Державне регулювання інвестиційної діяльності

Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції.

У широкому розумінні інвестиції – це види майнових і немайнових (інтелектуальних) цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські влади, паї, акції; рухоме та нерухоме майно; майнову права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність механічних, технологічних, комерційних та ін.. знань, оформлених у вигляді технічної документації; права користування землею, водою, ресурсами, спорудами та ін. майнові права; інші цінності.

Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Основними видами інвестиційної діяльності (за об’єктами вкладання інвестицій) є:

- реальні інвестиції (капіталовкладення), що є вкладенням коштів в основний капітал через будівництво, придбання машин і обладнання, та оборотний капітал (на поповнення товарно-матеріальних запасів);

- фінансові інвестиції, тобто вкладення коштів і цінні папери, валюту ті інші фінансові активи;

- інтелектуальні інвестиції є вкладенням коштів у науку, людину (освіту, охорону здоровя), на купівлю патентів, ноу-хау, ліцензій.

Здійснюють фінансову діяльність так звані інвестори. У ролі інвесторів виступають фізичні та юридичні особи, у тому числі і органи державної влади й управління.

Фінансові джерела інвестиційної діяльності поділяються на:

- внутрішні інвестиції – державні інвестиції; капіталізована частина прибутку підприємств; депозити в КБ; кошти від приватизації; амортизаційний фонд; заощадження населення; ресурси інвестиційних, страхових, пенсійних фондів та ін..

- зовнішні інвестиції – приватні та державні іноземні інвестиції; кошти міжнародних фінансових організацій та установ.

Державне регулювання інвестиційної діяльності передбачає управління державними інвестиціями, регулювання умов інвестиційної діяльності та контроль за її здійсненням усіма часниками.

Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища та забезпечення структурних зрушень і зростання економіки через поліпшення інвестиційного клімату у країні, розвиток та активізацію інвестиційних процесів, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Напрями державного регулювання інвестиційної діяльності:

- визначення пріоритетних сфер і галузей інвестування;

- податкове регулювання: оптимальні податкові ставки, податкові пільги

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності;

- забезпечення захисту інвестицій;

- експертиза інвестиційних проектів;

- визначення умов користування землею, водою та ін. прир.ресурсами;

- розміщення держзамовлень у капітальному будівництві

- регулювання фондового ринку;

- проведення амортизаційної політики;

- бюджетне регулювання – державне фінансування, надання бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей виробництва;

- встановлення державних норм і стандартів;

- впровадження антимонопольних заходів;

- формування механізму ціноутворення в інвестиційній діяльності.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.

Істотним фактором активізації інвестиційної активності є ГКП. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти. Для впливу на інвестиційну активність застосовується весь арсенал інструментів грошово-кредитної політики.

Найрезультативнішим напрямом амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Запровадження його дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.

До методів прямого впливу належать:

1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.

2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.

3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.

4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

Непряме регулювання фондового ринку здійснюється через податкову політику, регулювання грошової маси та обсягів кредитів, процентну політику, встановлення резервної норми, валютне регулювання, регулювання експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами тощо.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.