Тема 6. Промислова політика ЄС

 

6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики.

6.2. Засади та організаційні елементи промислової політики ЄС.

6.3. Основні напрями та заходи промислової політики ЄС.

6.4. Політика ЄС у різних галузях промисловості.

 

6.1. Необхідність проведення спільної промислової політики

 

Промислова та підприємницька політика ЄС – одна з секторальних політик ЄС, яка реалізується на основі інститутів ЄС та у межах його компетенцій, включає стимулювання розвитку промисловості і підприємництва у контексті підвищення конкурентоспроможності європейської економіки. У деяких випадках терміни «промислова політика» (industrial policy) та «політика щодо підприємств» (enterprise policy) відокремлюються. У широкому сенсі під промисловою політикою розуміється політика в області розвитку промислового сектора, його структурної, організаційної і технологічної модернізації з метою забезпечення сталого розвитку економіки. У вузькому сенсі промислова політика – це комплекс взаємозв'язаних напрямів і заходів прямого і непрямого регулювання, які забезпечують сталий розвиток і підвищення конкурентоспроможності промисловості, а також вирішення специфічних проблем її окремих галузей. Промислова політика тісно пов'язана з розвитком підприємництва, тому виникає єдина сфера спільних дій країн ЄС.

Як показує досвід ЄС, суб'єктом промислової політики може бути не тільки окрема держава, але і наднаціональне об’єднання.

Напрями економічної політики ЄС встановлено в основоположних домовленостях щодо створення Європейської Спільноти і про Єврпейський Союз, які визначають цілі і принципи європейської інтеграції, правові основи взаємодії Спільноти і країн-членів, компетенції і повноваження ЄС в області регулювання економіки.

Промислова політика безпосередньою виступає однєю зі складових соціально-економічної політики ЄС. ЇЇ розробка і реалізація заснована на урахуванні закономірностей розвитку економіки ЄС, а основним об'єктом є промисловий сектор ЄС, який об'єднує промислові сектори всіх країн-членів.

Промислова політика ЄС покликана сприяти досягненню цілей Спільноти. У зв'язку з цим на рівні Союзу координується, регулюється і доповнюється промислова політика окремих країн-членів.

За широтою охоплення в ЄС виділяють три типи промислової політики:

1) макроекономічна, спрямована на створення сприятливого економічного клімату для функціонування промисловості (за рахунок управління макроекономічними категоріями і пропорціями відтворення);

2) секторальна, спрямована на подолання провалів ринку окремих галузей промисловості;

3) мікроекономічна, спрямована на регулювання діяльності окремої або групи компаній.

Залежно від механізму дії промислова політика ЄС класифікується на наступні типи:

· політика, орієнтована на ринок, тобто спрямована на підтримку конкуренції і свободи ринку;

· інтервенціоністська політика, яка проводиться у формах і за рахунок методів, які аналогічні тим, що використовуються у централізованих планових економічних системах;

· змішана політика, яка передбачає певну комбінацію ринкових і директивних методів.

Промислова політика ЄС не замінює, а доповнює національні промислові політики: вона застосовується тільки у тих випадках, коли її вплив є більш ефективним, ніж у на рівні національного регулювання, і узгоджується з діями національних урядів (загальна координація).

 

6.2. Засади та організаційні елементи промислової політики ЄС

 

З огляду на те, що ЄС є особливим політичним, правовим і економічним об'єднанням країн, його повноваження у сфері промислової політики встановлено міжнародними договорами.

У Договорі про Європейський союз (від 7.02.1992 р. із змінами, внесеними Амстердамським договором від 2.10 1997 р. і Ніццким договором від 26.02.2001 р.) у ст. 2 визначена така ціль ЄС: «...сприяти економічному і соціальному прогресу, а також високому рівню зайнятості, досягти збалансованого і сталого розвитку, особливо, шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, зміцнення економічного і соціального гуртування і шляхом утворення економічного і валютного союзу;...». Ця мета визначає загальні завдання промислової політики ЄС.

 

Договір про заснування Європейської Спільноти (з урахуванням Ніццких змін):

Стаття 3

Для досягнення визначених у статті 2 цілей діяльність Спільноти, яка здійснюється у відповідності до умов і строків, передбачених цим Договором, включає:

...

m) підвищення конкурентоспроможності промисловості Спільноти;

n) сприяння дослідженням і технологічному розвитку;

....

