Соціальний педагог як організатор соціального патронажу клієнтів

 

Забезпечення добробуту, соціального й морального здоров'я сі- мей і дітей – фундаментальний обов'язок соціальної держави, якою, згідно з Конституцією, є Україна. На сучасному етапі гуманізації

суспільних відносин визначаються нові, самостійні напрямки соці- альної допомоги і підтримки сімей, що опинились у кризовій ситуа- ції, небезпечній, насамперед, для дітей, що народжуються і вихову- ються у несприятливому середовищі.

Перенос акценту на раннє виявлення соціальних відхилень, тобто на профілактичні міри, потребує запровадження ефективних інноваційних технологій, що дозволили б реально впливати на ви- правлення складних життєвих ситуацій у сім'ї і суспільстві зага- лом.

Комплексною соціальною технологією такого рівня є соціаль- ний патронаж як діяльність з надання адресної підтримки й різно- манітних соціальних послуг, що надаються на тривалій основі сім'ям і дітям (клієнтам), які потрапили у важку або небезпечну, кризову ситуацію, але об'єктивно не володіють здатністю, або втратили мож- ливість, самостійно її перебороти.

Термін “патронаж” походить від французького раtrоnе – заступ- ник, заступництво. Під патронажем розуміється система соціально- педагогічної допомоги і підтримки людини, спрямована на поперед- ження ускладнень, рецидивних проявів у процесі активної роботи людини по самовдосконаленню, подоланню особистісних проблем, а також на закріплення і подальший розвиток у неї навичок соціально- педагогічної роботи над собою.

Патронаж як комплекс дій щодо надання соціальних послуг на стабільній і регулярній основі протягом тривалого часу у струк- турному плані містить ряд ієрархічних ланок і має родову й видову структуру.

Соціальний патронаж – базовий вид патронажу. Інший вид па- тронажу – це інституціональний патронаж, до якого належать: пси- хіатричний патронаж, який надається психіатричними службами; педіатричний патронаж немовлят; патронаж вагітних жінок; патро- наж абонентів Телефонів довіри; патронаж самотніх людей похило- го віку вдома тощо.

Соціальний патронаж здійснюється на систематичній основі. Його тимчасові рамки повинні бути досить тривалими й мати еле- мент епізодичності.

Метою соціального патронажу є створення умов для подолання кризової ситуації у клієнтів в результаті діяльності служб, що здій- снюють патронаж, а також власних зусиль суб'єктів патронажу.

Соціальний патронаж не припускає пасивного використання клієнтами послуг. Він спрямований на активне освоєння, а потім і повсякденне застосування знань, умінь і навичок, прийомів самодо- помоги, самоорганізації сімейного життя й власної життєдіяльності, які формуються в клієнтів у процесі цілеспрямованої патронажної роботи. Інтенсивність послуг у процесі патронажу, різноманітних їх видів і форм детермінується мірою функціональної несамостійності і соціальної занедбаності окремої особи або сім'ї.

Роль суб'єктивного фактора в поверненні клієнтів до нормаль- ного соціального функціонування або в превенції кризових сімейних і особистісних ситуацій досить значуща, якщо клієнти – дорослі, які соціально не деградували й психічно здорові люди, здатні усвідом- лювати свої вчинки й готові (або за умови здійснення необхідної роз'яснювальної роботи здатні) з розумінням і подякою сприйма- ти зусилля фахівців. Зазвичай, криза в сімейних, міжособистісних стосунках, у стосунках з дітьми у таких людей є наслідком їхньої недостатньої соціалізації, не повної готовності до сімейного життя, батьківської неспроможності, відсутності потрібних знань і вмінь, втрати окремих рис характеру.

У цьому випадку заходи, прийняті в межах патронажу, здатні за- безпечити комплексний вплив на клієнтів і вирішення їхніх проблем аж до повернення до нормальної життєдіяльності (або її знаходжен- ня) і усвідомленого виконання сімейно-батьківських обов'язків.

