Соціальна робота в сільській місцевості

 

Сутність, форми, методи, зміст соціальної роботи визначаються географічними і регіональними особливостями проживання споживачів соціальних послуг, тобто в селі чи місті.

Проблема соціального життя людини, яка проживає у непростих соціальних і економічних умовах сучасного села, є актуальною як для суспільства, яке стабільно розвивається, так і для кризового суспільства. Сільський сектор завжди вирізнявся низьким рівнем соціального життя, тяжкими умовами праці та побуту.

Соціокультурне середовище сільської дитини має свої особливості і відрізняється від соціокультурного середовища міської дитини. Це виявляється у різнобічних відносинах, зв'язках, взаємостосунках дитини з людьми, природою, культурою, взагалі з суспільством. Сільська дитина має свою «нішу розвитку» в межах повсякденних практик її оточення.

Протягом віків в українському селі формувалася «родовідна пам'ять» – унікальне явище у традиційному українському побуті.

Стародавні літописи, численні історичні джерела донесли до нас особливості зародження української народності, характеру, культури, у тому числі сімейно-побутової національної самобутності.

Відпрацьована століттями система організації побуту, ритму життя, сну, харчування тощо мала на меті забезпечити індивідуальний фізичний комфорт людини. Культурні традиції вирішували завдання психогігієни і психопрофілактики, гармонізували взаємостосунки людини з навколишнім світом, а відтак сприяли її душевному і духовному здоров'ю. Певні ігри, спів, релігійні обряди (молитва, піст), приказки, прислів'я мали великий духовний потенціал, а отже, певний оздоровчий і виховний вплив на дитину.

У практиці родинного виховання велике значення мають стосунки між самими дітьми – братами та сестрами.

Громадська думка міцно оберігала цілісність сім'ї, бо в цьому була запорука виховання дітей.

Мірилом гідності людини та її морального обличчя є ставлення до дітей.

Українська сім'я, передусім селянська, була вічно живим оберегом наших виховних традицій. Тут завжди свято дотримувалися моральних заповітів предків, звичаїв і традицій. Саме завдяки селянській сім'ї протягом довгих років лихоліть зберігалося національне обличчя народу, стверджувалися сімейні цінності.

Утвердженню сімейних цінностей сприяло святкування релігійних свят.

Стосунки у сім'ї завжди характеризувалися демократизмом і добрим гумором.

Крім того, в Україні завжди було багато вдів з дітьми. Українська мати залишалася головним вихователем і носієм народних традицій та звичаїв.

Нині у сучасному селі спостерігається послаблення сімейно-побутових відносин, ролі сім'ї у духовному, моральному вихованні дітей. Діти відірвані від сімейних справ, трудових і моральних традицій сім'ї. Це призводить до руйнування духовної близькості та єдності дітей і батьків. Важкими є соціально-побутові умови. Поступово втрачаються ідеї народної педагогіки, добра, мудрості, гуманізму, поважного ставлення до старшого покоління. Сім'я не бере участі у вихованні дітей, сільська спільнота, яка традиційно була головною виховною силою у формуванні дитини, не впливає на виховання дітей. Втрачені такі загальнолюдські цінності, як гордість, честь, гідність, добро, співпереживання, цнотливість, патріотизм. Поступово згасає і сільська взаємодопомога.

За останні роки знизився виховний потенціал сільської сім'ї, її матеріальний і культурний рівень, звузилося коло соціального спілкування і соціальна активність.

У наш час школа відіграє особливу роль у соціальному контексті села. В умовах слабкої інфраструктури села, особливо малого, в якому немає клубу, бібліотеки, позашкільних закладів, своєї парафії, значення школи як головного осередку виховання і соціалізації дітей та молоді дуже зростає. Школа є, по суті, єдиним освітньо-виховним і культурним центром роботи з дітьми і молоддю в сільській місцевості.

Характерною особливістю діяльності сільської школи є залежність педагогічного процесу від особливостей регіону, в якому вона знаходиться.

З'являються нові типи сільських навчально-виховних закладів, серед них – школи-родини.

В умовах сільської місцевості діти займаються суспільно-корисною працею на пришкільних навчально-дослідних ділянках, допомагають в обробці сільськогосподарських культур, у збиранні врожаю для закупівлі продуктів харчування для шкільних їдалень за собівартістю; оплачуваними громадськими роботами під час літніх канікул; дитячою працею.