Розділ І «Вільний рух товарів», стаття 27

При здійсненні завдань, які доручені Комісією.., вона керується:.

...

b) еволюцією умов конкуренції усередині Спільноти, в тій ступені, в якій це сприятиме підвищенню конкурентоспроможності підприємств;

с) потребами Спільноти у забезпеченні сировиною і напівфабрикатами; у зв'язку з цим Комісія буде турбуватися про те, щоб не порушувалися умови конкуренції між державами-членами відносно готової продукції;

d) необхідністю уникати серйозних потрясінь в економіці держав-членів і забезпечувати раціональний розвиток виробництва і зростання споживання у Спільноти.

 

Розділ XVI «Промисловість», стаття 157

1. Спільнота і держави-члени забезпечують умови, необхідні для стимулювання конкурентоспроможності промисловості Спільноти.

З цією метою, відповідно до системи відкритої ринкової економіки, їх дії спрямовані на:

– прискорення адаптації промисловості до структурних змін;

– сприяння створенню сприятливого середовища для розвитку підприємництва повсюдно у Спільноти, особливо малого і середнього;

– створення сприятливих умов для співпраці між підприємствами;

– сприяння кращому використанню промислового потенціалу інноваційної політики, розвитку досліджень і технологій.

2. Держави-члени проводять наради один з одним, у контакті з Комісією і, якщо це необхідно, погоджують свої дії.

3. Спільнота сприяє досягненню цілей, викладених у параграфі 1, через політику і діяльність, що проводяться відповідно до інших положень цього Договору. Рада, що діє відповідно до процедури, передбаченої у статті 261, і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом, може ухвалити одноголосно рішення про спеціальні заходи на підтримку дій, які здійснюються державами-членами для досягнення цілей, викладених у параграфі 1.

Цей розділ не містить підстав для впровадження Спільнотою яких-небудь заходів, які могли б призводити до порушення конкуренції або що містять податкові положення або що відносяться до прав й інтересів осіб, які працюють за наймом.

Лісабонська стратегія:

Глава 17 «Промисловість», стаття 173

1. Союз і держави-члени повинні гарантувати умови, які необхідні для конкурентоспроможності промисловості Союзу. З цією метою, у відповідності із системию відкритих і конкурентних ринків, їх дії мають бути націлені на:

– прискорення адаптації промисловості до структурних змін;

– заохочення зовнішнього середовища, сприятливого до ініціативи, по відношенню до розвитку обов’язків по Союзу в цілому, особливо що стосується підприємств малого і середнього бізнесу;

– заохочення зовнішнього середовища, сприятливого до співробітництва між підприємствами;

– більш повне використання індустріального потенціалу інноваційної політики, досліджень і технологічного розвитку.

2. Держави-члени повинні консультувати одна одну спільно з Комісією і, де необхідно, мають координувати свої дії. Комісія може взяти на себе будь-яку корисну ініціативу для просування такої координації, у специфічних ініціативах, які ведуть до утворення керівних принципів та індикаторів, організації обміну передовим досвідом, і підготовки необхідних елементів для періодичного контроля та оцінки. Європейський парламент має бути добре проінформованим.

3. Союз повинен сприяти досягненню цілей, викладених у параграфі 1 через політику і дії, які переслідують відповідні інші умови договорів. Європейський парламент і Рада, які діють у відповідності до звичайної законодавчої процедури і після консультацій з Економічним і соціальним комітетом, можуть визначити певні заходи у підтримку дій, які реалізуються у державах-членах, щоб досягти цілей, викладених у параграфі 1, включно із будь-якою гармонізацією законів і постанов держав-членів.

Цей розділ не повинен забезпечувати підстави для впровадження Союзом будь-якого заходу, який би міг призвести до викривлення конкуренції чи містити податкові умови або умови, які стосуються прав та інтересів найманих працівників.

