Соціальна мобільність і її види.

В суспільстві постійно відбуваються певні соціальні рухи, зміни. Ці соціальні переміщення призводять до змін у соціальній структурі суспільства, а також зміни соціальної стратифікації суспільства. Такі соціальні переміщення в соціології називають соціальною мобільністю.

Соціальна мобільність (лат. mobile — рух, рухливість) — це перехід людей з одних соціальних груп і верств в інші.

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення як індивідів, так і груп — з однієї страти в іншу, а також і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють:

вертикальну соціальну мобільність — переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім´ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Дніпропетровського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (групова, як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.). Прикладом групової соціальної мобільності може бути падіння соціального статусу професійної групи вчителів, які свого часу

посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу. Згідно з образним висловлюванням Сорокіна, випадок низхідної індивідуальної соціальної мобільності нагадує падіння людини з корабля; а групової — корабель, що затонув із усіма людьми, які були на борту.

45. Соціальна група — це найбільш загальне і специфічне поняття соціології, що означає певну сукупність людей, які мають загальні природні і соціальні ознаки і об'єднані спільними інтересами, цінностями, нормами і традиціями, системою певних відносин, які регулюються формальними і неформальними соціальними інститутами. Для виникнення групи необхідна внутрішня організація, мета, конкретні форми соціального контролю, зразки діяльності. Нестійкі групи відрізняються в основному випадковим характером і слабкою взаємодією між людьми. Це такі групи, як туристична, мітингуючий натовп, нейтральні глядачі на спектаклі і. т. п.; групи середньої усталеності — трудовий колектив фірми, студентська група, бригада будівельників і т. п.; усталені групи — такі, як нації або класи. Великі соціальні групи — групи, які існують в масштабах країни в цілому (це нації, класи, соціальні верстви, професійні об'єднання і т. п.); середні соціальні групи — це, скажімо, мешканці Києва (або всієї Київської області), працівники Рівненської атомної електростанції і т.п.; малі соціальні групи — об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним і, як правило, вони нараховують від двох (діада) — трьох (тріада) до кількох десятків людей (сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, рота, взвод і т.п.). Малу групу можна визначити як психологічно єдиний соціальний осередок. Основоположником вчення про малі, групи вважають англійського соціолога Ч. Кулі, який на початку XX ст. ввів поняття "первинна група".Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа юридичних норм, установ, правил, службових інструкцій, приписів тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності і знаходяться в ієрархічно структурованій підпорядкованості (наприклад, учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда і т. п.).Неформальна група складається стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (наприклад, сім'я, дружня компанія, злочинна зграя і т. п.). Поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами, відносини між ними є тісними і залежними один від одного

.

60. Соціально-економічні відносини. З погляду соціології економікиекономічні відносини за визначенням відомого українського соціологаВ.Тарасенка –, це різновид суспільних відносин, пов'язаний з особливоюдіяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпеченнянасамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певнихсоціальних переваг і цілей. Їхня власна специфіка полягає впредметно-речовій формі виявлення, тобто економічні відносини виникаютьміж людьми та їхніми групами з приводу матеріальних речей, обставин,проблем, тобто, виробництва, розподілу, обміну, привласнення, володінняі використання (споживання) останніх.До основних соціальних функцій економічних відносин, як правило,відносять такі: забезпечення і обслуговування руху матеріальногобагатства в суспільстві, відтворення і утвердження людини як носіясуспільних відносин; майнове розшарування суспільства; організації істабілізація спільного життя людей.Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінкалюдей, що є виявом їхнього економічного життя. Таким чином зміст виявом їхнього економічного життя. Таким чином змістрозкривається через три категорії: економічне життя, економічнадіяльність, економічна поведінка.

46. Соціа́льна стратифіка́ція — диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація — це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в прибутках, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя.

Дослідження соціальної структури суспільства — соціальна стратифікація — є однією з теоретичних галузей сучасної соціології.

