Соціальна структура особистості: поняття, елементи.

Соціальна структура та типи особистості

Особистість як сукупність соціальних властивостей має цілісність та характеризується структурою. Основними елементами структури особистості є соціальні статуси і ролі, спрямованість, соціальна активність (потреби, цінності тощо).

Джерелом активності людини є її потреби — внутрішній психологічний стан людини, відчуття нестачі чогось. Цей стан регулює активність, стимулює діяльність, спрямовану на здобуття того, чого не вистачає. Задовольняючи власні потреби, людина створює нові умови, які обумовлюють виникнення нових потреб.

Отже, потреби є засобом розгортання діяльності людини. Потреби людини утворюють систему, що має ієрархічну будову. Американський соціальний психолог А. Маслоу вважається засновником ієрархічної теорії потреб. Він розділив потреби на:

1) потреби в їжі, воді, одязі, повітрі, теплі, сексі тощо;

2) потреби у захисті від фізичної і психологічної небезпеки;

3) потреби відчувати причетність до подій (соціальні);

4) потреби поваги з боку оточення (начальників, підлеглих), визнання, самоповаги;

5) потреби у реалізації своїх можливостей (самовираження).

Потреби формуються під впливом умов життєдіяльності людини, залежать від реальних можливостей людини і суспільства. Вроджені потреби є підконтрольними, підпорядкованими соціальним. Людина, задовольняючи свої потреби, на тільки зважає на свої можливості, але й вирішує питання щодо дозволеності бажаного з огляду на моральні вимоги. Потреби більш високого рівня стають актуальними для людини у міру задоволення ним, хоча б частково, потреб нижчого рівня. Пріоритет соціальних потреб над природними, вітальними підтверджений багатьма іншими дослідженнями.

Потреби людини бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. У процесі усвідомлення потреб у людини формується інтерес до діяльності, який трансформується у мотив з врахуванням ціннісних орієнтацій особистості. Фіксація потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, а також визначення конкретних способів та засобів їх досягнення — усе це необхідні складові процесу адекватного відображення потреб у свідомості людини, формування мотивів до діяльності.

Інтерес — це конкретна форма усвідомленої потреби, реальна причина діяльності особистості, спрямованої на задоволення цієї потреби.

Цінності особистості — це відносно стійке та соціально обумовлене ставлення особистості до об'єктів духовного та матеріального світу, уявлення людини про найбільш значущі, важливі цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення. Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку в особистості і поділяються нею. Основою для визначення мети діяльності людини є ціннісні орієнтації — орієнтації особистості стосовно соціальних цінностей. Саме вони, закріплені життєвим досвідом, спрямовують діяльність, регулюють поведінку особистості. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації індивіда. Сформована система ціннісних орієнтацій особистості забезпечує її становлення як активного суб'єкту соціальної діяльності.

Соціальна активність розпочинається з формування у людини стану готовності до діяльності, що виникає внаслідок відображення дійсності, певних її об'єктів у свідомості відповідно до потреб та інтересів особистості, її ціннісних орієнтацій. Цей стан людини, що передує конкретним виявам її активності, називається спрямованістю особистості.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінюючи його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурними надбаннями суспільства.

У структурі соціальних властивостей людини можна виділити загально соціальні риси, що характеризують її як продукт суспільного розвитку, а також такі властивості, які відображають входження людини до складу певних соціальних спільностей — етнічних, професійних, статевих, вікових тощо. На загал, індивіди, які включені у процеси соціальної взаємодії, наділені безліччю різноманітних властивостей, виявити та дослідити які практично неможливо. Отже, коли мова йде про особистість як члена суспільства, якоїсь спільноти, мають на увазі не властивості окремих людей, а соціальні типи особистостей.

Соціальний тип особистості — певний фіксований набір суттєвих, таких, що повторюються, соціальних властивостей особистості, що виявляються у її свідомості та поведінці. Як вже підкреслювалось, прояви індивідуального в людині опосередковуються соціальним. Разом з тим, індивідуальність людини не розчиняється у соціальному, роблячи її унікальною, неповторною. Типові, відносно стійкі, такі, що повторюються, поєднання соціальних та індивідуальних властивостей особистостей, які знаходяться у конкретних умовах життєдіяльності, дозволяють виявити основу для типологізації особистостей.