У випадках, коли клієнти через малолітство (діти, підлітки), со- ціальну занедбаність, психічні захворювання або з інших причин по- збавлені здатності до свідомого конструктивного співробітництва із фахівцями, не приймають соціальну підтримку, що їм надається, але при цьому піддають небезпеці життя й здоров'я дітей, жінок, інва- лідів, літніх членів сім'ї, соціальний патронаж повинен мати більш активний характер, поєднуватися з готовністю різних соціальних служб у моменти кризових проявів прийняти ефективні й рішучі дії щодо ізоляції потенційних жертв домашнього насильства від дже- рела загрози для їхнього життя й здоров'я. Соціальний патронаж спрямований на створення умов, у яких клієнти (сім'ї й діти) по- вністю усвідомлюють причини й передумови виникнення складної життєвої або кризової ситуації (як об'єктивні, так і ті, що з'явилися в результаті неправомірних дій в таких ситуаціях, що найчастіше є одночасно і їх джерелами), поступово здобувають здатність до само- стійного вирішення своїх життєво важливих проблем і повноцінно-

го функціонування в соціальному середовищі. У процесі патрона- жу шляхом формування і розвитку нових соціальних навичок або відновлення раніше втрачених, підвищення соціальної компетент- ності й здатності до адаптації в суспільстві у клієнтів формується активно-діяльнісна позиція в сімейному, трудовому й соціальному житті. Саме це відрізняє соціальний патронаж від традиційних ви- дів соціальної підтримки: у процесі патронажу фахівці, а не клієнти, обирають комплекс соціальних послуг, які найбільш адекватні про- блемам, що з'явилися.

Об'єктивна потреба в організації соціального патронажу визна- чається тим, що клієнти (потенційні або реальні) часто бувають не здатні самостійно усвідомити небезпеку свого становища як для себе, так і для оточуючих.

Об'єктом соціального патронажу має бути будь-яка людина або сім'я у випадку реальної загрози появи, а тим більше, фактичного виникнення складної життєвої ситуації, в т.ч. ситуацію кризи.

Пріоритет у встановленні соціального патронажу повинні мати, по-перше, сім'ї як фундаментальний суспільний інститут, від благо- получчя якого залежить соціальне, моральне, і, в підсумку, еконо- мічне благополуччя держави, і, по-друге, діти — найменш захищена й найбільш уразлива частина населення, майбутнє країни. Проте це не виключає необхідності проведення соціального патронажу й всіх інших груп і категорій населення, які потребують цього, наприклад, самотніх людей похилого віку, інвалідів.

Процес соціального патронажу забезпечується застосуванням ряду методів: корекція, психотерапія, навчання, моделювання, спо- нукання, рефлексія, посередництво, розвиток у клієнтів соціальних і особистісних навичок, створення ситуацій, які допомагають зни- зити почуття тривожності у клієнтів, соціально-психологічний су- провід тощо.

Під час здійснення патронажу використовуються різні форми соціально-педагогічної роботи: бесіда, консультування, поради, на- дання інформації, залучення в соціально активну діяльність та ін.

Домінуючу роль у соціальному патронажі відіграє процес пря- мого (безпосереднього) і опосередкованого спілкування фахівців з клієнтами, що має багатогранний і різноплановий характер (вер- бальні, практичні, письмові, посередницькі й інші дії).

Патронаж сім'ї й дітей має інтегративний характер, оскільки будь-які його технології й форми спрямовані як на поліпшення фі-

зичного й матеріального становища клієнтів, зміцнення духовно- моральних засад їхньої особистості, так і на створення психологіч- ного комфорту, підвищення психологічного тонусу й формування атмосфери довіри, взаєморозуміння, зміну мотивації, відволікання від небажаних переживань, а в цілому ряді випадків – на навчання й виховання. Залежно від ситуації різні технології й форми патрона- жу можуть застосовуватися як у комплексі, так і окремо. Сьогодні частіше використовуються дві класифікації патронажу сім'ї і дітей, на основі яких можна розробляти і впроваджувати спеціалізовані дослідницькі, профілактичні і підтримуючі програми.