Сутність

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівність груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.

Соціальна нерівність

У соціології існують три різні підходи відносно нерівності у суспільстві:

– функціональний (Т. Парсонс, В. Мур, Д. Девіс) – коли вважають нерівність добром, бо це природне явище, з яким не треба боротися;

– конфліктний (К. Маркс, М. Вебер, Л. Козер) – коли нерівність мають за зло, з яким треба обов’язково боротися для встановлення саме рівності;

– еволюційний (Г. Ленскі) – його представники вважають, що у нерівності присутні як добро, так і зло.

Люди у суспільстві нерівні, вони мають різні статуси, ранги, різні доходи, умови життя, різний рівень цього життя і т.д. З давніх давен нерівність тривожила думку представників різних верств населення. Було багато спроб подолати це явище у суспільстві. Створювались різного ґатунку утопії справедливого суспільства, в якому повинен панувати рівний розподіл життєвих благ, де нема місця ні фізичному, ні економічному, ні моральному пригнобленню, де панує загальна рівність. Але нерівність залишалась і нікуди не дівалась. Нарешті з’явилось вчення Маркса про встановлення у майбутньому справедливого суспільства, де всі будуть рівними і в якому настане епоха всесвітньо-го благоденства. Аналізуючи проблему нерівності у суспільстві, К. Маркс дійшов висновку, що таке положення не може існувати довго, незадоволені неімущі маси, знаходячись в антагоністичних відносинах зправлячим імущим класом, неминуче прийдуть до соціальної революції і перевернуть світ, встановивши над ним своє справедливе правління – диктатуру пролетаріату. Пролетарям, як вважав К. Маркс, нема чого губити, крім своїх кайданів, і тому вони підуть на цю революцію, чого б вона їм не коштувала.

Економічна соціологія.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім’ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства - класів, націй, верств і груп. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об’єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, під­приємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

Соціальні страти

Поняття соціальної стратифікації.

Спільне життя людей має очевидні вигоди і переваги, але за володіння ними доводиться розплачуватися. І найсуттєвішою даниною, яку людство сплачує за вигоди спільного життя, є постійно відтворювана нерівність, яка, очевидно, є ровесницею цивілізації. У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусами та вибудовує їх ієрархію. Одні мають більше доступу до соціальних благ і ресурсів, і є привілейованими – багатими, владними, престижними, освіченими, а інші – мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є непривілейованими. Отже, привілеї породжують привілеї, а сімейне життя відтворює структуру нерівності в кожному наступному поколінні. У соціології систему соціальної нерівності називають стратифікацією.

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ.

Етимологічно слово „стратифікація” походить від двох слів: лат. „stratum” – „пласт, прошарок землі”, та італ. „ґасеге” -„робити”. Іноді замість терміна „стратифікація” вживають поняття „ нерівність ” та „розшарування “.

Історичні типи стратифікації.

В історії людства технологічний прогрес спочатку збільшує, а потім зменшує ступінь соціальної стратифікації. Більша нерівність функціонально значима для аграрних суспільств, а індустріальні суспільства отримають користь з більш рівних умов. Цю історичну тенденцію виявив Нобелівський лауреат, економіст Саймон Кузнєц (1955). Втім, з усіх націй із високим рівнем доходів США вирізняються найбільшою економічною нерівністю. При цьому, деякі сучасні вчені стверджують, що в постіндустріальну еру економічна поляризація дещо посилиться.

Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Рабство являє собою форму закріпачення людей, яка межує з повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Іноді одна людина є власністю іншої і позбавлена прав і свобод. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури.

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням. Касти характерні для Індії та пов’язані з індуїзмом (вчення про переселення душ). Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайш’я і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму. До першого (найвищого) стану належали аристократи; до другого – духовенство; до третього – вільні селяни, чиновники не дворяни, міщани – купці й ремісники.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.

Сучасні розвинуті суспільства рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.

Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.