 

Інституційне забезпечення промислової політики передбачає не тільки встановлення законодавчих правових норм, але і функціональну систему організацій, які займаються її розробкою і реалізацією. У цей процес включені основні інституції ЄС:

1. Рада ЄС – головний законодавчий орган ЄС, у діяльності якого задіяні експертні групи (для підготовки проектів рішень);

2. Європейська рада – орган стратегічного планування і координації країн ЄС;

3. Європейський парламент – законодавчий орган ЄС, у межах якого питаннями промислової політики займається Комітет з питань промисловості, досліджень і енергетики (ITRE), Комітет з питань охорони навколишнього середовища, соціального здоров'я і захисту споживачів, Комітет з економічних і платіжних питань та ін.;

4. Європейська комісія (ЄК) – головний виконавчий орган ЄС, ініціатор політики ЄС у всіх сферах діяльності, який має право законодавчої ініціативи. У рамках ЄК питаннями промислової політики безпосередньо займаються:

· Генеральний Директорат з підприємництва і промисловості (раніше – Директорат у справах промисловості, згодом – Директорат з підприємництва), зокрема Директорат з питаннь малого і середнього бізнесу;

· Генеральний Директорат з конкурентної політики;

· Генеральний Директорат з науки і техніки (наукових дослідженнь);

· Генеральний Директорат з охорони довкілля;

· Генеральний Директорат з енергетики;

· Генеральний Директорат з регіональної політики;

· Генеральний Директорат з транспорту;

· Генеральний Директорат з оподаткування і митного союзу;

· Генеральний Директорат з внутрішнього ринку і ринку послуг;

· Генеральний Директорат із захисту прав споживачів;

· Генеральний Директорат з торгівлі (спільного ринку);

· Генеральний Директорат із трудової зайнятості, соціального забезпечення, створення рівних можливостей;

· Генеральний Директорат з програм фінансування і бюджету;

· Генеральний Директорат з охорони здоров'я;

· Генеральний Директорат з біотехнології, сільського господарства і продуктів харчування (сільського господарства і розвитку сільських районів);

· Генеральний Директорат з економіки і валютної політики.

У розробці заходів промислової політики у рамках своїх повноважень приймають участь директорати з: адміністративних питаннь, внутрішнього аудиту, боротьби з фінансовими зловживаннями і шахрайством у системі ЄС; засобів комунікації і масової інформації; рибальства і мореплавства; освіти, професійної підготовки і культури; розширення ЄС; розвитку і гуманітарної допомогу; міжнародних відносин, відносин з країнами-сусідами.

Як консультативні органи при розробці промислової політики також задіяні: Група з питаннь реалізації Лісабонської стратегії; Рада з питань конкурентоспроможності; Європейська Рада з питань промисловості; Рада міністрів промисловості; Рада з економічної конкурентоспроможності; Рада з майбутніх пріоритетів для посиленого співробітництва у сфері професійної освіти і підготовки; Європейська рада хімічної промисловості та ін.

5. Європейський інвестиційний банк – фінансово-кредитний інститут, створений для інвестиційної підтримки реалізації політичних цілей ЄС, фінансування проектів, які мають загальноєвропейське значення, фінансової допомоги малим і середнім підприємствам;

6. Комітет регіонів – координує допомогу регіонам ЄС відповідно до завдань регіональної політики;

7. Економічний і соціальний комітет – головний консультативний орган з економічної і соціальної політики;

8. Комітет з питань зайнятості – консультативний орган з реалізації політики у сфері зайнятості;

9. Суд Європейських Співтовариств – головний судовий орган ЄС, який забезпечує судовий контроль за виконанням законодавства ЄС;

10. Рада з економічних і фінансових питань (Ecofin) – консультативний орган з фінансової політики;

11. Європейська рахункова палата – головний орган фінансового контролю ЄС;

12. Європейський центральний банк – емісійний центр і суб'єкт монетарної політики ЄС.

У розробці і реалізації окремих заходів промислової і підприємницької політики ЄК приймають участь додаткові інституції ЄС і спеціальні установи, які діють у межах ЄС і у взаємодії з його органами. Це насамперед:

· Європейське статистичне агентство (Eurostat);

· Європейське патентне відомство (EPO);

· Європейська рада хімічної промисловості (CEFIC)

· Науково-технічний комітет з науки (CREST);

· Європейський інститут інновацій і технологій (EIT)

· Європейська науково-технологічна асамблея (ESTA);

· Консультаційний комітет промислових досліджень і розробок (IRDAC);

· Європейське оборонне агентство (ЕОА);

· Європейська служба зайнятості (EURES);

· Європейське хімічне агентство (EXA);

