Б. Кістяковський та його проект соціології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Б. Кістяковський та його проект соціології



Б. Кістяковський та його проект соціології

Равник-неокантіянець Б. Кістяковський були провідними критиками Ф. К. Маркса в дорев. Росії.

Кистяковский видел в психологическом взаимодействии индивидов, а объектом социологии считал, прежде всего, те явления, которые возникают лишь в результате этого взаимодействия: общность чувств, желаний и другие проявления феномена коллективного сознания. Все эти явления - не простая комбинация, агрегат индивидуальных сознаний. Тут происходят качественные дополнения, этот-то "плюс" и составляет характерный признак общества как сложной системы. "Коллективный дух" - это фундамент, на котором основывается общественная жизнь с ее разделением на отдельных личностей, их сочетанием в сословия, классы, профессии, семьи и другие группы.

Основные категории социологии, считал Кистяковский, требуют тщательной философской критики и проверки. А позитивисты даже и не подозревают об этой необходимости.

Главная работа Кистяковского "Социальные науки и право", представляла собой тонко продуманное соединение всех его публикаций русского периода Власть, по Кистяковскому, является основным признаком общества, точнее, его социальных систем, связанных с производством, распределением благ и управлением. Он ставит и последовательно решает ряд вопросов: происхождение (зарождение) власти, ее генезис, многообразие видов и государственная власть как особый вид социальной власти. Исходным для Кистяковского служит тезис: психологические и социально-психологические явления господства и подчинения, которые есть везде и всегда, где есть люди и отношения между ними, составляют общее основание всякого властвования и власти.

2.Об`єкт,предмет і методи соціології.

Об’єкт соціології – соціальна реальність, зокрема, соціальна поведінка індивідів, груп, спільностей, суспільства в цілому: соціальні зв’язки і соціальні процеси. Об’єктивні соціальні явища суспільства: Соціальні відносини; Соціальні організації; Соціальні спільноти; Соціальні явища;

Соціальні процеси; Соціальні інститути; Соціальні суб’єкти.

Предметом соціології є загальні та специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізми дії та форми прояву цих законів і закономірностей в діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.

Предмет соціології: закони і закономірності функціонування та розвитку особистості, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому; соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соціальних суб’єктів з проблем, пов’язаних з їх статусами і ролями

Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності.

Методи соціології:

1.Теоретичні:-абстрагування-порівняльний

-типологічний (групує факти у якісно визначені типи на підставі ознак)-моделювання- індукція та дедукція

2.Імпіричні (практичні)-опитування - заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю

-аналіз документів - здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).-спостереження - метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним-соціальний експеримент -— метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Природний і штучний.

Відокремлюють методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації — присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.

Формальна соціологія Г.Зіммеля

Засновник формальної соціології, представник “філософії життя”. Наполягав на протилежності законів природи і суспільства, оскільки “життя” розумілося ним як процес “творчого становлення”, невичерпний раціональними засобами і що осягається інтуїтивно. “Переживання життя” об'єктивувалося в багатообразних формах культури. “Трагедія життя” - суперечність між творчістю і застиглими формами культури.

З. вважав, що над світом конкретного буття підноситься мир ідеальних цінностей - чиста форма, що фіксує стійкі, універсальні риси соціальних явищ.. Чиста форма - це відносини індивідів ізольовані від конкретних мотивів і інших психологічних актів. В центрі уваги соц. концепції З. знаходяться “людські взаємодії” опосередковані формами усуспільнення (культурою). З. називав соціологію “геометрією соціальної взаємодії”, представляючи її як формально-логічну суспільну теорію. Проявами людської взаємодії З. рахував підпорядкування і панування, спеціалізацію і диференціацію функцій в процесі діяльності, явища конфлікту і суперництва, утворення партій і так далі. Формами взаємодії є асоціація і дисоціація. Асоціація індивідів припускає їх права і обов'язки, тому суспільство З. розглядав як систему відносин, здатну обуславлівать обов'язку індивідів.Процесам асоціації протистоять процеси дисоціації, що виливаються в конфлікт. Вищою формою конфлікту є конфлікт між творчістю і культурою, обуславлівающий обов'язки і обмеження свободи індивіда в асоціації.