Перша класифікація ґрунтується на характері тих дій, що здійснюються щодо сім'ї і дітей групи особливого ризику — клі- єнтів патронату. Вона містить такі види патронажу, як власне со- ціальний, медико-соціальний, соціально-педагогічний, соціально- психологічний, соціально-економічний.

Друга класифікація ґрунтується на характеристиці об'єктів па- тронажу. Вони класифікуються за віком (діти, підлітки, старі), за статевою приналежністю (дівчата, хлопці, чоловіки, жінки), за ме- дичними показниками (інваліди, вагітні жінки та ін.), за соціальним статусом (бездоглядні діти, жертви насильства та ін.), за сімейними проблемами (неблагополучні родини, діти батьків-алкоголіків та ін.).

Крім двох основних класифікацій, у ряді випадків патронаж систематизується за обставинами, у яких проходять патронажні дії, наприклад, домашній патронаж хворих дітей і старих, патронаж в умовах вуличної роботи з безпритульними дітьми і підлітками, па- тронаж сімей в умовах тимчасового проживання в них дитини.

Медико-соціальний патронаж застосовується до хворих і фі- зично неповноцінних членів сім'ї, у тому числі дітей (інвалідів), що потребують систематичного і повсякденного догляду. Він включає доставку медикаментів, надання гігієнічних послуг, доставку про- дуктів, виконання нескладних фізичних вправ, тобто всього того, що людина не спроможна зробити у зв'язку з тим станом, в якому вона перебуває в певний момент.

Соціально-психологічний патронаж реалізується в різних фор- мах довгострокової психологічної і соціальної допомоги клієнтам, що умовно поділяються на кризові, стресові та проблемні групи. Найчастіше соціально-психологічний патронаж у літературі нази- вають соціально-психологічним супроводом. Він містить: а) поради

щодо кращого способу дій у сформованій ситуації; б) надання ін- формації, що цікавить клієнта; в) внесення системних змін (вплив на системи, що викликають у клієнта кризу й емоційну напругу, тоб- то робота з організаційного прояснення розвитку конфліктної ситу- ації); г) психологічне і психосоціальне консультування; д) допомога у плані розвитку в клієнта соціальних і особистісних навичок, що дозволяють йому справлятися з кризами.

Власне, соціальний патронаж передбачає вивчення і з'ясування ситуації з урахуванням соціального і психологічного стану клієнта при використанні засобів, що знижують рівень тривожності і на- дають емоційну підтримку; надання конкретної (за необхідності

– оперативної й екстреної) допомоги, спрямованої на вирішення специфічних кризових проблем при домінуванні прямого впливу і мобілізації всіх наявних у сім'ї ресурсів для “потрібних” змін у вза- єминах, а також досягнення оптимального функціонування в се- редовищі; надання послуг профілактичного плану, мається на меті не тільки задоволення потреб, пов'язаних з актуальною кризовою або критичною ситуацією, але і стабілізація сприятливих тенден- цій і закріплення успіхів, зменшення або усунення факторів ри- зику (навчання, моделювання, спонукання, посередництво й ін.); об'єднання зусиль учасників патронажу, налагодження їх взаємодії при вирішенні проблем клієнта залежно від характеру цих проблем і для забезпечення комплексного підходу (наприклад, економічного і культурно-освітнього – з одного боку, психологічного і психосоці- ального – з іншого).

Соціально-педагогічний патронаж здійснюється з метою надан- ня всебічної допомоги дітям, що потрапили в особливо скрутну си- туацію, силами спеціалістів, що орієнтуються на власні педагогічні можливості, а також на ресурси соціально-педагогічного простору. Він сприяє залученню дітей до діяльності, що завдяки привертанню уваги, схваленню і повазі з боку оточуючих, а також виключенню покарань і “виправлень“ допомагає їм повною мірою проявити свої задатки, якості, інтереси і створює максимальні умови для життєді- яльності.