· Європейське оборонне агентство (EDA);

· Європейські асоціації дослідницьких і технологічних організацій (EARTO);

· Європейський центр розвитку професійної освіти (Cedefop);

· Агентство з гармонізації внутрішнього ринку (OHIM);

· органи Європейської Спільноти з атомній енергії – Євратома (Комісія Євратома, Рада Євратома);

· Дослідницький фонд вугілля і сталі (RFCS);

· Європейський комітет із стандартизації (CEN);

· Європейський комітет електротехнічної стандартизації (CENELEC);

· Європейська конфедерація поштових і телекомунікаційних управлінь (СЕРТ);

· Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ЕТSI);

· Європейська маркетингова конфедерація (EMC), зокрема Комітет з розробки професійних стандартів (CERCOM);

· Європейська організація якості (EOQ);

· Європейський фонд управління якістю (EFQM);

· Європейська організація з випробувань і сертифікації (EOTS).

Інтереси промислових підприємств у процесі розробки заходів промислової політики ЄС представляють наступні організації:

1. Союз об'єднань підприємців країн ЄС (BusinessEurope, раніше –Союз промислових і підприємницьких конфедерацій Європи – Union of Industrial and Employer’s Confederation of Europe, UNICE) – представляє інтереси працедавців, головним чином, із секторів промисловості, торгівлі і послуг (зазвичай не втручається у питання, які стосуються конкретних секторів промисловості); діє як на офіційному, так і на неофіційному рівні; представлений в офіційних консультативних структурах і органах ЄС (консультативні комітети ЄК і Європарламенту). У BusinessEurope діє спеціальний комітет, який займається проблемами малих і середніх підприємств;

2. Стратегічна (Європейська) група підприємств (Enterprise Strategy Group, European Enterprise Group) – здійснює моніторинг ринків, проводить аналітику тенденцій розвитку промисловості, розробляє заходи інформаційного менеджменту та інформаційної безпеки;

3. Рада підприємств металургійної і машинобудівної галузей (Council of European Employers of the Metal, Engineering and Technology-Based Industries, CEEMET) – представляє інтереси підприємств металургії і машинобудування при взаємодії з органами національних властей країн і інститутами ЄС; представлений в офіційних консультативних структурах і органах ЄС (консультативні комітети ЄК і Європарламенту);

4. Європейська федерація сталі (European Confederation of Iron and Steel Industries, Eurofer) – захищає інтереси підприємств-виробників металопродукції при розробці заходів промислової і торгової політики ЄС;

5. Європейська федерація металургів (European Metalworkers Federation, EMF) – представляє інтереси працівників металургійної промисловості та їх об'єднань (асоціацій), виступає опонентом асоціацій працедавців, зокрема Eurofer;

6. Європейська конфедерація професійних союзів (European Trade Union Confederation, ETUC) – представляє інтереси професійних союзів, має статус «соціального партнера», виступає як опонент BusinessEurope (UNICE) у процесі «соціального діалогу»; представлена в офіційних консультативних структурах і органах ЄС (консультативні комітети ЄК і Європарламенту);

7. Союз працедавців державного сектора (European Centre of Employers and Enterprises providing Public services, CEEP) – захищає інтереси державних підприємств і виробників послуг загального інтересу, має статус «соціального партнера», фокусує увагу на питаннях допомоги підприємствам, правилах конкуренції, оподаткування, промислової політики та ін.; представлена в офіційних консультативних структурах і органах ЄС (консультативні комітети ЄК і Європарламенту);

8. Асоціація європейських торговельно-промислових палат (Associations of European Professional Chambers of Commerce and Industry, EUROCHAMBERS) – представляє інтереси національних союзів (торговельно-промислових палат і промислових підприємств), має статус «соціального партнера», представлена в офіційних консультативних структурах і органах ЄС (консультативні комітети ЄК і Європарламенту);

9. Європейський круглий стіл (European Round Table, ERT) або Європейський круглий стіл промисловців (European Roundtable of Industrialists) – представляє інтереси найбільших європейських компаній і концернів; його робочі групи діють за такими напрямами: політика у сфері конкуренції, ринок праці, інформаційні системи, контроль за експортом, відносини ЄС і США, реформи системи оподаткування, впровадження єдиних стандартів якості на товари країн ЄС та ін.