Соціологічна система М.Веббера

Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об*єктивний – орієнтація на інших,і суб*єктивний. Соціальна дія – дія, суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності : 1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху; 3)афектна – заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє; 4)традиційна – заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу.

Соціологізм» Дюркгейма

Головна особливість концепції Дюркгейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Соціологічні ідеї Парето

Федеріко Парето (1848-1923) відомий італійський вчений. В історію соціології він увійшов як представник так званого психологізму. Специфічної особливістю його соціологічної концепції є акцент на психологічних, перш за все ірраціональних, аспектах суспільного життя: інстинктах, почуттях, емоціях тощо.

Згідно Парето, соціальна дійсність повинна досліджуватись за зразком точних та природних наук. Особливого значення він надавав емпіричній обґрунтованості соціологічного знання. Основна праця Парето „Трактат із загальної соціології“ насичена, алгебраїчними й геометричними ілюстраціями, формулами, графіками. Соціологія, вважав Парето, не може існувати поза досвідом. Головним методом цієї науки, на його думку, повинен бути логіко-експериментальний метод, який добре зарекомендував себе у природничих галузях знання.

Суспільство – це не хаос нелогічних дій, не просто їхня сума, а соціальна система, яка постійно прагне рівноваги. Важливими компонентами цієї системи є так звані резидуї та деривації. Назви цих компонентів суспільства вчений запозичує з хімії та лінгвістики. В хімії резидуї – це „залишки“ або „осади“ після фільтрування, випарювання тощо. За Парето, резидуї – це фундамент людських почуттів, інстинктів, психологічних станів. Проте він вважає, що їх треба вивчати не як психічні, а як культурні факти.

Вторинними, похідними від резидуїв, виступають, на думку італійського вченого, деривації, тобто ідеологічні доктрини, теорії, уявлення тощо (у лінгвістиці дериваціями позначають похідні слова). Деривації є складовою частиною усіх людських дій (за винятком логічних). Всі вони (міфи, легенди, гасла, соціальні, етичні, теологічні теорії, політичні програми, ідеологічні концепції), особливо ідеологічна сфера, призначені маскувати справжні мотиви людських дій. Хоча деривації похідні від резидуїв, залежні від них, Парето вважав, що у соціальному житті не тільки резидуї обумовлюють деривації, а й навпаки

Вчений не визнає соціальної еволюції, прогресу суспільства. На його думку, історія людства має хвилеподібний характер.

Основні праці В. Парето: „Економіка і соціологія“ (1907), „Трактат всезагальної соціології“ (1916), „Перетворення демократії“ (1921), „Разум і суспільство“ (1936).

Чиказька школа

Школа в соціології - цеугрупуваннявчених, члени якогооб'єднанінавколо одного чидекількохлідерів, розробляютьспільнінауковіпроблеми, маютьвідповіднуінституційну форму та перебувають у стосункахміжособистісногоспілкування.

Одна з найвідомішихшкіл у соціології- Чиказька школа, Щоведесвійродовідвід початку XX ст. і була сформована при Чиказькомууніверситеті. Цянаукова школа, одним іззасновниківякоїбув і перший декан факультету соціології -А. Смол - фактичнообслуговувалаінтересиправлячих структур міста Чикаго з метою прийняттяефективнихуправлінськихрішень.Середнауковців, які належали до цієїшколи, найбільшзнані: У. Томас, Ф. Знанецъкий, Дж. Мід, Т. Веблен, Е. Бер-джес, Г. Ласуел, Р. Парк та ін.

Наукова проблематика Чиказькоїшколидоситьрозгалужена. Так, предметом вивчення стали: пенітенціарна система, формипроявудевіантноїповедінки, маргіналізаціясуспільства, дослідженняпроблемиміста (інвайроментальнасоціологія), формисоціального й особистісного контролю, процесисоціалізаціїіндивіда, вплив ЗМІ на індивідуальну та суспільнусвідомість, методика й технікаемпіричнихсоціологічнихдосліджень.