Якщо соціальне в людині домінує над індивідуальним, формується демократичний тип особистості. Якщо ж, навпаки, індивідуальне переважає соціальне, формується особистість авторитарного типу. Толерантний тип особистості (для якого характерне терпиме ставлення до думок, поглядів, ідей, вірувань тощо, які не збігаються з власними) і конформний тип (пристосування особистості до пануючих думок, поглядів, ідеалів, стандартів поведінки тощо) формуються внаслідок самодетермінації процесу розвитку особистості.

Соціологія особистості оперує поняттями ідеального, базисного та реального (модального) типів особистості.

Якщо перші два типи особистості описуються теоретично, виділяються досить умовно, то реальний тип конструюється на основі результатів конкретних соціологічних досліджень.

Відомий український соціолог Є. Головата враховуючи особливості розвитку нашого суспільства протягом 70-х pp. після більшовицької революції 1917 р. і останнього десятиріччя XX ст., запропонувала соціально-історично типологію особистості з трьома головними типами:

Перший тип характеризується духовною обмеженістю та інстинктивним потягом достадності.

Другий тип виник у часи застою, коли відбувався процес відокремлення особистості від держави, політичної системи, її роздвоєння.

Третій, або "перехідний" тип особистості характерний для сьогодення. Йому властиві такі риси:

• недовіра будь-якій владі;

• потяг до релігії;

• відмова від політичного життя;

• роздвоєння свідомості тощо.

Проблема діагностики властивостей конкретної особистості набула за останній час актуальності. Методи соціально-психологічної діагностики активно використовуються у профорієнтаційній роботі та в процесі професійного добору персоналу.

У процесі соціально-психологічної діагностики використовуються різноманітні методи та методики:

• спостереження,

• аналіз документів та продуктів діяльності людини,

• анкетування,

• тестування,

• моделювання ситуацій (стажування, виконання конкретних завдань, імітація професійної діяльності).

Тестування, як метод емпіричного соціологічного обстеження, передбачає стандартизовану процедуру опитування (або виконання певних завдань) респондентів, що проводиться з метою отримання надійної інформації про деякі властивості особистості. За результатами тестування можна оцінити ступінь практичної готовності індивіда до виконання певних завдань, його здатність набувати нові навички та вміння, розширювати діапазон наявних властивостей.

Для підвищення рівня об'єктивності результатів соціально-психологічної діагностики використовуються науково обґрунтовані комплекси тестів — тестові батареї. Для складання соціально-психологічного портрету особистості застосовують батарею тестів, що містить понад два десятки методик, серед яких тести інтелекту, здібностей, а також тести досягнень — установок, мотивацій, інтересів, тести суб'єктивних оцінок суспільних явищ. У сучасному тестуванні все ширше застосовують комп'ютерні методики.

Формування особистості відбувається у конкретних соціальних умовах. Духовний і технологічний стан суспільства визначають ступінь гармонійності, всебічність розвитку особистості:

• з одного боку, особистість — це комплекс суспільних відносин, властивостей, що сформувався на вимогу оточення;

• з другого, людина — це активний суб'єкт, який змінює відносини у суспільстві.

Німецький соціолог Н. Лукман, досліджуючи явище автономізації різних сфер суспільного життя, вказував на небезпеку втрати людиною соціальної ідентичності національної, державної, професійної.

Як вже підкреслювалося, ідентифікація особистості (самоусвідомлення своєї приналежності до певних соціальних спільнот) є єдиним способом інтеграції людини до системи соціальних зв'язків та відносин. Руйнування механізмів самоідентифікації обумовлює атомізацію ("розпорошення") суспільства, воно втрачає свої національно-державні обриси, перетворюючись у глобальне світове співтовариство.

На кожному етапі свого розвитку суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, реалізація яких дозволяє людині успішно інтегруватися до соціального середовища. Скажімо, сьогодні ця успішність обумовлюється комунікативними властивостями людини, її комп'ютерною грамотністю, знанням іноземних мов тощо. Технічна і технологічна модернізація виробництва спричинилася до зміни характеру праці, що вимагає від працівника високого рівня фаховості, компетентності, творчості, самодіяльності.

Найбільш важливими властивостями особистості є:

1) її здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними, відповідальність за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності;

2) здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ, самокритичність, загальний рівень культури, освіченість.

У сучасному світі, насиченому різноманітними конфліктами, для ефективної суспільної взаємодії усе більш важливими стають такі властивості особистості, як взаємна довіра, толерантність, визнання і повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій, вірувань, гуманізм та духовність. Сучасне українське суспільство переживає період системної трансформації — реформуються економіка і політика, глибокі зміни відбуваються у духовному житті народу. Успіх процесу державотворення залежить від рівня консолідованості суспільства, здатності усіх його членів об'єднати зусилля для досягнення спільної мети — побудови економічно розвинутої, демократичної, правової держави — рівноправного члена світового співтовариства. Визначена новою стратегією економічного та соціального розвитку України орієнтація на інноваційно-технологічну модель розвитку підносить роль людського фактору — головного носія і суб'єкта інноваційних перетворень. За цих умов формування особистості, зорієнтованої на особисту причетність до реформування, суспільну солідарність, особисту відповідальність за те, що відбувається у нашому суспільстві, набуває вирішального для побудови нового суспільства значення.

Типологія особистості у соціології

В основу побудови типології особистостей у соціології покладений аналіз особистості через життєдіяльність, через її спосіб життя. Найважливішим типологічним критерієм при цьому є рівень активності, міра суб'єктивності, що проявляється в організації життя.Перший тип умовно називається „гармонійний". Основними його характеристиками є широка гама зв'язків із соціальним середовищем, щозабезпечується включенням в основні сфери життєдіяльності та широким спектром соціальних ролей. Такі особистості мають чітко виражені цілі, вміють підпорядковувати своє життя реалізації цих цілей, керувати своїм життям. Головними життєвими орієнтаціями у таких людей є цікава робота, гармонійні взаємовідносини в сім'ї, широкі громадські інтереси.Другий тип (традиційний). Для людей цього типу особистості характерна середня за рівнем включеність у соціальне середовище. Це проявляється і через досить обмежене коло соціальних ролей, які вони реалізують. При певній професійній спрямованості сім'я та її благополуччя є головним орієнтиром у їх житті.Третій тип („технократичний"). Люди, які належать до даного типу, добре орієнтуються в умовах соціального середовища, вміють підкорити життєві обставини своїм довгостроковим планам. Для них характерне порівняно одноманітне життя, в якому переважає життєвий позитивний досвід і суттєве розмежування суспільного і власного. В орієнтаціях переважає службова кар'єра, особисте життя.Четвертий тип („неадаптований"). У житті цих людей переважає негативний життєвий досвід, найчастіше в силу їх особистісних властивостей. У багатьох представників цієї групи професійна не адаптованість пояснюється випадковістю вибору професії, який є невідповідним їхнім індивідуальним особливостям. Вони погано орієнтуються у вимогах соціального середовища, не мають чітких орієнтирів у своєму житті.

Соціальні статуси.

1.1 Значення терміна «статус»

Соціальний статус - те місце в суспільній системі, яке займає конкретна людина; це сукупність ролей, які змушений виконувати людина, займаючи певне становище в суспільстві.

Існує два основних значення терміну «статус»:

Соціальний статус може розглядатися як свого роду цеглинка, тобто важливий елемент будь-якої соціальної системи, оскільки остання обов'язково є сукупністю статусів, що перебувають у певних співвідношеннях один з одним. Таке розуміння статусу було запропоновано Р. Лінтон.

Поняття «статусу» може зв'язуватися з уявленнями про авторитет, честі і престиж. У цьому випадку воно може лежати в основі стратифікації суспільства (розшарування всередині суспільства), заснованої на понятті класу. Таке використання даного поняття було запропоновано М. Вебером.

Зазвичай у людини кілька статусів, однак існує тільки один, який дійсно визначає положення людини в суспільстві, як правило, цепрофесія людини, а точніше, займана ним посада (наприклад, вчитель, професор, банкір, кур'єр). Такий статус називається інтегральним.

Соціальні ролі і їх структура

Соціальна роль - це спосіб поведінки, який відповідає прийнятим у даному суспільстві нормам, зреалізований в очікуваннях оточення, і залежить від соціального статусу людини; це модель поведінки, відповідно до якої людина повинна діяти в певних ситуаціях.Роль може бути розглянута також і як сукупність вимог (норм), які висуваються по відношенню до людини, що займає ту чи іншу соціальну позицію.

Роль не може існувати поза соціального інституту (так як соціальний інститут - це і є сукупність ролей і статусів), а отже, передбачає співвідношення з іншими ролями. Так, наприклад, роль «батька» не може існувати поза її ставлення до ролі «дитини», оскільки саме по відношенню до дитини вона головним чином і реалізується (батько є вихователем і годувальником по відношенню до дитини).

Соціальні ролі засвоюються в процесі соціалізації (процес формування особистості). Спочатку спостерігаючи за навколишніми, а потім, наслідуючи їм, дитина вчиться діяти так, як прийнято в даному суспільстві чи тієї групи, до якої він належить. У міру дорослішання кількість ролей, які відомі людині, збільшується.

Статус дітей зазвичай підпорядкований дорослим, і від дітей очікується шанобливість по відношенню до останніх. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншої поведінки, ніж від чоловіків. Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей згідно з даними статусами. У цьому сенсі статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав та обов'язків. Соціальна роль полягає:

• з рольового очікування (експектаціі) і

• виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути:

• інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

• Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, долучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї чи іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способів і методів дій і взаємодій є найважливішимпроцесом навчання рольовому поведінці, в результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом. Він запропонував наступні чотири характеристики будь-якій ролі. Масштаб ролі залежить від діапазону міжособистісних відносин. Чим більше діапазон, тим більший масштаб. Так, наприклад,соціальні ролі подружжя мають дуже великий масштаб, оскільки між чоловіком і дружиною встановлюється найширший діапазон відносин.З одного боку, це відносини міжособистісні, що базуються на різноманітті почуттів та емоцій, з іншого - відносини регулюються нормативними актами і в певному сенсі є формальними. Учасники даного соціальної взаємодії цікавляться різними сторонами життя один одного, їх відносини практично не обмежені. В інших випадках, коли відносини строго визначаються соціальними ролями (наприклад, відносини продавця і покупця), взаємодія може здійснюватися тільки з конкретного приводу (в даному випадку - купівлі). Тут масштаб ролі зводиться до вузького кола специфічних питань і є невеликим. Спосіб отримання ролі залежить від того, наскільки неминучою є дана роль для людини. Так, ролі молодої людини, старого, чоловіки, жінки автоматично визначаються віком і підлогою людини і не вимагають особливих зусиль для їх придбання. Тут може бути тільки проблема відповідності своєї ролі, яка вже існує як даність. Інші ролі досягаються або навіть завойовуються в процесі життя людини і в результаті цілеспрямованих спеціальних зусиль. Наприклад, роль студента, наукового співробітника, професора і т. д. Це практично всі ролі, пов'язані з професією і будь-якими досягненнями людини. Формалізація як описова характеристика соціальної ролі визначається специфікою міжособистісних відносин носія цієї ролі. Одні ролі передбачають встановлення лише формальних відносин між людьми з жорсткою регламентацією правил поведінки; інші, навпаки, - тільки неформальних, треті можуть поєднувати в собі як формальні, так і неформальні відносини. Очевидно, що відносини представникаГИБДД з порушником правил дорожнього руху повинні визначатися формальними правилами, а відносини між близькими людьми - почуттями. Формальні відносини часто супроводжуються неформальними, в яких проявляється емоційність, адже людина, сприймаючи і оцінюючи іншого, виявляє до нього симпатію або антипатію. Це відбувається, коли люди взаємодіють деякий час і відносини стають відносно стійкими. Мотивація залежить від потреб і мотивів людини. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Батьки, піклуючись про благо своєї дитини, керуються перш за все почуттям любові і турботи; керівник трудиться в ім'я справи і т. д. Описані ситуації зв'язані з різними типами рольових конфліктів. Незважаючи на велику кількість класифікацій рольових конфліктів в науковій літературі, більшість авторів (зокрема, в літературі з теорії психодрами) називають такі основні їх види:
а) інтерперсональний - конфлікт між різними ролями різних людей;
б) інтраперсональний - конфлікт між роллю і рольовими очікуваннями інших;
в) інтерролевой - конфлікт між несумісними ролями, які грає один індивід;
г) інтраролевой - конфлікт між роллю, яку необхідно грати і внутрішніми потребами особистості (рольової Я-концепцією).
Ми розташували типи в порядку зростання глибини особистісної проблематики. Хоча немає якогось відповідності між видами рольових конфліктів і типами ролей, описаними раніше (в кожному виді конфліктів можуть бути залученими будь-які ролі), однак перші два типи найчастіше стосуються соціальних ролей, а два інших найчастіше пов'язані з особистісними ролями. На перший погляд, здається, що в описаному розмаїтті протиріч важко зорієнтуватися. Тим не менш, після детального аналізу можна зробити висновок, що всі типи ситуацій і всі види рольових конфліктів підкоряються одній закономірності. Всіх їх можна звести до протиріччя між внутрішніми і зовнішніми чинниками функціонування особистості, або між внутрішніми (тобто, пов'язаними з власною особистістю) і зовнішніми (тобто пов'язаними з соціумом) цінностями індивіда.