10. AMCHAM-EU (EU Committee of American Chambers of Commerce) – Комітет Американських торговельно-промислових палат в ЄС – представляє інтереси американських виробників на єдиному внутрішньому ринку ЄС, діяльність спрямована на вирішення конкретних проблем функціонування європейського ринку (наприклад, питання одноманітності одиниць мір і вагів), за якими готуються доповіді для ЄК.

 

Більш детально напрями і заходи промислової політики висвітлено у джерелі: Чернега О.Б. Промислова і сільськогосподарська політика ЄС [Текст]: навч. посіб./ О.Б. Чернега, В.С. Білозубенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 250 с.

 

6.3. Основні напрями та заходи промислової політики ЄС

 

Промислова політика безпосередньою виступає однією зі складових соціально-економічної політики ЄС. ЇЇ розробка і реалізація заснована на урахуванні закономірностей розвитку економіки ЄС, а основним об'єктом є промисловий сектор ЄС, який об'єднує промислові сектори всіх країн-членів. Промислова і підприємницька політика ЄС покликана сприяти досягненню цілей Спільноти, тому ЄС у межах своїх прерогатив координує, регулює і доповнює таку політика на рівні окремих країн-членів.

Напрями і завдання промислової та підприємницької політики ЄС визначено у Договорі про заснування Європейської Спільноти (див. Договір про заснування Європейської Спільноти) і Договорі про Європейський Союз (див. Договір про Європейський Союз), а також в інших стратегічних документах, зокрема у Лісабонській стратегії. Відповідно до Лісабонської стратегії ЄС та країни-члени повинні гарантувати умови, необхідні для забезпечення конкурентоспроможності промислового сектору. Їх дії мають бути націлені на: прискорення адаптації промисловості до структурних змін; заохочення зовнішнього середовища, сприятливого до ініціативи, по відношенню до розвитку обов’язків по ЄС у цілому, особливо що стосується підприємств малого і середнього бізнесу; заохочення зовнішнього середовища, сприятливого до співробітництва між підприємствами; більш повне використання індустріального потенціалу інноваційної політики, досліджень і технологічного розвитку.

Розробкою стратегічних завдань промислової та підприємницької політика ЄС займаються основні інститути ЄС (див. Інститути ЄС). У складі Європейської Комісії діє спеціалізований підрозділ – Генеральний Директорат з підприємництва і промисловості, а також консультативні органи: Група з питань реалізації Лісабонської стратегії; Рада з питань конкурентоспроможності; Європейська Рада з питань промисловості; Рада міністрів промисловості, Європейська рада хімічної промисловості тощо. Також задіяні агентства ЄС (див. Агентства Європейського Союзу) та громадські організації (див. Конфедерація європейського бізнесу).

Зміст промислової та підприємницької політики ЄС пов’язаний з інституційними формами інтеграції (митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз), становлення яких впливало на методи підтримки промисловості. Сучасна промислова та підприємницька політика ЄС тісно пов’язана зі спільними політиками (див. Спільні політики) в інших сферах, інтегрує їх окремі заходи, які торкаються певних проблем розвитку промисловості та підприємництва. Особливий вплив на промислову політику здійснює політика у сфері конкуренції, яка заперечує державну підтримку промисловості, що порушує умови конкуренції. Відтак сучасна промислова політика ЄС використовує насамперед непрямі заходи горизонтального характеру. Вона спрямована на підвищення конкурентоспроможності (у контексті стимулювання конкуренції) і забезпечення сталого розвитку промисловості на основі інновацій. Особлива увага приділяється підвищенню енергоефективності, зміні структури споживання енергоресурсів, впровадженню екологічно чистих технологій і скороченню шкідливих викидів у атмосферу тощо. Таким чином, головні заходи підтримки промисловості реалізуються в рамках науково-технічної (інноваційної), енергетичної, екологічної політики, політики у сфері стандартизації і сертифікації. Структурні перетворення промислового сектору у ЄС забезпечуються на рівні регіонів, що зумовлює зв'язок з регіональною політикою ЄС. Стимулювання розвитку промисловості передбачено у контексті соціальної політики, де вирішуються проблеми створення робочих місць.