На базіЧиказькогоуніверситетусформувалися і набулизначного авторитету середнауковоїспільноти: Чиказька школа права, Чиказька школа економіки, Чиказька школа психології та Чиказька школа політичних наук.

Франкфуртська школа

Школа в соціології - цеугрупуваннявчених, члени якогооб'єднанінавколо одного чидекількохлідерів, розробляютьспільнінауковіпроблеми, маютьвідповіднуінституційну форму та перебувають у стосункахміжособистісногоспілкування.

Склалася на базіІнститутусоціальнихдосліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільшзнаніїїпредставники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас.Основна проблематика дослідженьцієїшколи: теоретичнеобґрунтуванняконцепціїавторитарноїособистості; розробка проблем гуманізму, теоріїсоціального характеру, соціальногоздоров'я, дерепресії (засобівсоціальноголікуваннясуспільства); соціологічна критика марксизму; критичнеосмислення "масовоїкультури" й культурноїіндустрії та становища індивіда в суспільстві; вивчення проблем комунікативнихдій у суспільстві; виявлення та розв'язаннясуперечностей, щовиникаютьміжсоціальною системою з одного боку та "життєвимсвітом" окремоїлюдини - з другого.

Гіпотези

Гіпотеза— обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

До гіпотези ставляться такі вимоги: 1.) наукова обґрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; 2.)адекватність досліджуваній проблемі; 3.) можливість емпіричної перевірки, тобто з’ясування з допомогою логічного аналізу, що внутрішньої суперечності нема.

Гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональнимзмістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:

1.) описові —щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), хар-ру зв’язків між об’єктами (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні);

2.) пояснювальні —щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються;

3.) прогнозні —містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета й опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.

За мірою опрацювання та обґрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні. Первинні (робочі) гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Вторинні – після.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Економічна соціологія.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім’ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства - класів, націй, верств і груп. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об’єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, під­приємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

Соціальні страти

Поняття соціальної стратифікації.

Спільне життя людей має очевидні вигоди і переваги, але за володіння ними доводиться розплачуватися. І найсуттєвішою даниною, яку людство сплачує за вигоди спільного життя, є постійно відтворювана нерівність, яка, очевидно, є ровесницею цивілізації. У відповідності до пануючої у суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них людей за статусами та вибудовує їх ієрархію. Одні мають більше доступу до соціальних благ і ресурсів, і є привілейованими – багатими, владними, престижними, освіченими, а інші – мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є непривілейованими. Отже, привілеї породжують привілеї, а сімейне життя відтворює структуру нерівності в кожному наступному поколінні. У соціології систему соціальної нерівності називають стратифікацією.

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ.

Етимологічно слово „стратифікація” походить від двох слів: лат. „stratum” – „пласт, прошарок землі”, та італ. „ґасеге” -„робити”. Іноді замість терміна „стратифікація” вживають поняття „ нерівність ” та „розшарування “.

Історичні типи стратифікації.

В історії людства технологічний прогрес спочатку збільшує, а потім зменшує ступінь соціальної стратифікації. Більша нерівність функціонально значима для аграрних суспільств, а індустріальні суспільства отримають користь з більш рівних умов. Цю історичну тенденцію виявив Нобелівський лауреат, економіст Саймон Кузнєц (1955). Втім, з усіх націй із високим рівнем доходів США вирізняються найбільшою економічною нерівністю. При цьому, деякі сучасні вчені стверджують, що в постіндустріальну еру економічна поляризація дещо посилиться.

Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Рабство являє собою форму закріпачення людей, яка межує з повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Іноді одна людина є власністю іншої і позбавлена прав і свобод. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури.

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням. Касти характерні для Індії та пов’язані з індуїзмом (вчення про переселення душ). Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайш’я і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму. До першого (найвищого) стану належали аристократи; до другого – духовенство; до третього – вільні селяни, чиновники не дворяни, міщани – купці й ремісники.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.

