Класифікація соціально-економічних прогнозів

За масштабами об'єкта прогнозування:

Глобальні

Макроекономічні

Секторів економіки

Народногосподарських комплексів

Галузеві (міжгалузеві)

Регіональні (міжрегіональні)

Інші
За терміном реалізації прогнозів:

Короткострокові (до 1 року)

Середньострокові (1—5 років)

Довгострокові (5—10 років)

За елементами та напрямами відтворення:

Первинних факторів виробництва (природних ресурсів, матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, фінансових ресурсів тощо)

Суспільних потреб (загальнодержавних, особистих, виробничих, споживчих тощо)

За функцією прогнозування:

Пошукові (дослідницькі)

Цільові (нормативні)

Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку України складається з:

•прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;

•Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

•прогнозів економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів і міст на середньостроковий період;

•програм економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів і міст на короткостроковий період;

•прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-строковий період;

•програм розвитку окремих галузей економіки.

 

 

3. Макроекономічне планування

У загальному розумінні план— це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розроблення плану називається плануванням.

Макроекономічне планування - це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці.

Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що об'єктом його є національна економіка, а суб'єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлено календарним характером планування. Отже, макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних та оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Макроекономічне планування виконує такі функції:

1. Конкретизацію цілей та пріоритетів розвитку національної економіки.

2. Забезпечення оптимального варіанта розвитку економіки.

3. Координацію економічної діяльності суб´єктів господарювання.

4. Контроль за ходом реалізації цілей та завдань, оперативне регулювання умов господарювання або зміну завдань економічної політики держави.

З погляду обов'язковості виконання суб'єктами господарювання планових завдань розрізняють 2 типи макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне) та індикативне.

Директивний план має адресний та обов'язковий для виконання статус юридичного закону. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося у СРСР і соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки оргструктури економіки.

Індикативний план — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Особливості індикативних планів, які відрізняють їх від планів директивних:

по-перше, індикативний план є комплексом рекомендацій;

по-друге, рекомендації не мають обов'язкового характеру;

по-третє, показники плану призначено для інформування суб'єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави;

по-четверте, мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку;

по-п'яте, реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів.

Макроекономічне планування спирається на певні закономірності — принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням програм. Основними принципами, визначеними Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», є: цілісність, об'єктивність, науковість, гласність, самостійність, рівність, дотримання загальнодержавних інтересів.

Принцип цілісності забезпечується розробленням взаємоузгоджених прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, окремих галузей економіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць на коротко- та середньостроковий періоди.

Сутність принципу об’єктивності полягає в тому, що прогнозні та програмні документи розробляються на основі даних органів державної статистики, уповноваженого центрального орган) виконавчої влади з питань економічної політики, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних даних з офіційних видань Національного банку.

Принцип науковості забезпечується розробленням прогнозних і програмних документів на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку.

Сутність принципу гласності полягає в тому, що прогнозні та програмні документи є доступними для громадськості. Інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб'єктів економічної діяльності необхідними орієнтирами для планування власної діяльності.

Сутністю принципу самостійності є те, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Прогнозування та розроблення програм забезпечує координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Принцип рівност і полягає у дотриманні прав і врахуванні інтересів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання всіх форм власності.

Сутністю принципу дотримання загальнодержавних інтересів є те, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення прогнозних і програмних документів виходячи з необхідності забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави.

Розроблення макроекономічних планів неможливе без використання системи показників. Останні дають кількісно-якісну характеристику соціально-економічним явищам і процесам. У макроекономічному плануванні показник — це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність.

Показники макроекономічних планів класифікуються за такими групами: натуральні та вартісні; кількісні та якісні; абсолютні та відносні; обов'язкові, розрахункові та інформаційні.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий і нормативний.

Сутність балансового методу в макроекономічному плануванні полягає в застосуванні прийомів і розрахунків, які уможливлюють узгодження між потребами та засобами їх забезпечення.