В окремих випадках у межах промислової політики ЄС використовуються секторальні заходи. Вони стосуються насамперед стратегічно важливих підприємств та галузей промисловості, які мають специфічні проблеми і структурні труднощі. Найбільш вагомі секторальні заходи розробляються на рівні ЄС чи, принаймні, реалізуються при координаційній підтримці Спільноти, оскільки можуть порушити умови конкуренції на внутрішньому ринку. Такі заходи є досить різними, тому що покликані покращити ситуацію у різних галузях, але важливою тенденцією у цій сфері є переважне використання непрямих методів. На сучасному етапі у ЄС секторальні заходи здійснюються стосовно: сталеливарної промисловості; суднобудівної промисловості; текстильної та швацької промисловості; інформаційна індустрія; сектору телекомунікацій; хімічної промисловості (див. Регламент REACH «Реєстрація, оцінка, дозвіл і обмеження хімічних речовин»). Досить часто секторальні заходи є продовження горизонтальних заходів, які адаптовані до специфіки конкретного сектору.

Для сучасної промислової політики ЄС характерна відсутність жорстких галузевих пріоритетів унаслідок диверсифікованої структури бізнесу і промислового сектора. Тому велика увага приділяється політиці щодо підприємництва, яка спрямована на формування сприятливого і справедливого правового середовища для розвитку бізнесу. Пріоритетним напрямом цієї політики є підтримка малого і середнього бізнесу.

Правове середовище бізнесу у ЄС формується на основі усунення протиріч та розбіжностей між національними системами законодавства щодо компаній, полегшення транскордонного заснування підприємств та інвестування (на базі основоположних домовленостей ЄС). Ці процеси координує Спеціальна комісія з питань спрощення ділового законодавства (BEST). Для удосконалення правового режиму діяльності компаній країн ЄС було впроваджено статуси «Європейська компанія» (див. Європейська компанія) та «Європейська приватна компанія» (див. Європейська приватна компанія), створено спеціальну юридичну форму співробітництва – Європейське групування економічних інтересів (див. Європейське групування економічних інтересів), підписано Європейську хартію малих підприємств (див. Європейська хартія малих підприємств). Для сприяння розвитку співробітництва малих і середніх підприємств на рівні ЄС створено низку спеціальних організацій та мереж, зокрема: Європартнерство (див. Європартнерство), Євроінфоцентри (див. Євроінфоцентри), Європейська мережа співробітництва бізнесу (див. Європейська мережа співробітництва бізнесу), Європейська мережа підтримки підприємництва (див. Європейська мережа підтримки підприємництва) тощо. Реалізується декілька програм фінансової підтримки малих і середніх підприємств, наприклад, програми Європейського інвестиційного банку (див. Європейський інвестиційний банк) та програма «Eurostars» (див. Програма «Eurostars»).

 

Окремі статті розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

Більш детально напрями і заходи промислової політики висвітлено у джерелі: Чернега О.Б. Промислова і сільськогосподарська політика ЄС [Текст]: навч. посіб./ О.Б. Чернега, В.С. Білозубенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 250 с.

 

6.4. Політика ЄС у різних галузях промисловості

 

Заходи регулювання розвитку промисловості, закрема стимули щодо прогресивних перетворень (наприкалад, здійснення модернізації і впровадження інновацій) найчастіше реалізуються на рівні окремих секторів економіки (промисловості). На національному рівні зберігається контроль над такими прямими заходами, як допомога у вигляді грантів, позики, зниження процентних ставок тощо. Такі заходи застосовуються для підтримки стратегічно важливих підприємств. До того ж секторальна допомога та умови її надання суттєво відрізняються у різних країнах-членах ЄС, що може негативно відображатися на функціонуванні єдиного економіного простору. З огляду на це, найбільш вагомі заходи секторальної підтримки, розробляються на рівні ЄС чи, принаймні, реалізуються при координаційній підтримці Спільноти, оскільки можуть порушити умови конкуренції на внутрішньому ринку.

Спільний підхід щодо розвитку підприємництва і промислового сектору, який реалізаується на рівні ЄС (полягає у підвищенні конкурентоспроможності в умовах вільної конкуренції та єдиних соціальних стандартів), доповнюється заходами із секторальної підтримки. Допомога окремим галузям виробництва необхідна через існування певних специфічних проблем, які не дозволяють їм адаптуватися до нових умов і стабільно розвиватися.