Сучасні розвинуті суспільства рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.

Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.

Соціальні статуси.

1.1 Значення терміна «статус»

Соціальний статус - те місце в суспільній системі, яке займає конкретна людина; це сукупність ролей, які змушений виконувати людина, займаючи певне становище в суспільстві.

Існує два основних значення терміну «статус»:

Соціальний статус може розглядатися як свого роду цеглинка, тобто важливий елемент будь-якої соціальної системи, оскільки остання обов'язково є сукупністю статусів, що перебувають у певних співвідношеннях один з одним. Таке розуміння статусу було запропоновано Р. Лінтон.

Поняття «статусу» може зв'язуватися з уявленнями про авторитет, честі і престиж. У цьому випадку воно може лежати в основі стратифікації суспільства (розшарування всередині суспільства), заснованої на понятті класу. Таке використання даного поняття було запропоновано М. Вебером.

Зазвичай у людини кілька статусів, однак існує тільки один, який дійсно визначає положення людини в суспільстві, як правило, цепрофесія людини, а точніше, займана ним посада (наприклад, вчитель, професор, банкір, кур'єр). Такий статус називається інтегральним.

Соціальні ролі і їх структура

Соціальна роль - це спосіб поведінки, який відповідає прийнятим у даному суспільстві нормам, зреалізований в очікуваннях оточення, і залежить від соціального статусу людини; це модель поведінки, відповідно до якої людина повинна діяти в певних ситуаціях.Роль може бути розглянута також і як сукупність вимог (норм), які висуваються по відношенню до людини, що займає ту чи іншу соціальну позицію.

Роль не може існувати поза соціального інституту (так як соціальний інститут - це і є сукупність ролей і статусів), а отже, передбачає співвідношення з іншими ролями. Так, наприклад, роль «батька» не може існувати поза її ставлення до ролі «дитини», оскільки саме по відношенню до дитини вона головним чином і реалізується (батько є вихователем і годувальником по відношенню до дитини).

Соціальні ролі засвоюються в процесі соціалізації (процес формування особистості). Спочатку спостерігаючи за навколишніми, а потім, наслідуючи їм, дитина вчиться діяти так, як прийнято в даному суспільстві чи тієї групи, до якої він належить. У міру дорослішання кількість ролей, які відомі людині, збільшується.

Статус дітей зазвичай підпорядкований дорослим, і від дітей очікується шанобливість по відношенню до останніх. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншої поведінки, ніж від чоловіків. Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей згідно з даними статусами. У цьому сенсі статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав та обов'язків. Соціальна роль полягає:

• з рольового очікування (експектаціі) і

• виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути:

• інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

• Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, долучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї чи іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способів і методів дій і взаємодій є найважливішимпроцесом навчання рольовому поведінці, в результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом. Він запропонував наступні чотири характеристики будь-якій ролі. Масштаб ролі залежить від діапазону міжособистісних відносин. Чим більше діапазон, тим більший масштаб. Так, наприклад,соціальні ролі подружжя мають дуже великий масштаб, оскільки між чоловіком і дружиною встановлюється найширший діапазон відносин.З одного боку, це відносини міжособистісні, що базуються на різноманітті почуттів та емоцій, з іншого - відносини регулюються нормативними актами і в певному сенсі є формальними. Учасники даного соціальної взаємодії цікавляться різними сторонами життя один одного, їх відносини практично не обмежені. В інших випадках, коли відносини строго визначаються соціальними ролями (наприклад, відносини продавця і покупця), взаємодія може здійснюватися тільки з конкретного приводу (в даному випадку - купівлі). Тут масштаб ролі зводиться до вузького кола специфічних питань і є невеликим. Спосіб отримання ролі залежить від того, наскільки неминучою є дана роль для людини. Так, ролі молодої людини, старого, чоловіки, жінки автоматично визначаються віком і підлогою людини і не вимагають особливих зусиль для їх придбання. Тут може бути тільки проблема відповідності своєї ролі, яка вже існує як даність. Інші ролі досягаються або навіть завойовуються в процесі життя людини і в результаті цілеспрямованих спеціальних зусиль. Наприклад, роль студента, наукового співробітника, професора і т. д. Це практично всі ролі, пов'язані з професією і будь-якими досягненнями людини. Формалізація як описова характеристика соціальної ролі визначається специфікою міжособистісних відносин носія цієї ролі. Одні ролі передбачають встановлення лише формальних відносин між людьми з жорсткою регламентацією правил поведінки; інші, навпаки, - тільки неформальних, треті можуть поєднувати в собі як формальні, так і неформальні відносини. Очевидно, що відносини представникаГИБДД з порушником правил дорожнього руху повинні визначатися формальними правилами, а відносини між близькими людьми - почуттями. Формальні відносини часто супроводжуються неформальними, в яких проявляється емоційність, адже людина, сприймаючи і оцінюючи іншого, виявляє до нього симпатію або антипатію. Це відбувається, коли люди взаємодіють деякий час і відносини стають відносно стійкими. Мотивація залежить від потреб і мотивів людини. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Батьки, піклуючись про благо своєї дитини, керуються перш за все почуттям любові і турботи; керівник трудиться в ім'я справи і т. д. Описані ситуації зв'язані з різними типами рольових конфліктів. Незважаючи на велику кількість класифікацій рольових конфліктів в науковій літературі, більшість авторів (зокрема, в літературі з теорії психодрами) називають такі основні їх види:
а) інтерперсональний - конфлікт між різними ролями різних людей;
б) інтраперсональний - конфлікт між роллю і рольовими очікуваннями інших;
в) інтерролевой - конфлікт між несумісними ролями, які грає один індивід;
г) інтраролевой - конфлікт між роллю, яку необхідно грати і внутрішніми потребами особистості (рольової Я-концепцією).
Ми розташували типи в порядку зростання глибини особистісної проблематики. Хоча немає якогось відповідності між видами рольових конфліктів і типами ролей, описаними раніше (в кожному виді конфліктів можуть бути залученими будь-які ролі), однак перші два типи найчастіше стосуються соціальних ролей, а два інших найчастіше пов'язані з особистісними ролями. На перший погляд, здається, що в описаному розмаїтті протиріч важко зорієнтуватися. Тим не менш, після детального аналізу можна зробити висновок, що всі типи ситуацій і всі види рольових конфліктів підкоряються одній закономірності. Всіх їх можна звести до протиріччя між внутрішніми і зовнішніми чинниками функціонування особистості, або між внутрішніми (тобто, пов'язаними з власною особистістю) і зовнішніми (тобто пов'язаними з соціумом) цінностями індивіда.

Економічні відносини.

Як і кожна наука, економічна соціологія має свою структуру, функції, понятійний апарат, методи дослідження. Одним з центральних напрямів дослідження є соціально-економічні відносини. Під ними розуміється різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей. Економічні відносини виникають між людьми, групами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

Економічне життя - узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей, які діють (господарюють у суспільстві). Протікає економічне життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічні суб'єкти, з власними інтересами, цілями.Важливою категорією та напрямом вивчення в економічній соціології є економічна діяльність та економічна поведінка.

Економічна діяльність являє собою сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей.

Економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії), котрі обслуговують чи супроводжують дану діяльність, надаючи їй специфічності.

Система економічних відносин суспільства надто складна і розгалужена.Вона включає: ■ виробничі відносини, які виникають виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя;■. розподільні відносини, які виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення;■ відносини обміну (куплі-продажу) - переважно ринкові відносини між "продавцями", "покупцями" та "посередниками", тут відтворюється система торгівлі, комерції, бізнесу;■ відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів, що виявляються в наявності благ та вмінні користуватися ними.