Головна мета соціально-педагогічного патронажу дітей і підліт- ків – це зміна їхньої самосвідомості, ставлення до себе і оточуючих, почуття відповідальності, тобто соціальної позиції, що сприяє їх нормальному розвиткові.

Соціально-педагогічний патронаж застосовується і в роботі з сім’ями. Мета соціально-педагогічного патронажу сімей:

• формування у дитини з раннього віку загальнолюдських цінностей;

• надання дитині допомоги та підтримки у гідному самоствер- дженні та повноцінному житті;

• підвищення рівня готовності сім'ї до планування народження ді- тей, виконання виховної функції і первинної соціалізації дитини;

• формування педагогічної культури батьків;

• виховання дитини з позиції її інтересів і поваги до батьків;

• створення сприятливого сімейного мікроклімату та зміцнення інституту сім'ї.

Завдання соціально-педагогічного патронажу сім'ї:

• організація цілеспрямованої фахової допомоги сім'ї у вирішенні її соціальних і психолого-педагогічних проблем;

• допомога сім'ї у створенні оптимальних умов виховання дитини відповідно її віку, індивідуальних особливостей та потреб віко- вого і всебічного розвитку;

• формування соціально-педагогічної компетенції сім'ї – набуття членами сім'ї соціально-педагогічних знань і навичок, достатніх для реалізації завдань повсякденного життя, які виникають під час спілкування з оточенням.

Соціально-педагогічний патронаж базується на таких функціях:

• виховна (що передбачає формування педагогічної компетенції сім'ї) – процес позитивної соціалізації дітей та батьків, спря- мований на вдосконалення, досягнення успіхів у конкретних життєвих ситуаціях на засадах компетентності, етики і мора- лі; вміння орієнтуватися у суспільних взаєминах; адаптацію батьків та дітей під час навчання та виховання дітей відповідно до вікових можливостей і соціальних потреб; допомога в під- готовці до школи дітей, на яких не поширюється суспільне до- шкільне виховання; здатність до прийняття, розуміння і поваги інших;

• соціально-правова, що проявляється у піклуванні держави про сім'ю, дітей, у їх правовій підтримці та захисті; формуванні пра- вової компетентності та культури сім'ї шляхом ознайомлення із чинним законодавством;

• соціально-реабілітаційна, яка передбачає виховну, освітню й певну опікунську роботу з неблагополучними сім'ями і сім'ями груп ризику.

Основні принципи соціально-педагогічного патронажу сім'ї:

• увага до потреб сім'ї;

• повага до її членів незалежно від віку та соціального статусу;

• уважне формування стратегії соціально-педагогічного патрона- жу;

• коректність під час спілкування, вибору методів роботи;

• диференційований підхід до проблем сімей, їх членів на основі врахування типу сім'ї, сімейного середовища і його виховного потенціалу;

• індивідуальний підхід до членів сім'ї відповідно до рівня їхнього усвідомлення власних соціально-педагогічних проблем і мож- ливостей їх розв'язання;

• опора на позитивний соціальний та педагогічний досвід;

• співпраця педагога і сім'ї на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії;

• компетентність соціальних педагогів у виконанні своїх обов'язків.

Під час соціально-педагогічного патронажу використовуєть- ся як цілком традиційні форми допомоги — тренінги (наприклад, позитивного життєвого настрою, підтримки корисних соціальних навичок); корекційні методики (корекція деструктивних афектів у дітей); педагогічна освіта батьків, навчання соціальним умінням, навичкам соціальної поведінки, так і спеціальні, що використову- ються лише в патронажі – денне піклування про дітей, кондуктивна соціально-педагогічна допомога, кураторство.

Денне піклування про дітей поширюється на сім’ї з низьким рів- нем доходів, неповні і багатодітні, що перебувають під патронатом соціальної служби (наприклад, у центрі соціальної допомоги родині і дітям, у центрі соціальної реабілітації дітей з обмеженими мож- ливостями). За їхньою допомогою реалізується турбота про дітей з боку суспільства.

