Соціологічна система М.Веббера



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соціологічна система М.Веббера



Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Толму дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об*єктивний – орієнтація на інших,і суб*єктивний. Соціальна дія – дія, суб*єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету. Чотири типи діяльності : 1)цільораціональна дія через очікування певної поведнки, критерієм цієї діяльності є успіх; 2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху; 3)афектна – заснована на емоційному стані суб*єкта, що діє; 4)традиційна – заснована на звичках. Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленного сенсу.

Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.

Історію соціології, зазвичай, розподіляють на три великі етапи: протосоціологічний, академічний і новітній. Перший етап - протосоціологічний -триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX ст. (фактично до виникнення соціології як науки). Як уже згадувалося, ви­никнення соціології - не одномоментний акт, а тривалий про­цес накопичення знань про суспільство, котрий нараховує тисячі років. Платон, Аристотель, А. Августин, Т. Аквінський, Г.Гроцій, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, Г.Гегель, Ш. Фур'є, К.Сен-Сімон та ін. У Новий час, який був найбільш плідним на висунення та формування різноманітних концепцій, що пояснювали су­спільне життя, активно розробляються: ідея природних правлюдини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Ж.-Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант).Початок XIX ст. ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К.Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. У їхніх теоретичних працях розроблялося поняття суспіль­ства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необ­хідність удосконалення суспільства. Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити в реальне життя. У межах протосоціології розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства, а також наукового методу. Другий етап - академічний, котрий починається із середи­ни XIX ст. і представлений плеядою відомих учених, таких, як: О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм та ін. У цей період нова наука набуває своєї назви - соціологія. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовано її закони, пояснено фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять: соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний добір, органіцизм, механічна й органічна солідарність, суспільна гармо­нія, аномія, суспільно-економічна формація, базис і надбудова, соціальна революція, матеріалістичне розуміння історії тощо. Третій етап - новітній. Він починається з перших десяти­літь XX ст. і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.Гіденс, А.Турен, Ю.Хабермас, Т.Лукман, Н.Луман та ін. М.Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чин­никами, а й культурними, релігійними, організаційними. Розвиток капіталізму мислиться вченим як такий процес, що зазнає впливу науки й бюрократії та трактується як раціо­налізація соціальної дії. П.Сорокін викладає і детально об­ґрунтовує концепцію конвергенції - поступового зближення та вироблення схожих рис у різних способах виробництва — комуністичного й капіталістичного. Йому ж належить автор­ство теорій соціокультурної динаміки суспільства, соціаль­ної стратифікації та мобільності. На цей період припадає розквіт "малих соціологій" - соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріаль­ного суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології девіацій, соціології адапта­цій, соціології інтимності, тендерної соціології, соціології книги та читання й багатьох інших. Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика й техніка конкретних соціологіч­них досліджень. З'являються та швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Набувають ваги проведення моніторингових досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціо­логія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивча­ється громадська думка, досліджуються нові тенденції в міждержавних відносинах за умов глобалізму.

10.Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера, лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна ево­люція, що відбувається всюди однаково».

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення сус­пільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємо­дія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як ав­томатичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений про­цес чергування розвитку і розкладу певних суспільств. При цьому в ході еволюційних змін спершу відбувається перехід від розсіяного стану суспільства в концентрований, а потім — від однорідного ста­ну до неоднорідного.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поді­ляв у цьому зв'язку суспільства на:

• прості,

• складні,

• подвійно і

• потрійно складні.

Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподіль­чу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соці­альних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові).

Соціологізм» Дюркгейма

Головна особливість концепції Дюркгейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.008 с.)