Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Становлення та розвиток медичного страхування в Україні.⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 12
Медичне страхування є одним із важливих видів соціального страхування. Воно зародилося в Україні ще в середині XIX ст. у вигляді обов'язкового медичного страхування. Передумовою виникнення цієї форми страхування став період, коли в царській Росії 26 серпня 1866 р. у зв'язку із настанням епідемії холери було прийнято тимчасове положення, згідно з яким власники фабрик і заводів зобов'язувалися організовувати для своїх робітників лікарні (із розрахунку 1 ліжко на 100 людей), що дало початок формуванню фабрично-заводської медицини, в тому числі і в Україні. Однак це положення виконувалося незадовільно. Так, у 80-х pp. XIX ст. в семи українських губерніях із дев'яти медичною допомогою було охоплено лише 15% робітників усіх підприємств. У таких умовах з метою забезпечення соціальної допомоги, в тому числі і медичної, робітники змушені були самостійно знаходити механізми соціального захисту через створення різноманітних страхових товариств та кас взаємодопомоги. Розвиток медичного страхування в Україні в 1991—2001 р. відбувався в умовах формування страхового законодавства в рамках правової бази незалежної держави. Умовно його можна поділити на два періоди: 1 період: з 1991 р. по 1996 р. - період створення перших законодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому ринку. Своєрідною «медичною конституцією» на той час стали «Основи законодавства України про охорону здоров'я», прийняті Верховною Радою України у листопаді 1992 р. Вони визначали правові, професійні, економічні, організаційні засади охорони здоров'я та стратегічні напрями реформування галузі. 2 період: з 1996 р. по 2001 р. — започаткований прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996р. та ряду інструкцій, постанов і нормативних актів, що дозволили регулювати діяльність страхових організацій на страховому ринку України. У цьому ж році, 28 червня, був прийнятий основний закон держави — Конституція, яка забезпечила право кожного громадянина на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Проте наприкінці другого тисячоліття Закон України «Про страхування» значною мірою вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової системи в державі. Тому Верховна Рада України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України «Про страхування», в основу якої було покладено систематизований підхід щодо діяльності страхових компаній з урахуванням міжнародних стандартів.
Новий Закон «Про внесення змін до Закону України «Про страхування», прийнятий 4 жовтня 2001 p., регламентує здійснення медичного страхування в двох формах — обов'язковій і добровільній (статті 6,7). Пріоритетним видом страхування для багатьох страхових компаній стало добровільне медичне страхування, яке згідно із законодавством здійснюється як безперервне страхування здоров'я і страхування здоров'я на випадок хвороби. Обов'язкове медичне страхування через відсутність чіткої законодавчої бази розвитку не набуло. Воно й досі перебуває на стадії законопроектів, що активно обговорюються протягом тривалого часу представниками охорони здоров'я і органів державної влади. Урядом з метою подальшого розвитку державної політики щодо реформування системи охорони здоров'я та перетворення медичного страхування в ефективну складову соціального захисту населення була запропонована модель загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. З метою відпрацювання цієї моделі Указом Президента України № 1223/2000 від 14 листопада 2000 р. було введено в дію проект Закону України «Про проведення експерименту в місті Києві і Київській області по загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванню». В Україні медичне обслуговування можна поділити на три сектори: 1) державна медицина; 2) приватна медицина; 3) тіньова медицина. Цілком закономірно, що в нашій державі історично об'єктивним і економічно необхідним став розвиток страхової медицини на засадах ДМС. ДМС як важливий елемент страхової медицини забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги. Його соціально-економічне значення полягає в тому, що воно доповнює гарантії, надані в рамках соціального страхування до максимально можливих у сучасних умовах стандартів (оплата дорогих видів лікування і діагностики, застосування найбільш сучасних медичних технологій, забезпечення комфортних умов лікування тощо).
В Україні згідно з чинним законодавством практичного поширення набули дві форми ДМС - безперервне страхування здоров'я і страхування здоров'я на випадок хвороби. Безперервне страхування здоров'я — вид страхування, при якому застрахованій особі надаються медичні послуги з наступною їх оплатою страховою компанією (за рахунками, виставленими лікувальними закладами, і в рамках страхової суми). Страхування здоров'я на випадок хвороби — вид страхування, при якому кожна хвороба оцінена у грошовому виразі. При виникненні страхової події застрахована особа отримує страхове відшкодування через касу страхової компанії. Програми, які пропонують страхові компанії з ДМС, можна поділити на чотири основні категорії: — поліклінічне обслуговування, в тому числі аптечне; — стаціонарне обслуговування; — послуги невідкладної швидкої медичної допомоги; — стоматологія. Індексація у системі соціального захисту. Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, тоді індексація тільки збільшує інфляцію. Індексація — це встановлений законами та іншими нормативно - правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, і що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм підвищення цін на споживчі товари та послуги. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян. Вона спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індексації підлягають грошові доходи громадян, що - одержуються ними в національній валюті на території України і не мають разового характеру; - соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); - стипендії; - оплата праці (грошове забезпечення); - суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, - а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо. Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації). Підприємства, установи та організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці. Організації і установи, які фінансуються за рахунок бюджетів різного рівня, підвищують розміри оплати праці за рахунок коштів відповідних бюджетів. Громадські об'єднання підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. Індексація пенсій і соціальної допомоги проводиться за рахунок Пенсійного фонду України, Фонду ЗДСС України, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Індексації не підлягають грошові доходи: - від цінних паперів (крім державних); - від здавання в оренду нерухомого майна; - від ведення фермерського та підсобного господарства; - від підприємницької діяльності. Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Дохід, який дорівнює величині вартості межі малозабезпеченості, індексується повністю. Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної її величини індексується у розмірі 80 %. Наступна частина доходу у рамках потрійної величини межі малозабезпеченості індексується у розмірі 70 %. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину межі малозабезпеченості, індексації не підлягає. Для індексації грошових доходів населення використовується індекс, що характеризує підвищення цін і тарифів на товари та послуги, які входять до складу мінімального споживчого бюджету. Індекс споживчих цін обчислюється наростаючим підсумком з початку року на підставі статистичних спостережень органів державної статистики за зміною цін. Контроль за додержанням законодавства про індексацію грошових доходів громадян здійснюється відповідними державними органами та профспілками. Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно: а) здобуття загальної освіти; б) виховання дітей і підлітків; в) підготовка кадрів; г) організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо. Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва в таких формах: а) пенсії; б) різні види матеріальної допомоги; в) стипендії; г) грошові виплати та їхня індексація; д) пільги в оподаткуванні.
Правовою основою всієї політики і практичних заходів, що здійснюються Фондом соціального страхування України, є Конституція України, Кодекс законів про працю та інші акти законодавства, відповідні урядові постанови і власні постанови Фондів. У Конституції України (розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», ст. 46) зазначено: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення...».
Нагляд за діяльністю цільових страхових фондів загальнообов'язкового соціального страхування здійснює Спостережна рада. Спостережна рада здійснює контроль за виконанням статутних задач та цільовим використанням коштів відповідним фондом з загальнообов'язкового державного соціального страхування (ЗДСС). З цією метою у склад Спостережної ради входять представники від застрахованих громадян та держави. Державний нагляд здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Нагляд за виконанням страховиками та страхувальниками законів Україні з ЗДСС, інших нормативно-правових актів здійснює держава. Страховики та страхувальники зобов'язані надавати посадовим особам органів державного нагляду за діяльністю страховиків всі документи та довідки, необхідні для здійснення ними функцій контролю. Якщо страховиком прийнято рішення з порушенням страхового законодавства, чи страхувальник не виконує вимог цього законодавства, орган державного нагляду вказує на допущені по рушення та встановлює строк для їх усунення. Якщо у цей строк страховик або страхувальник не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду з наступним відшкодуванням втрат за рахунок страховика або страхувальника. В строк двох тижнів страховики або страхувальники можуть оскаржити рішення органа державного нагляду у суді. Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду. Якщо ця вимога не буде виконана, орган державного нагляду може сам скликати і провести засідання правління цільового страхового фонду. За невиконання відповідного рішення органу державного нагляду члени правління цільового страхового фонду можуть бути позбавлені своїх повноважень.
Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб та інтересів. Соціальна політика держави виступає елементом життєздатності суспільства, його стабілізації та розвитку, а також консолідації, вона включає: ■ регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); ■ вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
" розподіл і перерозподіл доходів населення; ■ формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; ■ створення системи соціального захисту населення; ■ забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства); ■ захист навколишнього середовища тощо. Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:
Рівень і якість життя визначаються інтегрованими показниками соціально-економічного розвитку країн. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. Індекс людського розвитку має такі складові:
Задані граничні значення для кожного показника:
Низьким вважається ІЛР, менший за 0,5, високим — 0,9—1. Економічна комісія ООН, оцінюючи життєвий рівень населення Європи, надає перевагу такому показнику, як кількість товарів та послуг, які населення змогло отримати. Еталонна величина складає 100 %. Рівень життя населення — ступінь задоволення матеріальних, духовних та соціальних потреб людей. Індекс якості життя характеризує:
Конкретними показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тисячу населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (в децибелах), швидкість руху в години пік та ін. Світова практика широко використовує і таку категорію, як індекс вартості життя — індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить його прожитковий мінімум. В Україні в нормативно-законодавчих актах використовується поняття «межа малозабезпеченості». Межа малозабезпеченості — величина сукупного доходу па душу населення, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів та послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Соціальний захист населення та реалізація конституційних гарантій громадян здійснюється завдяки виділенню фінансових ресурсів на утримання бюджетних галузей (охорона здоров'я, освіта, культура, фізична культура), де комерційна діяльність свідомо обмежена.
Соціальне страхування є складовим елементом соціальної сфери суспільства. Соціальна сфера є специфічною галуззю людської діяльності (сукупністю відповідних її видів, функцій та організаційних форм), предметом якої є громадяни країни з їх потребами. Соціальна сфера, крім соціального страхування, охоплює також охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, мистецтво, ЗМІ, спорт та туризм, побутове обслуговування, торгівлю та громадське харчування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, забезпечення безпеки і суспільного порядку (заходи оборонного та правоохоронного характеру). Методи державного регулювання соціального страхування: 1) за формами впливу - прямі, непрямі (опосередковані); 2) за засобами впливу - правові, адміністративні, економічні, пропагандистські. Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів соціального страхування. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, що регламентують діяльність суб'єктів соціального страхування та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання соціального страхування є нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм. Методи непрямого державного регулювання соціального страхування - це методи, що регламентують поведінку суб'єктів соціального страхування не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання. Правове регулювання соціального страхування - це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права у сфері соціального страхування. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Предметом правового регулювання соціального страхування є: 1) відносини між державою (державними органами) і суб'єктами соціального страхування; 2) відносини між державними органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх правового статусу у сфері соціального страхування; 3) відносини між суб'єктами соціального страхування.
1) Конституція та закони України; 2) укази та розпорядження Президента України; 3) постанови та інші акти Верховної Ради України, 4) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); 5) нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів соціального страхування. Ознаки зазначених методів: 1) прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через установлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); 2) безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; 3) відповідальність суб'єктів соціального страхування за ухиляння від виконання наказів. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли економічні засоби державного регулювання соціального страхування виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, санкції, норми, стандарти. Застосування економічних методів державного регулювання соціального страхування дає змогу створювати економічні умови, що спонукають суб'єктів соціального страхування діяти у необхідному для суспільства напрямку, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам соціального страхування зберегти право на вільний вибір своєї поведінки. Аналіз практики і тенденцій розвитку систем соціального страхування в розвинутих країнах, а також принципових положень, закладених у конвенціях і рекомендаціях МОП, свідчить про те, що найважливішими методологічними підходами, на базі яких доцільно здійснювати державне регулювання у сфері соціального страхування, можуть бути такі принципові положення. По-перше, підвищення рівня соціального захисту працюючих можливе при узгоджених діях