Завданням розроблення балансу є досягнення оптимальної відповідності (рівності) між сукупністю потреб і загальною сумою джерел задоволення їх:

Σ Рi= ΣПj

де: Рi — ресурси i-го виду;

Пj — потреби j-го виду.

Отже, кожен баланс являє собою дві взаємозв'язані групи показників (частин, розділів балансу): перша узагальнює ресурси в розрізі джерел, друга характеризує потреби за напрямами використання їх («доходи — витрати», «пропозиція — попит», «надходження — розподіл» тощо).

Класифікація балансів здійснюється за багатьма ознаками. За масштабами об'єкта планування виділяють народногосподарські, галузеві, регіональні і т. п. баланси; за часовою ознакою — статичні та динамічні баланси; за одиницями виміру — натуральні (матеріальні), вартісні (фінансові), трудові баланси і т. д. У складі ДПЕСР України розробляються:

§ зведений фінансовий баланс;

§ баланс грошових доходів і витрат населення;

§ торговельний баланс;

§ баланс капітальних вкладень;

§ зведений баланс трудових ресурсів;

§ баланс ринку праці;

§ баланси виробництва і споживання основних видів ресурсів.

Балансові розрахунки в макроекономічному плануванні передбачають широке використання соціально-економічних норм і нормативів.

Нормативний (техніко-економічних розрахунків) метод засновано на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів. За допомогою норм і нормативів визначають потреби у виробництві продукції (робіт, послуг), обґрунтовують можливості задоволення цих потреб, здійснюють контроль за ефективністю використання ресурсів під час реалізації планових завдань. Норми і нормативи за сутністю є якісними, відносними показниками. Вони побудовані здебільшого як показники місткості та віддачі.

Показники місткості (Нм) характеризують нормативні витрати ресурсів на одержання певного результату (ефекту):

Нм=Р\Е

де:

Р — витрати ресурсів;

Е — соціально-економічний результат.

Нормативні показники віддачі (Нв) є оберненими показниками місткості:

Нв=1\Нм=Е\Р

У планово-економічних обґрунтуваннях нормативи є своєрідною константою, яка уможливлює здійснення розрахунків двох типів. По-перше, можна визначити очікуваний результат за наявних ресурсів, по-друге, можна визначити потребу в ресурсах для досягнення певного цільового результату:

Ео=Рн\Нм;

Ео=Нв*Рн;

Рп= Нм*Ец;

Рп= Ец\Нв

де: Ео, Ец — очікуваний та цільовий результати;

Рн, Рп — ресурси відповідно наявні та потрібні.

Система норм і нормативів складається з таких основних груп: норми ефективності суспільного відтворення (норми матеріало-, енерго-, трудомісткості ВВП); норми і нормативи витрат праці; норми і нормативи витрат сировини, матеріалів, палива, енергії; норми і нормативи капітальних вкладень і капітального будівництва; фінансові норми і нормативи (нормативи відрахувань до місц.бюджетів загальнодержавних податків, норми амортизації); соціальні норми і нормативи (нормативний «соціальний кошик», мінімальна з\п); екологічні норми і нормативи тощо.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розроблення та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСР).

Нині Державна програма економічного і соціального розвитку України на відповідний рік складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Аналітичний розділ.

3. Цільовий розділ.

4. Галузевий розділ.

5. Соціальна політика.

6. Державне регулювання економіки.

7. Основні показники.

8. Основні баланси національної економіки.

9. Соціально-економічний розвиток регіонів.

Показники макроекономічного плану з метою надання їм адресного характеру групуються за відповідними розрізами. Вирізняють галузевий, відомчий, регіональний і програмний розрізи.

Правовою основою державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку є Конституція України, Закон України «Пре державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000 р.), інші нормативно-правові акти.

 

4. Державне програмно-цільове планування

Об´єктивна необхідність державного програмування економіки зумовлена потребою глибоких і швидких структурних змін у національній економіці та недостатньою ефективністю ринкових механізмів.

Основним завданням програмування як форми державного регулювання економіки є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісні зміни економіки та стимулювання її розвитку.

