Сутність стратегії соціально-економічного розвитку

Життя сучасного суспільства неможливе без передбачення майбутнього, визначення цілей і завдань його розвитку, обґрунтування засобів досягнення поставлених цілей, тобто без стратегії на певний період часу.

Згідно з теорією менеджменту стратегія — це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії держави (підприємства).

Стратегія -це узагальнена модель майбутнього стану економіки та планових дій щодо його досягнення, яка встановлює основні напрями, цілі та пріоритети діяльності, визначає критичні ресурси та необхідні нововведення, включає засоби реалізації пріоритетів та індикатори досягнення планованого результату.

Стратегія розробляється Кабінетом Міністрів та затверджується Верховною Радою України. В ній дається визначення економічної політики держави щодо найважливіших економічних і соціальних процесів та формується ставлення до них держави в особі законодавчої та виконавчої влади, враховується вплив ринкової інфраструктури.

Стратегія розвитку економіки держави втілюється через стратегічне управління, яке зводиться до постановки цілей і завдань органами державного управління з урахуванням внутрішніх можливостей економіки та змін у зовнішньому середовищі.

Цілі соціально-економічного розвитку країни полягають в тому, щоб сприяти матеріальному та духовному розвитку свого народу.Внутрішній стан суспільства і проблеми є реальним джерелом формування цілей соціально-економічного розвитку.

Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. У даному контексті пріоритети — це найважливіші напрями соціально-економічної політики (або соц.-еконон. процеси, що потребують першочергового вирішення).

Визначення пріоритетних напрямів здійснюється за експертними методами на підставі певних критеріїв (факторів). Основними критеріями є: соціально-економічна ефективність; швидкість одержання позитивних результатів; мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого і т. п.

Ієрархія цілей здійснюється способом їх розміщення у порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються стратегічні цілі (цілі першого рангу), далі - суттєві (цілі другого і третього рангів) тощо. З метою впорядкування цілей різних рівнів будується дерево цілей (рис.). Ціль вважається досягнутою, якщо реалізовані всі підцілі нижчого рангу.

Рис. Дерево цілей

Іноді стратегічну ціль називають головною, а підцілі, що уможливлюють досягнення її, — забезпечувальними. Генеральною стратегічною метою України є побудова соціально орієнтованої економіки. Забезпечувальні стратегічні соціально-економічні цілі: соціальні (подолання бідності, підвищення соціальних стандартів та соціального захисту населення, формування середнього класу), економічні (створення сприятливого економічного середовища, формування раціональної структури економіки, перехід до інноваційного економічного зростання), цілі спрямовані на формування та розвиток системи демократії (боротьба з корупцією, авторитаризмом), цілі щодо розвитку міжнародних економічних зв’язків (залучення іноземного капіталу, вихід на світові ринки).

За часовою ознакою цілі державного управління та регулювання економіки також поділяють на: стратегічні, пов´язані з якістю суспільного розвитку; тактичні, що визначаються програмами діяльності органів державного управління щодо реалізації стратегічних завдань; оперативні, які визначають щоденні конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних завдань.

Є також градація цілей за масштабами — загальні (для системи) і часткові (для підсистем); за результатами — кінцеві та проміжні; за часом — довгострокові (віддалені), середньострокові (близькі) та короткострокові (безпосередні).

З метою втілення стратегічних, тактичних та оперативних цілей, а також визначення шляхів і засобів реалізації їх має формуватися концепція соціально-економічного розвитку. Концепція — це система поглядів на певні явища, а також спосіб розуміння їх, тлумачення, інтерпретації. Розроблення концепції є необхідною умовою послідовної та спадкоємної економічної політики. Вона повинна розроблятися на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Концепція ґрунтується на трьох основних елементах: аналізі стану економіки, аналізі цілей і виборі інструментів державного регулювання.

Основні взаємопов’язані цілі ДЕП, спрямовані на забезпечення реалізації стратегічної мети, за реалізацію яких держава несе першочергову відповідальність:

- стабільне і помірне (або прискорене) економічне зростання;

- високий рівень зайнятості;

- стабільність цін та грошового обігу;

- зовнішньоекономічна рівновага;

- високий рівень інвестицій;

- підвищення рівня інноваційного потенціалу країни;

- формування раціональної структури економіки;

- подолання бідності;

- охорона і поліпшення навколишнього середовища.

Цілі мають відповідати трьом основним вимогам: конкретність, визначеність у часі та реальність. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (нормативів) — інформаційної бази для планово-економічних розрахунків, організаційних рішень, оцінки результатів діяльності державних органів і суб'єктів господарювання та контролю. Визначеність у часі передбачає формулювання спочатку головної цілі, потім — підцілей другого, третього і т. д. рівнів із зазначенням строків досягнення їх. Реальність передбачених цілей обґрунтовуються можливостями економіки щодо їх реалізації, бо за інших умов це може призвести до значних збитків і загострення соціально-економічних проблем.

Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, а також ДРЕ є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування.