Тема 5. Структурна та інвестиційна політика

 

1. Структура економіки: сутність, види

2. Структурна політика держави

3. Державне регулювання інвестиційної діяльності

 

1. Структура економіки: сутність, види

Економіка будь-якої країни є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених підсистем, між якими існує закономірний зв'язок.

Структура економіки — це cпіввідношення різних елементів економічної системи, яке характеризує пропорції народного господарства та стан суспільного поділу праці.

Структура економіки має велике значення для збалансованого розвитку народного господарства, його ефективного та стабільного зростання. Світовий досвід указує на те, що економічне зростання країн Західної Європи та Південно-Східної Азії великою мірою пояснюється глибокими структурними змінами, які забезпечили впровадження досягнень науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання ресурсів та інші позитивні зрушення.

Типи структур економіки: галузева, відтворювальна, функціонально-речова, соціальна, територіальна, зовнішньоекономічна.

Визначальна роль у структурній характеристиці економіки належить галузевій структурі.

Галузева структура характеризує внесок окремих видів економічної діяльності, окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворення ВВП; кількість об’єктів кожного виду діяльності в загальному їх реєстрі тощо.

Галузева структура економіки відображає поділ виробничої сфери на окремі галузі (промисловість, сільське господарство; транспорт; зв'язок; будівництво), підгалузі (у промисловості – вугільна нафтогазова, легка, харчова, хімічна, машинобудівна та ін.), а національної економіки на види економічної діяльності. У складі національної економіки виділяють такі види економічної діяльності: промисловість, сільське господарство; транспорт; зв'язок; будівництво; матеріально-технічне забезпечення і збут; торгівлю і громадське харчування; заготівлю; інформаційно-обчислювальне обслуговування; операції з нерухомістю; загальну комерційну діяльність; геологію і розвідку надр.

Відтворювальна структура відображає співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання; між заміщенням використаних засобів виробництва (фондом заміщення = амортизація + вартість спожитих предметів праці) та новоствореною вартістю (чистою продукцією); між споживанням та нагромадженням.

Функціонально-речова структура економіки передбачає поділ народного господарства на виробничу і невиробничу сфери; суспільного продукту – на фонди заміщення, нагромадження, споживання; промислової продукції - на засоби виробництва і предмети споживання.

Територіальна (регіональна) структура економіки характеризує поділ виробничої сфери в адміністративних розрізах, оцінює вклад кожної адміністративної одиниці у створюваний валовий продукт.

Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності, за організаційно-правовими формами підприємництва, за рівнем доходів певних верств населення.

Зовнішньоекономічна структура відображає пропорції між експортом та імпортом товарів, послуг, капіталів. Для України характерна висока питома вага імпорту енергоносіїв, машин та устаткування, високотехнологічної промислової продукції, продукції АПК і харчової промисловості. Основними статтями експорту України є мінеральні продукти. продукція хімічної промисловості, металургії, сільського господарства.

 

Структурна політика держави

Економіка розвивається під впливом багатьох факторів. Водночас є доцільним виокремлення з усієї сукупності факторів економічного зростання впливу, який справляють структурні зміни на розвиток економіки. Вплив структурних змін в економіці на динаміку макроекономічних показників називається структурним ефектом. Він позитивний, якщо структурні зміни супроводжуються високими темпами зростання економіки. Він від'ємний, якщо індекс структурних змін має невелику величину, при цьому економічні пропорції консервативні, має місце застій або зменшення обсягів виробництва.

Регулювання структурних змін в економіці є завданням структурної політики. В широкому розумінні структурна політика держави — це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення.

Існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де норма прибутку стає більшою за середню. Отже, ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки. Але цей шлях пов'язаний зі значними соціальними втратами.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі, які прискорюють прискорення прогресивних структурних зрушень. Такими важелями служать: державна програма структурних перетворень, пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки, створення спеціальних фондів, залучення іноземних і приватних інвестицій, податкові і кредитні пільги, згортання виробництва у депресивних галузях, програми перепідготовки кадрів. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур.

У формуванні активної структурної політики величезну роль відіграє вибір пріоритетних напрямків розвитку окремих галузей, видів виробництва, економічних районів. У процесі вибору пріоритетної галузі, як правило виходять із критеріїв пріоритетності:

- експортного потенціалу галузі;

- перспектив попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку;

- мінімізації ресурсомісткості виробництва;

- розв’язання проблеми зайнятості населення;

- вирішення екологічних проблем та ін..

З огляду на це, пріоритетними групами галузей структурних перетворень визначені:

— наукомісткі та технологічні галузі - ракетно-космічна, літако- та моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, робототехніка, біотехнології, надтверді матеріали тощо;

— галузі агропромислового комплексу, для яких створені найкращі природні умови, традиції виробництва - харчова, кондитерська, консервна, молочна, легка промисловість тощо;

— галузі транспорту, зв´язку, телекомунікацій - транзит нафти і газу, міжнародні перевезення;

— рекреаційно-туристичний та оздоровчий комплекси.

 

 

Поряд із визначенням пріоритетних напрямків розвитку економіки держава розробляє та реалізує комплекс заходів у межах активної структурної політики, який включає:

- заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі;

- заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП;

- заходи, спрямовані на захист та надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату;

- заходи для згортання частини виробництв у депресивних галузях;

- розробку на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також програми підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць;

В основі структурної перебудови економіки України лежить Державна програма структурної перебудови розроблена до 2015 р. і розрахована на три етапи:

І етап (1994-1995 рр.) – стабілізація економіки;

ІІ етап (1996-2005 рр.) – активізація економічного розвитку;

ІІІ етап (2005-2015 рр.) – встановлення раціональної структурної економіки.

Кінцевою метою програми структурної перебудови економіки є створення високоефективної соціально орієнтованої економіки. Для цього треба здійснити науково-технічну перебудову економіки, зменшити ресурсомісткість виробництва, прискорити розвиток експортних виробництв, підвищити внутрішню збалансованість економіки.