Мета державного програмування полягає в забезпеченні найбільш ефективного варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання економіки є особливим способом втручання держави в економіку товаровиробника, який коригує її в потрібному у даний час напрямі; виступає як сучасний неадміністративний метод організації економіки, оскільки не управляє суб´єктами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує самостійність; основу програмування становить структурне регулювання з точки зору об´єкта програмування.

Отже, програмування - цепроцес орієнтації економіки з боку органів державного управління шляхом регулярного і комплексноговпливу на її структуру відповідно до поставленої мети соціально-економічного розвитку на певний період.

Основу державного програмування становлять розробка і виконання державних програм економічного і соціального розвитку. Ці програми існують не як субординовані одна щодо іншої, а як співіснуючі і взаємодоповнюючі.

Державні програми включають комплексні програми розвитку національної економіки; спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів, територій. Прикладом комплексної програми в Україні є програма "Україна - 2010", а спеціальної - Державна програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Національна програма розвитку паливно-енергетичного комплексу, Державна програма зайнятості населення, Державна програма соціального захисту населення, Програма надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану, Державна програма приватизації, Державна програма підтримки підприємництва.

Особливістю програмування є те, що функції розробки програм відділені від функцій їх реалізації. Виконання функцій перебуває в руках різних суб´єктів господарювання, що робить їх необов´язковими при виконанні як для самих суб´єктів господарювання, так і для органів державного управління. Програма розглядається як керівництво, орієнтир, який може коригуватися в часі.

Виняток становлять державні цільові комплексні програми (КЦП).

Комплексні цільові народногосподарські програми - це директивний, адресний плановийдокумент,вякому передбаченийкомплекс економічних, техніко-виробничих, організаційних, науково-дослідницьких та інших заходів, ресурси, терміни і виконавці, об´єднані метою розв´язання глобальної народногосподарської проблеми. В реалізації таких програм беруть участь декілька галузей, регіонів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій. Координаторами комплексних цільових народногосподарських програм виступають органи державної влади.

За змістом комплексні цільові програми поділяються на: соціально-економічні (спрямовані на підвищення добробуту населення, поліпшення умов праці та відпочинку тощо); виробничі (спрямовані на збільшення обсягів виробництва певних видів продукції, розвиток нових виробництв, підвищення конкурентоспроможності продукції, поліпшення ресурсовикористання тощо); науково-технічні (спрямовані на розвиток наукових досліджень, впровадження у виробництво нових видів техніки і технології); екологічні (спрямовані на здійснення природоохоронних проектів); регіональні (спрямовані на формування територіально-виробничих комплексів, удосконалення господарювання в окремих регіонах тощо); інституційні (орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами).

Цільова комплексна програма, як правило, включає такі основні елементи:

1. Цільовий (формуються головні і часткові завдання і програми, послідовність їх реалізації).

2. Структурний (передбачає перелік об´єктів народного господарства, об´єднаних за ознакою їх цільового призначення.

3. Техніко-економічний (містить комплекс заходів, які перебувають у компетенції відповідних державних відомств).

4. Ресурсний (характеризує обсяг і склад ресурсів, необхідних для реалізації намічених заходів).

5. Організаційний (в усіх елементах програми передбачаються джерела і терміни виділення ресурсів, відповідальні за виконання намічених заходів).

Показники цільових комплексних програм входять до складу індикативного плану. До таких показників належать: виробництво найважливіших видів продукції для потреб програм; державні замовлення (контракти) на виробництво (постачання) продукції для потреб виконання програм; перелік найважливіших об´єктів державного будівництва; витрати з державного бюджету на реалізацію цільових програм; витрати валютних ресурсів тощо. Цільові комплексні програми фінансуються за рахунок коштів бюджету України. Однак у зв´язку з напруженістю бюджету можуть залучатися кошти державного кредиту, кошти підприємств. Механізм формування і реалізації коштів для фінансування цільових комплексних програм перебуває на особливому контролі.