урядових, підприємницьких і профспілкових структур, усіх членів суспільства. Потрібним є досягнення соціальної згоди у суспільстві за допомогою вдосконалення механізмів соціального страхування та забезпечення. Кожен член суспільства повинен свідомо брати участь у наданні допомоги своїм співгромадянам, що потребують підтримки, будучи впевненим, що своєчасно йому буде надана допомога. Соціальний консенсус вимагає зміцнювати і підсилювати за допомогою законодавчих і нормативних актів співпрацю уряду, підприємців, профспілок на базі механізмів соціального партнерства (трипартизму). По-друге, вдосконалення таких механізмів соціального захисту, якими є системи соціального страхування і соціальної допомоги, можливе за умови гармонізації відносин основних суб'єктів: трудящих (їх родин), роботодавців і держави. Виконання обов'язків у рамках такої відповідальності означає, що на перехідних етапах необхідним є певний перерозподіл ресурсів на підтримку заходів для збереження прийнятного і доступного рівня життя. Зміна пропорцій цього перерозподілу стосується всіх суб'єктів та їх ресурсів: 1) ресурсів, що належать самому працюючому (заохочення цільових заощаджень як доповнення до пенсійного забезпечення, нагромадження коштів на випадок хвороби); 2) ресурсів, що належать родині (підвищення цільової орієнтації нагромаджень); 3) ресурсів, що належать роботодавцям (стимулювання збалансованості коштів, спрямованих на заробітну плату, і коштів, спрямованих на обов'язкові та добровільні види соціального страхування); 4) ресурсів, що належать державі (удосконалення механізмів бюджетного забезпечення соціальної допомоги, а також соціального страхування державних службовців). Масштаби перерозподілу коштів залежать від наявності ресурсів і цілей, поставлених перед собою кожною із зацікавлених сторін, але перерозподіл повинен в обов'язковому порядку передбачати забезпечення базового прожиткового мінімуму з такими розмірами виплат (страхових заощаджень), що дозволяють гідно переборювати труднощі. У цьому зв'язку однією з основних цілей державного регулювання в галузі соціального захисту є побудова механізмів збалансування інтересів усіх суб'єктів щодо гармонізації загальної відповідальності, що ґрунтується на загальнонаціональній, колективній і особистій відповідальності. По-третє, вдосконалення механізмів соціального захисту можливо за органічного поєднання систем соціального страхування та соціальної допомоги. Основу такої моделі державного регулювання соціального страхування, що повністю відповідає ринковій економіці, складають такі напрямки діяльності держави: 1) визначення ролі, прав і обов'язків основних суб'єктів страхування - працівників, роботодавців, страхових організацій і держави; 2) обґрунтування основних видів соціального страхування як самостійних автономних систем соціального захисту; 3) науково обґрунтоване визначення мінімальних норм соціального захисту у випадку втрати працездатності осіб, що підлягають обов'язковому страхуванню, порядку призначення допомоги, надання всіх видів соціальних послуг; 4) визначення основних джерел фінансових надходжень у фонди страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу фінансового «тягаря» між роботодавцями, застрахованими і державою, досягнення на цій основі соціального консенсусу щодо внесків усіх зацікавлених сторін; 5) визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб'єктів правонаступництва, гарантів фінансово-правової стабільності та надійності соціального захисту.
Цілі встановлення державних соціальних стандартів і нормативів: 1. Визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України. 2. Визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації. 3. Визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, соціальних фондів та соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. На основі соціальних стандартів визначають розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти обов'язково враховують при розробленні програм економічного та соціального розвитку. Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів: 1. Забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного. 2. Законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів. 3. Диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів. 4. Наукова обґрунтованість норм споживання та забезпечення. 5. Соціальне партнерство. 6. Гласність та громадський контроль при їх визначенні та застосуванні. 7. Урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на: 1. Нормативи споживання - розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг. 2. Нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг. 3. Нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяють на: 1. Нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб. 2. Нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб. 3. Статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп. Державні соціальні стандарти та нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, установлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Виключно законами України визначаються:
З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: 1. Щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів. 2. Ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів. 3. Поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій. Відомості про розміри держав державних соціальних стандартів і нормативів, а також щодо результатів моніторингу їх застосування підлягають публікації в офіційних виданнях. Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 298; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.128.199.88 (0.096 с.) |