Державні соціальні стандарти і нормативи.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, вста­новлюються і затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціальні стандарти — це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пе­нсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тиж­ня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

• впровадження механізму реалізації соціальних прав і дер­жавних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;
• визначення пріоритетів державної соціальної політики що­до забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсах для їх реалізації;
• визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і міс­цевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забез­печення населення та утримання соціальної сфери.

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основ­них соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного й соціального розвитку.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

• забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рі­вня для кожного;
• законодавче встановлення найважливіших державних соціа­льних стандартів і нормативів;
• диференціація за соціально-демографічними ознаками ви­значення нормативів;
• наукова обґрунтованість норм споживання й забезпечення;
• соціальне партнерство;
• гласність та громадський контроль при їх визначенні й застосуванні;
• урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нор­мативи поділяються на:

нормативи споживання — розміри споживання в натураль­ному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продук­тів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користуван­ня, а також забезпечення певної території мережею закладів охо­рони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслугову­вання й житлово-комунальних послуг;

нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набо­ру нормативів споживання й забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання — рівень, що гаран­тує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання — соціально прийня­тий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних по­треб;

статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нор­мативи розрізняють у галузях:

• житлово-комунального обслуговування;
• транспортного обслуговування;
• охорони здоров'я;
• освіти тощо.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, вста­новлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України, за участю та погодженням з іншими сто­ронами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією й законами України.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів насе­лення, житлово-комунального, побутового, соціально-культур­ного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум — мінімальна кількість життєвих за­собів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили. Він визначає нижню межу суспі­льно необхідного рівня життя за певних умов розвитку суспільс­тва і є динамічною соціально-економічною категорією.

При аналізі прожиткового мінімуму розрізняють:

фізіологічний мінімум — вартість товарів та послуг, необхід­них для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, при­чому протягом відносно короткого періоду, практично без при­дбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) — мі­німальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духов­них потреб. Це вартість товарів та послуг, які суспільство визнає необхідними для збереження прийнятного рівня життя.

Фактори, що обумовлюють рівень прожиткового мініму­му: ціни, інфляція, кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.

Прожитковий мінімум визначається на основі так званого ко­шика споживача.

Кошик споживача — вартість стандартного набору товарів та послуг масового вживання середнього споживача в конкретній країні у певний час.

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення встано­влюються з метою визначення розмірів державних соціальних гара­нтій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціа­льним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також ви­значення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

До державних соціальних нормативів у сфері охорони здо­ров'я належать:

• перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здо­ров'я;
• нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних і профілактичних процедур;
• показники якості надання медичної допомоги;
• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій насе­лення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;
• нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;
• нормативи забезпечення медикаментами державних і кому­нальних закладів охорони здоров'я;
• нормативи санаторно-курортного забезпечення;
• нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

13 червня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв По­станову № 815 «Про затвердження Національного плану розвит­ку системи охорони здоров'я на період до 2010 року», де розгля­нуті пропозиції з впровадження загальнообов'язкового держав­ного соціального медичного страхування.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються зако­нами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій належать:

• мінімальний розмір заробітної плати;
• мінімальний розмір пенсії за віком;
• неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
• величина межі індексації грошових доходів громадян;
• пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг, послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх держа­вних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за ра­хунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ та орга­нізацій і соціальних фондів на засадах адресності й цільового ви­користання.

Державні соціальні гарантії та державні соціальні станда­рти й нормативи є основою для розрахунку видатків на соціаль­ні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціаль­них фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодер­жавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування):

• нормативи фінансування поточних витрат на одного мешка­нця, а для окремих видів соціальних послуг — на одну особу, яка підлягає даному виду обслуговування;
• нормативи фінансування поточних витрат на утримання ме­режі закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування;
• нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів освіти, охорони здоров'я, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побу­тового обслуговування.

З метою вдосконалення управління фондами загально­обов'язкового державного соціального страхування та поліпшен­ня матеріального забезпечення застрахованих осіб розпоряджен­ням Президента України «Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11.07.2005 року № 1114/2005-рп визначено:

1. Кабінету Міністрів України внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:

• внесення змін до деяких законів України з питань загально­обов'язкового державного соціального страхування стосовно забезпечення прозорості та публічності діяльності фондів соціального страхування;
• запровадження економічних механізмів стимулювання роботодавців до збільшення витрат на найманих працівників, у то­му числі до підвищення рівня оплати їх праці;
• удосконалення переліків видів матеріального забезпечення та соціальних послуг;
• посилення державного нагляду за ефективним управлінням і цільовим використанням коштів фондів при здійсненні ними функцій страховика.

2. Кабінету Міністрів України за участю соціальних партнерів:

• розглянути питання щодо: удосконалення механізмів реєст­рації платників страхових внесків на загальнообов'язкове держа­вне соціальне страхування, сплати таких внесків та порядку на­дання страхових виплат і соціальних послуг за рахунок страхових коштів, а також доцільності запровадження інституту страхових експертів;
• поетапного перерозподілу навантаження із сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування між стра­хувальниками та застрахованими особами тощо.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 12.12.2006 р. № 435-У передбачено, внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення статтю 165— 4 в новій редакції, а також доповнити ст. 188-24 такого змісту: перешкоджання уповноваженим особам органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань України у здійсненні перевірок.

2. У Законі України «Про відновлення платоспроможності бо­ржника або визнання його банкрутом» змінити п. 2 ч. 1 ст. 31.

3. У законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» внести зміни до ч. 2 ст. 45, доповнити п. 7 ст. 45, змінити ст. 52, а ч. З викласти в новій редакції.