Секторальна підтримка у межах промислової політики тісно пов’язана із зовнішньоторговельною політикою, тому що її заходи мають найбільш глибокий вплив на промисловість через зміну митних тарифів, антидемпінгові заходи, торговельні угоди та стимулювання експорту. З огляду на існування митного союзу країн Спільноти більшість заходів торговельної політики знаходяться у компетенції наднаціональних інституцій, тому національні заходи з регулювання торгівлі гармонізуються чи координуються на рівні ЄС. Це знаходиться під впливом конкурентної політики ЄС, зокрема що стосується спільних домовленостей щодо експорту і взаємодії з ГАТТ/СОТ. Засади спільної торговельної і конкурентної політик створюють певні рамки для секторальної підтримки як на рівні ЄС, так і на рівні країн-членів.

Традиційними напрямами секторальної підтримки є допомога галузям, які відчувають суттєві соціально-економічні і структурні труднощі, та новим галузям промисловості, які тільки зароджуються чи знаходяться на початкових етапах функціонування. У цих випадках допомога має покращити становище окремих галузей у контексті вирішення основоположних завдань політики (створення робочих місць, регіональний розвиток і забезпечення економічної безпеки). Заходи підтримки галузей є досить різними, але важливою тенденцією у цій сфері є переважне використання непрямих методів (гранти на прикладні наукові дослідження, інформаційне забезпечення, консультативні послуги, заходи щодо підвищення продуктивності, послуги у сфері професійного навчання та ін.), які мають більш «м’який» вплив на ринок.

Враховуючи, що секторальна підтримка може негативно впливати на торгівлю між країнами-членами та погіршувати умови конкуренції, важливим завданням промислової політики стає створення передумов ефективного контролю за наданням такої допомоги на рівні окремих країн-членів. Ст. 87 та 88 Договору про заснування Європейської Спільноти встановлюють умови надання державної допомоги і надають ЄК право контролю за підтримкою, яку країни-члени прямо чи непрямо надають певним підприємствам або галузям. ЄК, згідно із встановленими правилами (Договором або вторинними документами), може дозволити або заборонити такі заходи.

У той же час у конметенції національних урядів знаходиться ще досить великий спектр інструментів промислової політики. Тому для того, щоб запобігати викривленню умов конкуренції або суперечності цілям промислової політики Спільноти, ЄК усе більше концентрує політику секотральної підтримки на рівні ЄС. Це є найбільш ефективним засобом попередити застосування урядами окремих заходів, які можуть зашкодити спільним інтересам і водночас реструктуризації європейської промисловості. Така політика проводиться на міжнародному рівні і стосується найбільш уразливих секторів – тих, які характеризуються граничною наповненістью ринків (сталь, суднобудування, текстиль) чи нерозвиненістю галузевих ринків на європейському рівні (аеронавтика, інформаційна промисловість, телекомунікації). Політика Спільноти у різних секторах будується з урахуванням особливостей галузевих ринків і вимог конкурентної політики. Заходи секторальної допомоги інтегровані в інші спільні політики ЄС, щоб гармонізувати та мінімізувати пряму допомогу. Так, наприклад, поступово зменшуються розміри допомоги у центральних і багатших регіонах, що є проявом регіональної політики.

Для ілюстрації підходів ЄС до секторальної допомоги розглянемо приклади у підтримці окремих галузей.

Політика ЄС у сталеливарній промисловості. Для забезпечення нормального функціонування сталеливарної промисловості на рівні ЄС впроваджено єдині правила Спільноти щодо державної допомоги цій галузі. Вони встановлюють рамки державного втручання, яке би не погіршувало умов конкуренції на спільному ринку сталі. Крім цього, ринок сталі охоплений ретельним моніторингом через обов'язкове інформування ЄК з боку сталеливарних компаній про: 1) інвестиційну діяльність; 2) піврічні попередні програми, які стосуються освоєння нових ринків і майбутніх перспектив. Відтак будь-які зміни на ринку сталі підпадають під наднаціональну координацію.

Важливе місце у секторальній підтримці сталеливарної промисловості займає зовнішньоторговельне регулювання. Цей аспект галузевої допомоги передбачає використання кількох тарифних квот і проведення попереднього статистичного моніторингу щодо імпортування сталі з країн Центральної та Східної Європи. Ці заходи покликані на рівні гарантій попередити негативний вплив імпорту на виробників сталі з країн Спільноти.