Кондуктивна соціально-педагогічна допомога в межах патрона- жу — соціально-педагогічний супровід дітей з обмеженими можли- востями, що не здатні в багатьох ситуаціях самостійно адаптуватися в суспільстві. Кондуктивний педагог допомагає відновити і повер- нути неповноцінній дитині здатність до адаптації і розвитку, посту- пово соціалізуючи її, навчаючи і приводячи в норму розбалансовані фізичні, психічні й особистісні можливості.

Кураторство з елементами нагляду і контролю при патронажі спрямоване на зміну традиційних установок системи правосуддя

і пошук альтернативних підходів (типу взяття на поруки, піклу- вання, часткового нагляду), здатних відмежувати дітей і підлітків, схильних до девіантної поведінки, від здійснення надалі більш сер- йозних правопорушень.

Куратори, що мають справу з контингентом неповнолітніх пра- вопорушників, взаємодіють з правоохоронними органами і, за необ- хідності, активно співпрацюють з судовими інстанціями, домага- ючись зниження рівня міри відповідальності, що накладається на дітей і підлітків за провини, які не є карними злочинами.

Ефективність соціального патронажу прямо пропорційна потен- ціалу надання підтримки й різного роду необхідних соціальних по- слуг, якими володіє суб'єкт (або суб'єкти) патронажної діяльності.

Закономірно, що одна окремо взята соціальна служба, навіть якщо вона спеціалізується на здійсненні соціального патронажу, не в змозі забезпечити вихід із кризової ситуації всіх тих громадян (ді- тей і дорослих), які в них перебувають.

Для повноцінного й всебічного вирішення проблем гострої жит- тєвої ситуації з використанням технологій соціального патронажу необхідне використання потенціалу всіх видів соціальних служб і інших установ соціальної сфери, кожна з яких у цьому випадку є елементом системи соціального патронажу, а всі вони в сукупності є системою соціального патронажу.

Об'єктами цієї системи є установи й організації різної відомчої приналежності й організаційно-правових форм власності:

Служба соціального захисту населення забезпечує залучення до со- ціального патронажу комплексних установ соціального обслуговуван- ня населення, спеціалізованих установ підтримки сім'ї й дітей. Їхніми силами вирішуються проблеми соціально-економічного змісту, надан- ня психосоціальних послуг, влаштування на тимчасове проживання в стаціонарних умовах, правового супроводу, реалізації комплексу про- філактичних, адаптаційних і реабілітаційних заходів та інших.

Органи й установи охорони здоров'я здійснюють у межах соціально-патронажних програм своєчасну діагностику відхилень у стані здоров'я клієнтів, лікувально-оздоровчу роботу, динамічне спостереження за станом здоров'я, медико-гігієнічне навчання дітей і їхніх батьків, беруть участь у формуванні здорового способу життя, проводять комплекс лікувальних заходів щодо наркоманів, хворих алкоголізмом.

Органи й установи освіти зосереджують увагу на забезпеченні умов для навчання й розвитку дітей груп ризику шляхом створен- ня спеціалізованих шкіл, класів і груп, що враховують специфіку фізичного, психічного й морального стану дитини, на залученні їх до занять у гуртках, клубах і секціях позашкільних центрів, на соціально-педагогічній роботі із сім'ями, що мають фактори ризику, оздоровленні в них умов сімейного виховання, організації середови- ща, що виховує, за місцем проживання, добросусідських відносин, сімейного дозвілля.

Органи й служби внутрішніх справ забезпечують соціально- правовий захист дітей і підлітків групи ризику, здійснюючи їхній захист від кримінального середовища, від осіб, що втягують непо- внолітніх у злочинну діяльність.

Процес соціального патронажу складається з кількох етапів, впродовж яких необхідно забезпечити взаємодію всіх зацікавлених органів влади й підвідомчих їм соціальних служб.

1. Етап відбору клієнтів.

Пропозиції про встановлення соціального патронажу конкрет- ної сім'ї або дитини можуть бути висунуті органами влади або со- ціальними службами й установами соціального захисту населення, охорони здоров'я, у справах сім'ї й молоді, а також органами опі- ки й піклування, міліцією, відділами у справах дітей, суспільними об'єднаннями.

2. Етап збору початкових відомостей про клієнтів.

З огляду на те, що для формування адекватної програми соці- ального патронажу потрібна максимально докладна й об'єктивна характеристика сформованої в сім'ї або у дитини кризової ситуації, патронажна служба повинна одержувати інформацію різноманітно- го характеру (психологічного, медичного, педагогічного, криміно- генного й іншого) із всіх можливих джерел.

Цей етап завершується складанням кожним фахівцем, що про- водить вивчення ситуації, свого висновку.

3. Етап обговорення фахівцями отриманих результатів.

На цьому етапі відбувається колективне осмислення й оцінка фахівцями, що представляють різні відомства й служби, накопиче- ної інформації про клієнтів, що дозволяє уникнути діагностичних помилок і однобічного підходу до висновків, що стосуються причин кризової ситуації й шляхів виходу з неї.

Як організаційно-технологічний механізм цього процесу реко- мендується використати міжвідомчий соціальний консиліум. Ре- тельно обговоривши наявну інформацію про кожного з клієнтів, консиліум розробляє й складає підсумковий висновок, що містить два розділи:

• причини кризової ситуації в сім'ї, у дитини або іншого клієнта;

• основні напрямки діяльності, здатні вивести клієнтів із кризово- го стану.

4. Етап розробки міжвідомчих програм соціального патронажу.

На основі рекомендацій міжвідомчого соціального консиліуму кожне відомство, підпорядковані йому соціальні служби або уста- нови вносять пропозиції у міжвідомчу програму соціального патро- нажу відповідно до профілю своєї діяльності.

5. Етап реалізації міжвідомчих патронажних програм.

На цьому етапі служби, що становлять систему соціального па- тронажу, здійснюють у спільній діяльності реалізацію розроблених програм.

6. Етап підведення підсумків і визначення подальших перспектив.

Соціальним консиліумом розглядаються попередні підсумки й оцінюється ефективність проведеної роботи.

У випадку, якщо життєва ситуація клієнтів (сім'ї, дітей та інших) перестала мати кризовий характер, тобто настала фаза нормальної життєдіяльності, приймається рішення про завершення соціального патронажу.

Якщо ж ситуація не покращилася або покращилася незначно й продовжує залишатися кризовою, приймається рішення про продо- вження соціального патронажу й розробку нової патронажної про- грами. Важливо зазначити, що етапи соціального патронажу мають циклічний характер: у випадку розробки повторних патронажних програм.

 

Питання і завдання для самостійної роботи

 

1. Розробити комплекс патронажних дій стосовно об’єкту патро- нажу (за власним вибором).

2. Скласти порівняльну таблицю діяльності елементів системи со- ціального патронажу у вирішенні гострої життєвої ситуації сім’ї.

3. Проаналізувати повноваження обраного вами об’єкту сис- теми соціального патронажу на кожному з етапів соціально- педагогічного патронажу.

4. Розробити тематику занять з соціально-педагогічного патрона- жу сім’ї групи ризику.

5. Розробити текст вступної бесіди з обраним потенційним клієн- том соціально-педагогічного патронажу.

 

Література

 

1. Адресный социальный патронаж семьи и детей: Научно-метод. пособ. / Под ред. Л. С. Алексеевой. – М.: Государственный НИИ семьи и воспитания, 2000.

2. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навч.-метод. посіб. – К: УДЦССМ, 2001.

3. Понятійно-термінологічний словник соціальної роботи / За заг.

ред. Козубовської І. В., Воловича І. І. – У., 2001.

4. Репнова Т. Соціальний патронаж сім'ї // Соціальний педагог / Упоряд.: Т. Шаповал, Т. Гончаренко. – К., 2006. С. 45 – 60.

5. С ловарь-справочник по социальной работе / Беличева С. Л. и др. – М., 1997.

6. Холостова Е. И. Социальная работа: Учеб. пособ. – М., 2004.