Велику роль у розвитку сільських дітей відіграє гра.

Для українського села завжди була характерною загальна моральна атмосфера, яка не потребувала якогось спеціального статевого виховання.

Сучасне село характеризується щільністю населення, невеликою кількістю мешканців у віддалених населених пунктах. У сільській місцевості немає анонімності спілкування, соціальні ролі формуються слабо. Велике значення мають сильний соціальний контроль спільноти над поведінкою людей, місцеві звичаї, авторитети. Часто село становить замкнену систему.

Таким чином, протягом історії в українському селі формувалася певна система виховання і навчання дітей, яка була адекватною умовам сільського життя, мала певний ритм, який узгоджувався з сільськогосподарською працею і природними умовами.

Сучасне село зазнає на собі негативного впливу неструктурованості економіки, нормативно-правового хаосу, що призводить до його економічного і соціально-культурного занепаду. У цих умовах важливою проблемою є підготовка сільської дитини до життя в умовах економіки перехідного періоду, її адаптації та соціалізації.

У перехідні, як правило, кризові періоди суспільного розвитку, коли метою і призначенням соціальної політики держави є вироблення дієвої системи заходів з соціальної підтримки особливо соціально вразливих верств населення, сільське населення потрапляє у категорію соціальних груп, які потребують пильної уваги держави.

Є багато факторів, які значно ускладнюють соціальну роботу на селі.

Обмежений доступ до послуг. Низький рівень державної соціальної допомоги.

Обмеженість джерел суспільної і приватної підтримки.

Ізольованість і територіальна віддаленість.

Відсутність конфіденційності.

Консерватизм і соціальна інертність.

Низький освітній рівень населення. Рівень освіти сільських жителів значно нижчий, ніж міських.

Зважаючи на це, основними напрямками соціальної роботи на селі є:

– виїзні консультації з розв'язання правових, соціально-психологічних, психологічних, соціальних проблем;

– заходи рекреаційного характеру для дітей та молоді;

– соціальний патронаж для дітей з інвалідністю;

– соціальний патронаж людей похилого віку;

– організація зайнятості сільської молоді;

– проведення просвітницької соціальної роботи серед дітей і молоді щодо попередження негативних явищ в молодіжному середовищі;

– проведення благодійних заходів і акцій.

 

Соціальна робота у місті

 

Місто є предметом соціологічного аналізу насамперед як історично сформована стійка спільнота людей, що мешкають на одній господарчо освоєній території і суспільно організовані системою економічних, соціальних, політичних і соціально-психологічних зв'язків та відносин.

Соціологічні дослідження міста в Україні розгорнулися наприкінці 50-х pp.

У цілому соціологія міста охоплює досить широке коло проблем. Деякі з них, зокрема розробка соціологічної теорії міста, соціальні закономірності урбанізації, створення системи показників розвитку соціальної інфраструктури і ряд інших, досліджені недостатньо і потребують подальших зусиль соціологів.

Специфіка соціальної роботи в місті визначається низкою факторів:

– чисельністю мешканців: мале місто, велике місто, проблеми урбанізації, корінне населення і переселенці;

– регіональними особливостями: аграрний, промисловий, курортний, науково-дослідний регіони тощо;

– демографічними особливостями: демографічний склад населення – віковий і національний склад, соціальний статус тощо;

– розгалуженою інфраструктурою;

– рівнем економіки;

– більшими потребами у послугах і соціальній допомозі;

– рівнем культури;

– рівнем соціальної напруженості і соціально-психологічного навантаження.

У місті спостерігається весь спектр надання соціальних послуг в системі міністерств праці і соціальної політики, освіти і науки, охорони здоров'я, соціальних службах для молоді, культури, спеціалізованих службах і закладах – індивідуальна, групова, колективні форми роботи. Однак найбільш поширеною формою соціальної роботи в місті у західних країнах є робота на місцевому рівні – в общині, громаді, ком'юніті.

Контрольні питання

1. Розгляньте особливості соціальної інфраструктури в сільській місцевості і великому місті та її вплив на сутність соціальної роботи.

2. Які фактори впливають на активізацію соціальної роботи на селі?

3. Проаналізуйте основні наукові дослідження з вивчення проблем міста – дослідження міста як соціального осередку суспільства, соціально-територіальної спільноти, середовища життєдіяльності людей.

4. Визначте фактори, що визначають специфіку соціальної роботи у місті.

 

Лекція 7.