Економічна поведінка (система взаємопов'язаних вчинків) також має свої якісні розгалуження. При цьому розрізняють трудову, інноваційну, професійну та інші поведінки. Економічна поведінка як соціальний феномен є предметом вивчення як економічної науки, так і соціології, яка акцентує свою увагу на чинниках, умовах, соціальних інститутах, ситуаціях, а також на соціальних суб'єктах, що реалізують свої конкретні економічні інтереси. Тобто у полі зору соціології перебувають моделі соціальної поведінки щодо максимізації результатів і мінімізації витрат, а також соціокультурні інститути, що уможливлюють чи обмежують раціональне використання економічних ресурсів (особистісних, технологічних, організаційних, фінансових, інформаційних). Отже, очікуваним результатом економічної поведінки є різні винагороди за дії, пов'язані з використанням і комбінацією економічних ресурсів.

Праця, її функції та види

До основних функцій праці відносять:

логічна - пов'язана з визначенням цілі й підготовкою системи необхідних трудових операцій;

виконавська- приведения засобів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосереднього впливу на предмети праці;

контрольно-реєстраційна- спостереження за технологічним процесом, ходом виконання виробничої програми;

регулююча- коригування, уточнения заданої виробничої програми;

управлінськаполягає в реалізації планів для забезпечення оптимального функціонування системи в цілому.

Кожна з перелічених функцій може бути присутньою тією чи іншою мірою в діяльності окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці.

Види праці

За змістомрозрізняють такі види праці:проста й складна, творча та репродуктивна, фізична та розумова тощо.

Проста праця - виконання простих трудових операцій, для яких достатньо виробничого досвіду і немає потреби у спеціальному навчанні, тобто це праця некваліфікованого працівника.

Складна праця - кваліфікована праця, пов'язана із додатковими витратами на навчання робітника. Кваліфікація - це ступінь і вид фахової підготовки працівника, наявність у нього знань, вмінь та навичок, необхідних для виконання ним визначеної роботи.

Творча праця передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативи.

Класифікація видів праці за її характером та змістом розглядається у двох аспектах -- соціальному та структурному Соціальний характерпраці зумовлений формою власності на засоби виробництва. Згідно з цією ознакою розрізняють приватну працю (праця власника або орендаря) і найману працю. У певному сенсі соціальний характер праці знаходить відображення у виділенні двох її організаційних форм, а саме -- праці індивідуальної та колективної. Крім того, соціальний характер праці виявляється у формуванні способів мотивації праці (бажання, усвідомлена необхідність, примус).

Структурний характерпраці формується під впливом особливостей змісту праці з точки зору двох головних параметрів -- ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій. Ступінь інтелектуалізації трудової функції розрізняється залежно від частки елементів розумової та фізичної праці, а також від частки творчої та репродуктивної (нетворчої) праці. Ступінь кваліфікаційної складності трудової функції визначається її межами та структурою: складом і кількістю її складових елементів, їхньою різноманітністю, новизною, а також умовами виконання. Оцінка цієї ознаки стосовно того або іншого робітника встановлюється відповідно до його розряду з прийнятої тарифної системи. Таким чином, характер і зміст праці як класифікаційні ознаки органічно взаємопов'язані.

Класифікація видів праці за її предметом та продуктомбазується на професійному, функціональному і галузевому розподілі праці. За професійною ознакою може бути, зокрема, виділена праця наукова (або дослідна), інженерна, управлінська, виробнича, педагогічна, лікарська та ін. За функціональною ознакою види праці розподіляються залежно від їхнього цільового призначення, сфери застосування та функціональної ролі в економічному циклі господарської діяльності.

Класифікація видів праці відповідно до застосованих засобів і способів працідозволяє виділити працю ручну (технічно неозброєну), механізовану (технічно озброєну) та автоматизовану (комп'ютеризовану), низько-, середньо- та високотехнологічну.

Класифікація видів праці залежно від ступеня та рівня сприятливості та несприятливості умов праціпередбачає виділення таких видів, як праця стаціонарна та пересувна, наземна та підземна, легка, середньої важкості та важка, приваблива та неприваблива, нерегламентована (вільна), регламентована та жорстко регламентована з примусовим режимом.

Б. Кістяковський та його



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.220.231.235 (0.027 с.)