2) укази та розпорядження Президента України; 3) постанови та інші акти Верховної Ради України, 4) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); 5) нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів соціального страхування. Ознаки зазначених методів: 1) прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через установлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); 2) безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; 3) відповідальність суб'єктів соціального страхування за ухиляння від виконання наказів. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли економічні засоби державного регулювання соціального страхування виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, санкції, норми, стандарти. Застосування економічних методів державного регулювання соціального страхування дає змогу створювати економічні умови, що спонукають суб'єктів соціального страхування діяти у необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам соціального страхування зберегти право на вільний вибір своєї поведінки. Аналіз практики і тенденцій розвитку систем соціального страхування в розвинутих країнах, а також принципових положень, закладених у конвенціях і рекомендаціях МОП, свідчить про те, що найважливішими методологічними підходами, на базі яких доцільно здійснювати державне регулювання у сфері соціального страхування, можуть бути такі принципові положення. По-перше, підвищення рівня соціального захисту працюючих можливе при узгоджених діях урядових, підприємницьких і профспілкових структур, усіх членів суспільства. Потрібним є досягнення соціальної згоди у суспільстві за допомогою вдосконалення механізмів соціального страхування та забезпечення. Кожен член суспільства повинен свідомо брати участь у наданні допомоги своїм співгромадянам, що потребують підтримки, будучи впевненим, що своєчасно йому буде надана допомога. Соціальний консенсус вимагає зміцнювати і підсилювати за допомогою законодавчих і нормативних актів співпрацю уряду, підприємців, профспілок на базі механізмів соціального партнерства (трипартизму). По-друге, вдосконалення таких механізмів соціального захисту, якими є системи соціального страхування і соціальної допомоги, можливе за умови гармонізації відносин основних суб'єктів: трудящих (їх родин), роботодавців і держави. Виконання обов'язків у рамках такої відповідальності означає, що на перехідних етапах необхідним є певний перерозподіл ресурсів на підтримку заходів для збереження прийнятного і доступного рівня життя. Зміна пропорцій цього перерозподілу стосується всіх суб'єктів та їх ресурсів: 1) ресурсів, що належать самому працюючому (заохочення цільових заощаджень як доповнення до пенсійного забезпечення, нагромадження коштів на випадок хвороби); 2) ресурсів, що належать родині (підвищення цільової орієнтації нагромаджень); 3) ресурсів, що належать роботодавцям (стимулювання збалансованості коштів, спрямованих на заробітну плату, і коштів, спрямованих на обов'язкові та добровільні види соціального страхування); 4) ресурсів, що належать державі (удосконалення механізмів бюджетного забезпечення соціальної допомоги, а також соціального страхування державних службовців). Масштаби перерозподілу коштів залежать від наявності ресурсів і цілей, поставлених перед собою кожною із зацікавлених сторін, але перерозподіл повинен в обов'язковому порядку передбачати забезпечення базового прожиткового мінімуму з такими розмірами виплат (страхових заощаджень), що дозволяють гідно переборювати труднощі. У цьому зв'язку однією з основних цілей державного регулювання в галузі соціального захисту є побудова механізмів збалансування інтересів усіх суб'єктів щодо гармонізації загальної відповідальності, що ґрунтується на загальнонаціональній, колективній і особистій відповідальності. По-третє, вдосконалення механізмів соціального захисту можливо за органічного поєднання систем соціального страхування та соціальної допомоги. Основу такої моделі державного регулювання соціального страхування, що повністю відповідає ринковій економіці, складають такі напрямки діяльності держави: 1) визначення ролі, прав і обов'язків основних суб'єктів страхування - працівників, роботодавців, страхових організацій і держави; 2) обґрунтування основних видів соціального страхування як самостійних автономних систем соціального захисту; 3) науково обґрунтоване визначення мінімальних норм соціального захисту у випадку втрати працездатності осіб, що підлягають обов'язковому страхуванню, порядку призначення допомоги, надання всіх видів соціальних послуг; 4) визначення основних джерел фінансових надходжень у фонди страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу фінансового «тягаря» між роботодавцями, застрахованими і державою, досягнення на цій основі соціального консенсусу щодо внесків усіх зацікавлених сторін; 5) визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб'єктів правонаступництва, гарантів фінансово-правової стабільності та надійності соціального захисту.
Цілі встановлення державних соціальних стандартів і нормативів: 1. Визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України. 2. Визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації. 3. Визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів та соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначають розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов'язково враховують при розробленні програм економічного та соціального розвитку. Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів: 1. Забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного. 2. Законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів. 3. Диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів. 4. Наукова обґрунтованість норм споживання та забезпечення. 5. Соціальне партнерство. 6. Гласність та громадський контроль при їх визначенні та застосуванні. 7. Урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на: 1. Нормативи споживання - розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг. 2. Нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг. 3. Нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на: 1. Нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб. 2. Нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб. 3. Статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп. Державні соціальні стандарти та нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Виключно законами України визначаються:
З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: 1. Щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів. 2. Ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів. 3. Поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій. Відомості про розміри держав державних соціальних стандартів і нормативів, а також щодо результатів моніторингу їх застосування підлягають публікації в офіційних виданнях. Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності. Необхідність та економічний зміст соціального страхування. Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат. У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає «право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом». Реалізація такого права на практиці - це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме ст. 22 Загальної декларації прав людини та ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., з якої випливає, що держави, беручи участь в даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування. Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допоміг: - медичне обслуговування; допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з родинна допомога; допомога за умови вагітності та пологів; допомога за інвалідністю; у разі втрати годувальника. В багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що включає в себе такі складові елементи: - державне соціальне забезпечення; - корпоративні соціальні програми; - індивідуальне (приватне) страхування. На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту: - соціально-демократична модель скандинавських країн - держава бере на себе значну долю відповідальності за соціальний захист населення; - модель неоліберальна (США) — проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участі профспілок; - модель неоконсервативна (Німеччина) заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем; - відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави; - система Беверіджа (Англія, Ірландія) - головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян. Розглянувши ці моделі можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі. Основні напрями соціальної політики України відповідають чинному законодавству. Слід виокремити основні складові соціального захисту населення України: соціальне забезпечення; соціальна допомога; соціальне страхування. Соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соц
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 247; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.93.34 (0.016 с.) |