Слід значити, що у липні 2002 р. втратив чинність Договір про ЄОВС. Після цього регуляторна система позбулася свого секторального характеру та діє згідно з європейською політикою щодо всього промислового виробництва. Водночас нестабільність розвитку ринку сталі, коливання його обсягів і цін, превертає додаткову увагу до підтримки галузі на рівні зовнішньоторговельної і конкурентної політик.

Суднобудівна промисловість. У 1989 р. розпочато багатосторонні переговори під егідою Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) між основними країнами-виробниками суден (країни ЄС, Японія, Південна Корея, Норвегія, США). Разом ці країни виробляють понад 70 % нових суден. У 1994 р. було підписано угоду про скасування всіх перепон нормальним умовам конкуренції у цьому секторі. Угода мала набрати чинності 1 січня 1998 року. Відповідно до неї Радою ЄС розроблено Регламент про допомогу суднобудівній промисловості, яка виконує положенняУгоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції у комерційному суднобудуванні та судовомонтажній промисловості. Втім Угода все ще не набрала чинності через відмову США її ратифікувати. У будь-якому разі Регламент Спільноти, який є чинним, заборонив надавати допомогу для виконання контракту (операційну допомогу) починаючи з 31 грудня 2000 року (у відповідності до заходів конкуретної політики ЄС).

У заяві ЄК про європейське морське майбутнє наголошено, що морська промисловість має велике значення і відіграє важливу роль у економіці Спільноти. Разом із суднобудівним сектором галузь представлена широким спектром товарів і підприємств, а саме: монтаж суден, портові послуги, експлуатація морських ресурсів, зокрема і риболовля та видобування енергії. У цьому контексті ЄК запропонувала впровадити спеціальну політику ЄС для підприємств цієї промисловості. Заходи Спільноти мають стимулювати нематеріальне інвестування, зокрема, у сфері науково-дослідної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних технологій, розвиток промислового співробітництва (кооперації) між країнами ЄС та із третіми країнами. Велика увага приділяється питанням імплементації Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції та усунення перешкод для вільного пересування європейських товарів у треті країни та на покращення портової інфраструктури у рамках транс’європейських мереж. ЄК через відповідні настанови Спільноти прагне гармонізувати механізми державної допомоги морському транспорту, щоб уможливити податкову підтримку та сприяти прозорості механізмів допомоги на національному рівні. ЄК, прагнучи створити сприятливі умови для стабільного розвитку суднобудівної промисловості, зосереджує зусилля на захисті відповідного галузевого ринку від нечесної торговельної практики суднобудівних підприємств третіх держав. У цьому ж контексті для посилення конкурентоспроможності сектору стимулюється науково-дослідна діяльність і розвиток промислового співробітництва.

Текстильна та швацька промисловість. Цей сектор має суттєві соціально-економічні труднощі і невеликі резерви зростання, тому до нього привернута особлива увага. На рівні єдиного внутрішнього ринку Спільноти ЄК здійснює моніторинг державної допомоги та реалізує заходи щодо запобігання викривленням конкуренції або перенесенню проблем зайнятості та структурних диспропорцій з однієї країни до іншої, що може виникати унаслідок непогодженої допомоги на націонльному рівні. У відповідності до принципів підтримки конкуренції було заборонено кілька традиційних механізмів допомоги текстильній і швацькій промисловості. На додаток на рівні ЄС здобули підтримку програми щодо систематичного скорочення виробничих потужностей, реструктуризації і реорганізації виробництв, а також підтримки наукових досліджень, які мають забезпечити зростання конкурентоспроможності.

Щорічно поновлюється система моніторингу допомоги виробникам синтетичних волокон, яка була запроваджена ще у 1977 р. Паралельно із проведенням такого моніторингу, заохочується допомога, яка спрямована на скорочення зайвих потужностей шляхом реструктуризації або перепрофілювання підприємств у відповідності до засад конкурентної політики.

Для підтримки виробництва текстильних виробів заходи зовнішньоторговельної політики спрямовано на забезпечення потрібного простору для промисловості Спільноти та організацію міжнародної торгівлі текстилем з третіми країнами. У сфері завдань зовнішньоторговельної політики знаходиться також підтримка курсу краї