Фінансовий механізм регулювання соціального страхування.

Державне регулювання — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регу­лювання у сфері загальнообов'язкового державного соціально­го страхування є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;

• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'яз­кове державне соціальне страхування;

• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страху­вання вимог законів, інших нормативно-правових актів;

• адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

• розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної еконо­мічної та соціальної ситуації;

• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою по­кращання матеріального забезпечення громадян;

• встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхо­вих резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

• державному фінансовому контролі за дотриманням законо­давства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

• контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіаль­них органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціону­вання відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ре­сурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий механізм регулювання соціального страхування — це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального за­безпечення громадян у разі настання страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія вияв­ляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових ва­желів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути на­цілені на виконання основних функцій управління, а саме: пла­нування, прогнозування, оперативного управління, регулюван­ня, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхуван­ня. Закони України, Укази Президента встановлюють обов'яз­ки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страху­ванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Ка­бінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розробки конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечен­ня виконання законів. Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх ре­алізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повно­важень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціаль­ного захисту населення.

 

1. Система соціальних гарантій населенню.

Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадя­нам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задо­волення соціальних потреб.

Соціальний захист — це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам насе­лення, а також за певних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, без­робіття та ін.).

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямова­ність, тобто соціальна допомога у визначених обсягах тим грома­дянам, які її потребують. Система соціальної допомоги побудо­вана на фінансуванні за рахунок податків та інших надходжень до державного бюджету.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

а) забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

б) помірні податки;

в) невтручання у підприємницьку діяльність.

Індексації, згідно законодавства, підлягають такі грошові до­ходи населення:

• державні пенсії;
• різні види соціальної допомоги (сім'ям з дітьми, з безробіття та ін.);
• стипендії;
• оплата праці.

Соціальні гарантії забезпечуються через спеціальні державні органи, профспілки, громадські організації. Соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основни­ми напрямами.

1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому
трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, органі­зації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспі­льства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безплатних послуг. Об'єм таких послуг завжди повинен залежати від розміру прямих і непрямих податків, що стягуються з громадян.

3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездат­них, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб мо­жуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня ін­дексація, різні пільги.

Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвитку здіб­ностей людини незалежно від її матеріального стану, рівня заро­бітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів.

Соціально-економічні гарантії — це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам — це об’єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування.

В умовах різноманіття форм власності, розширення видів ін­дивідуальної трудової діяльності потрібні заходи щодо забезпе­чення соціальних гарантій з боку держави, які мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за раху­нок внесків самого громадянина, так і шляхом перерозподілу державних ресурсів, призначених на цілі матеріального забезпе­чення населення.

Гарантії держави:

• створення громадянам умов щодо їх самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб;
• вилучення у громадян частини створеного ними валового внутрішнього продукту, повертання їм (поза зв'язком із вилуче­ною частиною) благ і послуг у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення;
• надання за рахунок вилучення у громадян частини валового
  внутрішнього продукту певної кількості благ і послуг тим грома­дянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам дитинства, утримання бу­динків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величи­на завжди обмежена розмірами створеного внутрішнього вало­вого продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функ­цій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).

Основні принципи системи соціальних гарантій населенню (СГН) закладені в Конституції України, де зазначено, що грома­дяни України мають право на:

• достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;
• підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодав­ством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є ос­новним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,
  не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законо­давством;
• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комуна­льних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм влас­ності.

Соціальна допомога повинна мати адресний характер.

Держа­ва має гарантувати мінімум соціальних і матеріальних благ через механізми:

• встановлення на державному рівні фінансового забезпе­чення мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);
• здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентив­них соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;
• захисту купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд розміру сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін.

Дотація, як форма соціальних гарантій, використовується в Україні на деякі види товарів і послуг для утримання їхньої ціни на низькому рівні.

Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються відповід­но до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціа­льне страхування на випадок безробіття» шляхом створення Фо­нду сприяння зайнятості населення (ФЗ) за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із Державного та місцевих бюджетів, інших надходжень.

Кошти ФЗ використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення; професійного навчання пра­цівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому пра­цевлаштуванню; на виплату допомоги у разі безробіття; органі­зацію додаткових робочих місць, на інші витрати, пов'язані з соціальними гарантіями прав громадян на працю.

Важливим кроком у забезпеченні соціальних гарантій грома­дян було прийняття Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та по­хованням» і Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Допомога при народжені дитини:

• одноразова допомога при народжені дитини (незастрахованим особам — постанова Кабінету Міністрів України від 27 гру­дня 2001 р. № 1751);
• допомога при народжені дитини (застрахованим особам —
  постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 р. № 13);
• допомога по догляду за дитиною до досягнення нею триріч­ного віку (незастрахованим особам — постанова Кабінету Мініс­трів України від 27 грудня 2001 р. № 1751);
• допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (застрахованим особам — постанова Кабінету Мініст­рів України від 11 січня 2007 р. № 13);
• допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку при передачі функцій (застрахованим особам Наказ Міністерства праці та соціальної політики України 29.01.2007р.№ 32).

Значна увага приділяється наданню соціальних гарантій пев­ним верствам населення. Так, було прийнято Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» й «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та ін­ших громадян похилого віку в Україні», де передбачене надання значної кількості пільг і прав, а також додаткове матеріальне забезпечення для вказаних категорій громадян.

Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:

• державний бюджет;
• кошти місцевих бюджетів;
• страхові фонди:

- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності;

- Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- Державний та недержавні Пенсійні фонди.

Механізм реалізації соціальних гарантій. Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і мате­ріальних благ через ряд механізмів:

1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мі­німальної заробітної плати; пенсій за віком; стипендій тощо).

2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ці­новою лібералізацією:

- адресного вибіркового надання соціальної допомоги;

- здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам на­селення тощо. Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:

• середньодушового сукупного доходу, що дає право на допо­могу;
• цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.